Синесій. Єгипетські оповідки або про промисел - ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Синесій. Єгипетські оповідки або про промисел - ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

І. Вступ

Це написано про дітей тавра, і перша частина, до загадки про вовка, оповідає про ті часи, коли погана людина, скориставшись зручною миттю, підняла розбрат і захопила владу. Наступне додане після того, як закінчилась опала для благородних людей, тому що вони просили, аби виклад не зупинявся на сумних подіях: коли вже те, про що йшлося раніше, відбувалося вочевидь божественною волею, то слід довести оповідь до змін на краще. Отже, коли наступає час погибелі тиранії, оповідь безперервно йде за подіями. Але особливо захоплююча ця повість тому, що багато речей знайшли у ній вичерпне пояснення.

Для багатьох учень із тих, котрі досі незрозумілі, знайшовся у цій повісті привід, аби кожне з них розглянути докладно. Описані й життя, що послужать взірцями доброчесності й розпусти. Оповідає повість і про події сучасні, і міф у ній всюди оброблено так, що розмаїття викладу поєднується із користю.

II. Осіріс і Тифон

(Оповідь перша)

Оповідь це єгипетська. А в єгиптян надмір мудрості. І ця оповідь - дещо більше, ніж вимисел, адже вона єгипетська. А коли вона - не казка, а повість про священні речі, тим пак гідна вона, аби її розказали й написали.

1. Осіріс і Тифон були братами, вони народилися від одного сімені. А кревні рідні, ще не значить - рідні душі. Душам притаманно не народжуватися від одних і тих же земних батьків, а витікати з одного джерела. Таких джерел природа створила два: одне, подібне до світла, інше - темне. Одне походить від землі, наче пустило десь коріння, вириваючись із самих надрів, коли його спонукає закон божества. Інше ж іде від небесного лона: воно послане, аби упорядкувати земний лад, але коли вирушає, воно отримує наказ бути обережним, аби самому не сповнитися ганьби та безчестя, поки воно перебуватиме поряд із негідним і потворним, де воно наводить лад і красу. Існує закон Феміди, який проголошує, що душа, котра дотикалася крайнього зла, але зберегла свою природу і залишилась незаплямованою, тим же шляхом повернеться назад і увіллється у рідне джерело, подібно до того, як душі, що виходять із іншої області, неминучим шляхом пощезнуть знову і знову у своїх похмурих надрах.

Де Убивство, і Злоба, і сонми всіх бід сметротоносних,

Кружляють довкола обителі Згуби у пітьмі глибокій

2. Ці джерела - благородство душ і їх ницість: і може трапитись, що лівієць і парфіянин виявляться рідними, а у так званих братів нема жодної спорідненості душ, перші ознаки чого і виявилися у двох дітей-єгиптян; а коли вони стали юнаками, це проявилося повною мірою. Молодший із них, народжений і виплеканий божим промислом, уже немовлям любив слухати казки: адже казка - наука життя. І коли він підріс, жадав науки, над якою не владей час. І батькові він наставляв свої вуха, і хто б не знав щось мудре - усе він хапав жадібно, із самого початку намагаючись дізнатися все одразу, немов цуценятко - та улаштувала, звісно, сама природа, обіцяючи велике: адже цуценята стрибають та плигають до часу, зачувши, що отримають бажане. А по тому, далеко ще не досягнувши юначого віку, він став спокійнішим статечного старого і слухав благопристойно: коли ж він мав щось сказати - запитати про почуте абощо, - можна було бачити, як він знічується й дуже червоніє. Він поступався дорогою й місцем старим єгиптянам, хоча був сином того, хто володів більшою владою. Була в нього і повага до однолітків, і про оточуючих піклувався він так, що у той час важко було знайти в Єгипті, за кого хлопчик не заступився би перед батьком.

А старший, Тифон, коротко кажучи, був до всього несприйнятливий. Всю іноземну мудрість, якої навчали Осіріса запрошені батьком учителі, він відкидав усім своїм єством і насміхався над тим, наче науки - доля людини лінивої, з рабським способом мислення. Проте дивлячись, що брат його скромний і акуратно відвідує заняття, він думав, що це зі страху - ніхто ніколи не бачив, аби брат бився навкулачки чи пхав кого-небудь ногою або біг перевальцем, - хоча був легкий і гарно збудований, так що для душі його тіло було невеликим тягарем.

