Рамаяна - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Рамаяна - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Олександр Білецький

Давня Індія та її література

Фрагмент

...Одвертої полеміки нема і в іншій, пізнішій пам'ятці старої епічної поезії - "Рамаяні", що і в Індії, і поза її межами аж до наших днів зажила, мабуть, чи не найбільшої слави. Ми вже говорили про те, що хронологія індійського епосу не дається точно визначити. Клопіткі дослідження багатьох учених про час нинішньої редакції "Махабгарати" не довели ні до якого іншого висновку, крім того, що ця редакція припадає на час не раніший від IV в. до н.е. і не пізніший від VI н.е., хоча окремі перекази, легенди та пісні "Махабгарати" кореняться в далекій давнині, починаючи від ведійської епохи. Така сама, напевно, і дата "Рамаяни". Вона і молодша, й старша за "Махабгарату";можливо, що вона була вже широко відома в ту пору, коли "Махабгарата" ще шумувала, не встоявшись остаточно; але разом з тим очевидно, що основне ядро великої поеми старіше за "Рамаяну". Кінець кінцем, дата її утворення теж розтягається на досить довгий час: від II віку до н.е. - до II в. н.е. В кожному разі, цілим своїм зовнішнім виглядом, своїм мистецтвом "Рамаяна" належить до пізнішої пори індійської поезії. У "Махабгараті" багато чого так і залишилося застиглим хаосом; ми називаємо її епопеєю, але більш скрупульозні індійські літературознавці затрудняються визначити її жанр. Для них це і ітіхаса - легенда, і пурана - старовинна билина, і акх'яна - оповідь, і заразом морально-дидактична провідна книга (шастра), а часом подібні до вед священні перекази (смріті). Щодо "Рамаяни", то її жанр ясний: це кав'я - художній епос (в наших старих теоріях словесності "епос штучний"), щось подібне до "Енеіди" Вергілія або "Звільненого Єрусалиму" Торквато Тассо, з тією різницею, що "Рамаяна" створена все ж на основі якогось живого усного епосу... Автор "Рамаяни" (ми побачимо, що тут можна говорити про одного автора) знав старовинні легенди про Раму, що їх легкі сліди збереглися у ведах і старобуддійській "Тіпітаці", знав і ніде не записані героїчні пісні. Цей матеріал він поповнив, розгорнув, розкрасив усіма хитрощами свого мистецтва, і вийшла поема на 5 книг (до них додано пізніше ще дві - І і VII), що складається з 24 тисяч двовіршів-шлок, з героєм Рамою... з героїнею - ідеальною дружиною Рами Сітою, яку потім украв у нього цар демонів Равана. Боротьба божественного героя Рами з Раваною і становить основну тему.

Готуються коронувати Раму

Цар думав: "Завтра любий син

На царство стане - Рама мій!"

Васіштху, хатнього жерця,

Він запросив і мовив так:

"Святий брахмане! Ти рушай

До Рами сам, скажи йому,

Щоб з Сітою він піст почав,

Що славу, владу й щастя дасть

"Гаразд", - цареві відповів

Васіштха, мудрий вед знавець.

І зараз вирушив брахман

У той палац, де Рама жив.

Аскет святий, пророк-співець

На гарний віз брахманський сів

Поїхав дати свій наказ

Царевичеві про той піст.

Діставсь палацу, що блищав,

Як сніжнобілих хмар гора,

Брахман Васіштха повозом

Проїхав через три двори.

І миттю, як прибув пророк,

З палацу вийшов із свого

Царевич стрінути жерця

Почесно, як закон велить.

І Рама підступив мерщій

До колісниці і вітав.

Зійти брахману допоміг,

Вклонившись, обійняв його.

І до царевича, що був

Побожний, лагідний завжди

І вартий славних нагород,

Звернувся так святий пророк:

"Гей, Рамо! Любить батько твій

Тебе: на царство станеш ти!

Тому із Сітою почнеш

Свій піст, як наш закон велить.

