С. Наливайко. Бгартріхарі - БУДДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Творчість Бгартріхарі, як і творчість Калідаси, посідає важливе місце в світовому літературному процесі, оскільки саме їхні твори виявилися першими зразками індійської класики, з якими ознайомився європейський читач. Ще в XVII ст. голландський місіонер Рогер переклав. "Сто строф про мудрість житейську" та "Сто строф про заперечення світу" Бгартріхарі своєю рідною мовою. їх було згодом перекладено німецькою і французькою мовами. До початку XVIII ст. ці строфи публікувалися в Європі чотири рази. Строфи Бгартріхарі справили глибоке враження, зокрема, на Гете і Гейне.

Бгартріхарі - поет і вчений, жив у VI-VII ст. Наскільки можна судити, він належав до соціальних низів і мав досить високий науковий і поетичний хист. До нас дійшли його так звані "Триста строф" - соціальна лірика, яка в творчості Бгартріхарі стала самостійною гілкою поезії.

Бгартріхарі

Нещасне кохання

Про неї завжди згадую, вона ж мене не любить,

Вона бажає другого, а той кохає другу.

А мною захопилася ще друга, зовсім інша.

Ой лихо всім! їй і йому, мені і тій, і Камі.

Жінка — джерело радощів і страждань

Ось, люди, правду вам кажу я безсторонньо:

На цьому світі справді так воно є всюди:

Нічого кращого за жінку тут немає,

Причини іншої для лиха теж немає.

Закохана жінка не знає міри

Коли жінки наважаться

На щось під впливом пристрасті своєї,

На перешкоді стати їй

Не сміє й сам великий Брахма.

Муки кохання

Коли про тебе згадую - страждаю,

Коли ж побачу тільки - вже хвилююсь.

Як доторкнусь - тоді мов божевільний...

Чому ж тебе "коханою" взивають?

Не гай часу!

Ой не вагайся марно, серце! Дай собі спочити!

Само собою здійсниться усе, як слід, не йнакше.

Те, що було, не згадуй, за майбутнєє не думай!

Смакуй ті втіхи, що проходять раптом і минають.

Почуття принаджує

Летить на смолоскип вогненний нетля несвідома й гине,

Ковтає м'ясо на гачку у вудки риба несвідома.

А ми свідомі, що бажання наші - не мережа злиднів,

Не відкидаєм їх. Засліплення велике і глибоке!

Недбалість людська

Щодня заходить сонце, сходить, а життя скорочується наше.

Ми, всякою роботою обтяжені, не помічаєм часу.

Народження і старість, лихо, смерть ми бачим, а не боїмося!

Чи збожеволів світ, налившися вина, що божевільним робить?

Самотність старості

Ті, що від них ми народилися, давненько вже померли,

А ті, що з нами виплекані, тільки в спогадах існують.

І ось щоденно ми чекаєм на загибель нашу,

Як дерево на піскуватім березі річок великих.

Нікчемність життя

Сто років - строк життя найвищий. Половину віддається ночі,

А половина з другої відходить на дитинство та на старість,

А решту заповняють хворість та розлука, горе, слугування.

Життя - немов бульки на океані хвиль. Чому ж радіють люди?

Марність світу

На мить - мала дитина, а на мить - юнак, що закохався.

На мить - жебрак злиденний, а на мить і багатир заможний.

Дідусь, нарешті, хворий, як актор, вже в зморшках, постарілий

Заходить за завісу Ями на кінець життя, людина.

Благородність, своя користь, злоба

Допомагають добрі люди іншим, незважаючи на себе,

Звичайні люди - хто не шкодить їхнім справам.

То вже чорти, не люди, що собі на користь іншим шкоду чинять.

А що за люди ті, що шкоди завдають без користі для себе?

Гідність людська

Пожива, острах, сон і похіть -

Усе це спільне для людей і для тварин.

Ознака вища для людини - розум.

Без розуму ми схожі на скотину.

Оздоба мужчини

Ні перли, що як місяць сяють, ні браслети не красять мужчину,

Ні купіль або пахощі, ні квіти, ні оздоблене волосся –

Красить мужчину тільки мова, що її вжива майстерно.

Оздоби гинуть всі, а гарна мова лишається навік.

Сила науки

Наука - вища красота людей, це скарб, прихований таємно!

Наука - радість, щастя, славу нам дає, учителів навчає.

Наука - приятель, в чужій країні - це для нас кумир найвищий.

Науку, а не скарб царі шанують. Без науки - ми, як звірі!

Захід життя

Приходить старість, молодість минулась.

Розумні! Вищої мети шукайте!

Життя доходить краю. Час минулий

Не зупиняється і не вертає!