Джатаки - БУДДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Як убито Сундарі

Коли чернецька громада Святого дійшла слави й шани таких великих, як п'ять великих рік, іновірні вчителі втратили славу і шану свою і вже не сяяли, як не сяють світляки, коли зійде сонце. Зібравшись, вони сказали так:

- Відколи з'явився аскет Готама, ми втратили свою славу і шану. Ніхто нас не визнає. З ким би це нам змовитися й завдати аскетові Готамі такого сорому, щоб він втратив славу свою й шану?

І спало їм на думку:

- Якщо змовимося з Сундарі, ми цього доможемося.

Коли Сундарі прийшла одного дня до пустині іновірців, ті привітали її, але не розмовляли з нею, коли вона там стояла. Сундарі звернулась до них, але, не діставши відповіді, запитала:

- Шановні, чи не образила я вас?

Вони відповіли:

- Сестро, хіба не бачиш, як аскет Готама шкодить нам? Відібрав усю в нас славу й шану!

Сундарі відповіла:

- А що я можу зробити?

- Сестро, ти ж така гарна й чудова! Доведи аскета Готаму до неслави, пошир про це чутки серед людей і позбав його слави й шани.

Вона відповідала:

- Гаразд.

Вона встала й пішла собі.

Потім набрала вона вінків, пахощів, масті, камфори, мускатних горіхів тощо й пішла ввечері до Джетавани, де велика юрба народу зібралась послухати казання Вчителя, але вже був час вертати до міста. Коли її питали: "Куди йдеш?", - вона відповідала:

- До аскета Готами. Я живу з ним у запахущій хатині.

Перебувши потім одну ніч у пустині іновірців, вона вранці подалася до міста шляхом, що веде до Джетавани. А коли питали її: "Гей, Сундарі, куди йдеш?" - відповідала:

- Переночувавши ніч з аскетом Готамою в запахущій хатині й грішною втіхою його насолодивши, вертаю додому.

Кілька днів по тому іновірці дали грошей лиходіям, мовивши:

- Підіть, убийте Сундарі та сховайте її в купі гною коло запахущої хатини аскета Готами й повертайтеся.

Так ті й зробили.

Тоді іновірці вчинили галас: "Ми не бачимо Сундарі!" - і звернулись до царя. Той спитав:

- Може, запідозрюєте когось?

Вони відповіли:

- Вона пішла вчора до Джетавани, а що сталося потім, ми не знаємо.

Тоді цар сказав:

- Ідіть і шукайте її.

З дозволу царя вони взяли собі його служників, пішли з ними до Джетавани й кинулись шукати її.

І знайшли в купі гною, поклали труп на ноші, повернулись до міста й сказали цареві:

- Учні аскета Готами, намисливши затаїти лихий вчинок свого Вчителя, вбили Сундарі й заховали її в купі гною.

Цар сказав:

- Рушайте туди і пройдіть через усе місто.

І вони, лементуючи, пройшли по всіх міських вулицях:

- Дивіться! Який злочин учинили учні сина Шак'ї, - а потім знову підійшли до брами царського палацу. І цар звелів покласти мертве тіло Сундарі на ноші, віднести на кладовище й приставити сторожу.

Тоді всі жителі Шравасті, крім доброчесних учнів, почали говорити:

- Дивіться! Ось що накоїли учні сина Шак'ї, - і знеславляли ченців у місті й передмісті, по садах і гаях.

Ченці тим часом оповістили Вчителя про те, що сталося.

Учитель сказав:

- А ви відказуйте людям ось так:

У пеклі буде, хто неправду каже

І хто зрікається свойого вчинку,

Однакова їм доля після смерті,

Як людям, що вчинили лиходійство.

Таким віршем висловився він.

Цар розіслав скрізь людей, наказавши їм:

- Дізнайтесь, чи не вбив Сундарі хтось інший?

А лиходії впилися горілкою на ті гроші й посварилися між собою. Один і кажу другому:

- Це ж ти вбив Сундарі й заховав її в купі гною, а тепер горілку п'єш на гроші, що одержав за це.