Уранці - так сказав владар,

Твій батько, Дашаратха-цар –

Коронуватимуть тебе.

Ти завтра будеш цар-юнак".

Обрядів, молитов знавець,

Брахман царевичу повів,

Як відбувати має він

Удвох із Сітою той піст.

А Рама вшанував його;

Брахман ласкаво попрощавсь

І до палацу, до царя

Негайно вирушив назад.

А друзі ті, що там були,

Вітали Раму щиро всі.

Царевич друзів відпустив

І сам пішов у свій палац.

Раділи там усі жінки

Й чоловіки. Палац блищав,

Мов став, де лотоси цвітуть

І де дзвенить пташиний спів.

Мов від гори Кайласи, вдаль

Жрець від палацу від'їздив;

І раптом опинився він

На вулиці серед юрби.

Бо звідусюди царський шлях

Великий натовп загатив.

І сунув, метушився там

Цікавий, нетерплячий люд.

По вулицях пливла юрба,

Ревла, немов морські вали.

Здавалось, ніби царський шлях

Перетворивсь на океан.

Вінчав Айодґю царський шлях,

Немов корона. Всі шляхи,

Всі вулиці полито скрізь,

Цвітуть святкові прапори.

В столиці всі чоловіки,

Жінки, і діти, і діди

Чекають: сонце зійде знов,

І буде Рама - цар-юнак!

Усіх Айодг'ї городян

Те свято вабило ясне,

Що святкуватимуть його

І радо, й урочисто всі.

І царським шляхом крізь юрбу

Васіштха їхав до царя,

Неначе хвилі краючи:

Палацу врешті він добувсь.

І увійшовши в той палац,

Мов в гору білих хмар ясних,

Зустрівся він з царем брахман,

Як з Індрою Бріхаспаті.

Побачивши свого жерця,

Підвівсь одразу з трону цар,

Пішов йому навстріч. І жрець

Сказав царю: "Усе гаразд".

А радники та двораки,

Що там були, теж підвелись

Та вкупі із своїм царем

Вітали хатнього жерця.

Цар із брахманом попрощавсь,

Усіх додому відпустив,

А сам пішов у свій гарем,

Як лев іде в своє лігво.

Він увійшов у покій, де жінки живуть,

Чудовий, як палац, що має Індра-бог.

Величності своєї сяйвом сяяв він,

Як місяць, що на небі сяє між зірок.

Степан Наливайко

"Рамаяна" і деякі українські фольклорні паралелі

Найдавнішою писемною пам’яткою стародавніх індійців є "Рігведа". Найголовніший її міф - битва царя богів Індри зі змієм-демоном Врітрою. Індра своєю громовою стрілою-перуном вбиває Врітру, що перегородив ріки й не дає їм текти. Одночасно своїм перуном-ваджрою Індра розділив доти суцільний світ на дві сфери - небо й землю, світ девів-богів і світ асурів-демонів.

Саме двобій Індри з Врітрою відбитий у ритуалах. Саме на ньому грунтуються обряди, пов'язані з настанням Нового року, які мають за мету відродження природи й оновлення життя.

Деви, молодші брати асурів, завжди долають своїх суперників, але не знищують їх остаточно. Битва між ними на початку кожного Нового року відновлюється. їхня боротьба розглядається як запорука суспільної і світової гармонії. Одні не можуть існувати без інших, вони - дві половинки Всесвіту, своєрідна єдність протилежностей. Всесвіт повний, довершений, якщо ці дві половинки вкупі.

Асури пов'язуються з первісними водами, хаосом, невпорядкованим світом, деви ж - навпаки, з налагодженим, упорядкованим світом. Асури уособлюють земний світ, нижчий, тоді як деви - небесний, вищий. Асури розміщуються по ліву, а деви - по праву руку від Праджапаті - охоронця всього живого. Асури протиставляються девам як темне - світлому, ніч - дневі, хаос - ладові, Місяць - Сонцю, жінка - чоловікові, лівий - правому, кривий - прямому ("кривда на землі, правда на небі"), вода - вогню тощо. Саме ця ідея закладена в нашому синьо-жовтому прапорі й імені Володимир, яке в давнину могли мати лише племенні ватажки, наділені правом поєднувати в ритуалі землю й небо, світ людей зі світом небожителів. Місяць має асурську належність, споконвіку пов'язується з водою, росою та соком і водночас із поняттям "лівий". Так само Сонце має девівську належність і пов'язується з поняттям "правий". Це особливість збереження в наших колядках, наприклад, "то праве личко - світле сонечко, а ліве личко - ясний місяць".

