А. Кримський. Коментар до Каліли і Дімни - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

А. Кримський. Коментар до Каліли і Дімни - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

В індійській Панчатантрі, або краще сказати - в Хітопадеші лежить джерело всіх отих оповідань. В VI віці по Хр. Лікар Барзуйе переложив багато староіндійських приповістей на пеглевійську мову, а за два століття після того Ібн-оль-Мокаффа зладив з них арабський переклад, назвавши його "Келіле уе Дімне". Отож іменно з Мокаффової версії пішли переклади на всі мови східні й європейські. Варто запримітити, що з грецької мови "Стефаніта та Іхнілата" переложено (не пізніш XIII в.) й на словянську. З величезної літератури сего предмету я згадаю тільки: 1) німецький переклад Панчатантри Бенфея з его многоцінною передмовою 1859; 2) французький переклад з цінною передмовою Лансеро (Lancereau); 3) німецький переклад "Каліли й Дімни" Ґ. Біккеля (Липськ 1876), де є гарна Бенфеєва передмова; 4) Пыпинъ, Очеркь литературной исторіи старинныхъ повестей и ска- зокъ русскихъ (Петерб., 1858, Уч. Зап. Ак. Н., кн. IV) - тепер антікварна рідкість; 5) Булгаковъ, Стефанить и Ихнилать (Петерб., 1878); 6) Данічіч, Indijske price prozvane Stefanit і Ihnilat (Загреб, 1870, "Starine", кн. II.); 7) МАпгая и М. Рябининъ; книга Калила и Димна (Москва, 1889). Остатню працю особливо поручаемо загальній увазі: там є повний переклад тексту та дуже повний перегляд усіх праць, що торкають ся сего предмету. В кінці додано генеалогічну таблицю памятника. А.К.

Гнат Хоткевич

Каліла та Дімна (за М. Рябініним)

Сей збірник казок, які тут даються в редакції для дітей, в своїм справжнім виді був надзвичайно популярним в усім світі і мав стільки читачів, скільки, може ні одна книга, окрім Біблії. Зародився він в Індії, коли там ще панував буддизм і звідти переходив всюди, куди переходила й релігія Будди: в Тибет, Китай, Монголію, а звідти вже і в Европу. Та хоча всі казки обійшли весь світ, але в самій Індії ми не знаходимо їх в повній цилости: вони всі розбиті по ріжних книгах та й то не в справжнім своїм виді, а в перерібках. Пояснюється се тим, що коли на місце буддизма став у Індії брахманизм, то він гнав усе, що носило буддійську печать і викреслював, нищив, а в крайнім разі переробляв кожну річ в своїх цілях.

Найбільше число казок, які складають зібрання "Каліла та Дімна", мають у собі книги "Панчатантра"1 (п'ятикнижжя), але в них сильно чути руку брахманів - викинулися цілі глави. "Панчатантра" послужила основою для инших збірників, як от наприклад Kathasaritsagara, що означає "Океан з потоками вливаючих оповідань"2, далі Hitopadeca ("Добра порада")3, хоч ся послідня книга, окрім Панчатантри брала свої особливості ще з якогось невідомого джерела. Нарешті маємо ще один літературний пам'ятник Індії, де бачимо сліди казок Каліли та Дімни - се Mahabharata.

В VI в. по Р.Х. за царювання Нушірвана Справедливого (531-579) весь цей індійський казковий матеріал переходив з Індії до Персії, перекладаючися на тодішню мову пеглеві. Історія переходу сих казок до Персиї розцвічувалася потім на ріжні способи; одна з найбільше розповсюджених легенд говорить, що книгу привіз з Індії царський лікар BarzQy, але чи привіз він готовий твір, який треба було тільки перекласти, а чи тут робилася й редакційна робота - невідомо (думають, що він з'єднав в одно ціле кілька індійських оповідань).