- Гаразд, - сказали царські служники і забрали лиходіїв тих та й привели до царя. Цар запитав їх:

- Ви вбили?

- Так, царю.

Тоді цар звелів покликати до себе іновірців і сказав їм:

- Візьміть Сундарі й пройдіть через усе місто, мовлячи: "Ми підмовили вбити Сундарі, бо аскета Готаму хотіли ославити. Це злочин не Готамів і не учнів Готамових, це наш злочин".

Так вони й зробили.

І сила-силенна іновірців навернулась. А тих іновірців за вбивство людини покарано.

Відтоді слава Будди зросла іще більше.

Джатака про мавпячого царя

Учитель розповів у Бамбуковому Гаю приповість: "Хто має чотири чесноти", про замах на його життя з боку Девадатти.

Учитель, дізнавшись, що Девадатта готує замах на його життя, сказав:

- Гей, ченці! Не від сьогодні готує Девадатта замах на моє життя; він ще здавна готував такий замах, але не здійснив свого наміру.

І розповів таке:

- Ще в ті часи, як у Бенаресі царював Брахмадатта, Бодгісатва втілився як мавпа. Виріс він, став як дуже жереб'ятко і жив собі самотньо на березі річки, що серед неї був острівець, де росли мангові й хлібні дерева та всіляка рослинність. Між берегом та острівцем була скеля врівень з водою. Бодгісатва, дужий та моторний, стрибав з берега на скелю, а зі скелі на острівець. Наївшись там овочів досхочу, він повертав увечері додому тим самим шляхом, а наступного дня робив те ж саме. Так спливало його життя.

Але в цій річці жив ще крокодил зі своєю крокодилихою. А вона, побачивши Бодгісатву, коли він плигав туди й сюди, забажала скуштувати його серця. Тож сказала своєму чоловікові: "Страшенно кортить мені поласувати серцем цього мавпячого царя". - "Гаразд, - відповів крокодил, - ти матимеш його серце сьогодні ж увечері: коли він вертатиметься з острівця, я сприймаю його". І пішов та й ліг на скелі.

Наприкінці дня Бодгісатва, збираючись увечері покинути острівець, глянув на скелю і сказав сам собі: "Чогось скеля висувається тепер із води далеко більше, _ніж звичайно. У чім річ?" Змірявши оком рівень води та скелю, він подумав: "Вода не підвищувалась і не знижувалась сьогодні. А скеля явно побільшала. Мабуть, на ній сидить крокодил та чигає на мене. Треба довідатися, що там".

Не рухаючись, він починає нібито розмовляти зі скелею: "Гей, скеле!" Та мовчить. Він знову аж тричі звертається: "Гей, скеле!" Мовчанка. Тоді він ще раз мовить: "Слухай, скеле, чому ти сьогодні не відповідаєш мені?" Крокодил подумав: "Мабуть, раніше скеля відповідала цій гарній мавпі. Тож і я зараз відповім". "Чого тобі треба, мавпячий царю?". - "А ти хто такий?" - "Я крокодил". - "А що ти тут робиш?". - "Чигаю на тебе, хочу зжерти твоє серце". Бодгісатва подумав: "Шляху тут іншого немає, треба вдатися до хитрощів". І починає знову: "Друже крокодиле, я віддамся тобі. Роззяв пащу і ти зараз спіймаєш мене, коли я плигатиму".

А крокодил, коли роззявляє пащу, очі заплющує. Забувши про цю дрібницю, крокодил роззявив пащу, і очі самі в нього заплющилися. Тож уявіть собі: лежить той крокодил, паща роззявлена, а очі нічого не бачать. Бодгісатва, напружившись, стрибнув і потрапив йому якраз на голову. Потім знову стрибнув, злетів, як блискавка, і вже він на березі.

