Нестерчук М. (до українського перекладу Книги трагедії Григор Нарекаці) - ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

Нестерчук М. (до українського перекладу Книги трагедії Григор Нарекаці) - ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

Післямова

Вірменія дала світові багато славних імен, що залишили яскравий слід у царині світової культури й літератури зокрема. Та чи не найяскравішою зіркою на поетичному небосхилі Вірменії є, поза всяким сумнівом, Григор Нарекаці.

Він залишив створені впродовж свого нетривалого життя (поет прожив 53 роки) чудові поетичні твори: пісні, панегірики, переспіви й тлумачення Біблії, які самі по собі дали б право Григорові Нарекаці бути одним з найвидатніших поетів Вірменії. Але Григор Нарекаці написав грандіозну поему "Книга трагедії" - твір, якому немає аналогів у світовій літературі. Є твори великі й більші обсягом за "Книгу". Але немає жодного твору такого об'єму, що не мав би наскрізного сюжету, але був би написаним з такою пристрастю, в єдиному пориві. Поет згоряв і згорів на всеспалимому вогні творчості, віддав себе сповна найголовнішій своїй праці. Ритміка поеми дивовижна- то спокійно-розважлива, то схвильовано- швидка, як стукіт неспокійного серця. Образи громадяться, сплітаються воєдино, обвалюються гірською лавиною, несуться потоком розпеченої лави, гримлять гуркотом потужного водоспаду, з грозовими громами спадають потоками вод життєдайної зливи, що напоює й очищає від бруду землю, освіжають теплим весняним дощем й подувом лагідного вітру. Але, мабуть, нема потреби тут восхваляти цей геніальний твір чи піддавати його глибокому всебічному аналізу в короткій післямові. Читач без нав'язування йому чужих думок після прочитання сам збагне твір, який вірмени любовно називають "Нареком". Поряд з Біблією "Книга трагедії" найбільш пошанована книга у Вірменії з давніх давен.

Ми мало знаємо про життя Григора Нарекаці, бо дійсність і легенди тісно переплелися між собою. Кажуть, він був пастирем овець, жалів їх, і прут його, яким інші пастухи гнали отару, якось покрився листом і розцвів дивовижним цвітом.

Народився Григор Нарекаці 951 року в сім'ї вченого-богослова Хосрова Андзеваці. Невідомо, чи батько поета розійшовся з дружиною, чи вона померла, після чого він здійснив постриг. Сан єпископа міг мати лише представник чорного духівництва. В Хосрова Андзеваці, крім Григора, було ще два сини, один з них – Говганнес - пізніше допомагав Григору при написанні иКниги трагедії". Настоятелем Нарекського монастиря був дядько Григора-Ананія Нарекаці - вчений монах (вардапет), автор церковних панегіриків, засновник школи, що уславила нічим не примітний монастир на березі Ванського озера високим авторитетом наставників і блискучою освітою, яку здобували там її вихованці. Цю школу й закінчив Григор, жив тут як монах, і був похований в церкві св. Сандухт. Монастир був зруйнований на початку XX сторіччя.

Ми не знаємо характеру викладу у тій школі, але "Книга трагедії" свідчить не лише про дивовижне знання Біблії. Поет найчастіше звертається до Книги Псалмів, а взагалі там знаходимо посилання на всі книги Старого й Нового Завіту. Поет був також знайомий з сучасною йому наукою, творами античних філософів, з творчістю Гомера.

Але найголовніше, мабуть, те, що монастирські стіни, серед яких проживав вчений монах Григор, не відгородили його від життя. Він глибоко знав психологію людини - вінця творіння Божого, страждав над постійною схильністю її до помилок, гріхів, а може, й сам відчував дію обмов і заздрості - постійного супутника посередностей, яку вони виявляють до здібніших, талановитіших за себе. Мало у світовій літературі творів, які б так глибоко проникали в людську душу. Поет не просто висвічує єство людини - з її злетами й падіннями, чеснотами і вадами, а виступає від імені всіх сущих на землі людей, розсіяних по світах християн, звертається до Бога словом із глибини серця, взявши на себе людські гріхи й переступи, аби очистити їх і очиститися самому.