Вся пеглевійська редакція мала 13 глав (причім одна з них безсумнівно вставлена була самим перекладчиком - се власне глава про "Царя мишей та його міністрів") - і от сей переклад і послужив основою для всіх перекладів а сам пропав. Послідній слід його бачимо в 1760 р., хоча не тратять надії знайти.

Першою обробкою пеглевійської редакції являється древнєсирійська версія, на котру вказав єпископ Ebed-Jesu: в своїм катальозі сирійських творів4 він згадує якогось періодевта BQd'y, котрий мав надзір за християнами в Індії та Персиї і каже: "він переклав з індийського книгу Kalilag та Damnag". Але се був переклад не з індійського, а з пеглеві 5. Ся версия тепер уже видана в Ляйпцігу в 1876 р., видали Біккель та Бенфей, від яких ми знаємо, як вона була знайдена. Літом 1870 р. папа Пій IX скликав до Риму собор, написав о тім Бенфеєви, і Бенфей уже вступив у переписку з двома особами, що були тоді в Римі - се проф. Scholl Ignazio Guidi. Розмовляючи з халдейським єпископом, Guidi довідався від нього, що справді сирійський рукопис Каліли єсть в єпископській бібліотеці в Мардині. Саме тоді в тих околицях подорожував проф. Socin, йому написали - і він знайшов рукопис. Купити не міг (на те треба було дозволу патриярха), замовив собі переписку - і цей переписаний примірник і знаходиться тепер в Гетингенським університеті (написаний маронито-якобитським письмом, тоді як оригінал - несторіанським). Крім Каліли є там дещо з медицини й філософії, є багато помилок, нароблених переписувачем.

Мардинський рукопис неповний. Насамперед нема ясності й послідовності аркушів; послідній нецікавий (там початок "Откровения св. Павла"), але перший міг би дати історію Барзуйя. В усякім же разі студіювання показало що найдавніший переклад пеглевійської редакції й мусить стояти перед арабською версією, яка до сих пір вважалася першою.

Арабська версія постала завдяки праці знаменитого літератора Abdu-аh-bnu-l-Mukaffa, перське ім'я котрого було Rbizben. Літературну діяльність цього автора дуже хвалять всі письменники. Ан Надим6 називає його "красномовним письменником і знатоком пеглеві та арабської мови". Один з найбільших авторитетів мови Al'Asma'i знайшов тільки в одній роботі Абдулля тільки одну помилку.

Відомий візир Ibn Muklah7 вважає його "одним з десяти красномовних людей" і т.д.

Окрім Каліли Абду лля переклав багато інших пеглевійських творів, як наприклад Хоdву-nвmдh8, Аіn-nвmдh, книгу "Незрівнянна перлина". До сих перекладних річей al Masudi9 додає ще кілька творів мітольогічного змісту; писав Абду лля і поезії: одна з його елегій поміщена в знаменитім збірнику арабської поезії Hamasah10. Скільки про автора арабської версії.

Вперше в Европу з його версією ознайомив голяндець A. Schultens, видавши в 1780 р. одну главу ("про лева й вола"), з якого списка він користав невідомо, але з дуже поганого. Повний же текст видав безсмертний основоположник арабської філології Сильвестр де Сассі в 1816 р., звівши в одно шість рукописів. Доповнюють сю роботу екстракти зроблені італійцем Guidi з трьох італійських рукописів в 1873 р. На Сході маємо досить багато видань текстів, перераховувати їх не будемо.

Перекладів Каліли маємо три - і всі вони з роботи де Сассі. Англійський переклад (а краще - вільну передачу) зладив ученик де Сассі Knatchbull (Oxford, 1819), два німецьких дали L.H.H olmboe(Christiania, 1832) і R. Wolf (Stuttgart, 1839). Всі ці переклади тепер бібліографічні рідкості й добути їх неможливо.

