А. Кримський. Абу-ль-Ала Мааррійський - АРАБСЬКА ЛІТЕРАТУРА

А. Кримський. Абу-ль-Ала Мааррійський - АРАБСЬКА ЛІТЕРАТУРА

(973-1057)

Абу-ль-Ала Мааррійський, сліпий поет-філософ, є найвидатніший поміж арабськими поетами післякласичного періоду. Він абсолютно не перс і навіть не перський підданець. Абу-ль-Ала - сірійський араб.

І народився він, і трохи чи не безвиїздно весь свій вік звікував у сірійському городкові Маарра, у північній Сирії; а вся північна Сірія перебувала в X-XI вв. під володінням алеппської династії Хамданідів, яка з Алеппа (по арабськи він зветься "Халяб") зробила важливий культурно-літературний осередок. Студіювати всяку науку довелося Абу-ль-Алі переважно з чутки, не з власного читання, бо, ще як не було хлопчикові чотирьох років, загубив він через віспу одне око, а потім трохи чи не зовсім осліп він і на друге око. Вірші, що він написав за своїх молодших літ, згуртував він у цілий диван під заголовком: "Викресаний вогонь". Є в тій збірці і панегірики (правда, обмаль), є зітхання за милою, є моралізація і т. ін., в дусі арабо-сірійського поета Мутанаббі X в. (915- 965), який своїми віршами мав силу над молодим Абу-ль-Ала. Трапляються вже й у цій І збірці часом деякі теми вольнодумні та песимістичні, перейняті духом світової скорботи: почасти треба і їх пояснити так само певним впливом од Мутанаббі, бо Мутанаббі, хоч здебільша був облесливим хвалієм сильних світу сього, любив, однак, поміркувати про загибель і марність усього сьогосвітнього життя та по філософському полаяти цей порожній світ.

Але далі, як було Абу-ль-Алі вже літ під сорок, поїхав він до Багдада. Було це в 1010 році. Багдад тоді ввіходив у склад Перської держави династії султанів Бовейгідів, що володіли західною та південною Персією; більше того, являвся тоді Багдад навіть резиденцією тих Бовейгідів, а з них були єретики (неправовірні шиїти). Перські культурні впливи були ще й давніш дуже міцні в Багдаді, а за Бовейгідів - ти паче. Тут вибув Абу-ль-Ала більш як півтора року, обертаючись у передових філософських колах славної столиці та працюючи по бібліотеках. За цей час він зовсім перейнявся світоглядом багдадських філософів, що будувався на ідеях Арістотеля та Платона, а ще більш - неоплатоників.

Як наспіла до Абу-ль-Алі в Багдад звістка, що мати його в Сирії вже смертельно заслабла, поїхав він швидше до рідного міста Маарри та й уже звідти нікуди був і не їздив: сидів там та писав вірші. Але в його поетичній творчості, відколи повернувся він з Багдада, одбулася чимала зміна. Одтепер він уже не буде виспівувати кохання, але складає дужі поезії, повні гіркоти, і виводить на чисту воду людську банальність, забобонність, фанатизм; він нудиться з усього того, що діється навкруги; він вільно і безстрашно знімає запону з себелюбства султанів, усяких державців та всяких політичних проводирів, викриває неправду сильних людей та негідь лицемірного духівництва, що радніші притупити всіх і пригнобити. "І невже серед людей, що мають здоровісінькі очі, єдина зряча людина - то я - сліпець?!" - кличе він, повний натхнення. Диван Абу-ль-Аліних поезій цього періоду зветься "Люзуміят" або довше: "Обов'язковість того, що досі не було обов'язковим". Друге, замітне Абу-ль-Аліне писання цього періоду - "Послання про боже прощення" (проза в суміші із віршами); це пародія на мусульманський рай, і тут виводяться поганські, передісламські поети, що, невважаючи на їхнє поганство, немусульманство, дістаються-таки до раю, а не до пекла.

