А. Кримський. Уваги до повісті про Антара - АРАБСЬКА ЛІТЕРАТУРА

От що каже про той арабський роман (про Антара - Л.Г.) Коссен де Персеваль (Caussin de Perceval): "Різноманітний та елегантний стиль, який часом переходить на щось дуже високе, і характери змальовані з силою та твердо витримані - роблять роман про Антара дуже помітним. Його можна назвати арабською Іліадою". - Додам, що Коссен де Персеваль видав "Extraits duRoman dAntar" (по-арабськи) в Парижі 1841-ого р., а потім подві зміст твору в своїм дорогоціннім "Essai sur I'histoire des Arabes" (Париж 1847, т. ІІ). Я подаючи Антарову житєпись у "Правді" 1890-го р. (падолист) користувався найбільше Коссен-де-Пересевалем.

Араби кохали ся в казках іще задовго перед Мохаммедом. Більше того скажу: на мою думку, навіть професіональні оповідачі існували у Арабіі перед Ісламом. Коли там добре процвітали рапсоди, то чому думати, що там не могло бути таких оповідачів, як пізніші Антарії? ("Антарії" - співці героїчного роману, за який зараз повідатиме Клоустон). Праця А.Ф. Кремера (Alfred v. Kremer, Sudarabische Sage) наводить мене на гадку, що професіональні оповідачі могли з'явитися принаймні в старім Ємені. Ємен - то такий шмат Арабського півострова, де була рання, сягаюча в глибоку старовину культура, де була одмітна історія, де були народні перекази тієї історії, де було багато місцевих народніх переказів про силу й славу давніх царів, про йіх походи, про їх пригоди, про їх геройства. Догадка про існування доісламських Єменських професіональних оповідачів може знайти собі підпору ще й у тім факті, що за часів Халіфату оповідальна поезія розквітла не де, як при дворі Омейядів, а вже ж відома річ, що Омейяди сприяли саме южно-арабському епічному скарбові (Kremero, Culturgeschichte des Orients, I, 140). Зрештою не в самім тільки Ємені, а й у Хіджазі відомі були "історії" ще інакшого розбору: чужі, перські, з "Книги царів";про вагу перських оповідань свідчить той факт, що їх проклинав пророк Мохаммед. Ті два елементи (казки свої та казки чужі, переважно індо перські) розкішно порозвивали ся вже в Арабів-мусульманів; мусульманську історію тих казок ми знаємо вже не з догадок, а з точних історичних свідоцтв. Не всі халіфи відносили ся до казок, віршів, і т. і. так лихо, як Омар; скоро запанували Омейяди, то все пішло інакшою стежкою. "Кітаб оль Аганїм" (XVI, 103,108) каже, що перший початок усяким романічним вигадкам був коло Омейядського двора в Дамасці. Ті халіфи любили у вечері, в гурті, слухати оповідачів, що переказували Єменські історії (Kremer, SQdarabische Sage ст. 49; він же Kulturgeschichte des Orients 1,140; Hammer-Purgstall, Literaturgeschichte der Araber II, 222-226; Sprenger, Das Leben und die Lehre des Mohammed I, 516). Як настали Аббасіди (іранофіли), то міщанська людність міст Багдада та Басри сильно призвичаїлась до таких забав. Спершу найбільше припадали до вподоби індійські байки про звірів, а потім - романічні та фантастичні повістки; не де, як у Басрі треба шукати першопочатку Історії про Сіндбада-мореплавця. Незабаром се письменство розвилось до велетенської міри. Тільки ж із щасливого для халіфату часу не дійшло до нас нічого окрім деяких частин 1001 ночі або шматків з роману про Антара; решта "1001 ночі" та довжезної "Історії про Антара" - пізнійша доробка...