Не зайвим буде питання - який же заголовок носив оригінал нашої книги, названої в арабській версії іменами двох шакалів Каліли та Дімни. Ще в 1859 р. Benfey висловив погляд, що таким заголовком могла бути... "книга поведения", бо титул Каліла та Дімна підходить тільки до перших двох глав арабської версії11. Для підкріплення своєї думки він посилався на заголовок італійської версії (перекладеної з грецького) - "Del gowerno dei regni" і т.з. стала заголовком ватиканівського рукопису. Але Benfey забував древні пам'ятники, а також те, що в белетристиці, особливо східній, заголовки дуже часто не рахуються зі змістом книги (ріжні "золоті луки", "сади" й т.д.). Головне ж це те, що мабуть в індійській мові не існувало цілком обробленої цілої книги, яка була би оригіналом Каліли, пеглевійська версія носила мабуть назву "Kalilah і Dimnah". Звідси ясно, що той заголовок носили й древнєсирійська й арабська версії.

Цікаві також імена царя й філософа. В Панчатантрі цар називається Amaracakti, в Хітопадеші - Sudarcana, в арабській же версії Dabsalim, що, як думають, показує на близкість до санскритського Dewacarma (се ім'я попадається в Панчатантрі). Щодо імені філософа, то в арабській версії читаємо Baydabah; Benfey думав, що се аналог санскритського vidybpati, але з тим згодитися трудно. В Панчатантрі та Хітопадеші філософ називається Vілnuзаrmа.

Тепер подивимося на переклади, джерелом котрих стала арабська версия.

Насамперед - новосирійська версия, котру тільки в роках 1857-61 одкрив у Дублині проф. Оксфордського університету W. Wright12. Автором версиї був священник, що жив у X чи XI ст.; він часто не розумів арабського текста, а часом змінив згідно з християнськими поглядами. Цікавим являється те, що в сій версиї зустрічаємо імена, які належать не арабському тесту, а індійському оригіналу; отож треба думати, що се був дуже древній рукопис.

Грецька версия приписується Семеку Ситу, який переклав книжку після наказу імператора Олексія Комнена13. Але перше, ніж бути виданою, версия ця попала в руки езуіта Petrus'a Possinus'a, який переклав її на латинь і видав (в 1666 році). Грецький же текст побачив світ тільки в році 1697 (видав його Себастьян Штарк, який теж додав до книги латинський переклад (бо переклад Поссіна здався йому занадто вільним). В грецькій версії імена героїв уже транскрибуються "Стефаніта та Іхнілат", що являється дуже поганим перекладом арабського Калілаг й Дімнаг. А царь називається Авесаломом, замість Дабесіліма. Рукописів грецької версії дуже багато й всі вони різняться між собою.

З грецького списку поставали славянські переклади. Коли й хто їх зробив - невідомо, але в усякім разі се сталося не пізніше XIII в. Славянських списків багато - сербських, болгарських і українських (на слов’янській мові). Самих наших списків є коло 20. Заголовки їх ріжні: "Стефанид и Іхнилад", "Медвідь і горностай", "Соболь і горностай" і т.д. Цікаво, що деякі славянські списки являються повнішими, ніж список, виданий Штарком.

З грецького ж повстала й італійська версия. Вперше вона була видана в 1583 році в Феррарі Dominico Mammarelli й перевидана в 1872 в Больонії професором Emilio Teza. Автограф ферарської версії приписують Nuti, але Teza заперечує тому.

Грецька версия дала слід і в німецькій літературі: в 1878 р. в Ляйпцігу Lehm видав книжку "Abu-schalom und sein Hof-philosoph".

Стільки про грецьку версию і її наслідування.

Далі з наслідувань арабської версиї треба згадати перський переклад зложений Abu-I-Мавіі Nasru-llah'oM під царювання відомого покровителя літератури Багралі Шага14. Відомості про цей переклад дав тільки де Сасі.

На сій роботі оснувався другий перський переклад, відомий під назвою Анваре Согайли ("Світочі Канона"). Автор сього перекладу - Нusдуn ibn аі Waez на прізвище аl Квsefi. Заголовок своїй роботі він дав в честь Amir'a Sдух Ahmдd Sосhдуlі, який був візирем у султана Abu-l Gвzi Husayn Bachadur-xan'a, повелителя Хорасана (1470-1505).

