Я. Цуртавелі. Мучеництво святої цариці Шушанік - ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

Я. Цуртавелі. Мучеництво святої цариці Шушанік - ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

А тепер розповім я вам правду про те, як спочила свята і блаженна Шушанік.

I. Сталося це на восьмому році царювання перського володаря Пероза1, після того, як пітіахш2 Варскен, син Аршуши, побував у царському дворі. На роджений від батьків-християн, Варскен, сам був спочатку християнином. Дружиною його, як уже зазначалося, була боголюбна ще змалку дочка вір менського спаспета3Вардана на ймення за батьком - Вардан, пестливо - Шушанік4. Їй щодня доводилося роздумувати над нечестивим поводженням свого чоловіка, благати усіх молитися за нього, аби Бог відвернув його від неправедності й навернув до віри Христа.

Навряд чи кому по силі описати діяння цього жалюгідного, тричі нещасного, пропащого Варскена; розповісти, як він зрікся ласки Христової. Або хто став би його оплакувати як людину, він ніколи не відчував горе, ані страху, ані сили меча, ані прикрощей різних, чи ув'язнення заради Христа.

Ставши перед царем перським, він, замість домогтися від нього почестей усяких, приніс йому в жертву церкву святу і себе самого: зрікся істинного Бога, став поклонятися вогню, сам себе відлучивши від Христа. Цей нечестивий просив у царя одружити його з царівною: так він хотів догодити цареві. Він казав йому: "Дружину свою і дітей своїх, так само наверну в твою віру, як навернувся я". Він обіцяв йому те, чого не дала йому до рук Шушанік. Цар неабияк зрадів і звелів видати за нього царівну.

II. Відпросився тоді пітіахш у царя перського і подався додому. Діставши ся кордону Картлі5, місцевості Ереті6, він вирішив сповістити двір про своє повернення. Забажав, аби азнаурі7 з дітьми його та інша челядь зустріли його і з почестями ввели у країну свою, як щиро відданого їй. Тому послав він попереду раба свого на посольському коні до селища Цуртаві.

Посланець, прибув туди. Зустрівся із Шушанік, царицею нашою, привітався до неї. Блаженна Шушанік, передчуваючи недобре, пророче мовила тоді до нього: "Якщо він живий душею, бажаю здоров'я і йому, і тобі. Але якщо ви померли душею, заберіть собі своє вітання. Посланець мовчав, не насмілюючись щось казати. А свята Шушанік заклинала й вимагала від нього правди. Тоді посланець відкрив їй правду, сказавши: "Варскен відрікся істинного Бога".

На ці слова блаженна Шушанік упала на землю, забилася, заголосила, крізь гіркі сльози примовляючи: "Оплакуйте, люди, нещасного Варскена, що одцурався істинного Бога, став слугою атрошан8 і пристав до безбожників.

По тому Шушанік підвелася, залишила двір і з Богом в душі рушила до церкви, прихопивши своїх трьох синів та доньку. У церкві поставила вона їх перед вівтарем і почала молитися: "Боже всемогутній! Подаровані мені ці діти тобою, захисти їх, прийнявших хрещення в святій купелі святого духа, щоб пристати до єдиного стада єдиного пастиря, Господа нашого Ісуса Христа".

Коли вже відслужили вечірню, Шушанік, переповнена горем, увійшла до маленької хатинки недалечке від церкви, притулилася в куточку і залилася гіркими сльозами.

III. Саме тоді єпископа пітіахшського двору, на ймення Афоу, не було при дворі. Він подався до обителі святої людини, аби порадитися з нею в одній важливій справі. Супроводжував його і я, духівник цариці нашої Шушанік. Незабаром до нас з пітіахшового палацу з'явився дяк і розповів, що сталося: про повернення пітіахша, і про діяння цариці. Велика печаль охопила нас і ми заплакали, бо відчули, що побільшало гріхів наших.

Тоді ж я відпросився у єпископа й пішов поперед нього туди, де перебувала нещасна Шушанік. І, узрівши незмірні страждання її, мовив я до блаженної: "Жде тебе, о царице, велика випроба, тримайся віри Христової, аби диявол, немов люта хвороба, не опосів тебе і не змусив слугувати собі". А свята Шушанік відказала мені: "Отче! Я готова на будь-яку випробу". І мовив я тоді: "Ти маєш бути бадьорою, терплячою і великодушною". І мовила вона мені на те: "Горе не спіткало лише мене одну". Я ж відказав: "Біда, яка впала на тебе і наша біда, радощі твої і наші радощі, адже ти не тільки цариця наша, а й матір, що доглядала усіх нас, мов рідних дітей".

