Звірі хотіли згоди дійти. Епос. Переклад О. Пономаріва - ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Звірі хотіли згоди дійти. Епос. Переклад О. Пономаріва - ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

В шість тисяч вісімсотому

Сімдесят третім році.

У вересні у місяці

П'ятнадцятого дня

Лісів, річок, гір мешканці

Зібралися на раду.

Зійшлись великі і малі.

Вельможні й зовсім прості.

На троні - грізноокий лев –

Звіриний цар-володар.

При ньому співпрвитель слон.

Безкостий. Безсуглобий;

Барс, леопард - порадники.

Наклепники великі.

І ще чимало звірини

Сиділо в тому колі;

Нічний бешкетник сірий вовк.

Несистий волоцюга;

Хитрюща згубниця курей –

Лисиця пишнохвоста:

Голодний завжди друг людей -

Собака бідолашний.

Вони годились, радились

Та й винесли ухвалу;

Слід відрядити посланців

До всіх чотириногих.

До благородних та значних,

До миршавих та вбогих.

Послом призначено кота,

Бо він і в пітьмі бачить,

І дати мишу є наказ –

Котові в товариство;

У неї ж довгі вуса.

Чималий ніс, великий хвіст.

Для допомоги та розваг –

Веселу й спритну мавпу.

Отож і рушили вони

Наказ читати звірам...

* * *

Налякані, здивовані

Були чотириногі.

Коли послів побачили,

Почули їхнє слово.

Зайчиська прудконого

Та гострого на око

Послали оповісником.

Щоб швидше всі зібрались.

Панів послів побачили,

Гостинно їх вітали,

Папери переглянули.

Послухали промови.

Не проминуло ще і дня –

Чотириногі в зборі.

Віл поруч буйвола сидить.

За ними вівці й кози

Прекрасний благородний кінь

Сів з віслюком упертим.

Красуня сарна, олень, лань

І ненажери свині...

Затихли всі. І на послів

Уважно поглядають:

"Із чим ви прибули до нас?

Що скажете, панове?"

І мовить миша в відповідь.

Смикнувши сивим вухом;

"Наказує на батько лев.

Звіриний імператор.

Шляхетним, чистим і значним

Нечистим та убогим

Зібратися на раду всім –

Велики і дрібноті.

Десь у широкому степу

Чи в затишній долині

Порадитись, помовити.

Думками обмінятись

І оцінити в кожного

Всі вартості та хиби.

Із цим до вас ми прибули.

У цьому наша звістка".

* * *

Якби ви бачили в той час

Узгір'я і долини.

Лани і праліси густі.

Ущелини глибокі!

Якого миру там було!

Який зчинивя галас.

Коли на раду ту зійшлись

Усі чотириногі!

В широкім, запашнім степу,

В рівнині неозорій

Сидить на троні гордий лев,

Звіриний імператор.

За ним державні діячі –

Цвіт лісового царства –

З великим почтом, а довкруг

Шляхетні й прості звірі.

Цар лев, не зовлікаючи

До підданих звернувся

І урочисто проказав

Слова значні та мудрі:

"Шановні звірі! Розпочнім

Велику нашу раду,

Хай виступає кожен з вас.

Дотримуючись черги.

Промовця треба слухати

Уважно й шанобливо.

Хто здумає сваритися.

Порушувати спокій.

Того самого й рід його

Страшна спіткє кара!"

Взялась коняка мовити.

Та вовк заткнув їй рота:

"Чого ти лізеш наперед.

Задрипанка нікчемо?"

Коняка відійшла у бік.

Ображено зітхнула.

А вовк, задерши голову.

Стоїть серед майдану.

Зухвало та зневажливо

На звірів поглядає

Не втерпіла ведмедиця.

Загримала на вовка:

"Ах ти, нахабо, злодію.

Душителю мерзенний!

Чого ти вихваляєшся?

Чим ти за інших ліпший?

Чи може ти кому приніс

Бодай маленьку користь?

У хащі цілий день лежиш.

Настане ніч - блукаєш.

А сам не здатний ні на що.

Нікому не потрібний.

Ще й обізвав нікчемою

Коняку доброчесну!

А сам поганцю рік у рік

З корости не вилазиш.