Жив тоді Абу-ль-Ала як аскет, обстоював вегетаріанство (навіть є в нього писаний трактат про це). Багато хто вважав його за святого, а інші за нечестивця; у дальших поколінь закріпилася за Абу-ль-Ала саме ота друга слава. З ним вели літературне листування багато вчених людей та письменників XI в., і теє листування доховалося аж до наших часів.

Деякі вірші з "Люзуміят" (арабські, як усе, що писав Абу-ль-Ала) аж надто близько нагадують собою ті славнозвісні перські рубаї, що їх потім писав усесвітньо славний перський поет Хайям. А вже ж Хаям жив трохи пізніше од Абу-ль-Алі та й міг бути знайомий з філософськими Абу-ль-Аліними поезіями. Але важко напевне сказати, чи справді зробив Абу-ль-Ала якийсь вплив на Хаяма, чи, може, була це зовсім випадкова схожість поміж ними.

І

Звідкілясь лунає сміх...

Хто там може реготати?!

Людям треба на землі

Тільки плакати й ридати!

Щастя нашеє - скляне...

Ні! для скла бувають ліки:

Скло поб'ють - і знов зіллють

Щастя б'ється - вже навіки.

ІІ

Чоловік до жінки йде,

Добирається;

Дак із того третє в світі

Нарождається.

Не одразу ж то воно

З світом злучиться:

Перше мати вагітна

Най намучиться.

Як народить - то вмира,

Стане глиною;

Отакеє ж буде знов

І з дитиною.

III

Вдайся з дзеркалом астролога

Ти до зірок і планет, -

І для тебе погіркішає

Щільниковий свіжий мед.

Зорі ясно нам показують:

Всі ми маєм помирать...

А чи має хто воскреснути?

Щось про те вони мовчать!

IV

І чого се той гончар

Так зневажно топче глину?

Він не думає, що сам

Стане глина за хвилину!

Може бути, що й горща

З тої глини зроблять люди.

Хто захоче - з гончаря

Їсти буде й пити буде.

Може, хтось і в дальній край

Схоче горщика поперти!..

І товктиметься бідняк

За життя і - знов - по смерті.

V

Ворожбит ворожбить людям...

Але ж він немов сліпий:

Має там якуюсь книгу,

Щось вичитує у ній...

Аж нудьга на це й дивиться!

Де ж він може розгадать

Ті рядки, яких не тямить

Сам писака прочитать?!

Перше він послав Мусія...

Далі Йсус учив не так.

Хоч також навчав од бога...

А Мохаммед - знов інак.

Кажуть люди: "На останок

Буде ще пророк у нас;

Всі тоді пізнаєм правду..."

Бідні люди! Шкода вас:

Ви жили учора в пітьмі,

Та й сьогодні живете...

Тільки ж годі!.. В нашім світі

Не балакаймо про те!

Хочеш стрілити дурницю, -

О! - кричи найголосніш!

Але хочеш правду мовить –

То шепни та тихо диш...

VI

Я дивуюся на персів,

Що корова в них святиться:

Що вона їм пустить річку, -

А вони вмивають лиця!

Я дивуюсь християнам:

Бог попався людям в руки

І не міг одборонитись,

Хоч терпів живії муки!

Я дивуюсь на жидівство:

Бог у них людина ласа, -

Тяжко любить кров од жертви

Й запах паленого м'яса.

Я дивуюсь мусульманам,

Що ідуть у путь далеку

Цілувати чорний камінь,

Камінці швиргать під Мекку

Чудернацькії розмови!

Я дивуюсь їм завжди.

Бо невже посліпни люди

І ніхто не бачить правди?!

VII

Віра і безвірство...

Сунна і Коран...

Біблія жидівська...

Біблія в христьян...

В кожного народа

Є свята брехня...

І нікому правда

Просто не сія!

VIII

Заблукались мусульмани;

Шлях згубили християни;

Блудять-крутяться жиди

Меги теж - сюди-туди!

Люди всі - на два ранжири:

Є розумні - та без віри,

Другі - вірою міцні,

Але глуздом - ані-ні!






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.