З Рубайят Омара Хайяма. Переклад А. Кримського - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

З Рубайят Омара Хайяма. Переклад А. Кримського - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

Омар Хаям (род. коло 1040, пом. 1123) з-поміж усіх перських поетів має теперечки, безперечно, найпопулярнішу славу у людей західного світу. Серед англійців та американців є товариства імені Омара Хаяма і сотворену йому справжнісінький культ.

Хаям був дуже вчений математик-астроном та філософ XI-XII вв., духовний вихованець Ібн Сіни, що помер десь, літ за троє перед тим, як Хаям мав народитися на світ. Жив Хаям при Нішапурському султанському дворі (Нішапур - столиця перської провінції Хорасану) і завідував обсерваторією великого володаря- сельджука Мелік-шаха (1072-1092), що під його пануванням була вся тодішня мусульманська Азія, од кордонів Китаю до Індії та аж до воріт візантійського Царгорода; бо все це позавойовували турки-сельджуки в XI віці, а самі попіддавалися культурному перському впливу. Хаям тішився прихильністю Мелік-шахового візиря (міністра), талановитого й освіченого перса Нізамольмолька, що був колись навчителем-вихователем Мелік-шаха. Султан Мелік-шах зовсім звірився на свого візиря, дав йому повну власть у державі, і отому славному міністрові Нізамольмолькові пощастило через усякі добрі економічні та адміністративні заходи підняти добробут мусульманських країн, що їх було геть поруйновано газневідським правлінням X-XI вв., та так само завдали були їм чимало лиха і самі турки-сельджуки, як підбивали мусульманську Азію під своє панування.

В характері письменника-вченого (як алгебраїста та астронома), Хаям не належить до перського письменства: наукові свої праці писав він по- арабськи. Тим його працям ще й досі складають європейські спеціалісти неабияку ціну. Тільки ж повсюдну світову славу і гучний розголос дали Хаямові не його цінні математичні арабські писання, але його перські двострофні поезії, що звуться в перській версифікації четверостишшями, "рубаї". З нашого, європейського, погляду точніш було б звати їх не четверостишшями, а ось - мистишшями, бо строфу ми пишемо чотирма рядками, а не двома, не так, як перси. Через Хаяма зробилося слово "рубаї" (мн. ч. "рубаят") дуже відомим для Європи; і звичайно бува так, що коли хтось вимовить слово "рубаят", то європейці згадують нікого іншого, як Хаяма: в цій поетичній парості він - цар.

Хаямові рубаяти і талановиті, і дотепні. В них є багацько пантеїстичного вільнодумства і світової скорботи, гризьких виступів проти ненажерливого мусульманського духівництва; в деяких висміюється Мохаммедова заборона пити вино, а навпаки Хаям кличе до вина, як до прапора втіхи і живої радості. Яким чином помирити вбивчий, безнадійний песимізм - заклик до розгнузданої веселості, до життєвих насолод? А вже ж саме отой другий тип рубаї, вакхічний та гедонічний, ще й досі має в Персії найширшу, вселюдну славу поміж усіма іншими Хаямовими рубаями; вони - як народні пісні. І багато дехто з європейців розумів Хаямові четверостишшя про вино та втіху не інакше, як в атеїстичному та гедонічному дусі, не як алегорію. Фітцджеральд, той, що своїм гарним віршовим англійським перекладом найбільше спопуляризував Хаяма на Заході, дотепно примирив усі Хаямові суперечності в перекладі Фітцджеральдовім розміщено Хаямові рубаї таким розпорядком, що спершу перед читачем чуються заклики до життя, лунає радісний гук, а тоді вже потроху чуються ноти розчарування, зануда од сьогосвітнього життя, і провадиться гадка "Memento mori". Західні поклонники Хаяма аж надто охоче згоджуються розподіляти його вірші так, як це зробив Фітцджеральд, і добачають в розвитку Хаямового світогляду саме той процес, який зазначив Фітцджеральд. Але дехто з іраністів, та й то поважних, щоб помирити різні суперечності в Хаямовому "Дивані", намагаються довести, що більшість гедонічних рубаят, які вважаються за Хаямові, - це попросту пізніша вставка, "Інтерполяція" в Хаямів "Диван", і що сам Хаям ніколи їх не писав, - отже ж і до світогляду Хаямового вони не стосуються. Тільки ж будь-що-будь, хоч би частина таких віршів була й справді чужа, є таки в Хаямовому "Дивані", в його найстаріших рукописах вакхічні вірші такі, що в ніякому разі не можуть уважатися за інтерполяцію: їх писав сам-таки Хаям. Може бути, до них добре можна прикласти вищезгадану Фітцджеральдові мірку, а саме - це вони мали б бути молодими Хаямовими віршами, а вірші смутні - то вже його писання старече. Та не можна поручитися, одначе, що і за своїх старих літ мудрець Хаям не писав гедонічних віршів, тільки вкладав в них не справжню гедоніку, ба алегорію, отаку, яку вкладає християнська церква в біблійну "Пісню Пісень". Бо вже ж треба вважати за безперечний факт, що автор, філософ Хаям, належав до однієї з віток суфійства, себто містичної теософії напівбуддійського, напівнеоплатонічного напрямку, - та й життя він провадив мало не аскетичне; принаймні наскільки ми про це маємо звістки.

