І. Франко. Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорога - БУДДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Фрагменти

...Зміст цього роману, написаного плавною грецькою мовою, можна передати коротко так. Коли християнство почало поширюватись в Єгипті і проникло в Індію (яка тут ототожнюється з Ефіопією, і вважається, що вона межує з Єгиптом), правив там могутній король на ім'я Авенір; стривожений аскетичним напрямом нової релігії, він запровадив жорстоке переслідування її прихильників і дійсно зумів багатьох схилити до відречення (від нової віри). Лише аскети залишаються непохитними в своїх переконаннях, хоча масово терплять тортури і смерть заради Христа. В той час у короля народжується незвичайної вроди син, Сповнений радості, король скликає найславніших астрологів своєї країни, щоб ті провістили майбутнє молодого принца. Усі астрологи пророчать, що славою він перевершить усіх своїх попередників, і тільки один із них додав, що молодий принц стане християнином і аскетом і передбачена слава дістанеться йому аж у потойбічному житті. Наляканий цим пророцтвом, король роздумує, яким чином можна було б запобігти його здійсненню. Він велить збудувати чудовий палац, в якому його сина мають обслуговувати найбільш здорові і вродливі юнаки, а навчати - такі ж учителі, з тим, щоб він нічого не довідався про людські злидні, хворобу і неміч. Йоасаф підростає, він відзначається надзвичайним прагненням до знань. Та, незважаючи на всі перестороги слуг, які оточують його, під час прогулянок юнак усе ж побачив прокаженого і немічного старезного діда, і в його душі народжується уява про хворобу і смерть.

У цей час Варлаам, аскет, який живе в Сенаарській пустині, одержує уві сні божественну вказівку прибути в Індію, щоб навернути Йоасафа в християнство. Переодягнений купцем, він їде до Індії і домагається доступу до принца, вдаючи, що він хоче подарувати коштовний камінь-самоцвіт. Залишившись удвох із принцем, Варлаам починає навчати його біблійної історії, а потім християнської догматики. Принц жадібно сприймає нове вчення, але особливо йому подобаються притчі, якими Варлаам пожвавлює свої бесіди, проповідуючи богоугодність аскетичного життя. Він хоче негайно піти з Варлаамом у пустелю, але той відраджує це робити, охрещує його і йде геть, залишивши Йоасафу на згадку багато повчань та свій поношений одяг пустельника. Лише згодом король дізнається про те, що сталося з його сином. Спочатку він хоче зловити Варлаама і примусити його зректися християнського вчення. Коли ж це не вдається, король вирішує влаштувати приладний диспут у присутності Йоасафа, причому, за попередньою домовленістю, мудрець Нахор, який у диспуті захищатиме християнство, повинен бути поставлений в абсурдне становище і переможений. Король сподівається, що цим відіб'є у принца охоту до християнства. Але сталося непередбачене: Нахор здобув на диспуті блискучу перемогу, поставивши в абсурдне становище всіх індійських мудреців. Розлючений цим король звелів відшмагати своїх мудреців батогами і за порадою мага Тендаса піддає свого сина іншій спокусі: він оточує його лише жіночою прислугою, сподіваючись, що дівчати зведуть його на шлях розпусти. Проте Йоасаф протистоїть цій спокусі, у розмові навертає самого мага Тендаса до християнства і домагається того, що батько, щоб утримати сина від аскетичного життя, віддає йому половину свого королівства. Йоасаф слухняно погоджується стати володарем, а потім навертає до християнства свого батька, який зовсім зрікається трону і теж подається у пустиню Сена- ар, щоб розшукати свого вчителя Варлаама. Після дворічних блукань він знаходить його, живе в молитвах і самокатуванні аж до самої смерті вчителя, ховає його, а сам живе у своїй келії ще цілих тридцять п'ять років; коли Йоасаф помер, його поховав сусід-пустельник поряд з Варлаамом. Наступник Йоасафа на індійському троні у віщому сні дізнається про смерть колишнього володаря, наказує привезти його останки до Індії, і тут їх ховають з королівськими почестями.