Ніколи Осіріс не пив нахильці, не реготав роззявивши рота, наче сміх у нього у всім тілі, як то Тифон робив щоденно, вважаючи єдиною справою людей вільнонароджених - чинити, як доведеться, і робити, що кому заманеться. На вдачу Тифон був несхожий ні на одноплемінників, ні на інших людей, - можна сказати, що не схожий він був і на себе самого, а був злом у різних личинах.

Часом видавався він пасинком і даремним тягарем землі: він не спав стільки часу, скільки потрібно, щоб наповнити шлунок і здійснити інші необхідні приготування до сну. Часом, зневажаючи все, що за природою своєю потребує помірності, він бездумно скакав, турбуючи і старших, й однолітків. Він захоплювався тілесною силою як найдовершенішою чеснотою використовував її для лиха, ламаючи двері чи тягаючи брили. Якщо ж він завдавав кому-небудь рану чи ще якої шкоди, це його тішило, немов доказ звитяги. Він дозрів завчасно і не було межі його розгнузданим бажанням. І от загорілись у ньому заздрощі до брата, а до єгиптян - ненависть, адже єгиптяни, тобто народ, захоплювались Осірісом на словах і в піснях; і вдома і на громадських святах усі завжди зичили йому всіляких гараздів від богів; а він і видавався і справді був таким.

Отоді й почав Тифон збирати довкола себе певне товариство із недбалих дітей і ні для чого іншого - адже щиро любити він нікого не міг- але тільки для того, щоб мати людей, налаштованих проти Осіріса.

Адже всякому легко було здобути прихильність Тифона і знайти у нього те, чого кортить дітям, - варто було тільки нашепотіти йому щось ганебне для Осіріса. Таким чином із дитинства природа обіцяла їм різне життя.

3. Подібно до того, як розгалужені шляхи ідуть спершу близько один до одного, а що далі, то більша між ними відстань, і нарешті вони геть розходяться У протилежні боки, так буває і з юнаками - це може зауважити кожен: невелика різниця із віком стає величезною. Але ці юнаки розійшлися не поступово, а відразу, тому що таланом одного була доброчесність, а іншого - крайня розпуста. Отож, коли вони підросли, до того всього додалася величезна різниця у схильностях, чому були дуже вірні докази - про це свідчили їх вчинки.

Осіріс вже з ранньої юності брав участь у військових походах, хоча за законом юнакам його віку зброї ще не давали. Але будучи за складом розуму полководцем, навіть воєначальниками керував він, наче власними руками. Тому, наче дерево, котре природа наділила буйною силою росту, він при-! носив плоди щороку кращі.

Він став начальником списоносців, йому було доручено приймати прохання, він був намісником у місті і першим у сенаті, і кожна служба, коли він полишав її, видавалася почеснішою, ніж тоді, коли він приймав її.

А Тифон був призначений начальником казни: батько вважав, що вдачу хлопчиків слід випробовувати у складних обставинах; Тифон ганьбив себе самого і того, хто його призначив, тому що його упіймали на крадіжці громадських коштів, на хабареві і на нерозумному ведені справ.

Коли ж Тифон приймав іншу службу, аби випробувати там свої сили, він поводився ще гірше і та область керування державою, котра була йому підвладна, цілий рік бідувала. Коли ж він ішов до якихось людей, слідом за ним ішли ридання. Так Тифон керував підданими.

А вдома Тифон танцював кордак, збираючи у себе всякий набрід із єгиптян та іноземців - всіх, хто міг легко говорити, легко слухати, все легко виконувати і легко піддаватися впливу, і трапези у нього були наче кузня всілякої розхристаності.

Він не лише сам хропів уві сні, але й радів, коли хропли інші, наче слухав якусь чарівну музику; шана і хвала діставалися тому, хто видавав найдовші та найнепристойніші звуки, схлипуючи при тому. Коли ж у товаристві Тифона був хто-небудь, хто ні від чого не червонів, хоч би яку непристойність коячи, - той отримував неабиякі відзнаки, і йому давали високі посади як плату за його нахабне безчинство. Такий був Тифон вдома.