Хаям безмірно популярний у європейців та американців, більш, ніж у самих персів. Найкращі видання перського тексту дали європейці, як-от: Nicolas, Les quatrains de Kheyam, з прозаїчним, науковим французьким перекладом (Париж, 1867), E. Whinfield, The quatrains, з віршованим англійським перекладом (Лондон, 1883), E.Heron Allen (Лондон, 1898), вкупі з факсимільною репродукцією найстаршого рукопису Хаямових рубаят, і теж з англійським перекладом, і т. ін.; практично користуватися і досі найзручніше виданням Ніколя, а не якимсь новішим. Щодо перекладів з Хаяма на європейські мови, то їх є така сила, що самісіньки заголовки могли б скласти товсту книгу обсягом більше ніж 200 друкованих сторінок. Найславніший з перекладів - віршований англійський, E.Fitzgerald'a, що вперше з'явився в світ у 1859 році та був тоді неповний, а далі чимраз доповнювався і перероблявся (1879 - четверта редакція, 1889 - п'ята редакція). Фітцджеральдів переклад друкується та й друкується щороку разів з десятеро: в Лондоні, Нью-Йорку, Бостоні, Філадельфії, Сан-Франціску і т. д., і т. д. Це, виходить, справжнє ідолопоклонство перед Хайямом; і типова річ - до цього перекладу прихильники Хайяма склали навіть т. зв. конкордації, наче до святого письма!

Я вже був зазначив, що ми не звикли, як перси, писати віршову строфу двома рядками, а пишемо чотирма. Коли б ми захтіли наближатися неодмінно до перського звичаю, то, наприклад, наш № 2 (в виданні ісоїа, № 16) мав би написатись ось так:

Гей, питво моє кипуче, дар веселої лози!

Мрії дай мені палючі, мудрі думи загаси!

Хто сп'яніє, той одкриє привеликії чуда,

І поллється жвава мова, як текучая вода.

В такому вигляді (а перси так і пишуть) ця поезія могла б і у нас зватися справді четверостишною. Але ж, думається мені, кожен наш читач з більшою охотою читатиме цю саму поезію тоді, коли побачить її в тому написанні, в якому вона йде нижче.

а) Гедоніка

I

Серед ранішньої тми

Із винарні хтось гука:

"Встань, гульвісо навісний,

Та й до нашого гуртка!

Не барися, наливай

Чару срібную вином,

Доки чашка голови

Ще не тліє порохном".

ІІ

Гей, питво моє кипуче,

Дар веселої лози!

Мрії дай мені палючі,

Мудрі думки загаси!

Хто сп'яніє, той одкриє

Превеликії чуда,

І поллється жвава мова,

Як текучая вода.

ІІІ

Невелике в нас прохання,

Проповідниче суворий:

Припини свої навчання

І побожнії докори!

Наші ходи - рівні, гарні,

А криві у тебе очі.

Ти звернися до лікарні,

Ну, а нас - покинь, панотче!

IV

Знов фіалочка на себе

Синє вбрання надіва.

Знов до рожі теплий вітер

Гарну пісеньку співа.