І тоді прошепотів я їй потайно: "Відкрий мені, що в тебе на душі, аби я дізнався про них і описав твої діяння". А вона, блаженна, відповіла: "Про що ти питаєш?" А я їй: "Чи твердою будеш у своїх переконаннях?" На що я почув: "Не буде нізащо і ніколи, щоб я стала спільницею Варскена у гріховних його діяннях, задумах". І мовив я тоді: "Жорстока у нього вдача і наміри жорстокі. Він завдасть тобі великого зла й тортур". Вона ж відповіла: "Краще мені загинути від його руки, аніж бути спільником його і погубити душу свою. Я добре знаю слова апостола Павла: "Коли намовлятиме тобі брат, або сестра, то не будеш згоджуватися з ними, і не будеш слухатися їх". "Це так!" - відказав я.

IV. Доки ми розмовляли, прийшов якийсь перс, звернувся до Шушанік і почав промовляти крізь сльози: "Шкода що дім ваш з оази радощів став місцем журби та смутку". Між іншим, перс робив це за дорученням Варскена! Казав він оте з лукавством, бо хотів збентежити серце блаженної. Та вона, свята блаженна, розгадала його підступний задум, твердо боронила себе.

Минули три доби, і пітіахш Варскен прибув до Цуртаві. І той перс тайком доповів йому: "Як я довідався, твоя дружина зреклася тебе. Однак радив би тобі, не казати їй різких слів, адже жінка, за своєю природою, слабка істота".

Наступного дня, як тільки пітіахш підвівся з ліжка, покликав нас, священиків, до себе. Ми з'явилися до нього, він зустрів нас привітно, й мовив: "Не гребуйте мною, не обминайте мене". А ми відповіли: "Занапастив ти себе і занапастив нас". Тоді він почав говорити: "Як посміла моя дружина вчинити зі мною таке? Ідіть до неї і передайте від мене: "Ти зруйнувала мою молільню і посипала попелом ложе моє, ти полишила свою оселю і переселилася до іншої".

Вислухала нас свята Шушанік і промовила: "Не я збудувала цю молільню і не мені її руйнувати! Батько твій зводив усипальниці мучеників і церкви. Ти ж сплюндрував богоугодні діла батька свого, зрадив його величним справам. Батько твій дім свій перетворив на обитель святих, а ти заселив туди демонів; він визнавав Бога, творця неба і землі, вірував у нього, а ти відцурався істинного Бога і став поклонятися вогню. Ти знехтував творцем своїм, я ж відкинула тебе. Навіть тортурами ти не навернеш мене до своїх гріхів".

Усе, сказане нею, ми передали пітіахшу. Це роздратувало його й розлютило.

V. І послав тоді до неї пітіахш брага свого Джоджікі і дружину братову, був з ними і єпископ пітіахшового двору і наказав їм: "Скажіть їй, якщо вона негайно не повернеться додому, приволочу її за коси".

Прийшли вони до блаженної цариці і довго умовляли. Тоді свята Шушанік сказала їм: "Люди добрі, мудріші ви з усіх! Говорите ви складно, але зрозуміло однак даремно вважаєте, що я і надалі залишуся його дружиною. Я робила усе, аби навернути його до Бога істинного, а тепер? Ви змушуєте мені самій стати невірною. Такого ніколи не буде! І ти, Джоджікі, після цього не дівер мені і я тобі не братова, і дружина твоя тепер не сестра мені, адже ви на його боці, тож і ви співучасники його гріхів".

На це Джоджік відповів їй: "Я певен, він пришле сюди своїх людей, і вони силоміць поволочать тебе". На що блаженна Шушанік відповіла: "Якщо він зв'яже мене і поволоче, то тільки дякуватиму долі своїй, адже так він учинить суд наді мною".