Час для ведійських аріїв був циклічним процесом. Наприкінці кожного року наставала криза, коли космос, доти організований і налагоджений, змінювався хаосом, заціпенінням, холодом. І для відновлення ладу й добробуту треба було знову повторювати акт творення світу, що його здійснив Індра. Це уявлялося як повторення подвигу Індри в ритуалі новорічного святкування. Воно влаштовувалося в день зимового сонцестояння і мало на меті відновити світло й тепло після періоду мороку й холоду, відновити для людини життя з усіма його благами та вигодами. Це свято складалося з низки різноманітних змагань - словесних поєдинків, перегонів колісниць, роздачі дарів, гри в кості тощо. Вважалося, що Індра, подолавши Врітру, здобув багатство, і переможець у змаганні мався за прототип свого міфологічного звитяжця - він ніби повторював подвиг Індри, здійснював новорічний ритуал.

Основний міф "Рігведи" - про битву Індри з Врітрою - повторюється в самій цій пам'ятці безліч разів у різних варіаціях. Давня санскритська драма - не що інше, як відтворення цього основного міфу.

Дослідники давно помітили, що в епічному конфлікті Рами й Равани через Сіту прозирається ведійський міф про Індру та Врітру, а цей міф зберігся в українських веснянках, колядках та в деяких народних весняних танцях, як-от "Володар" і "Ворон", що помітив іще Іван Нечуй-Левицький понад сто років тому. Індра в українському фольклорі виступає як Громо- вик-воїн (Іван Княжевич, Йван-громовик), Громовик-пастух, Громовик- хлібороб або Громовик ловчий, а Врітра - як злий цар Верет, Ворот або Воротар. Показово, що матір'ю Врітри була асурка Дану, і функціонально і етимологічно тотожна слов'янській Дані, теж пов'язаній з водною стихією. Імена обох і досі бачимо в назвах річок Північного Причорномор'я - Дон, Донець, Дунай, Дністер і Дніпро.

Отже, і конфлікт Рами й Равани через Сіту - це своєрідний різновид міфу про Індру та Врітру, а ширше - відбиття календарної, землеробської міфології.

У "Рігведі" під іменем Сіта шанується богиня ріллі, "польова царівна". А в "Рамаяні" Сіта з'являється на світ із борозни, що її проорав з ритуальною метою цар Джанака, який і став вважатися батьком Сіти. Закінчується ж "Рамаяна" тим, що Сіта знову повертається туди, звідки й прийшла - в обійми рідної матері-землі.

Ведійська Сіта вважалася дружиною Індри, а Індра в "Рігведі" означаемся "господарем поля". У "Рамаяні" функції Індри перейшли на Раму. Суміщення на міфологічному рівні образів Рами та Індри полегшилося тим, що і Рама і Індра уславилися боротьбою проти демонів-асурів і демонів-ракшасів. Риси землеробського божества мало властиві самому Рамі, зате вони повною мірою властиві однойменному з Рамою Баларамі - старшому братові бога Крішни. Рама - сьоме втілення сонячного бога Вішну, а Крішна - восьме. Сам Баларама також вважається частковим втіленням-аватарою бога Вішну, а Рама, Крішна та Баларама, як і інші втілення Вішну, приходять на землю, щоб знищити зло, яке заполонило її.