Знов веселий сміх у любки

І сріблиться біла грудь...

Випивай до дна свій кубок,

Вдар об камінь - і забудь!

V

Хто кохає, хай п'яніє

Од кохання-божевілля!

Хай любісінько шаліє

В чаді вічного похмілля!

Де тверезі міркування,

Там утіха не утіха.

А сп'яніють почування –

Будь, що буде! Геть до лиха!

VI

Ти знаєш, серденько: життя

Дає нам тугу раз у раз,

А на кінці й сама душа

Як стій одлине геть із нас.

Сідаймо ж ген на моріжку,

Зазнаймо скількись днів утіх,

Поки новітній моріжок

Ще не проріс із нас самих.

VII

Розридалась чорна хмара;

Зеленіється трава...

Ой чи можна в світі жити

Без пурпурного питва!

Що за втіха ця травичка!

Що за втішний, любий час!..

Хто ж натішиться з травиці,

Що ростиме вже із нас?

VIII

Надворі весна. Поруч мене - кохана.

У неї, мов у хурії, стан.

Є кварта вина - дак його попиваєм,

А збоку хвилюється лан.

На дечию думку, це - погань, мерзота,

А я вдовольняюся вкрай.

Бодай я зробився гидкіший од псюки,

Коли хоч згадаю за рай!

IX

Мене впевняють: "Буде пекло,

Ба є й тепера".

Не вірмо, серце, сій промові:

Брехня й химера.

Коли б усі пішли до пекла,

Хто п'є й кохає,

То завтра б, наче на долоні,

Спустіло в раї!..

X

Тоді ще, як бог виліпляв

Природу мою,

Усе він гарнісінько знав,

Що я нароблю.

Немає у мене гріхів

Без волі його.

Чого ж би я пеклі горів?

Скажіть-но: чого?

XI

Господи! Кажуть, що раб я мерзенний,

Але ж до чого і ласка твоя!

Кажуть, що темнеє серце у мене...

Чом твоє світло туди не сія!

Кажуть, у господа ласки багато, -

Хто йому служить - у рай попаде...

Так! Але це вже не ласка, а плата!

Де ж твоя ласка, скажи мені! Де?!

XII

Ой боже! Хто ж на світі

Такий, що не грішив?

На світі хто прожив?

Коли карати схочеш

За все, що робим ми,

Яка ж тоді одміна

Між богом і людьми?

XIII

Ті, що люблять прихилятися

До святинь та вівтарів,

Це ж осли! Бо їх нав'ючувать

Може кожен із попів.

А попи, що преподобившись,

Обертають віру в крам,

Це - невіри безперечнії!

В них - гаурство, не ілам!

XIV

Чи Ка'ба, чи кумирня –

Це зборище рабів.

Церковнеє дзвоніння –

На службу то призив.

Церкви, хрести і чотки,

Мечеті і михраб –

Усе воно ознака,

Що тут людина - раб.

XV

Господи! Краще з тобою

В темни сидіти шинках,

Ніж муркотіти без тебе

Всі молитви в вівтарях.

Ти лиш єдиний розсудник

Всякому злу і добру.

Скажеш - і буду я в пеклі,

Скажеш - хвалу наберу...

б) Песимізм

XVI

Дочиталась книга юності

І закрилася... Гай-гай!

Одійшла весела молодість...

Вороття не дожидай.

Ох! І досі я не стямлюся:

Де ти, щастя молоде?

Надлетіло, наче пташечка,

І пурхнуло... Де ти? Де?1

XVII

Серце-серце! Кров'ю обкипаєш

Ти з лихої долі,

І щодня, щодня тебе шматують

Все новітні болі.

На кінці ж кінців душа одлине

Із мойого тіла.

Так навіщо ж ти, душе, до мене

В тіло прилетіла?!

XVIII

Довелось мені учора

Йти через базар.

Бачу, топче під ногами

Глину там гончар.

І з-під глини чувся голос,

Тихий та смутний:

"Я ж була така як ти!

Зглянься! Пожалій!"

XIX

Як і ми, колись кохався

Цей-о глечик, що із глини.

Знав він добре, що за путо –

Локон милої людини!