4. Коли ж Тифон одягав шати правителя, він увіч показував, якою різноманітною може бути розпуста. Адже розпуста бунтує і проти доброчесності, і проти самої себе, так що складові частини її суперечать одна одній. А Тифон, тієї ж миті переповнюючись пихи та злоби, гавкав дужче за епірського собаку, і завдавав лиха то одній людині, то цілій сім'ї, то всій державі, і що більше він коїв біди, то дужче втішався - неначе змивав людськими слізьми свою недбалість, що їй віддавався вдома. В одному лише була вигідна його розпутність. Часто, задумавши щось лихе, він впадав у такий настрій, що уподібнювався до божевільного, як кажуть, немов стинався за тінь оракула у Дельфах. Тим часом той, над ким нависала небезпека, виходив із біди неушкодженим і більше про нього не згадували. Бувало і так, що Тифон поринав у забуття і певний час відчував тягар у голові, так що так що думці його не до давнішніх намірів. Однак збадьорившись знову, він не пам'ятав навіть про те, що оце трапилося.

А з правителями провінцій сперечався він, скільки зернят пшениці містить медімі і скільки кіафів має хеник, показуючи тим зайву і недоладну прискіпливість. Траплялося, що сон дуже доречно охоплював Тифона і рятував людину від біди, і летіти б тоді Тифонові із крісла долілиць, якби хто-небудь зі слуг не кидав світильник та поспішав йому на допомогу. Тож частенько трагічне нічне святкування закінчувалося комедією. Адже вдень Тифон не займався справами, бо ж природа його була споріднена з ніччю і противилася світлові й сонцю. Він знав напевно, що будь-хто, у кого є бодай краплина глузду, викриє його неймовірне невігластво, однак себе у глупоті він не винив, але, бувши неспроможним мислити та вміючи спритно коїти підступи, він був ворогом майже всіх розумних людей, вбачаючи у них своїх кривдників.

Розумова бездіяльність і фізичні лінощі однаковою мірою були йому притаманні, ці Кери душі, що живили одне одного - засіб, щоби винищити до нот рід людський, зло, більшого за яке не пускала на світ природа.

III. Воцаріпня Тифона

(оповідь перша)

16. Отже, міф оповідає далі, не зупиняючись на стражданнях Осіріса. Адже ж досі справляють ті невимовлені дні священних сліз, і люди, яким дозволено дивитися, бачать живі їх картини. Та все ж, говорить міф, оповідання це варте того, аби його почули всі.

Заради своєї країни, заради святилищ, заради законів, відається Осіріс до рук тих, котрі погрожують винищити все, як його не отримають; на човні перепливає він річку. Його оточує варта на землі, на морі, навкруг і довкола. І варвари сходяться на раду, що ж має він витерпіти.

Тоді Тифон став вимагати, щоб Осіріса якнайшвидше вбили. А варвари, хоч і вважали себе ображеними, не скоїли злочину: їх охопив сором перед чеснотою. І вони вирішили прогнати Осіріса.

Але й цього вони засоромились і ворішили, що це буде не вигнання, а тільки переселення. Вони залишили Осірісові речі та гроші, хоча Тифон і дозволив їм розпоряджатися тим. Але вони не торкалися тих речей, як святині. А Осіріс подався під охороною богів та героїв, аби у призначений час повернутися.

Адже всупереч законам у Єгипті царював гірший, за дуже короткий час обернувши все у смуток і безлад, поки свята душа перебувала на чужині.

Для того, щоб усе це могло статися, ті демони, котрі усе це влаштували, із самого початку перебували з Тифоном, а він, якому вони спершу допомогли народитися, а потім стати тираном, служив їм і потішав всілякими лиходійствами.

Він негайно обіклав міста сильно збільшеними податками, вишукав неіснуючі та повідкопував забуті борги. Жителям узбережжя доручали справи тих, хто жив далеко від моря, а за кораблі мали відповідати другі, так що жодна людина не жила спокійно і не втішалася. Це було найбільшим лихом для народу, загальною ж бідою було інше: розіславши своїх помічників та чиновників до підвладних народів, Тифон відкрито продавав провінції.