У той час у Вірменії панував мир, розвивалися ремесла і культура. Ще не затихли цілком відголоси тондракійського руху, який більше як сторіччя потрясав Вірменію. Розпочався він у селі Тондрак задовго до народження Гри- гора, був спрямований проти церкви, яка при своєму утвердженні знищувала набутки язичницької, дохристиянської культури, звичаї предків. Відомо, що батько й дядько Григора були звинувачені в єресі.-не оминула ця доля і поета. За переказом, до нього прийшли обвинувачі. Григор подав їм таріль зі смаженими 'голубами, з проханням оживити їх. А тоді сам торкнувся голубів, і вони злетіли з тарелі й піднялися в небо. Перелякані обвинувачі залишили Григора, зрозумівши, що він святий.

Один з розділів " Книги трагедії присвячено осудженню тондракійської єресі. Радянські дослідники творчості Нарекаці робили його ледь не атеїстом або вважали таємним тондракитом. Це звичайні, не підкріплені ніякими доказами й аргументами судження. "Книга" Григора Нарекаці - наочне свідчення необґрунтованості таких ідей, Книга - символ віри поета.

"Книга трагедії" від часу її створення в більшому чи меншому обсязі переписувалася, частини її увійшли в різні молитовники, церковно-служебні книги, вживалися й вживаються під час літургійних відправ, використовуються як молитви. Вважалося, що "Книга трагедії має чудотворну силу, зціляє від хвороб. Тому її читали хворим людям або просто клали під подушку. В деяких народів збереглася традиція класти під голову новонародженому кинджал чи якусь зброю - як своєрідний талісман, оберіг життя. У Вірменії під голову новонародженому клали "Нарек".

Збереглося понад 200 рукописних списків "Книги трагедії" Григора Нарекаці, вона видавалася понад 70 разів. Повністю поема перекладена на сучасні східновірменську й західновірменську літературні мови, є повні переклади французькою і російською мовами. Окремі розділи й частини "Нарека" перекладено іншими мовами (див. список наприкінці нашого видання).

Через численні помилки переписувачів "Книга трагедії" в різних списках має безліч різночитань. Найдавніший список "Книги" датується 1173 роком і зберігається в Єревані - а саме в Матенадарані - сховищі древніх рукописів. Книгу цю складають 343 пергаментні листи. Написав її та оздобив мініатюрами Григор Нарекаці.

Перше друковане видання "Книги трагедії" датується 1673 роком і побачило світ у Марселі. Серйозне вивчення твору Григора Нарекаці розпочалося після надрукування "Книги трагедії" в Константинополі у 1774 році, де зроблено й перші спроби позбутися різночитань у відомих списках "Нарека" й реставрувати первісний текст. Видатним явищем у дослідженні творчості Григора Нарекаці стала впорядкована Габріелем Аветікяном і видана у 1827 році у Венеції книга "Нареклуц. Текст з коротким і обережним тлумаченням". Книга містить величезний за обсягом коментар "Нарека" богословського характеру. Саме ця книга і "Тлумачення молитов і панегіриків св. Григора Нарекаці" А. Наляна стали основою для всіх пізніших досліджень і коментарів творчості Нарекаці.

Найбільшу цінність для дослідників мають повні видання "Книга трагедії", здійснені в різний час, зокрема "Нареклуц" Венеціанської конгрегації мхітаристів (Венеція, 1827 р.), про яку йшлося вище, константинопольські видання 1700-1702, 1726, 1763, а також буеносайреське видання - 1948 років.