Почувши ці слова святої усі присутні заплакали, а Джоджік підвівся і пішов геть. Свята Шушанік мовила єпископові: "Отче, як же ти осмілився умовлять мене прийняти вашу раду, знаючи, що він відрікся Бога?! А Джоджік, щойно увійшов, з благанням звернувся до неї: "Сестро ти наша, не занапащай оселю свою". Свята Шушанік відповіла на це: "Знаю, що я сестра твоя і що ми з тобою в купі зростали. Але не можу я допустити, щоб сталася жахлива розправа, щоб усі ви були винуватцями в цьому".

Зваживши на благання посланців, свята й блаженна Шушанік нарешті підвелася, взяла своє Євангеліє, і крізь сльози мовила: "Господи Боже, бачиш ти сам, що повертаюся до дому і всім серцем прагну смерті собі". Промовила вона це і пішла з ними, несучи Євангеліє своє й інші святі книги про мучеників.

Увійшовши у палац, вона попростувала не до своєї опочивальні, а до маленької кімнатки. Там вона звела руки по неба і мовила: "Господи Боже, ані з-поміж священиків, ані з-поміж мирян не знайшлося людини, яка б захистила мене. Усі зрадили мене, залишили в руках ворога Божого Варскена, він і знищить мене".

VI. Минуло ще два дні і явився вовк той у палац і оголосив своїм слугам: "Сьогодні я, Джоджік і його дружина вечерятимемо разом. Щоб ніхто до нас не заходив". Коли стало смеркати, покликали до спільної трапези дружину Джоджіки. Джоджік і його дружина побажали, щоб до трапези за просили й святу Шушанік. Вони хотіли так хоч погодувати її, бо всі ці дні вона й ріски в роті не мала. Важко було умовити її, майже силоміць забрали з собою. Коли дружина Джоджіка помітила, що свята Шушанік і не тор кається до їжі, то піднесла їй келих з вином і попросила випити. Але свята Шушанік гнівно мовила: "Чи ти бачила колись, щоб жінки з чоловіками їли разом?!" Вона рукою відштовхнула келих, вино залило обличчя Джоджікової жінки, а келих розбився.

Бачачи це, Варскен з брутальною лайкою звалив її на підлогу, став бити ногами. Потім схопив кочергу, вдарив їй по голові так, що пробив череп; від цього у святої Шушанік запухло одне око. Він безжалісно гамселив її кулаками по обличчю, тягав по підлозі за коси. Він аж ревів від люті, як гой звір оскаженілий і несамовитий. Джоджік, брат його, схопився на ноги, аби оборонити її. Варскен вдарив і його, потім здер з голови Шушанік хустку.

Нарешті Джоджік насилу вирвав її у нього з рук, немов у вовка ягня. Майже нежива лежала на підлозі Шушанік, а Варскен кричав і лаявся неподобними словами, обзиваючи її і весь рід її спустошувачами свого дому. Нарешті він звелів слугам зв'язати її й закути ноги в кайдани. А коли трішки вгомонився, до нього з'явився той самий перс і попросив розв'язати святу Шушанік. Варскен, послухавши його, звелів розв'язати й помістити жінку в окрему кімнату під суворий нагляд, приставивши одного вартового, аби ніхто не міг побачити її там - ані жінка, ані чоловік.

VII. Наступного світанку, щойно зійшла ранкова зоря, він згадав про неї і спитав вартового: "Як вона там після побоїв?" Вартовий відповів: "Не виживе". Затим він сам увійшов до неї і був вражений її великими набряклостями, розпухлим обличчям. Він звелів слузі: "Щоб ніхто не заходив до неї!" А сам вирушив на полювання.

Улучивши хвилину, я підійшов по вартового і попрохав: "Пусти мене до неї, одного, аби я оглянув її рани". Вартовий відмовив: "Я б дозволив, але він дізнається і вб'є мене". А я сказав йому: "Нещасний! Чи не вона виховала тебе? А якщо він і умертвить тебе через неї, хіба то не щастя для тебе?!" Після цих слів він нишком впустив мене до неї. Увійшов я й побачив її всю в ранах, обличчя розпухле. І я гірко заплакав. Свята ж Шушанік мовила мені: "Не шкодуй мене і не побивайся за мною. Ця ніч для мене стала початком справжніх радощів". І попросив я її тоді: "Дозволь мені обмити кров з твого обличчя і промити очі - вибрати звідти пил і попіль, яким вони засипані; дозволь мені прикласти ліки до твоїх ран, щоб зарубцювалися вони до ранку". Свята Шушанік відповіла на це: "Отче, не прохай мене про це. Кров ця змиває мої гріхи".

