А. Кримський. Про Ходжу Насреддіна та його анекдоти (фрагменти) - ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

А. Кримський. Про Ходжу Насреддіна та його анекдоти (фрагменти) - ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

Турецьких видань його жартів єсть несчисленна сила, приміром у мене самого єсть Булакське видання 1823 р. та пара константинопольських 1838 та 1856. Всі вони носять однаковий заголовок: "Латаіф, себ то "Жарти". Французький переклад зробив Декурдеманш (J.A. Dekourdemanche. Les plaisanteries de Nasreddin Khodja. Париж 1876). Про вплив "жартів" на нашу народную творчість була в "Кіевской Старине" 1886 р. стаття Кузьмичевського: "Турецкіе анекдоты въ украинской народной словесности".

Ходжа Насреддін уродив ся в Сіврі Гісар поблизу Ангори, а жив у початку XIV в. Так каже Біанкі (Bianchi). Та Турки роблять його штукарем у Тімура, що помер аж 1405-го року. Звичайна річ що ті жарти, які повідають ся про Ходжу, часто бувають старійші од нього, а другі - геть новійші. Я вже згадував на ст. 28, яка безліч печатних збірок є про жарти Ходжі Насреддіна, та ще більше є рукописних; а що найчисленнійші анекдоти, се ті, котрі ходять не в збірках, а просто в народніх устах дак се само собою розуміється. Найпопулярнійша особа з Ходжі - в Туціі да в Персії, тільки-ж і всі другі народи, які мають стосунки до Турків та Персів, знають і анекдоти про Ходжу: Вірмене, Грузини, Болгари, Серби, Румуни, Греки, Італіянці. У нас на Вкраіні ходить велика сила тих самих анекдотів, тільки без імени Ходжі Насреддіна, а по просту про якогось безіменного ксьондза, попа (Ходжа був духовна особа), цигана, жида, Литвина, іноді навіть про Сковороду. Декілька таких анекдотів були темою чудової розвідки незабутнього нашого етнографа Кузьмичевського: "Турецкіе анекдоты въ украинской народной словесности" (Кіевск. Ст. 1886, февр. март.). Тепер, коли д. Комар (з "Зорі") та я (теж у "Зорі") надрукуємо ту величезну коллекцію українських анекдотів, яву зібрав Руданський (віршами), то матеріал для студій значно збільшить ся; нагадуємо ще й про ті анекдоти Руданського, які вже повидавано од О. Пчілки (в Києві) та др. Франка (в "Зорі" 1886). Деякі анекдоти про Ходжу Насреддіна переложив іще в минулім століттю батько росс, писателя Кантеміра, Димитрій в своїй Історії Османської держави (франц. пер, в Пар. 1743, німецьк. в Гамбурзі 1745). 1854 року в Смирні вийшов франц. переклад збірки жартів Ходжиних, Маллуфа (Nasif Mallouf); 1857-го р. видали в Трієсті W. v Camerloher und W. Prelog Meister Nasr-Eddin's Schwanke und Rauber und Richter. Aus dem turkischen Urtext libers. На підставі cei збірочки Келер (R. Kohler) написав цікаву статтю в Бенфеєвім "Orient und Occident", I, 431-448, 764. Найкрасші переклади - французькі, що поробив Декурдеманш (Decourdemanche, 1) Les Plaisanteriesde Nasr Eddin Khodja, Paris 1876; 2) Sottisier de Nasr Eddin Khodja, bouffon de Tamerlan, suivi d'autres faceties turques, Bruxelles 1878). Ha них опирається згадана стаття Кузьмичевського. В ній читач знайде широку бібліографію предмету. Треба тільки запримітити, що Кузьмичевський помилявся думаючи, що у Персів нема анекдотів про Ходжу: вони є, дивись напр. працю Всев. Миллера, Материалы для изучения еврейско-татскаго языка. Петерб. 1892. Додатком до ст. Кузьмичевського буде замітка O.L. в "Кіевс. стар." 1886, окт. "Но поводу турецкихъ, анекдотовъ въ украинской народной словесности". Хто з наших етнографів схоче робити далі те, що розпочав Кузьмичевський, той нехай неодмінно перегляне всі томи Тіфліського "Сборника матеріаловь для описанія племенъ, й местностей Кавказа". Вже отсі слова були написані, як прийшла до мене остатня книжка "Кіевской Старины" (1895, июль і авг.), де на ст. 36 і далі я побачив статтю Сумцова про вчені розвідки підписані псевдонімом "Кузьмичевський". Д. Сумцов проминув прекрасну і всім звісну розвідку покійникову: "Старейшія русскія драматическія сцены". Сумцов не вірить, щоб "турецкий Насрэддинъ проникалъ въ Украину въ личномъ типическомъ виде";як на його думку, то Насреддінові жарти перейшли до нас із заходу, значно вже змінені, а розповсюднювались через проповідників, бродячих черців і т. і. Всі отсі здогади Сумцова спочивають єдино на тім факті, що ніде в українських анекдотах нема власного ім’я Ходжі Насреддіна. На се ми можемо одвітити, що ім’я "Ходжа Насреддін" дуже важке для нашоъ вимови, а друге - що й у Туреччині всі згадані анекдоти ходять часто без власного ім’я: часом турецький анекдот говорить по просту про якогось "Ходжу" (те, що в нас "ксьондз" або "піп"!), а часом навіть і про "Ходжу" не згадує; Еффенді Дзерунян (лектор у Лазарівському Інституті східних мов) давав міні читати друковану збірку жартів, де герой зветься по просту "бу адам" ("цей чоловік"), а робить усе те саме, що й Насреддін; і заголовок тої книжки "Бу адам". Дуже часто не має імені Насреддінового і в кавказьких гірняків. Погляньмо напр. в "Сборнике сведений о кавказскихъ горцахъ" вип. І (Тіфліс, 1868), V, ст. 68-71: там рідко коли фіґурує Ходжа Насреддін, а частіше "дурні народи", Цудахарці, Кюринці і т. і. (наші Литвини, цигани, жиди). Очевидячки і в кримських Татар анекдоти були безіменні. Українці ж позичили свої анекдоти: 1) в Турків, - в Туреччині вони часто бували за невольників і турецьку мову добре знали; 2) у кримських Татар, які були сусідами з нашим Поділлям; 3) з сусіднього Кавказа. Знаючи з історії про живі відносини нашого народу до Турків та Татар і помічаюча, що наші анекдоти стоять ближче до тюркських, ніж західні версії, ми легко зміркуємо, що наші предки брали свої анекдоти од Тюрків безпосередньо, і що критика Сумцова на Кузьмичевського не має ніякісінької підстави.

