Шякулянталя. Уривки. Переклад Г. Хоткевича - БУДДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Шякулянталя. Уривки. Переклад Г. Хоткевича - БУДДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Дія перша

(Фрагмент)

(Роздвигається завіса, в музиці перед тим мотив Шякунталі. Розкішний тропічний ліс. Шякунталя й подруги поливають квітки)

Шякунталя (за сценою).

Сюди, сюди, кохані подруги!

Духшянта (прислухається).

Я чую

Хтось наче там, за деревами щось говорить.

Ану-лиш підійду.

(Підходить ближче, придивляється)

Це пустельнички молоденьки -

Деревця молоді із поливальниць поливають.

(Приглядається уважніше)

Які ж гарнесенькі вони! Таких немає

І в царському дворці!.. Признати треба,

Що лісові оці квітки далеко кращі,

Аніж садові всякі. Ану лишень отут я стану

Та полюбуюся.

(Стає на бік; виходить Шякунталя, Пріямвада та Анасуя)

Шякунталя

Сюди!.. Сюди, о подруги кохані!..

Анасуя

Шакунтальо! Мені здається - от їй-богу!

Що Канва, наш святий отець, ці дерева кохає

Більш, ніж тебе. Дивися - ти така ніжненька,

Мов квітка навамаліки, а мусиш

Аж отсюди тягати воду й поливати.

Шякунталя

Роблю я це не з примусу, кохані, а з любові –

Ці дерева неначе мені сестри рідні. (Поливає).

Пріямвада

Оце вже полили ми ті рослини,

Що розцвітають літом. А давайте

І ті ще поллємо, що відцвілися.

Це буде добре діло.

Шякунталя

Добра думка! (поливають).

Духшянта

Так от яка донька в святого Канви!..

Даю я слово чести - нерозумно

Він робить, змушуючи в лісі її жити

Ще й при такім занятті!.. Ні, мудрець той,

Що покладає всі тяготи пустельництва

На отаку красуню. Так достоту робить,

Як той, хто листиком гнучким німфеї

Хотів би пень акації рубати.

Ану-лиш стану я отута за кущами

Та придивлюся ближче до дівчаток.

Шякунталя

Анасує кохана! Так страшно давить

Оце рогожане убрання... Прошу розпустити.

Пріямвада так міцно затягнула поворозки...

Анасуя

3 охотою. (Розпускає).

Пріямвада

Чому ти, мила сестро,

Мене виниш? На молодість ти нарікай, що груди

Тобі, бач, так пишнить і розпирає.

Духшянта

Це добре сказано. Насправді, груба одіж

надавлює на груди і скриває

Всю розкіш тіла молодого, наче квітку

Під купою листків пожовклих. Але прецінь

І це навіть убрання із рогожі

Краси не може відібрати - так і сойвол1

Краси не відбирає лотосу; як місяць

Від темних плям ще кращим нам здається.

Прекрасному усе прекрасне.

Шякунталя

Гляньте, сестри!

Оте мангове деревце од вітру колихнеться –

І наче пальцями манить мене до себе.

Я побіжу до нього! (Підбігає).

Пріямвада

Стій, кохана!..

Одну хвилиночку ще так постій!

Шякунталя

А пощо?

Пріямвада

Коли ти так стоїш побіля манго -

Здається, він чудовою ліяною обвився.

Шякунталя (сміється).

Недурно ти "Пріямвадою" звешся2.

Духшянта

Коли ж це правда!.. Я би сам сказав так!

Бо ніжні рученьки здаються гілочками,

Уста - червоні квіти, повні ж груди –

Неначе чаші переповнені цвіточні.

Анасуя

Голубонько! Дивися - навамаліка прекрасна,

Що ти прозвала її "Промінь місяця у лісі", -

Як повилась вона круг цього сахакара,

Неначе вибрала його собі за мужа.

Шякунталя (підходить і радісно дивиться на рослину).