В індійській міфології Баларама (мовою хінді - Бальрам) виразно пов'язаний із землеробством. Атрибутом і зброєю його є плуг, через що він і має епітет Халадгара "Плугодержець". Іншим епітетом його є Балавіра (мовою хінді - Бальвір), що означає "могутній герой". Вкрай показово. Що прізвище Бальвір не було рідкісним серед запорозьких козаків. За "Реєстром" 1649 року в Канівському полку служили козаки Балвір Василей і Балбиренко Іван, у Корсунському - Бальвір Яцько та Балвір Пашко (Реєстр усього війська запорозького... Частина І. К., 1994, сс.92, 117, 145, 183-184, 190). Це при тому що в цих самих полках засвідчено й інші прізвища, пов'язані з індійськими божествами: Кришненко - 2 (один козак, а один сотник Переяславського полку), Шіваненко, Гупаленко, Моружченко та інші. З понад десяти епітетів Баларами принаймні сім починається з компонента Бала (мовою хінді - Баль), який означає "сила", "могутність", "воля". А в українців і сьогодні побутує прізвище Баль. Баль (санскритська форма Бала) - також епітет Баларами.

Отже, у світлі ототожнення: Сіта = ведійська Сіта, Рама = Індра можна побачити в боротьбі Рами з Раваною епічне відлуння битви Індри з Врітрою. Семантика землеробського міфу просвічує у "Рамаяні" в численних згадках про в'янення і заціпеніння, які охопили природу, коли Равана викрав Сіту. І навпаки, визволення Сіти й повернення Рами до своєї столиці Айодг'ї знаменується розквітом усього живого і буянням усілякого зела.

Композиція "Рамаяни" повторює композицію рігведійського міфу: божество родючості опиняється в полоні у сил підземного світу, на його пошуки вирушає бог-чоловік, долає демонів-крадіїв і повертає на землю ("воскрешає") жертву. Ця ж тема звучить і в багатьох інших пам'ятках світової культури, зокрема, в "Іліаді", де Сіті тотожна прекрасна Єлена, через викрадення якої і почалася Троянська війна.

Сюжет "Рамаяни" виявляє спорідненість з українським фольклором. Найдавніша міфічна форма грізних зимових сил в українському фольклорі - то дивний тур-олень з дев'ятьма рогами, що його нагледіла Господиня- Сонце й звеліла спіймати або застрелити. "Цей міфічний звір, - пише І. Нечуй-Левицький у праці "Світогляд українського народу", - то образ зими з чорними хмарами, з снігом, з вітром, морозами, - то індійський лихий Врітра, ворог Громовика-Індри. Зима здавалася народові звіром, що краде сонце і блискавку і держить їх у себе, в образі красної панни на золотому стільчику. В колядках Білорусі говориться про такого самого звіра, котрий гадиною лежить у чистому полі під білим каменем" (1992, с. 42).

Хто читав "Рамаяну", відразу помітить, що саме такий сюжет цієї епічної поеми. Царевич Рама та його красуня дружина Сіта через двірцеві підступи мусили піти у вигнання на чотирнадцять років. У священному лісі Дандака, де жили мудреці й подвижники, вони стулили собі хижку. І саме звідси викрав Сіту підступний Равана, перед тим підіславши до хижки дивної краси оленя - насправді свого поплічника, радника Марічу, що обернувся на оленя. Сіта, побачивши того оленя, загорілася мати його собі й звеліла Рамі, щоб він спіймав його для неї. Рама кинувся на лови, а тим часом Равана, перекинувшися смиренним відлюдником, викрав Сіту й ув'язнив на своєму острові-столиці Ланка. Рама мусив переплавлятися через море, обложити Ланку й зітнутися з Раваною в жорстокому герці, де злочинець і наклав своїми десятьма головами. А Рама з Сітою повернулися після цього в свою країну, де царевич посів престол і довго й справедливо правував. Саме з цією перемогою Рами над Раваною, що символізує перемогу світла над темрявою, добра над злом і пов'язані в теперішній Індії кілька свят, серед них і свято вогнів, свято світла - дивалі. На це свято дівчата й жінки запалюють каганці-човники, йдуть до річок і пускають їх за течією, що нагадує подібний обряд в Україні на свято Івана Купали. Характерною особливістю дивалі є те, що на нього спостерігається сплеск азартних ігор. Легенда мовить, що якраз на це свято Махеші, тотожна нашій Мокоші, грала в кості зі своїм чоловіком Махешем-Шівою і зробила цей день сприятливим для всіляких ігор. Цікаво, що в катакомбних похованнях Північного Причорномор'я археологи знаходять гральні кості. Ведійські арії, судячи з описів, мали гральні кості не кубічні, а мовби складені з двох пірамідок. Саме такі кості знайдено і в Індії, і в Україні, причому в нас їх виявлено понад десять комплектів - стільки не знайдено в жодній іншій культурі бронзового віку. Не менш важливо, що і наші колядки згадують про гральні кості, а гра в кості - один із елементів новорічного ритуалу.