Величезним досягненням в Нарекацізнавстві була робота й видання науково-критичного тексту "Книги трагедії" мовою оригіналу. Цю воістину титанічну роботу провели співробітники Матенадарану, вона тривала 12 років. Були порівняно численні рукописні списки й друковані видання, зроблено текстологічний і порівняльний аналіз. Результатом цієї роботи стало видання науково-критичного тексту "Книги трагедії" Григора Нарекаці у 1985 році. Текст підготували, написали передмову й коментарі П.М. Хачатрян і А.А. Казінян. Це універсальне видання, яке задовольнить найприскіпливішого вченого, віднині є найголовнішим і найповнішим виданням "Нарека" мовою оригіналу, тобто на грабарі.

"Книга" неодноразово перекладалася сучасною вірменською мовою. Перші переклади цікаві передусім для дослідників творчості Нарекаці. Вони тяжіють швидше до підрядкових перекладів і мають скоріше історичну, аніж художню цінність.

"Книга трагедії" написана вільним віршем старовірменською мовою (грабарем), яку тепер знають лише фахівці й служителі Вірменської Апостольської Церкви, для більшості читачів вона малозрозуміла. У Вірменії точилися й точаться суперечки про доцільність таких перекладів взагалі. Прибічники перекладу посилались на малозрозумілість грабару для сучасного вірменського читача. Противники наголошували на втратах, що супроводжують навіть найкращий переклад, і на абсурдності перекладу з вірменської на вірменську.

У I960 році з'явився віршований переклад "Книги" східновірменською мовою - Мкртича Хераюша. Велику популярність здобув переклад східновірменською мовою Вазгена Геворкяна. "Книга" видавалася 1970 року, перевидавалася різним форматом у 1979 й 1994 роках. Переклад здійснено 10-складовим гайреном. Читачі захоплювалися цим перекладом, він вважається найкращим серед вірменських перекладів "Нарека". На жаль, перекладач відійшов від ритміки оригіналу "Книги трагедії". Книга написана вільним віршем, хоч її наскрізно пронизує ритміка гайрену, який згодом стане визначальним і улюбленим віршовим розміром у всій вірменській поезії, аж до наших часів, не кажучи вже про зразки народної пісенної поезії. Переклад В. Геворкяна звучить красиво, але трагедійність, суворість "Книги трагедії", її неспокійна пульсація втратилися. Це тим більш прикро, що перекладач знав старовірменську мову й міг уникнути цих вад.

Трохи детальніше хочеться зупинитися на російських перекладах, оскільки вони можуть бути доступні й українському читачеві. Тоненька книжечка (52 сторінки) у перекладах Наума Гребньова відкрила російськомовному читачеві дивовижний світ "Нарека" та інших поезій Григора Нарекаці. Згодом Наум Гребньов здійснив повніший переклад. "Книга скорби" (так вона стала називатися) з паралельним текстом на грабарі (перекладено 42 розділи; десять розділів у підрядковому перекладі Л. Мкртчяна та М. Дарбінян) вийшла в 1977 році й була захоплено зустрінута літературною інтелігенцією колишнього CPCR Переклад цей дотепер вважається найкращим художнім перекладом російською мовою "Книги трагедії" Григора Нарекаці. Написаний він п'ятистопним римованим ямбом, звучить дуже красиво й урочисто, в основному передає найсуттєвіше, настрій та ідеї твору Нарекаці. Але, на жаль, в цьому перекладі втрачено ритміку, пульсацію, суворий неспокій та світлу печаль твору Григора Нарекаці.

У 1984 році вийшла "Книга скорбных песнопений" в перекладі Леоніда Міля. Леонід Міль, який трагічно загинув кілька років тому, був талановитим перекладачем й інтерпретатором вірменської поезії. Його переклад, мабуть, найближче стоїть до Нарекаці, до ритміки й суті його твору. На жаль, Леонід Міль теж не уникнув спокуси заримувати твір Нарекаці. Переклад втратив енергійність, що присутня в тексті оригіналу, програє в порівнянні з перекладом Н. Гребньова. Є багато дуже вдало перекладених місць, але не менше бляклих і безбарвних. Л. Міль якось признався, що краще перекладав би, можливо, якби був віруючим.