Я благав її хоч трішки попоїсти тієї їжи, що передали єпископи Самуїл і Іоанн. Вони ревно піклувалися про неї й утішали її. На мої благання свята Шушанік відповіла: "Отче, я не можу бодай доторкнутися до чогось, у мене перебита щелепа і вибиті зуби". Тоді я дістав трішечки вина, розмочив в ньому хліба й вона торкнулась того вустами. Я квапився залишити помешкання. Відчувши це, Шушанік запитала мене: "Отче, чи не повернути йому оці прикраси? Він подарував їх мені! Може статися, що він сам вимагатиме їх. А мені вони в цьому житті вже не знадобляться". На це я сказав: "Не поспішай, нехай поки що залишаються у тебе".

Ми ще розмовляли, як прийшов якийсь парубок і запитав: "Чи немає тут Якова?" А я відповів йому: "Чого ти хочеш?" А той: "Пітіахш кличе його до себе". Це здивувало мене: "Навіщо він гукає мене такої пори?" Втім, я відразу подався до нього, і він поспитав у мене: "Чи знаєш ти, священику, що я виступаю проти гунів? Прикраси, яких я дарував їй, належать мені і якщо вона вже не моя жона, я не залишу їх їй. Знайдеться інша, яка носитиме їх. Мерщій іди до неї і забери геть усе, що вона має". Я пішов до святої Шушанік і розповів їй про це. Вона дуже зраділа, щиро дякуючи Богові, віддала мені усі прикраси і я приніс їх пітіах- шові. Він узяв їх, перебрав і пересвідчився, що повернуто усе. А тоді проказав: "Знайдеться інша, що прикрасить ними себе".

VIII. Коли настав великий піст, блаженна Шушанік біля церкви знайшла собі маленьку келію й поселилася в ній. Келія мала віконечко, але вона і його замурувала, щоб у темряві відбувати піст і молитися в гарячих сльозах.

Тим часом, один із двірських порадив пітіахшеві: "Доки триває великий піст, не чіпай її".

У понеділок пасхального тижня повернувся пітіахш з походу проти гунів. Диявол знову опосів мутити його душу. Прийшов він до церкви і звернувся до єпископа Афоца: "Поверни мені жону мою. Навіщо ти розлучаєш нас?" І почав він лаятися й страшенно проклинати Бога. Не витримав тоді один священик і сказав йому: "Пітіахше, навіщо ти так поводишся? Чому ти брутально лаєш єпископа і погрожуєш Шушанік?" Пітіахш знесамовитів і вдарив священика палицею по спині, той замовк.

Після цього пітіахш поволік святу Шушанік наче мертву, по землі, по колючках, якими навмисне була засипана стежка від церкви до палацу і по яких він сам ступав. Тіло святої Шушанік вкрилося кривавими пасмугами. Ось так її приволокли до палацу. Тут нелюд звелів зв'язати її й нещадно бити, її шмагали, а він глумлячись промовляв: "От, бачиш, не допомагає тобі ані церква твоя, ані поплічники твої - християни, ані їхній Господь". Хоч їй завдали триста ударів палицею, проте жодного слова не вихопилося в неї, жодного стогону. Вона тільки кинула безбожному Варскену: "Нещасний, якщо ти вже самого себе не пожалів і відступився від істинного Бога, то хіба мене пожалієш?"

Пітіахш, хоч її ніжне тіло і так кривавилося, звелів накинути їй на шию ланцюг, а постільничому своєму наказав відвести її до замку й кинути до темниці, аби вона там і сконала.

IX. Якийсь дяк, що служив при єпископі, опинившись біля Шушанік, коли ту саме виводили з палацу, хотів підбадьорити її, мовляв, тримайся стійко. Але пітіахш так несамовито глянув на нього звірячим поглядом, що той затнувся на півслові і миттю зник з очей.

Ось так святу Шушанік повели до фортеці. Вели її босоніж з розпущеним волоссям, наче якусь просту жінку. Ніхто з присутніх не важився покрити їй голову, бо нелюд пітіахш їхав поруч, вивергаючи брудну лайку.