О, як чудово!.. Справді, наче шлюб відбувся:

Ця навамаліка, мов молода, прибралася квітками,

А сахакар, могутній, дужий, весь укрився

Плодами молодими (любується).

Пріямвада (сміючись).

Ти, Анасує, чи знаєш,

Чому Шякунталя так наша задивилась

На сахакар оцей?

Анасуя

Ні, не знаю.

Пріямвада

Вона гадає: "Навамаліка біленька

Он, бач, знайшла вже нареченого до мислі –

Коли б же і мені знайти собі супруга,

Щоб він до мене так в усім підходив"...

Шякунталя (поливає).

Це, певне, ти собі того бажаєш!

Анасуя

Шякунтальо! А Мадаві-ліяна,

Що Канва сам зростив її для тебе –

Здається, ти про неї і забула?

Шякунталя

Скоріше я сама себе забуду.

(Підходить до ліяни поливати і радісно скрикує)

О радість, подруги!.. О чудо!.. Радість!..

Пріямвада

Що там такого?

Шякунталя

Ви лиш подивіться:

Від корінців самих і геть аж до вершечку

Вся пуп'янками пишними укрилася ліяна –

А о цю пору не цвіте ж вона ніколи!

Подруги (підбігають).

Та що ти кажеш!?

Шякунталя

Ось дивіться!

Пріямвада

Тоді вже певне це - якраз віщує

Для тебе радість: скоро вийдеш заміж.

Шякунталя (незадоволено).

Самій собі того заміжжя, мабуть,

Бажаєш дуже, коли правиш так багато

Про шлюб усе. І слухати не хочу!

Пріямвада

Їй-богу, подруго, я не жартую!.. Сам же Канва

Сказав колись: як зацвіте ліяна –

То буде щастя знак.

Анасуя

Еге!.. Тепер я розумію,

Чому Шякунталя так щедро поливала

Оцю ліяну!..

(Подруги сміються)

Шякунталя

Ох, та і які ж ви...

Вона моя сестра, оця ліяна. (Поливає любовно).

Духшянта

О, боги!.. Як би я був радий,

Коли би показалося, що батько й мати

Цієї дівчини - не однієї касти.

А втім - чого це я впадаю в сумнів?

Вже воїну, то жінкою вона напевно може бути, -

Тим більше, що до неї рветься моє серце.

А зрештою: коли, буває, розум

Не може щось рішити - голос серця

тоді веде нас певною стезею... Все ж би треба

Довідатися певно, хто вона.

Шякунталя (неспокійно).

Ой-ой! Кохані!..

З жасміну вилетіла пчілка й просто лізе

В лице мені!.. (Борониться красивими жестами).

Духшянта (милується).

Красиво як!.. Чудово!..

Куди лиш пчілка лет направить - там і очі

Красуня враз звертає. Брівоньками

Поводить і любовний грі очей тих

Навчається вона навіть з пчолою...

(Ревниво). О пчілко!.. Часто ти торкаєшся криломзвенящим

Тремтячих вій! І щось занадто ніжно

До вушка шепчеш. А коли красуня

Тебе рукою відганяє - ти віп'єшся

В ті вустонька, що повні чар незвіданих...

О пчілко!

Ти в щасті вже, а я стою самотній,

Невідомий - і знаю тільки ім'я.

Шякунталя

О подруги!.. Обороніть же ви нарешті!..

Пчола вжалити мене хоче!..

Подруги (сміючись).

Оборона -

Не наше діло це! Поклич Духшянту:

Це він же оборонець цих лісів священних.

Духшянта

Притока показатися мені!.. "Не бійся... "

(Сам себе перериває)

Але ж тоді вони пізнають,

Що цар я... А мені б хотілось

Тут гостем тільки бути.

Шякунталя

О нещастя!

Ой не дає мені спокою цяя пчілка!..