До того ж намісники провінцій, особливо наймолодші, вважали, що коли їх призначають на один рік, вони мають стягати протягом цього року податки, що належать ще до незапам'ятних віків. Такий випадок трапився і за Тифона. Письмово він повідомив збирачам грошей термін їх служби. Але спершу ті, кого звинувачували у поганому веденні справ, були усунені з посади, а іншим за їх чесність було видано нагороду, їх влада була збільшена і термін служби продовжений. Від цього всюди Ридали, кожен казав про своє власне горе, кожне плем'я на кожних зборах згадувало всі свої біди, над Єгиптом здіймався єдиний стогін - відлуння загального плану А бот жаліли єгиптян і збиралися допомогти їм, але не хотіли цього робити, перш ніж доброчесність і розпуста ще чіткіше не проявили себе у взаємній боротьбі, перш ніж почуття не відрізнить добре від поганого і люди, що зуживають розум на лихо, не будуть вигнані.

17. Отож, Тифон узяв собі за мету взагалі стерти з пам’яті людей правління Осіріса, і він уживав для того різних засобів, але найохочіше робив таке; завершені судові процеси він примушував вести заново так, аби виправдати засудженого. Він позбавляв повноважень посольства, у скалі яких був ворог - той, хто навчений божественної мови; та людина, і всі його рідні, і його місто зазнавали великого лиха.

Людина у безвиході могла дістатися до Тифона двома шляхами.

Перший полягав у тому, щоб дати гроші його жінці: вона сиділа у своїх покоях, наче у справжньому вертепі, послуговуючись дівками як звідницями, для задоволення своїх бажань та щоб залагодити свої справи, перетворюючи те, що єгиптяни називали судилищем, на місце торгівлі справедливістю. Хто розмовляв із нею, той отримував милість Тифона. Він і раніше був покірний жінкам і приручений ними; він почував до них вдячність за те, що вони нібито здобули йому владу. Таким був один зі шляхів для тих, хто у відчаї намагався звернутися до Тифона. Другий шлях лежав через звернення до когось зі свити тифонових розбишак чи пияків. їх, ницих та жалюгідних людців, називали великими та блаженними. До того ж прибулець мав осквернити Осіріса лайкою та ще додати щось ущипливе. І до цього вдавалися ті, кого нітрохи не турбувала доброчесність, хто не соромився здобувати вигоду звідки доведеться. І притьмом змінювалась їх доля, настільки ж, як і думки. Адже слова їх сягали вух тирана й отримували схвалення під час трапези.

Догоджальники діставали у відповідь прихильність. Вчинили так декілька чоловік та одержали вони вигоду, але знали, що богам і мудрим людям вони ненависні. А більшість усе-таки трималися мужньо.

IV. Кінець тирана

(Оповідь друга)

3. Коли єгиптяни вже здобули блискучу перемогу й заволоділи ворітьми, звівши стіну між собою і ворогами, вони кинулися на варварів, що залишилися у місті і нападали на кожного; усіх підряд вони збивали з ніг, пронизували списами, били, кололи. Тих, хто якось тримався, вони палили, наче ос, разом із їх храмами, з їх жерцями, під лайку та крики Тифона. Адже завжди, коли справа стосувалася навіть божественних речей, він вважав за потрібне коритися варварам і намагався зробити так, щоби вороже військо ввійшло, ніби нічого й сталося жорстокого та жахливого. А весь народ повстав із власної спонуки, без керманича, і божою волею кожен був собі сам і полководцем, і воїном, і корівником, і підлеглим. Та й хіба могло бути інакше, коли бог захотів і дав людям силу, щоб урятуватися за будь-яких обставин?

Отже, ворота Тифонові більше не довіряли, та й стосовно іншого влада його вже не мала сили, - адже те, що породило її, було видалене з держави.

Спершу єгиптяни влаштували віче у великого жерця і запалювали священний вогонь, віддавали подяку богам за те, що звершилося, і молилися вони за те, що належало зробити. Потім попрохали вони, щоб повернувся Осіріс, тому що тепер іншого рятунку не було. А жрець обіцяв, що, коли буде ласка богів, Осіріс повернеться, як вигнані разом із ним за співучасть. Тифона ж вирішили деякий час не сповіщати - адже він не скоро отримав заслужене: йому судилося загинути, ставши жертвою війни, як головному винуватцю того, що єгиптяни якийсь час були рабами скіфів.

Переклала із російської Юлія Джугастрянська






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.