Святу Шушанік супроводжувала чимала юрба. Чоловіки й жінки ступали за нею і голосно плакали, роздряпували собі щоки й розпачливо голосили. А вона, свята й блаженна, заспокоювала їх: "Не плачте, брати мої, сестри мої і діти мої! Поминайте мене в своїх молитвах. Відходжу я від вас назавжди. Ви не побачите мене більше, живою мені не вийти з темниці". Пітіахш, бачачи, як чоловіки й жінки, старе й мале побиваються за нею, став наїжджати конем на людей і розганяти їх.

Коли дісталися до мосту, біля замку, пітіахш оскаженіло прогарчав до святої Шушанік: "Тобі лише цей шлях лишився пройти своєю ходою, бо вже не вийдеш ти звідси живою, хіба що четверо винесуть".

У замку, з північного боку знайшли якусь крихітну темну кімнату - туди і кинули святу Шушанік. Ланцюг так і лишився на її шиї. Варскен сам закріпив його своєю печаткою! Тоді свята Шушанік мовила: "Я щаслива страждати тут і упокоїтися тут". На це пітіахш люто кинув їй: "От і упокойся".

Пітіахш приставив до неї варту і наказав заморити її голодною, смертю, суворо попередивши: "Хто увійде до неї, чоловік чи жінка, на того впаде мій гнів, на його дружину та дітей, і на його оселю. Нехай тоді нарікають самі на себе!" Прогарикав це нелюд пітіахш і лишив замок.

X. Третього тижня закликав він до себе одного охоронця і спитав: "Чи жива ще ота нещасна?" Той відповів: "Володарю, вона, схоже, ближче до смерті, аніж до життя. Вона помирає з голоду, бо й не торкається ніякої їжі". На це христопродавець тільки буркнув: "Не переживай, нехай конає!"

Я довго умовляв охоронця пустити мене до неї, обіцяв йому всіляку зброю. Він довго вагався, а тоді впустив мене, попередивши: "Як тільки настане ніч, приходь сюди, але щоб був один". Увійшовши до неї, я побачив її - ангела Божого. Не витримало моє серце, і я голосно заридав. А свята Шушанік мовила: "Чи не через моє щастя плачеш, отче?" Тоді охоронець заявив мені: "Якби я знав, що ти плакатимеш, не впустив би!" Я втішав Шушанік, як міг, а потім вийшов від неї і заквапився додому.

Незабаром пітіахш поїхав до селища Чор. Поки усе це коїлося з Шушанік, Джоджік, брат Варскена, був у від'їзді. Коли ж він повернувся і дізнався про все, то не гаючи часу погнався за пітіахшом, і настиг його на кордоні з Ереті. Джоджік вимагав від нього полегшити долю Шушанік. Нарешті пітіахш погодився зняти з неї лише ланцюг, що висів на шиї.

Джоджік повернувся назад, увійшов до Шушанік і зняв ланцюг, однак вона ніяк не погоджувалася щоб з неї зняли кайдани: бажала лишитися з ними до самої смерті.

Прожила вона в тій темниці цілих шість років. Жила божими молитвами, утримувалася посту, не спала ночами й днями, падала на коліна й молилася Богові, читала святі книги. Від звучання її духовних арф темниця світилася і променіла.

XI. І пройшов про неї слух по всій Картлі. До неї приходили з усіх-усюд чоловіки й жінки і молитвами блаженної Шушанік людинолюбивий Господь дарував кожному те, чого потребував: бездітним - чада, хворим - зцілення, а сліпим - прозріння.

Була одна персіянка, вогнепоклонниця, хвора на проказу. Вона відвідала святу Шушанік, яка порадила, щоб та покинула вогнепоклонство, стала християнкою. Жінка відразу ж згодилася. Шушанік навчала її Говорячи: "Вирушай до Єрусалиму і видужаєш від прокази". Персіянка, щиро увірувана, вирушила в дорогу з іменем Бога нашого Ісуса Христа і позбулася недуги.

Повернувшись, вона з великою радістю, відвідала святу Щушанік і подякувала їй, тоді відправилася додому, тішачися, що зцілилась.

XII. Свята Шушанік полишила плетиво з шовку і натхненно взялася за псалтир. Через кілька днів, вивчивши усі сто п'ятдесят псалмів, вдень і вночі в сльозах оспівувала Всевишнього Бога.