Трохи пізніше, у 1985 році, в Москві вийшов цікавий переклад "Книги трагедії", здійснений Володимиром Мікушевичем. Цей переклад зустрів захоплені відгуки багатьох російських літераторів і був ' виданий, незважаючи на серйозні й негативні зауваження вірменських літераторів і науковців. Не знаючи мови оригіналу, але маючи повний підрядковий переклад " Книги трагедії" та паралельно - російську транскрипцію тексту оригіналу, перекладач висунув ідею про "сверхрифму", тобто надримованість "Книги трагедії" Григора Нарекаці. Однак рими, в сучасному розумінні, у "Книзі" немає. Є дивовижна ритміка, а те, що перекладач сприйняв за риму, є римою в зародковому її, найдавнішому, значенні. Це, власне, так звана граматична рима, тобто й не рима взагалі, а повтори однакових частин мови у відповідній часовій, числовій формах, відмінку тощо. Єдиний римований розділ у "Книзі" - 26-й, присвячений Богородиці. Через те густонасичений римою переклад В. Мікушевича сприймається іноді надто тяжко або й пародійно, часті алітерації відвертають увагу від авторської думки. Там, де перекладач забуває про римування, - переклад звучить талановито, свіжо, передає ритміку й образну суть "Книги трагедії". Цікаву думку стосовно російських перекладів висловив відомий композитор Альфред Шнітке, який написав хоровий концерт на тексти Нарекаці (композитор скористався перекладом Н. Гребньова): "Я знаю сейчас четыре напечатанных перевода. Все замечательные и все совершенно разные. И я представляю себе, что их может быть еще девяносто четыре, но все они будут отвергнуты армянами, потому что перед ними стоит другая проблема: какой из переводов с древнего языка Нарекаці на современный армянский язык назвать более правильным? Ведь переводов на современный армянский язык тоже очень много".

У цьому відношенні цікавим є факт, про який розповів один з ієрархів Вірменської Апостольської Церкви. В однієї жінки дуже боліла голова. Вона попросила священика почитати "Нарек". Священик читав досить довго. Раптом жінка сказала: "Досить!". “Допомогло? Голова вже не болить?" - запитав священик. "Болить. Це не той Нарек", - відповіла жінка. Священик читав "Нарек" не на грабарі, а в сучасному перекладі.

Коротко хочеться сказати й про переклад російською мовою, що вийшов у серії "Памятники письменности Востока" (т. 26; М.: Наука, 1988). Це переклад М. О. Дарбінян-Мелікян та Л. А. Ханларян. Переклад здійснювався як підрядковий і не претендував, як зазначали перекладачі, на роль художнього. Здійснений він на високому професійному рівні і, завдяки ґрунтовному коментареві та виділенні місць, які перекладачами можуть тлумачитися інакше, є одним з найкращих з дотепер існуючих взагалі підрядкових перекладів такого типу й обсягу. Безперечно, він ще не раз послужить майбутнім перекладачам "Нарека". До цієї книги ґрунтовну передмову написав С. С Аверінцев. До перекладів Н. Гребньова та Л. Міля передмову написав відомий літературознавець, перекладач, теоретик перекладу Левон Мкртчян. Зовсім недавно він упорядкував і видав цікаву книжку "Читая Нарекаци: Отклики на русские переводы "Книги скорбных песнопений" (Ереван: Наири, 1997).

Українському читачеві творчість Григора Нарекаці дещо знайома єдиними донедавна перекладами Івана Драча, які він здійснив для антології "Вірменська класична поезія" (Київ, 1988). Перекладено "Пісню солодку", "Пісню на Воскресіння Христове", "Мелодію Різдва", Вардавар" та 15 розділів "Книги трагедії" ("Книги скорботних пісень" - так назвав твір Григора Нарекаці І. Драч).