(Перебігає на інше місце)

І тут вона!.. Та порятуйте ж ви нарешті!

Духшянта (бистро виходить).

В ті дні, коли на троні возсідає

Потомок Пуру, що карає всяку дерзкість, -

Хто сміє тут пустельницям благочестивим

У цім гаю священнім чимось докучати?

(Дівчата змішалися, побачивши мужчину)

Анасуя

Шановний пане... Тут біда ще невелика:

Це тільки подругу кохану нашу (Показує на Шякунталю)

Негречна пчілка трошки налякала...

Духшянта (підходить до Шякунталі).

Як молитви ідуть? Успішне покаяння?

(Шякунталя соромливо опускає очі)

Анасуя

За ласку дякуємо... Тільки чи зумієм

Такого гостя особливого прийняти

І заслужити нагороду від богів.

Пріямвада

Шакунтальо! Іди мерщій до хижі

Та гостю аргху приготуй і овочів найкращих.

І воду принеси тут для пиття. А цею

Ми ноги гостеві обмиємо.

Духшянта

Самих вже

Привітних ваших слів для мене буде досить,

Щоби закон гостинности сповнити.

Пріямвада

А коли так, то просимо шановного сідати,

У холодку отут, під саптіпарном, на ослоні

Й спочити трохи.

Духшянта

Від роботи й ви втомились,

То й вам би сісти добре. Прошу, прошу!..

Анасуя

Що ж, подруги... Закон повеліває

Вволяти волю гостю - тож сідаймо.

(Усі три сідають)

Шякунталя (до себе).

Ох, що це... що зі мною?.. Та невже ж я,

Мужчину оцього побачивши, почула в серці

Те, що закони пустинь нам забороняють?..

Духшянта (поглядаючи на всіх трьох).

Як мило бачити таку між вами приязнь!

Це так до молодости вашої й краси підходить.

Пріямвада (тихо до Анасуї).

А хто би він міг бути? На обличчі

Якась-то витонченість, а разом і сила;

Вимова теж солодка, благородна.

Це мабуть чоловік високої якоїсь ранги.

Анасуя

Сама я із цікавості вмираю й хочу

Його по-простому спитати (Голосно). Ясний пане!..

Ти з нами був такий ввічливий, гречний,

Що я от мужности набралася спитати:

Яке ж то плем'я царських мудреців тобою

Украшене? Яка земля печаллю повилася

В твоїй відсутності? Нарешті - що то за причина,

Що запровадила тебе до цих гаїв священних?

Шякунталя (до себе).

Не бійся, серце, так... Твої таємні думи

Анасуя вже висловила...

Духшянта (до себе).

Що робити?

Назвати їм себе чи утаїти?

Гаразд! Я їм скажу... Я знаю що.

(Голосно). Дитино!

Потомок Пуру, цар Духшянта тут мене поставив,

Аби я стежив за виконанням законів;

От я й прибув - довідатись, чи вільно

Жертвоприношення ідуть та чи немає

Яких тут перешкод.

Анасуя (з усмішкою поглядаючи на Шякунталю).

Ну, слава Богу!

Благочестиві пустельнички мають оборону...

(Шякунталя соромиться)

Пріямвада (помічаючи цей настрій, таємно до Шякунталі).

Ах, як би батько твій тут був!..

Шякунталя

То що ж?.. То що ж би?..

Пріямвада

О, він би вже напевне цього гостя

Зробив цілком щасливим, хоч себе би

Найкращого позбавив скарбу...

Шякунталя

Пріч ідіть ви

Із жартами своїми!.. Вигадали щось тут

Та й плещуть... Я не хочу й слухати такого...

Духшянта (усміхаючись).

Я теж хотів би, мої любі, щось спитати

Про вашу подругу.

Обидві

О, як найвище повеління

Для нас звучатиме твій запит.