Минув час і блаженній Шушанік повідомили: "Пітіахш навернув твоїх дітей до віри магів". Вона з великим плачем почала підносити Богові молитви, битися головою об землю і вимовляти з стогоном: "Дякую тобі, Господи Боже наш, вони були не мої, вони подаровані мені тобою. Коли так угодно тобі, нехай збудеться воля твоя! Лише ти можеш захистити мене від рук ворожих".

Іншим разом зайшов я до неї і побачив її схудлу й знесилену, їжа, передана святим єпископом, лишилася неторкнутою. Лише коли я став щиро благати, вона скуштувала трішки й ми подякували Богові. Діти ж, які до останнього часу відвідували матір, коли прийняли вогнепоклонство й відцуралися Бога, не сміли поткнутися їй на очі. Вона навіть їхні імена не хотіла чути.

XIII. Минув час і пітіахш прислав людей сказати їй: "Повертайся додому, така моя воля; не повернешся - відправлю тебе до двору на віслюкові або ще до Чору". А свята Шушанік послала йому на таку відповідь: "Нещасний і божевільний. Ти можеш відправити мене на віслюкові, хоч до двору, хоч до Чору, але звідки тобі знати, може там мені пощастить, посміхнеться краща доля, позбудуся зла, якого я тут від тебе зазнаю". На таку відповідь пітіахш впав у задуму: "Може пощастить, посміхнеться краща доля". Думав він, вів далі: "А раптом там вона стане дружиною якогось князя". І відтоді перестав посилати до неї людей. Насправді ж, свята і блаженна Шушанік мала на оці ті тортури, що їх вона тут терпіла, ті знущання, яких вона тут зазнавала; вона прагнула тільки одного: бути угодницею Бога.

Одного разу пітіахш викликав до себе свого молочного брата й звелів йому привести Шушанік до палацу.

Той прийшов до неї і сказав: "Послухай моєї поради, повертайся до палацу, не руйнуй дому свого". Свята Шушанік відповіла на це: "Передай тому безбожникові, що він мене вбив, коли сказав: живою звідси не вийдеш. Тож тепер, якщо можеш воскресити мертву, воскреси спершу свою матір, поховану в Урде. Воскресиш її, то і я вийду звідси. А інакше я звідси не вийду". Почувши таку відповідь, пітіахш визнав: "Я справді сказав так".

Наступного дня якийсь чоловік зайшов до святої Шушанік і мовив: "Ти добре відповіла йому. Він думав обдурити тебе, маючи на увазі зовсім інше, затіявши вчинити зло над тобою".

Свята Шушанік проказала: "Не думай, що Бог спить. Він вкладає в уста людини готову відповідь. Сам Господь каже: "Я відповідатиму за вас".

XIV. Минуло шість років, як її кинуто у темницю, і до неї підкрався недуг - через нечуване її подвижництво. Про це я попереджав і говорив їй: "Не на пружуйся надміру, бо виснажиш плоть свою. Воля ослабне і ти не зможеш творити добро. Суворий піст, постійне стояння, неспання кожної ночі, читан ня псалмів і піснеспіви доведуть тебе до цього". Та вона не давала собі і крихітки перепочинку.

За ці шість років, упродовж усіх п'ятдесяти днів кожного передпасхального посту, вона не присідала ні вдень, ні вночі, не склеплювала очей і не брала й ріски їжі. Тільки в недільні дні причащалася плоттю і кров'ю Господнім, приймала лише росинку трав'яного узвару, а хліба ж зовсім не пробувала до самої пасхи.

Відколи її кинули до темниці, вона не знала подушки, а клала під голову цеглину. Постіллю їй була шматина. Про людське стороннє око вона тримала якусь грубу вовняну подушку, а для земних поклонів у неї був клапоть якоїсь ганчірки.

У краї, де це відбувалося, влітку сонце пряжить вогнем, дмуть гарячі вітри, а вода майже непридатна. Від цього люди в цьому краї страждають від різних недуг, розпухають від води, стають пожовклі, жалюгідні, змарнілі, коростяві, із спотвореними обезбраженими обличчями. Тому життя їхнє коротке, тому там і не зустрінеш старих людей. Ось де перебувала Шушанік шість років, славлячи Бога, закута у важкі кайдани.