Цей переклад, за висловом І. Драча, можна вважати першим наближенням до творчості великого вірменського поета. Переклад швидше прозовий, аніж поетичний, вдало передає провідну думку "Нарека", але не його поетику й ритмомелодику. Місця й цитати з Біблії, на жаль, вільно перекладені з підрядкового російського перекладу, а не взяті з українського видання "Біблії". Може тому, що на той час в Україні українських видань Біблії просто не було. Попри свої вади, переклад досить точно передає пульсацію думки старовірменського оригіналу, не спотворює її, як у інших перекладах, де дається взнаки хвороба суто перекладацька: обов'язково перекрутити, спотворити оригінал до невпізнання навіть там, де в цьому немає ніякої потреби. На завершення цієї післямови хочеться сказати кілька слів про власну роботу над цим українським перекладом. Перш за все - назва. Чому "Книга трагедії"? Традиційно "Нарек" перекладався як "Книга скорботних піснеспівів", "Книга скорботних пісень", "Книга скорботи". Вірменське слово "вохберґутюн" (дослівно- плач-пісня) в сучасному значенні перекладається лише як "трагедія". А трагедія - це і скорбота, і скорботний піснеспів, і плач-пісня.

Через складність оригіналу, який, за висловом одного з авторитетів, належить до "неперекладуваних", робота над перекладом могла б затягнутися на багато років. Однак, завдяки безкорисливій і щирій допомозі людей, до яких довелося звертатися, переклад вдалося здійснити за значно коротший строк.

Автор перекладу передусім виносить глибоку подяку Його преосвященству єпископові Натану Говганнісяну за наданий для перекладу оригінал "Книги трагедії" та цінні поради й зауваження богословського характеру стосовно першої редакції перекладу.

Автор перекладу вдячний також директорові Матенадарану - Інституту древніх рукописів ім. Месропа Маштоца, академікові С. С Аревшатяну за надіслані ілюстративні матеріали, академікові Л. М. Мкртчяну.

І за цінні поради стосовно перекладу й надіслані книги, які використовувалися під час підготовчої й завершальної роботи над перекладом.

Глибоку вдячність хочеться висловити поетові, перекладачеві та літературознавцеві, голові Товариства "Вірменія-Україна" Л. В. Мьріджаняну за постійну і безкорисливу допомогу впродовж усієї роботи над перекладом та цінні книга, без яких успішна робота над перекладом була б неможливою. Чи вдався переклад - судити читачеві.

Григор Нарекаці - наш сучасник. Жоден рядок, написаний ним, не застарів. Навіть ті розділи його величного твору, що донедавна не друкувалися "як такі, що носять богословський характер". В образній системі поетики Григора Нарекаці - всі атрибути найсучаснішої поезії. Дивовижна метафоричність, ритмомелодика, образність мислення. Поета при житті звинувачували в єресі, а у XIV сторіччі він був канонізований Вірменською Апостольською Церквою як святий. Поет сучасний і близький нам саме тепер, через тисячу років після написання свого грандіозного твору, - близький вболіванням за кожну людину, близький глибоким проникненням у найпотаємніші закутки душі.

"І ся книга замість мого тіла, слово се замість моєї душі нехай вічно благають Тебе, о Безмежний, неначе б ся молитва, моїм голосом проголошена, від нетлінного, в плоті живій молільника, була прийнята" (розд. 54). До Бога з глибини серця звертає своє слово "останній серед понаписувачів і молодший серед наставників", ієрей і чернець Григор. Слово від імені тих, що жили, живуть і житимуть після нього: "Небесна чаша животворної крові Твоєї, що завжди, безумовно жертвою стає, во ім'я життя і спасіння усопших душ, нехай примусить цвісти і давати плоди мою ріллю, що обробляється задля світлого Твого дня".

Мирон Нестерчук

Книга трагедії (фрагменти)

Знову доданий новий велетенський пласт подвійного стогону такого ж у молитовному слові благання слово до бога із глибини серця

1

Понеже я, по своїй волі сам себе смерті піддавши,

Зроду не ставав, як людина, на ноги

І, як про те сказано у Святім Письмі, не отримав серця людського,

І понеже не змінився я в порівнянні з раніше написаним

Й не пішов шляхом благим,

То чом не показати мені звивистих і похмурих стежок моїх,

Викладаючи сю оповідь.