Ця глиняная ручка,

Що до шийки приліпилась,

Се ж була рука живая

І до любоньки тулилась.

XX

Маєш вроду, любий подих,

Гарна в тебе кожна риса.

Маєш личко, як тюльпанчик,

Стан - неначе з кипариса.

А не звісно: задля чого ж

Той маляр талановитий

Оздобив себе так гарно

В тліннім царстві цього світу?

XXI

Понад берегом течійки

Пишно квітчаться зілля

Ти б гадав, що той не квіти,

А сміється янголя.

Не топчіте їх зневажно:

Кожна квітка проросла

З праху вродиці, що в неї

Щічка, мов тюльпан, цвіла.

XXII

Як нас не було ще, так само світало,

Так само й смеркалось,

Так само вертілося небо. Так само

Усе відбувалось.

По волі ж ступай, бо не порох ти топчеш

Своєю ногою:

Ти гарній красуні оце наступаєш

На око п'ятою.

XXIII

Ми помрем, - а без кінця

Житиме цей світ,

А за нами пропаде

Всякий знак і слід.

Не було на світі нас –

Світі байдуже.

Ми помрем - і буде все,

Як було уже.

XXIV

Через те, що я родився,

Світу користі немає,

Та й на тім, що я помру,

Світ нічого не зиськає.

І даремне я ізвідкись

Хочу відповідь дістати:

Нащо тра мені було

І родитись, і вмирати?

XXV

Це не вигадка порожня,

Щира правда, хоч заплач:

Ми - фігурки в шахівниці,

Круг небесний - наш іграч.

Він на дошці існування

Нами - пішка - гуля

Та й скидає поодинці

В темну скриньку небуття.

XXVI

Все, що діється на світі,

Все не з нашого бажання.

Ну й навіщо ж мати в серці

Всякі замисли й змагання?

Раз у раз ми мусим тоскно

Промовлять самі до себе:

"Ще прийти ми не поспіли,

А одходити вже треба!"

XXVII

Прийшли ми в світ, щоб дійти...

Чому?.. Куди!..

Були надії нам на світ...

Чи слід?.. Чи слід?..

Небесне горн, мов за гріх,

Пожре усіх.

Ми станем пепелом німим...

Та де хоч дим?!

XXVIII

Що діяти? Вічну я маю.

В душі боротьбу:

Грішну, - а тоді почуваю

І стид, і журбу.

Хоч бог мені може простити

Діла соромні, -

Та сором куди мені скрити?!

Що діять мені?!

XXIX

Од гяурства до ісламу -

Лиш хвилинка,

І від сумнівів до віри -

Лиш хвилинка.

Всю нам долю вирішає

Та хвилинка...

Ох яка ж дорогоцінна

Та хвилинка!

XXX

Крапелина тихо плакалась

На розлуку з морем.

Море щиро посміялося

Над дитячим горем:

"Все до мене знов вливається:

Всеньки води, ріки.

На хвилину ти розлучишся,

Вернешся - навіки!"

Переклав А. Кримський


Омар Хайям

Рубаї

Ти, Господи, мене ліпив із глини - що я подію?

Зіткав для мене всі мої тканини - що я подію?

Добро і зло, що я чиню на світі,

Заздалегідь накреслив ти, єдиний - що я подію?

* * *

Наш прихід і відхід - у колі назавжди.

Початок і кінець не знайдуться, не жди.

Іще ніхто не пояснив напевно,

Ні звідки прихід цей, ані відхід куди.

* * *

Ми всі - ляльки, а небо - режисер.

Це дійсність, а не символи химер.

Вже відіграли ми на килимі буття,

І в скриньку смерти нас кладуть тепер.

* * *

Коли я ляжу під стопою смерти,

Обскубаний, мов птах, рукою смерти,

Зліпіте з мене глек. І дух вина

Мене пробудить від спокою смерти.

* * *

Були раніш, до нас, і дні і ночі,

Кружляли в небесах зірки урочі.

Тож обережно по землі ступай -

Ачей зіниці то були дівочі.

* * *

Уста тюльпанів вимиє весна,

Устань тоді й налий пугар вина.

Бо ця трава, що бачиш ти сьогодні –

Назавтра з тебе виросте вона.

Переклад І. Качуровського






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.