Духшянта

Як відомо,

Святий отець наш Канва все життя у пустельництві

Провів. Ви ж вашу подругу його дочкою

Взиваєте - як може теє бути?

Анасуя

Це легко розказати, господине. Чув ти певне

Вішвамітри ім'я велике?

Духшянта

Ну, звичайно!

Анасуя

То ж батько нашої Шякунталі. А Канва

То тільки називається отцем, бо згодував він

Покинене дівчатко.

Духшянта

Як - "покинене". Мене ти

Цим словом зацікавила, і я хотів би

Про все довідатись від самого початку.

Анасуя

Як так, то слухай, пане. Як і кожний

Мудрець, Вішвамітра провадив покаяння.

Але воно було таке велике,

Що боги аж злякалися і Менаку апсару

Зіслали, аби спокусила старця.

Духшянта (усміхнувся).

Буває. Справді, боги іноді бояться

Пустельничого благочестя.

Анасуя

Й от, коли на землю

Прийшла весна благоуханна - сталось теє:

Перед Вішвамітрою апсара з'явилась.

Коли побачив він красу ту неземную...

(Нараз засоромилася й зупинилась)

Духшянта (усміхнувся).

Ну, далі можеш не казати - сам я зрозумію...

Виходить, від божественної німфи

Веде Шякунталя свій рід?

Анасуя

Так, пане.

Духшянта

Воно і видно: наші земні діви

Не можуть нам краси такої породити.

Хіба сяйлива блискавиця може

З землі родитися?

(Шякунталя стоїть, попустивши засоромлене личко)

Так ось як...

Тепер я можу волю почуттю своєму дати.

Пріямвада (зі сміхом дивиться то на Шякунталю, то на Духшянту).

Мені здається, що наш гість високий

Іще якесь питання в серці має...

Духшянта

Вгадала ти. Я ще хотів дізнатись

Про деякі життя її умови.

Пріямвада

То що ж. Питайся. Нас, пустельниць,

Питатися усякий волен.

Духшянта

Я хотів би

Про неї ще довідатись: чи обітницю

Хранити чистоту вона по шлюб давала тільки,

Чи на вік-вічний прирекла отут сидіти

Поміж газелів, що їх очі так подібні

До оченят її чудових?

Пріямвада

То вже певне

Сказати можу, що обітниці довічної немає.

Сам батько її, Канва мудрий, хоче,

Як найдеться юнак який підхожий,

Віддати заміж подругу.

Духшянта (до себе).

Тепер моє бажання

Не тяжко виконати. Серце! Дай же місце

Свобідному чуттю.

Шякунталя (ніби в досяді).

Анасує! Я вже відходжу!..

Анасуя

Чого ж то?..

Шякунталя

Я піду та розкажу матусі,

Як тут Пріямвада шалена казна-що говорить!

Анасуя

Кохана подруго!.. Пустельницям невільно

Куди ходять іти, а гостя покидати,

Не давши йому певного приняття...

(Шякунталя вагається, але потім рішає таки йти)

Духшянта (до себе).

Вона тікати хоче!

(Встає її задержати, але нараз стримується)

Правду кажуть,

Що кожний рух закоханих зраджує.

Я так би і побіг за оцією

Дочкою мудреця, але не смію...

І от я переміг себе...

І не пішов за нею.

Але мені здається, що ішов я й знов вертався,

І ще ішов - і то неначе сон все...

Пріямвада (затримує Шякунталю).

Дівчино шалена!

Не підеш ти!

Шякунталя (здвигнувши бровами).

А то чому ж так?

Пріямвада

Бо мусиш ще два дерева полити. Обов'язок

Сповнити треба перше, а тоді вже...

Духшянта (до Пріямвади).

О, мила дівчино! Не будь жорстока.

Вже подруга твоя втомилася від того поливання.