Тому, узгоджуючись із цим побажанням і зберігаючи незмінною

Сутність і подобу зовнішню сього слововикладу,

Знову, ще раз я сповідаюсь тут

В інших моїх злочинних пороках,

Що відомі стануть з рядків, які трохи нижче торуватимуть кроки.

5

І хоча не раз Ти давав мені знати,

Простягаючи руку опіки, щоб мене Собі прихилити,

Однак не схилився я,

Подібно Ізраїлеві, осудженому пророком,

І хоч погодився, обіцяв Тобі догодити я,

Та не залишився вірним заповіту сьому,

А знову став тим самим злотворцем радо,

Повернувшись до старого укладу життя.

Обробивши ниву серця мого тернами гріхів,

Тими, що породили лиш один кукіль,

Мені підходять Богом навіяні притчі святих Пророків,

Бо Ти чекав Єси винагороду од мене,

А я замість цього дав розростись вовчугові;

Я обернувся в гіркий несмачний плід Відчуженого мого саду;

Я підкорився вітрові непостійному,

Що, вічно хитаючи, несе мене свавільно,

Як про те рече муж блаженний Йов,

Я пішов дорогою незворотною

Й на піску збудував дім безрозсудства мого,

Пристрасно прагнучи досягнути царства життя небесного,

Я був обманений стезею розлогою.

Сам собі дорогу перегородив,

З волі власної відкрив безодню погибелі,

Я позатуляв вікна вух моїх,

Щоб Твого слова життя не прийняти,

Я закрив зрячі очі моєї душі,

Щоби трунків життя не зобачити.

Не проснувся я від дрімоти розслабляючої й заціпеніння,

При голосі сурми, котра провіщає день Страшного Суду,

Я не встав на чати, вчувши звістку нещастя лихого

Про день вибраних через випробування вогнем.

Так ніколи й не прокинувся від блекоти смертоносного сну,

Що був провісником погибелі,

Я не дав опочинку Духові Твоєму в яскині моїй тілесній;

До духовної суті своєї я не хотів домішати

Частки дарованої Тобою благодаті,

Власними руками я уготував погибель свою,

Умертвивши, як рече Притчеслов, свою душу живу.

Пласт подвійного стогону такого ж у молитовному слові благання слово до Бога із глибини серця

1

І от я, земнородна людина,

Що в суєті погрузла сього бренного світу

Й одурманена оманливого божевілля вином,

Й зроду правди не мовлячи, я брешу безнастанно,

Як, з яким лицем я насмілюся

Опісля того, як щойно перерахував

Мої якості, котрі осуду заслуговують,

Предстати перед судом Твоїм,

О Судде правий, грізний і незречимий,

Господи Боже усіх - могутній, несповідимий,

Бо співставляючи тут, в оній книзі,

Невдячність душі моєї гріховної з благодіяннями Твоїми коштовними,

Я покажу, що Ти повсякчас могутній у правоті Своїй,

Тоді як пригрішення мої навіки мене осуджують.

2

Хоч Ти й допоміг мені кволому,

Сотворив Єси рукою Своєю мене, рукою за образом Своїм, по Своїй подобі.

Ти словом мене оздобив,

Сяйво дарував подиху життя,

Збагатив мудрістю,

Зростив у розумінні,

Укріпив знаннями,

Відділив од худобини,

Наділив душею, що притьмом лине до пізнання,

Подарував сутність самовладну.

Ти породив мене, як отець,

Вигодував, як кормилиця,

Виплекав, як опікун,

Посадив мене, нечестивого, на подвір'ї Своїм,

Полив з ріки води живої-,

Очистив Єси купелі росою,

Укріпив Єси життя водою,

Хлібом небесним покріпив Єси,

Кров'ю Господньою Своєю напоїв,

Прилучив до недоступного й незбагненного;

Моїм очам, очам земнородного,

Дав відвагу дивитись на Тебе,

Зодягнув мене в славу світла Твого,

Допустив увись простерти до Тебе Бренні персти рук моїх оскверненних;

Мій прах недостойний, смертний Ти сподобив Єси бути наче відблиском світла Твого; Отця Твого могутнього, благословенного і страшного Ти по чоловіколюбству визнав бути отцем і мені, недостойному.