Побачивши таке диво, крокодил подумав: "Цей мавпячий цар вчинив справді щось дивовижне! - І гукнув: - Гей, мавпячий царю, хто на цім світі має чотири чесноти, той над усіма панує. А ти маєш їх геть усі". І проказав такого вірша:

Мавпячий царю! Хто має

Чотири чесноти: правдивість,

Ще й справедливість, завзятість, зреченність,

Той усіх ворогів переможе.

Уславивши так Бодгісатву, крокодил вернувся до свого лігва.

Учитель казав:

- Не від сьогодні готує Девадатта замах на моє життя: готував він його здавна... Тоді той крокодил був Давадатта, крокодилиха була Чінчаманавіка, а мавпячий цар - я.

Така приповість про мавпячого царя.

Джатака про черепаху

"Це ж вона розбилася", - почав оповідь Учитель, перебуваючи в лісі Джетавана. Йшлося про Кокаліку.

- Не тільки сьогодні, ченці, - сказав Учитель, - балакучість є причиною загибелі Кокаліки, таке вже було й раніше.

І розказав приповість із давніх часів:

- За давніх-давен, коли Брахмадатта царював у Бенаресі, Бодгісатва, народившись у родині царедворців, став йому за радника у справах світських та духовних. А цар той був дуже балакучий; коли починав говорити, ніхто вже не міг вимовити ані словечка. Бодгісатва хотів якось виправити цю його хибу і, походжаючи, розмірковував, як цій справі зарадити.

А за тих часів десь поблизу Гімалаїв жила в озерці черепаха. Два молоді фламінго, шукаючи собі поживи, познайомилися з нею і, заприязнившись, сказали їй: "Люба черепахо, ми живемо в Гімалаях, де височіє Блискуча Гора, у чудовій місцевості, поблизу Золотої Печери. Приходь до нас". - "А як я зможу прийти до вас?" - "Ми тебе перенесемо, але ти мусиш закрити рот, мовчати й нікому ані словечка не промовити". - "Згода, несіть мене". - "Гаразд", - сказали фламінго, встромили їй у рот паличку, вхопили в свої дзьоби обидва її кінці й злетіли в повітря. Побачивши, як вони летіли в повітрі, селяни закричали: "Дивись: два фламінго несуть черепаху, що висить, зачепившись за паличку". Вона збиралась відповісти їм: "Коли мої приятелі несуть мене, хіба це вас обходить, бидло?" А якраз у ту мить птахи, що летіли дуже швидко, долетіли до Бенареса й опинилися над палацом. Черепаха розціпила рот, випустила паличку, впала на подвір'я і на вільному повітрі, просто неба, розбилась на дві частини.

Саме проходив там цар у супроводі своїх міністрів і спитав Бодгісатву: "Вельмишановний, як же це сталося, що черепаха упала?" А Бодгісатва подумав: "Скільки вже часу я добираю способу виправити цього балакучого царя! Певно, черепаха познайомилася з фламінго, і вони запропонували їй полетіти з ними до Гімалаїв. Та й полинули, встромивши їй паличку в рот. Вона почула розмову, не могла стримати свого язика, забажала говорити, випустила паличку з рота й упала на землю з високості". А потім сказав у голос: "Великий царю, оце таке лихо загрожує балакучим людям, що не можуть стримати свого язика". А далі ще й проказав вірш:

Оце ж вона розбилася, коли схотіла говорити,

Тримаючись за паличку. Загинула, на землю впавши.

І це ти мусиш усвідомити собі, герою мій славетний:

Для щастя власного не слід балакати тоді, коли не треба.

Цар подумав:

"Це він каже про мене..."

- Вельмишановний, - звернувся він до нього, - це про мене ти сказав?

- Великий царю, чи ти, чи інший, хто говорить забагато, зазнає такої долі.

І розповів йому все, що сталося, і цар відтоді став мовчазним та задумливим.

Розповівши цю байку, Учитель пояснив стосунок колишніх осіб до сучасних:

- За тих часів, - сказав він, - черепаха була Кокаліка; два молоді фламінго - два старші ченці нашої громади, за царя був Ананда, за мудрого радника-духівника був я.

Така є приповістка про черепаху.