Ду Фу. Поезії. Переклад Я. Шекери - ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ

Погляд навесні

Чан'ань у рухнах, та гори і ріки живуть,

У місті - дерева й напровесні трави глибокі.

Сумую. А квіти забачу, то сльози проллю.

Розлука нестерпна. Співають птахи - моє серце в турботі

Три місяці поспіль палає запекла війна;

Листи з Батьківщини для мене дорожчі від золота

Волосся коротке, на скроні сивини лягли,

Рідке воно, шпильками - не заколоти.

Піднявся на міську стіну

Моє серце скривавлюють квіти навколо високого муру.

Навкруг мене руїни війни; прозираю у синь далини.

Коло річеньки Цзінь полонила весна землю й небо;

Над горою Юйлей плинуть хмари з віків давнини.

Імператорський двір сяє вічно - як зірка полярна;

В горах плем'я туфанів...

Не йдуть в наші землі вони.

Імператор Лю Чань залишив у країні лише храми предків

Заспіваю "лянфу", коли день догора - так співали Вітчизни сини

Стомлена ніч

Від бамбука тремка прохолода у спільню ввійшла,

Пстать чинного дому залив дикий місяць високий.

Крапелинками впала рясна споважніла роса;

То втопають, то знов виринають зірки одинокі.

Світляки осявають у темряві свій втаємничений лет,

Перегукуються на ночівлі птахи у водиці, в осоках.

Всяка справа сховалась у зброї, в війні захрясла...

Проминає з печаллю в повітрі прозориста ніч сумноока

Сідає сонце

Призахідне сонце вчепилось за ніжну фіранку-весну;

Струмок дзюркотить. Сутінковий пейзаж на кону.

А похощі квітів і трав залили тихий берег,

В долині ріки добуваю живого вогню.

Сперечки ведуть горобці, на гіллі люто б'ються,

Комахи твочуться, і двір в їх полоні заснув...

Хто в біса придумав тебе, о вино каламутне?

Терпітиму тисячу смутків - дістану все ж склянку одну!

Чотири вірші під настрій

В очах у весни я в полоні самотньої смути.

Вона вже прийшла до альтанки над річкою - як тут сумним мені бути?

Вона спонукала квітки розпуститися пишно,

А вивільгами заспівала так щиро, розкуто!

ІІ

Ці руки старечі ростили грушки, ніжно пестили персики;

У мене садиба - низенька стіна лиш, а все ж таки дім!

Весняний той вітер мене ображає, чи грається так? –

Ночами шалено зриває квітки у садочку моїм.

III

Хто віда про те, що хатина моя і низенька, й мала?

Набридли аж ластівки - наче навмисне шугають;

У дзьобі в них - мул, він на цитру і книжку мою - кап та кап;

В лету здоганяють комах, ті - втікають, відтак на людей налітають.

І лютий минув, якось березнь тихо прилинув.

Страію. Ще скільки разів мене стріне весна?

Геть думи похмурі про сотні подій, що навколо вирують!

У рештках життя лиш чекає на мене чарчина вина

Сумний ходжу - над річкою весна вже одцвітає;

На хворостину спершися, блукаю в квітів раї,

Неспинно крутиться за вітром та й вербовий пух,

Пелюстки персика в воді одна по одній відпливають...

Тонкі вербички між дворами посхилялись, -

Немов п'ятнадцять то дівчат звабливих стало.

Хто ж знав - підкрався ранок і не дивись на них,

Вітри скажені гілочки найдовші поламали.

Переклад Ярослава Шекери