3

І не обпеклись суєтою наповнені уста мої,

Коли прикликав Тебе, як співспадкоємця;

Не докоряв Ти мені,

Як насмілився я прилучитися до Тебе;

І не померкло світло в моїх очах,

Як на Тебе погляд свій я спрямував;

І не гнав мене геть, наділивши мене ланцюгами,

Разом із засудженими на страту;

І не скалічив Ти долоню руки моєї,

Що осквернённу я до Тебе насмілився простягати;

І не роздробив фаланги пальців моїх,

Що торкалися слова життя Твого;

І не окутала мене хмара,

Коли я жертву Тобі приносив, о Грізний;

І не сокрушив Єси мої зуби,

Коли, причащаючись, я Тебе жував, о Безмежносте;

Не пішов Ти в гніві мені наперекір,

Йдучому всупереч волі Твоїй,

Наче блудний дім Ізраїлів;

Не осоромив мене, недостойного, у весільнім чертозі Твоїм

Під час співу й танців;

Не став дорікати мені, неправедному,

При вигляді жебрацького мого лахміття;

І мене, руки й ноги мені зв'язавши,

В темряву кромішню Ти не кинув геть.

4

І, приймаючи всю цю множину благих діянь

І всепрощаюче довготерпіння од Тебе,

О Благодійнику, милосердний завжди і в усьому,

Я, збитковий боржник,

Бентежений несамовитими,

Повними всіляких помилок пристрастями,

Воздав Тобі незліченними й розмаїтими злочинами,

Плотськими й духовними, -

Ось чим, о Боже мій і Господи, відплатив я Тобі

Після стількох милостей.

Так я віддячив Тобі злом згідно з докірливою притчею Мойсея,

Я, що втратив глузд і возлюбив безглуздя.

Всі ці незліченні благодіяння і милості

Я, неправедний, знищив у суєті поведінки своєї;

Це незречиме світло благодіянь,

Зібраних разом з Твоєю опікою,

Я розвіяв у смерчі безумства, о Боже великий.

Покари достойний прибулець жорстокий,

Своєю поведінкою неприборканно-зухвалою

Приумножив я полчища Веліарові;

Огидним, підступним обманщикам бісам

Привід я дарував своєю безпечністю

Вибрикувати, танцювати й скакати шалено,

Удари таємні й болячки незримі отримав я од катів-душогубі

Не відкинув я відринутих хрестом Христовим,

Але більш того, підсилив їх удвічі.

З-за неправедності моєї, о я злощасний,

Ім'я Твоє, о Ісусе, в нечестивців паплюжиться,

Як колись паплюжилось воно з-за Ізраїля в язичників.

Я сам в собі прищепив шкідливу, згубну язву язв,

Подібну до зжираючої і зточуючої квітку моєї душі

Гусені, сарани та іншої черви,

По чудесному плачеві Йоіла, що визначають ними в притчі

Набіжників і злі душі погубителів краю Ізраїлевого,

Я наготував себе більш до їх створення, ніж для знищення,

Я зібрав, нагромадив проти себе

Розділ двадцять другий

Знову доданий новий велетенський пласт подвійного стогону такого ж у молитовному слові благання

Слово до Бога із глибини серця

1

Знову продовжу я тут інакомовно

Докори душі моїй осудженій,

Як раніше, безперервно поглиблюючи їх,

Розташовуючи й представляючи знову тим же складом, й в тих же образах,

Можливо, зарахує мені Всезнаючий

Ці слова, що спричиняють біль, слова обвинувального вироку,

Як істинну сповідь гріховних моїх, потаємних діянь.