XV. Настав сьомий рік, тіло святої, тричі блаженної Шушанік покрилося виразками. Від невтомного стояння в неї порозпухали ноги, рани кровоточи ли і гноїлися, в них завелися черви. Якось вона зняла одного своєю рукою, показала мені і хвалячи Бога, додала: "Отче, не вважай це важкою випробою, бо тамтешній черв'як - більший за цього, він, до того ж, не помирає". Побачивши черви, я від безмежного горя заплакав гірко. А вона суворо мовила до мене: "Отче, чого ти засмутився? Краще померти тут, в цьому житті, від цих умирущих червів, аніж там - від невмирущих". Я відповів їй: "То власяниці тобі мало для приборкання плоті, і ти вибрала цих червів?" Вона у відповідь: "Поки я жива, нікому не кажи про власяницю, адже незабаром доведеться залишити мені мою жалюгідну плоть". І справні, вона носила власяницю, про що, окрім мене, ніхто не знав, а зверху, про людське око, надягала одежину з антіохідської матерії.

XVI. Дізнавшися, що блаженна цариця Шушанік помирає, Джоджік узяв із собою дружину, дітей, рабів та рабинь і пішов до неї. Він насилу

увійшов у темницю, вклонився чесному хресту, привітався зі святого Шушанік. Сівши поруч із нею, він почав розпитувати, як вона себе почуває. Свята відповіла йому: "Мені так добре, як хочеться Богові, але: я вирушу тим шляхом, яким йдуть усі".

Після цих слів Джоджік швидко підвівся і почав сповідатися перед нею: "Невістко і раба Христова! Моли Бога про відпущення мені чималих моїх гріхів". І почув він слова святої Шушанік: "Якщо ти по молодості грішив, нехай Бог простить тобі". Джоджік додав: "Я прийшов до тебе, щоб надалі не робити того, що не угодно Богові". Тоді сказала йому свята Шушанік: "Якщо ти так будеш чинити, то здобудеш зі мною безсмертя і Бог примножить день твого життя".

Джоджік, переконавшись у тому, що вона того ж дня віддасть Богові душу, мовив їй: "Благослови мене, дружину мою - рабиню твою, дітей моїх і рабів моїх і, якщо в чомусь ми грішні перед тобою, як люди що живуть тимчасовим життям, возлюбивши сей світ, то прости нас, не пом'яни мою бездіяльність". А свята Шушанік сказала Джоджіку і його дружині: "До моєї долі ви віднеслися байдуже, не знайшлося людини, яка б пожаліла мене, яка б надоумила нещасного Варскена, нерозважливого мого чоловіка". Вони відказали: "Ми без тебе не раз намагалися, але він не хотів нас ні слухати, ані говорити з нами". Тоді свята Шушанік мовила: "Нехай розсудять мене і пітіахша Варскена там, де немає на суді лицемірства, - перед суддею всіх суддей, перед владикою всіх владик: там, де не відрізняють чоловічої статі й жіночої, де і я, і він маємо сказати правдиве слово перед Господом нашим Іісусом Христом. Хай воздасть Господь йому, бо він передчасно зібрав плоди мої, погасив світильник мій і засудив квітку мою, красу і вроду мою зів'ялив та спохмурив, і славу мою зганьбив. Нехай Бог буде суддею між мною і ним. Я ж нині дякую Богові за те, що через завдані Варскеном мені страждання, я скуштувала радість, а через муки і знущання - здобула спокій; за нерозважливість і безжалісність пітіахша я чекаю ласки Іісуса Христа, Господа мого".

Кожне її слово змушувало їх гірко плакати і казати: "Прости нам гріхи наші і благослови нас, свята мученице і страднице, жадана Христа - Бога нашого!" Свята Шушанік відповіла їм: "Нехай Бог простить вам усе, що ви вдіяли". Вона благословила Джоджіка, жону його, дітей, рабів і рабинь його, всю челядь і всю родину. Вона заповіла їм іти шляхом Божим і додала: "Усе наше життя минуще і тривке, мов квітка польова, хто посіяв, той і зібрав, хто роздав жебракам, той і отримав, хто віддасть душу свою, той і придбав її". З цими словами вона відпустила їх з миром.