Нізамі Гянджеві

Лейла і Меджнун

Зміст листа Лейли до Меджнуна

"Цей ніжний лист невільнику журби

Від полонянки темної судьби.

Від бранки, що в ув'язненні сидить,

До тебе, що зумів розбити кліть.

О, друже старовинний мій, де ти?

О, світочу єдиний мій, де ти?

О, скарбу дружби вірний вартовий.

Ти, що віддав коханню відблиск свій!

О ти, що скрасив кров'ю грудь землі,

Мов сердолік, що простота в скалі!

О, джерело надії в царстві тьми,

Метелик вранішній поміж людьми!

О ти, з-за кого сколихнувся світ,

Кому приносять звірі свій привіт!

О, ціль моїх докорів і надій,

У воскресінню душ супутник мій!

О ти, що тіло до страждань прирік,

Вогонь на власний свій пустивши тік!

Ти - вірний страж думок і снів моїх –

Став притчею на язиці у всіх!

Що дієш ти? З ким правду маєш ти?

Люблю тебе... Кого кохаєш ти?

Безщасний ти - живу в розлуці я.

Твоя кохана - в вічній муці я.

Мій чоловік, хоч він і муж мені,

Але не грівся при моїм вогні.

Мій лал в журбі я бережу для нас.

Його нічий ще не торкавсь алмаз.

Я мов скарбниця перлів. Садівник

Ще не плекав мій росяний квітник.

Хотіла б я, коли настане мить,

Моє гніздо з тобою розділить.

Коли ж удвох не можна жити нам,

Кохання іншому я не віддам.

Твоє кохання - цілий світ мені,

З твого шляху тернина - цвіт мені.

Я - лиш зоря, ти - сонце в висоті.

Здаля тебе я бачу на путі.

Коли помер шляхетний батько твій,

Над мертвим я роздерла одяг свій.

О, смерть жахна, що діять нам тепер?

Здалось мені, що батько мій помер.

Мої зіниці пронизав одчай,

Мій одяг - синій, як велить звичай.

Із співчуттям, як подруга твоя,

Обряд жалоби виконала я,

Що ж не могла до тебе підійти,

Не винна я - чудово знаєш ти.

Хоч доля нас зуміла розлучить,

Моя душа з тобою кожну мить.

Мені твого відомий серця біль.

Терпи - бо шлях життя тяжкий суціль.

В корчмі життя цього що діять нам?

Коритися жорстоким хазяям.

Не литиме розумний сліз гірких,

Коли їх може ворог знять на сміх.

Мудрець тії журби не пригада,

Що недругу на радість випада.

Дехкан землею пригорта зерно,

А з того зерна вироста зерно.

Безплідну пальму ти не зневажай,

Вона ще принесе тобі врожай.

Та брунька, що на гілочці тремтить,

Вона розквітне квітом - прийде мить.

О, не сумуй, що ти один завжди!

Чи я ніщо для тебе - розсуди?

Мов блискавка, нас попелить одчай.

По батькові, мов хмара, не ридай.

Вмирає батько - зостається син,

Копальня гине - хай живе рубін!"

Від цих привітних чудодійних слів

Меджнун, неначе рожі цвіт, розцвів,

Але уста, крім імені Лейли,

Нічого в забутті не прорекли.

В сльозах провівши декілька годин,

Не міг від щастя спам'ятатись він,

І вісника від себе не пускав,

Йому і руки й ноги цілував.

Пора складати відповідь, пора!

Та ні паперу тут, ані пера...

А вісник вже схилився перед ним,

Немов векіль, з пуделком поясним.

Меджнун схопив до рук швидкий калям,

Почав думки свої звірять словам,

І давній сум із скаргами жалів

Він, мов разок намиста, переплів.

Скінчив листа Меджнун, поклав печать,

І ледве зваживсь віснику віддать...

І вже з листом, як вітер, вісник зник,

І до Лейли примчав той чоловік.

Взяла із рук його Лейла листа

Й слізьми своїми облила листа.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.