Цікаво й те, що на Україні є своя Дандака, назва якої перегукується з назвою священного лісу, в якому жили Рама й Сіта і з якого Равана викрав Сіту. Українська Дандака розташована на південному березі Криму (тепер - Очеретяна бухта). Цю Дандаку фіксують відповідно в II і IV століттях Птолемей і Амміан Марцеллін, називаючи її серед трьох найбільших міст Таврики-Криму. Олег Тру- бачов, дослідник індоаріки в Північному Причорномор'ї, вважає кримську Дандаку столицею і головним портом загадкових таврів, яких він відносить до індійських племен. Що цілком імовірно, бо по другий бік Керченської протоки, на Таманському півострові, жили сінди, вже достовірно індійське плем'я. Компонент данда в назві Дандака означає "кий", "жезл", "скипетр" - як символи царської чи князівської влади. Тобто Дандака виявляється семантичним двійником Києва.

На Південному Бузі, в пониззі Дніпра і в Криму давні автори майже впродовж тисячоліття, починаючи з VI ст. до н.е., фіксують плем'я дандарії, назва якого з того ж таки санскриту тлумачиться як "києдержці", "жезлодержці". У "Махабгараті" згадується країна Дандадгара, якою правив цар Дандадгара. У цього царя був брат, теж цар, на ім'я Данда, тобто Кий, Жезл, Скипетр. З чого видно, що імена із значенням "кий" мали не тільки слов'яни, зокрема, поляни-руси, але й індійці.

Данда також - зброя бога Крішни і його атрибут, так само як зброєю і атрибутом його старшого брата Баларами був плуг.

У санскриті слово данда ще означає "весло". Що змушує згадати літописця Нестора і його слова про те, нібито полянський князь Кий не міг бути човнярем, перевізником. Насправді ж саме через свій князівський статус Кий не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, хоча б під час ритуальних дійств, особливо поховальних. Та й недарма з давніх-давен склалося уявлення про човен як про народ, державу, а про князя чи царя як про керманича цього човна-держави.

З Рамою і Сітою пов'язаний надзвичайно давній весільний звичай, що сходить іще до часів матріархату. Звичай цей має індійську назву сваямвара, дослівно "самобір", "самовибирання", коли дівчина сама вибирала собі чоловіка через певне випробування, здебільшого пов'язане з воїнським умінням. На сваямварі Сіти Рама не тільки зумів підняти важезний лук бога Шіви, але й так натягнув тятиву, що вона лопнула. Після цього Сіта й увінчала Раму весільною гірляндою, визнавши його своїм чоловіком.

Подібний звичай існував в Україні ще в XVII столітті. Його ще застав французький інженер Боплан, книжка якого "Опис України" тривалий час була єдиним авторитетним джерелом з історії запорозького козацтва й звичаїв українців. У розділку "Як дівчата залицяються до парубків" він, зокрема, пише:

"Тут (в Україні - С.Н.), на відміну від звичаїв і традицій інших народів, дівчина перша сватається до парубка, якого собі сподобала. їхній традиційний та незламний забобон майже завжди дівчині в цьому допомагає, та й вона більш певна успіху, ніж парубок, коли б наважився першим свататися до обраної дівчини". І завершує розповідь: "Ось як закохані дівчата в тому краї влаштовують свою долю, змушуючи батьків і суджених виконати своє бажання. Як я вже говорив, батьки бояться накликати на себе гнів божий чи якесь інше лихо, прогнавши дівчину, бо вважають, що так вчинивши, навіки знеславлять увесь її рід, який за це їм неодмінно помститься..."

Дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючися його згодою, і їй надзвичайно рідко відмовляли. "Прийміть мене, мамо, я ваша невістка", - такими словами дівчина починала сватання. З огляду на цей звичай побутував і вираз "узяти замуж", замість тепер звичного "піти заміж" чи "вийти заміж". Про силу цього звичаю свідчить те, що іще у XVIII столітті злочинця милували, якщо котрась дівчина зголошувалася взяти його за чоловіка.

Сваямвара побутувала в багатьох народів Північно-Західної Індії, яка, до речі, має свої топонімні й гідронімні відповідники в Україні (Гідронімія України, 1981, с.19-20). Сваямвара в індійському епосі вже занепадає, вона не значиться серед визнаних індуїзмом восьми різновидів шлюбу, хоча в епосі багато прикладів, коли сваямвару здійснюють улюблені сьогодні в Індії героїні - Сіта з "Рамаяни", Драупаді, Савітрі, Дамаянті - з "Махабгарати". З чого напрошується висновок, що найбільше поширення сваямвара мала на прабатьківщині ведійських аріїв, а на тривалому шляху до Індії вона зблякла й утратила первісну важливість. Тож слід сваямвари насамперед слід шукати на терені України, у звичаях її колишніх і теперішніх насельників - українців. І ми справді знаходимо тут такий весільний звичай, що майже дожив до наших днів. Наше свайба цілком може бути спорідненим з індійським сваямбара // сваямвара й сходити до значення "самобір", "самовибір", "самовибирання".

І ще один звичай, згадуваний у "Рамаяні", має українську паралель. Це звичай випробування вогнем. В Україні й досі існує уявлення, що вогонь - праведний, він покарає того, хто звинив. Сіті теж довелося доводити свою чистоту перед Рамою вогнем, з якого вона вийшла ціла й неушкоджена. Таке сприйняття вогню і тепер відоме в українському весільному обряді. На Волині, коли молода йде до церкви на вінчання, то переступає через вогонь, бо вважається, що вогонь спалить дівчину, якщо вона до весілля втратила цноту і обманює молодого.

Таким чином, сюжет "Рамаяни" сходить до ще ведійських уявлень про битву Індри з Врітрою, що символізує настання Нового року, відродження природи до життя після зими, і відбиває календарну, землеробську міфологію. Саме така міфологія була ще в трипільські часи в насельників давньої України.

Наявність рігведійського міфу про битву Індри та Врітри в українському фольклорі (веснянки, колядки, деякі народні весняні танці) навіть із збереженням імен головних персонажів (Ворот, Верет, Воротар), спільність сюжету "Рамаяни” з українськими фольклорними мотивами (мотив оленя і божества-сонця), деякі архаїчні риси "Рамаяни", які сходять до часів матріархату й збереглися до порівняно недавніх часів на українському ґрунті (весільний звичай сваямвара), існування на Україні топоніма, вкрай важливого для "Рамаяни" (Дандака), семантична тотожність назв Дандака та Київ, побутування колись (козаччина) і нині низки українських прізвищ з виразним "індійським" забарвленням (Бальвір, Кришненко, ІІІіваненко, Гу- паленко, Моружченко тощо), які пов'язані з родючістю, землеробством і воїнським станом і які відбивають поклоніння давніх українців божествам, що їм поклонялися і давні індійці, дають вагомі підстави вважати: цих фактів надто багато, аби бути випадковими. Новорічна обрядовість і уявлення, пов'язані з нею, творилися і на терені давньої України, в участь у творення цієї обрядовості брали й праукраїнці - споконвічні хлібороби, землероби, орачі.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.