XVII. Затим, після Джоджіка, прибули до неї архієпископ Самуїл і єпископ Іоан, які завжди підтримували її духовно і дбали про неї. Вони з домочадцями перебували при ній, ладні мов ті раби прислужитися їй: співчували їй у труднощах, розділяючи її турботи. А тепер вони благоговійно готували її на шлях до пристані Христової. Так само явилися до неї князі великі, царствені жінки, родовита знать і просто люд з усієї країни Картлі. Вони, що доти старанно бравши участь в її богоугодних трудах, тепер напучували її, вручали її Христу, як велику мученицю.

І єпископи, і князі, увесь народ разом просили в неї про одне, аби вона зволила визнати кайдани свої священними і передати на вічне збереження. Свята Шушанік на це відповіла: "Хто ж я така? Я безсила. Втім за любов вашу до Бога, нехай священники сповнять це ваше бажання. Я безсила творити добро. Але нехай сповнить вас усіма благами сповнений ними сам Христос; вас усіх, тих, хто прийшов сюди розділити зі мною ці мої страждання, скорботу й муки. Я ж, возлюблені мої, ось стаю на уготований мені шлях вічний. Замість скорботи нехай Христос дасть мені радість, замість терзань - спокій, за перенесені мої побої, терзання й знущання, нехай судиться мені віковічна слава й почесті на небесах".

Люди, які йшли до неї, виходили з темниці зі сльозами на очах, славлячи Бога за перемогу, яку отримала вона. Нарешті всі вийшли з темниці і розійшлися.

XVIII. Настав і день її призову. Тоді вона покликала до себе свого домашнього єпископа Афоца і почала висловлювати йому, як своєму батькові і вихователю, вдячність за виявлене ним співчуття до неї. Вона передоручила йому мене, людину грішну й убогу; доручила йому кістки свої, заповівши по класти їх в те саме місце, звідки її спочатку виволокли. Вона мовила йому: "Якщо я, останній, одинадцятий робітник у винограднику, достойна благословляти, то, кажу вам, - будьте благословенні во віки віків".

Посилаючи слова вдячності Богові, вона промовила: "Благословен Господь Бог мій, адже з миром я лягла і спочила". З цими словами вона віддала душу Богові, який привітно приймає усіх.

XIX. Тоді блаженний єпископ Іоан перший дістав саван чистий, аби вгорнути в нього святі й чесні мощі її. Ми всі підняли змучене й поточене тіло, очистили від червів земних, омили його і загорнули в саван. Після цього обидва єпископи, Афоц і Іоан, мов два запряжені в ярмо могутні небесні воли, усім собором, підняли святі її останки і, співаючи псалмів, із запаленими свічками, з пахощами фіміамними, понесли до святої церкви. Там, у приготованому заздалегідь місці, ми погребли преславні й шановані мощі святої Шушанік. Ту ніч, як янголи, ми провели невсипно підносячи хвалу на арфі Дави Довій всемогутньому Богові і силі його, Господа нашого Іісуса Христа, що всесильний на благо усім, підбадьорює і чоловіків, і жінок, дає усім силу пе ремагати сильних, усім тим, які шукають його щиро й самовіддано.

XX. Мучеництво святої Шушанік випало на середу, восьмого дня апнісі (січня); друге її мучеництво сталося відразу після Пасхи, в понеділок; наступне - дев'ятнадцятого дня місяця цвітіння троянд (травень). Упокоїлася вона сімнадцятого дня місяця жовтня, в день пам'яті святих блаженних мучеників Кузьми і Доміана. Днем пам'яті святої і блаженної Шушанік ми визначили четвер, для прославлення і восхвалення Бога, вітця і сина і духа святого, йому ж слава на вічні віки! Амінь!

Переклад О.Н. Мушкудіані

___________________________

1 Восьмий рік царювання перського царя Пероза (458-484) припадає на 465 р.

2 Пітіахш (Іран.) - правитель великої прикордонної області. Друга після царя особа в державній ієрархії давньої Грузії.

3 Спаспет (ер.перс.) - воєначальник.

4 Шушанік - власне ім'я від сирійської назви лілеї.

5 Картлі - центральна частина Грузії.

6 Ереті - східна область картлійського царства.

7 Азнаурі - "знатні". Панівна верства в давній Грузії: первісне значення цього терміну - "вільні".

8 Атрошан - капище, храм вогнепоклонників.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.