...Популяризації роману про Варлаама і Йоасафа в середньовіччі особливо сприяли два енциклопедичні і широко читані твори, в які він, дещо скорочений, входив так само, як і в XIII ст. Це, власне, написаний близько 1254 року "Speculum historiale" відомого домініканця Вікентія Белловацензія і створення близько 1290 року "Legenda aurea" ломбардського єпископа Якоба з Вораджіне. "Speculum" Вікентія, як відомо, протягом усього середньовіччя аж до періоду Реформації, а то й пізніше, був для всієї католицької Європи каноном усіх необхідних знань, основою вищої освіти, тимчасом як "Legenda aurea", перекладена майже на всі європейські мови, здобула надзвичайну популярність як книга для читання та повчальна книга. Внесення роману до цих цінних творів, котрі вважалися майже канонічними, разом із можливим авторством святого Іоанна Дамас- кіна було значною мірою причиною того, що в 1583 р. імена святих пустельників Варлаама і Йоасафа були записані до римської книги великомучеників, а їх пам'ять відтоді мала вшановуватися 27 листопада. Відкриття того, що легендарний святий Йоасаф був цілком імовірно сином індійського короля Сідхартха. Суддагадана з Капілаваста, відомого в історії як будда Сак'я-Мун, засновника названої його іменем буддистської релігії, викликало серед католиків, особливо у Франції, збентеження, що знайшло відображення в деяких цікавих публікаціях... Як би там не було, незаперечним лишається той факт, що на католицькому Заході (і так само у східній Європі) довгий час вірили в реальність осіб, зображених у романі, і в ортодоксальну святість Варлаама та Йоасафа, і якби не з'явилися нові відкриття, то римський мартиролог, напевно, ще б довго залишався недоторканим з іменами обох цих святих.

...Подібно до Західної Європи, де цей роман був у скороченому вигляді вміщений у великих збірниках творів, особливо в "Legenda aurea", в Росії взяте з роману житіє святих Варлаама й Йоасафа було введене до Четьї-мінеї, виданої в Києві св. Дмитрієм Тупталом, званим Димитрієм Ростовським (теж південноруським ученим), під датою 19 листопада. Цей твір, надзвичайно популярний як серед духовенства, так і серед простого люду, з кінця XVII і до нашого століття витримав багато видань, переважно в Москві. Про те, що Четьї-мінеї, особливо в Південній Русі, охоче читали селяни, а ті, хто не міг читати, їх захоплено слухали, свідчить український поет Тарас Шевченко, сам син селянина, який в епілозі до своїх "Гайдамаків" розказує, як колись у його рідній хаті іноді в неділю його дід, що знав письмо, читав уголос Мінеї сусідам, а потім, після чарки горілки, на прохання сина, розповідав жахливу історію Коліївщини, тобто після розгрому польської шляхти в Умані (1768), а він сам, маленький хлопчик, слухав ці читання та розповіді, то радіючи, то плачучи.

...Чим ближче європейська наука знайомилася з літературою і історією далекого Сходу, і зокрема Індії, тим більше напрошувалась думка про якийсь тісний зв'язок християнської історії індійського принца з Індією. Наскільки цей зв'язок є природним і само собою зрозумілим, ми переконуємося з факту, який став загальновідомим лише в останній час. Один португалець, що жив у XVI ст., Діого да Конто, який декілька років перебував в Індії і написав твір про подвиги португальців в Азії, помітив надзвичайну подібність індійської легенди про Будду до історії про навернення Йоасафа, але як віруючий католик висловив свою думку з приводу цього: немовби легенда про Будду є наслідуванням християнської історії про Варлаама та Йоасафа... 29 липня 1859 р. з'явилася стаття Фелікса Лібрехта "Джерела Варлаама і Йоасафа", що проклала нові шляхи у дослідженні. На основі уривків з тібетської "Лалітавістари", поданих Іларом Бартелемі в його книзі "Le Bouddha et sa Religion", він довів, що суть оповідання про народження, юність, виховання, навернення і смерть Будди, яке міститься в цій книзі, майже ідентичне з оповіданням про долю Йоасафа, і хоч сучасна "Лалітавістара" не є безпосереднім оригіналом грецького роману, проте грецький роман майже в усіх головних пунктах є дуже точною, звичайно пристосованою до християнських цілей і в деяких епізодах самостійною обробкою індійської легенди про життя Будди, отже, Йоасаф власне є Буддою, великим "світочем Азії", засновником найпоширенішої серед азіатських народів релігії.

Зіставлення паралельних текстів буддистської книги і християнського роману, систематично проведене Лібрехтом, було таким недвозначним і переконливим, що проти головного результату цього порівняння нічого, власне, не можна було сказати.