2

Я не хто інший, як кінь розмовляючий,

Але жорстоковийний упертюх, непогамовапий і неприборканий,

Я - норовливий малий віслюк, дикий і впертий,

Я - телиця, що не носила ярма1, неслухняна й ненавчена,

Я - людина ошаленіла, відлучена й заблудна,

Я - домовласник, достойний смерті, нерішучий, лінивий,

Я - по природі розумний - лютий по суті, звіроподібний і нечистий,

Я - дикоросла олива безплідна, варте лише зрубання,

Моє тіло для моєї душі - смутку джерело, докорів й терзання,

Я - незцілимо поранений, безпорадний не годен стояти,

Я - намисто з золота кесаря, втрачене й незбережене,

Я - раб нікчемний, втіклий і жалюгідний.

Розділ тридцять перший

Знову доданий новий велетенський пласт подвійного стогону такого ж у молитовному слові благання

Слово до Бога із глибини серця

1

І днесь посилив я нещастя, печаль

Голосу скорботного великих планів горя мого невтішного,

Щоби Ти, Милосердний, сповіді Праотче

Невідомих і найпотаємніших гріхів,

Сину Бога живого, Господи Ісусе Христе,

Милостиво зглянувся і їх відпустив.

Бо, воістину, властен Ти, можеш насправді,

Коли захочеш - Ти зможеш.

Зажадаєш багато - так само Ти зможеш,

Швидше багатієш, даючи, аніж беручи;

Множаться скарби Твої, коли роздаєш, а не коли збираєш їх,

Ростуть прибутки Твої, коли витрачаєш їх, а не - коли бережеш;

Нагромаджуються запаси Твої, коли розкидаєш їх, а не складаєш коли.

Все оце мені віри додає,

Що через Тебе знайду шлях до спасіння й я.

Вірую я, зневаги достойний, разом з пошанованими,

Сподіваюся разом з Авраамом і Анною,

Бо один з них повірив слову Твоєму,

А друга дослухалася до первосвященикових речей.

І по тому вій, що глибоким старцем був,

Вірячії й сподіваючись, що чрево Сари, престаріле й безплідне,

Від благословення стане долиною родючою,

І побачить він її матір'ю багатьох племен,

Пророків святих й вибраних царів, -

Став батьком численних синів.

Друга ж виростила семеро синів

На необробленій ниві своєї утроби.

І число се безкрає, воно сутність саму озпача,

Вічність Божества й несновіднмі границі Мого,

І невичерпне в купелі новорожденних,

Славне се число, пари песть йому і нема кіпця,

Воно цнотливе, жертва особлива, нрісносвящепна єсть,

З незречимою вовік судьбою, що його для нас

Важкозбагненна суть.

2

День бентежний і скорботний глас серця мого у скруті

Ти вважай за виправдання моєї душі, що сподівається

На спасіння,

Склавши й прийнявши укупі з вірою щасливців вище згаданих

Також сповідь малу і благання моє.

Щоби з ними я жив, разом з ними втішався,

Уповаючи твердо швидше на Твою благодать, аніж на вчинки свої.

Найпаче тому, що Твої милості вдвічі вищі й славніші,

Й переважують міру можливостей мислей людських;

Вони суть миротворці сум'яття мого,

Що злетіли над мислі недосконалістю,

Засоби могутні очищення од гріхів. -

Разом з кровію грізною Твоєю

І Твоєю преславною праматір'ю по плоті,

Сходи Апостолів, сонми Пророків, скопи мучеників

Посередниками будуть нехай,

Зібрання пустельників - комонних і піших, -

Озброєних мужністю, йдучих в бій оголеними,

Сузір'я" монахів вибраних, собори благочестивих,

Зібрання мешканців землі - небожителів безтілесних,

Воїнство небесне, що примкнуло до нас,

Приношення ранні, закланні тельці,

Запалені світильники, пахощі ладану, приправленого миром,

Переможні корогви спасіння,

Спорудження скиній - обителей Божих,

Руки священиків, що творять таїнство посвят.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.