І плечі попустилися, й долоні зчервоніли,

І руки потомилися, тяжкі сосуди

Тягаючи з водою. Он і груди схвилювались

Від частого дихання... Личенько вкриває

Неначе сіткою рясний піт. Глянь - і квітка

До вух прилипла. Коси розпустились –

Придержувати мусить їх рукою...

Її від обов'язку хочу я звільнити.

(Здіймає з руки перстень і дає дівчатам; обидві схиляються, читають цареве ім'я - і з жахом дивляться одна на одну)

(Переконуюче). А щоби ви мене за іншого кого не брали,

Скажу, що перстінь цей - то дар царя Духшянти,

А я царський слуга...

Пріямвада

М-м-м... Якщо то правда,

Тим менше можеш ти з таким дарунком розставатись...

А втім, і слова твого досить буде,

Щоб вільною її зробить від обов'язку.

(Усміхаючись). Чи чуєш ти, Шякунтальо? Добродій

Оцей - чи цар, чи хто там ще він –

Тебе звільняє від роботи - то іди вже.

Шякунталя (до себе).

Коли ж не можу!..

Пріямвада

А чому ж, сестричко,

Не йдеш?..

Шякунталя

Хіба я мушу тебе слухати?

Піду, коли захочу!

Духшянта (поглядає на Шакунталю).

А здається,

Що і вона до мене почуває

Те саме, що і я до неї: не мішає

В мої слова моїх, але уважно стежить

За всім, що я кажу. На мене

Неначе і не дивиться, а власне

Очей не зводить з мене.

Голос за сценою

Гей!.. Увага!..

Пустельники!.. Готуйтесь боронити

Своїх звірят, бо, кажуть, цар Духшянта

Полює тут! А він придворців має стільки,

Що пил із-під копит його кінноти

Аж сонце заступає і сідає грубо

На мокру одіж, що повісили ми тут сушити!

Духшянта (до себе).

До сто катів! Отож мої солдати,

Мене шукаючи, такого наробили!

Це ж мушу я якнайскоріше бігти!

Голос за сценою

Пустельники!.. Пустельники!.. Страшенний,

Наляканий сторонніми людьми слонюка

Іде, лякаючи старих, жінок, дітей. Він ікло

Об дерево зламав десь аж по корінь

І в дикім пориві все нищить по дорозі!

Ліянами оплутав свої ноги

І казиться, розгонить геть газелі –

Перелякався він царської колісниці

І йде сюди!

Обидві подруги

О пане!.. Тут нам страшно...

Дозволь нам відійти!

Духшянта

Ідіть, мої прекрасні!

Я все зроблю, щоб спокій цих дібров священних

Не був порушений...

Анасуя (до Шякунталі).

Сестричко!.. Там матуся

Кохана Гавтамі, напевно вже турбується за тебе.

Ходім же!

Шякунталя (кульгаючи).

Що це - ох! Та що ж зі мною?..

Хромаю я...

Пріямвада

Пізнали ми тебе, о царю!..

Прости нам, що не вміли вшанувати...

Нам соромно, що так тебе лишаєм.

Духшянта

О не кажіть так! Вже тим тільки,

Що я на вас тут подивився - я вшанований до краю.

Шякунталя

Сестрички... мені вколола куша ногу...

І одіж зачепилася за гілку амаранта...

Чекайте трошки - най я увільнюся...

(Відходить нарешті, кинувши довгий погляд на царя)

Духшянта

Не хочеться мені до міста повертатись.

Побуду ще я тут. Табор поставлю

Де-небудь поблизу, бо я не можу

Своїх думок від дівчини цієї відтягнути.

Оце іду неначе - а іду лиш тілом,

Душа ж моя назад, сюди ірветься,

Неначе той прапор шовковий, що понести

Його хотять напроти вітру конче.

(Іде зітхнувши).

________________________

1 Сойвол - водна рослина, що звичайно росте коло лотоса і переплітає його.

2 "Пріямвада" в санскриті означає "та, що вміє говорити приємне".






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.