В норі задушній сидячи

Не бачиш світла й сонця.

Тебе з'їдають комарі.

Тебе жигають оси!"

Заслухавши ведмедицю

Вовк так одповідає:

"Ну ти, потворо капосна.

Огидна бджолоїдко!

Кудлате ти опудало!

Дурних циган потіхо!

Одне ти тямиш: жолуді

Та з дички груші жерти.

Ні користі ні радості від тебе не буває.

Чого ж бо ти хизуєшся

І гримаєш на мене?"

А далі звірі довели.

Хто з них до чого здатний!

Що не промова - то скандал.

Образи, сперечання...

* * *

Збентежений самотній цар

Спостерігав. Нарешті

До гласливої юрби

Із словом він звернувся:

"Доволі! Висловили все.

Чого тільки не чув я!

Образи, лайки, похвальба,

Докори, суперечки.

Безглузді звинувачення

І знов образи, лайки.

Тому, як цар, наказую

Відмовитись на завжди

Від дружби нелукавої,

Братерської любові

На що запряглись ми

Бо ж ви цього негідні!

Хай знов панують серед вас

І чвари й ворожнеча.

Чотириногі хижаки

Хай нищать травоїдних.

Зламати ми не можемо

Цих звичаїв одвічних!"

О що там скоїлося вмить!

Збентежилися звірі.

Здивовані, обурені

Нечуваним блюзнірством.

Зарествували, заревли.

А віл підбіг до трону

І, повернувшись до царя,

Заголосив щосили:

"Дивіться на невірного,

Порушника присяги,

Натхненника бойовища

І зрадника бридкого!

Віднині ти мені не цар,

Не пан і не володар!

Якби правдивий ти був цар,

Ти б примиряв підлеглих.

До згоди їх би закликав.

До дружби та любові.

А ти нас свариш та цькуєш.

На бійку надихаєш.

Та хто ж ти після цього є.

Як не зловмисник чорний?

Виходьте звірі, як один.

Усі, малі й великі.

Та враз віддячимо йому.

Порушникові клятви!"

Віл перший кинувся у бій.

Труснувши головою;

З розгону рога застромив

У черево цареві –

Вмить випустив йому кишки

Тай повалив на землю.

А барс, побачивши царя

У жалюгіднім стані.

Поспівчував і пожалів.

Волові заперечив:

"Чим буде жити батько лев

І всі багаті звірі.

Коли не їстимуть волів

Та інших нешляхетних?"

З цими словами розігнавсь

І у вола вчепився.

Тим часом на середину

Рішуче вийшов буйвіл.

На барса враз накинувся.

Почав ногами бити

Рогами його штурхати,

Шмагати, гамселити.

Від болю від нестерпного

Барс майже знепритомнів.

І геть заслаблим голосом

Прошамкотів ледь чутно:

"Деж ви, брати, товариші?

Я жду на допомогу!

Чого ж ви мовчки дивитесь,

Як б'ють мене негідні?"

Почувши голос цей слабкий

Ведмідь із леопардом

Лисиця, вовк, собака й кіт

Негайно в бійку встряли.

А незабаром збіглися

Всі інші хижі звірі

Й розпочали страшну війну

Супроти травоїдних.

Тепер волові з буйволом

Не легко б довелося.

Але підскочила коза

Свиня пришкандибала

Баран та заєць, цап, вівця

Квапливо приєднались

Щодуху закричав осел,

Б'є миша у литаври

Верблюд аж пританцьовує.

Коняка стала гопки

Та й заіржала на весь ліс.

Знялась така тривога.

Такий страшний переполох.

Так моторошно стало.

Лисиця дременула в ліс.

Подався вовк у гори.

Кіт видерся на дерево,

В дупло сховалась мавпа...

Коли вже сонечко зайшло,

Скінчилася та бійка.

Згустилась ночі темрява

І всіх урятувала.

Не випадковість сталася –

Здійснилося пророцтво;

"Царя від кари не спасуть

Ні велич, ні могутність,

І не врятує велетня

Його велика сила".

Відтоді й досі боротьба

Іде в чотириногих:

Як і раніше, хижаки

З'їдають травоїдних.

Ворогування у лісах

На всі віки лишилось.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.