Лі Бо. Поезії. Переклад Л. Первомайського - ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ
В зимовий день повертаюсь до своєї старої хати в горах
З очей моїх втомлених
ще не зітер я сльози,
Ще пил на одежі чиновницькій
стьмарює взори.
Єдину стежину
обплутали пліті лози,
У небі високому
сяють засніжені гори.
Вже листя опало,
гуде під ногами земля,
І хмари завмерли,
і вітер віщує негоду.
Бамбук молодий
піднімає зелене гілля, -
Дерева старі
погнили і попадали в воду.
Собака прибіг і загавкав,
напевно, з села.
Давно вже замшіли
руїни моєї хатини.
З розбитої кухні
фазан полетів, як стріла.
Плач мавпи старої
нагадує голос дитини.
А птаство мовчить,
не щебече на голих гілках,
Звірюжки якісь
протоптали сліди біля хати.
Книжки розгортаю -
вже міль розплодилась в книжках,
Під ліжком моїм
завелися малі мишенята.
Слід жити по правді -
вся мудрість у цьому, вся сіль.
Про світ я замислююсь,
і про життя і людину.
Якщо доведеться
рушати мені і відціль, -
Я краще навіки
живий схоронюсь в домовину.
На мотив "Діндуху"
Вирушаю в Юньян
по широкій ріці.
Осідлали цю річку
заможні купці.
Коли буйволам спека
ламає хребти,
Важко людям човна
на колодах тягти!
І води не нап’єшся –
вода тут брудна,
І твій чай в чайнику
скаламутивсь до дна.
А як пісню бурлак
заспіває - "духу",
Серце рветься від болю
на довгім шляху.
Над рікою у скелях
раби - рубачі
Дикий камінь ламають
удень і вночі.
Кинеш погляд на гори,
на Дан і на Ман,
І на очі сльоза
напливе, мов туман.
Весняної ночі в Лояні чую флейту
Чути з дому чужого в темряві
флейти ніжної тихий спів.
Вітерець весняний мелодію
"Верб поламаних" підхопив.
Над Лояном вона колишеться,
а в душі моїй постає
Рідний край за дальніми далями
в білім цвіті рідних садів.
Осінні почуття
Скільки днів ми в розлуці,
а серцю немає розради.
Рис давно уже встиг
прорости біля наших воріт.
У кущах не змовкають –
від холоду плачуть цикади,
І все нижче схиляється
в хмарах густих небовид.
Жартома присвячую моєму другові Ду Фу
На гірській верховині,
де вибігли сосни на схили,
Випадково зійшлися
ополудні наші стежки.
- Ох, шановний мій друже,
та й як же ви зблідли й змарніли!
Чи важка ж то робота –
Складати у віршах рядки?