Переклад зложений иншим слогом з додатком віршів ріжних перських поетів та всяких оповідань15.

Як на версії Nasru-llвha тримається Анвар-е Соhдn'лі, так на Соhдn'лі тримається третя відома нам перська версія Еуar-е Daneль ("Пробний камінь") виконана Аbы-l Fadl'au в 1587 р. Сей переклад ніколи не був виданий; відомість про нього дав тільки де Сасі (має два рукописи Париської бібліотеки). В 1803 р. Eyar-e-Danes був перекладений на індустанську мову урду MaulaviHafizu-ddin'OM під назвою Хrдd Afruz ("Просвітитель розуму").

Окрім того версия Анвар-е Соhдn'лі була перекладена на турецьку мову під заголовком Humayun nameh ("Імператорська книга"). Зробив цей переклад Аlі-Celebi (учитель мусульманського права в Адрьянопольській школі) під час царювання Сулеймана І (в першій половині XVI в.). В Європі ся версия здобула велику популярність і стала оригіналом значного числа перекладів16.

На початку XVIII ст. Анвар-е Соhдn'лі була перекладена на грузинську мову царем Вахтангом VI разом з ченцем Саба (Сулхан) Орбельяні17.

Ся версія дуже точно передає перський оригінал і в прозі, і в віршах, хоча все ж автори додали дещо й від себе.

Стільки про перські переклади арабського тексту. Далі згадаємо ще дві жидівські версиї, які теж ішли за арабською. Одначе рукопис Паризької бібліотеки (описаний de Сасу, виданий в 1881 р. Joseph'oм Derenbourg'oм з французьким перекладом. Дата сієї жидівської рецензії - не пізніше 1250 р. (сей рік дає латинський її переклад). Друга жидівська версія - рукопис бадлеянської бібліотеки зложений Іаковом бен Елеазаром (письменник XIII в., автор жидівського словника Sepher hassalem ("Повна книга"). Сю версию теж видав Derenbourg. Сю версию приписують раббі Іоелю, про котрого ми нічого не знаємо.

Версия раббі Іоеля була перекладена на латинську мову (Directorium) Іваном Капуанським, хрещеним жидом, що жив у кінці XIII ст. Перше видання було випущене без дати (мабуть в 1480 р.), друге в 1484 р. Дату ж самої версії de Sacy визначив 1263-1279.

З цієї латинської редакції зроблений був німецький переклад за почином графа Ебергарда І. Віртемберського (1265-1325). Переклад був зложений з латинського рукопису і виданий (без дати) десь хіба тільки коло року 1470. Слідуюче (ульліське) видання 1483 р. було вже перекладом з друкованого латинського тексту на інший німецький діалект. Після сього німецькі видання посилалися одно за другим18).

Обіч німецького перекладу латинської редакції появився чеський (Конара в Празі в 1528 р. під заголовком "Prawilo lidskeho ziwota, jinak podobenstwi staruch mudreuw, kterezto take Dymnowy aKalilowy knihy slowu").

______________­______________­__

1 Перше віщання Панчатантри зроблено в 1848 році в Bonnae ad Rhenum. Друге видання дали Kielhom і Buhler в Бомбаї в 18688-1869 рр. 3 перекладів насамперед заслуговує уваж переклад виданий в Ляйпцігу в 1859 р.; далі переклад Theodora Benfeya, виданий в Парижі в 1871 р. Багато існує версій Панчатантри на ріжних іадийських наріччях (цікава так звана "південна Панчатантра" видана з трьох мов: тамул, телінга й канара).

2 Текст і переклад видав Bochaus в Ляйпцігу в 1839 р. На англійській мові ся книга появилася тільки в 1881 р. в перекладі Tawney.

3 Hitopadeca припускається (хибно) Narayan'i. Версії її існують на ріжних діалектах, як bangaii, marathi і т.п.; найцікавіша - на мові bragbhakha,??дaнa відомим ученим брахманом Lallu'Lal в Калькутті в 1809 р. В першій половині XVII віку муфті Tagu-ddin переклав Хітопадешу на перську мову. В Европу принесли сю книгу англійці в 1787 р., слідуючий William'a Jones'a в 1799 р. Німецький переклад зладив Макс Міллер в 1844 р.

4 Сей каталог видав Assemani в Римі в 17.. говорячи, що він (каталог) мусив бути написаний між 1200 та 1318 роками.

5 Assemani каже, що Bud жив коло 570 р., тобто більш-менш в ті часи, коли персидський цар Хосроу Нуширван посилав Barzuja до Індії.

6 Автор книги Аl Fihrist ("Список"), де проводяться історичні й літературні дані. Умер в кінці X ст. по р.Х.

7 Помер в 939 р. по р.Х.

8 Се історія Персиї від сотворіння світа до Хосрова II Парвіза (638 по р.Х.). Ця книга була одним з джерел для Шах-намах Фердоусі.

9 Родився в Багдаді коло 900 р. по р.Х., умер в Фостаті (Старий Киір) в 956 р. Він багато подорожував, був у Персиї, Індиї, на Цейльоні, Мадагаскарі, в Палестині, Сирії, Єгипті. Він написав багато книг, але в Европі, знають тільки одну - "Murbidu-Lhahahab" ("Золоті луки"), історичний і географічний трактат. Про Абду лляха Масуді каже, що "переклади книг Маnеса, Ibn Dayssn'a та Маркіона помагали розвитку єресів у Халіфонті".

10 Сей збірник склав Гаштат (родився в 808 р. по р.Х.

11 Iндійськими прототипами були Karataka й Damanaka.

12 А оповістив тільки в 1874 р. (в журналі королівського Азиатського Товариства), а видрукував тільки в 1884 р. Переклад сеї версії на англійську мову зладив Keith Falconer в 1885 р.

13 Вступив на престол в 1081 р.

14 Тринадцятий газнавидський султан; помер в 1151 р. по р.Х.

15 Найкраще видання текста дав Ouseley в 1851 р. (перед тим були видання: Калькутське в 1804 р. (перевидане в 1824 р.), літографоване бомбейське 1828 р., тегеранське 1850 р.). Найкращий переклад дав (на англійську мову) Edward B. Eastwick в Hertford'i в 1854 р. Другий англійський переклад видав у Лондоні A.L. Wollaston в 1877 р.

Перші чотири глави Анвар-е Сохайлі були перекладені на французьку мову Simeon’oм Ріgеt'ом в 1644 р. й перевидані в 1698 р. Потім дещо в підновленім виді переклад вийшов в 1698 р. в Парижі й в 1725 р. в Брюсселі, а в 1750 р. і в Гамбурзі (par Ch. Monton). Ся остання книга була перекладена на англійську мову й витримала кілька видань (Лондон 1747, 1752); був переклад і на російську ("Политическіе и нравоучительныя басни Пильпая", Борись Волковь, С.П.Б., 1762.

Існує, нарешті, й переклад на мову Дахні (Мадрас, 1824).

16 Найдавніший - іспанський зроблений Braturi (перша частина вийшла в 1654 р., друга в 1658 р.). Потім французький (початий Galland'oм і закінчений Cardonne'oм (1727 і 1778), був передрукований в 1786 р. Переклад Galland’a бачимо на новогрецькій мові (Відень 1783), на венгерській (1783), голянській (sine loco et anno).

17 Видана в Тифлісі в 1886 р.

18 Ульліське 1484, авгсбурське 1484, улєліське 1485, страсбурське 1501, 1512, 1524, 1525, 1529, 1536, 1539, 1545; франкфуртське 1548, 1565, нюрнберське 1569, франкфурське 1583, 1592 і ще три без дати. Посліднє - штудгарське 1860 р.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.