Ду Фу. Поезії. Переклад Я. Шекери - ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ

Ду Фу. Поезії. Переклад Я. Шекери - ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ

Погляд навесні

Чан'ань у рухнах, та гори і ріки живуть,

У місті - дерева й напровесні трави глибокі.

Сумую. А квіти забачу, то сльози проллю.

Розлука нестерпна. Співають птахи - моє серце в турботі

Три місяці поспіль палає запекла війна;

Листи з Батьківщини для мене дорожчі від золота

Волосся коротке, на скроні сивини лягли,

Рідке воно, шпильками - не заколоти.

Піднявся на міську стіну

Моє серце скривавлюють квіти навколо високого муру.

Навкруг мене руїни війни; прозираю у синь далини.

Коло річеньки Цзінь полонила весна землю й небо;

Над горою Юйлей плинуть хмари з віків давнини.

Імператорський двір сяє вічно - як зірка полярна;

В горах плем'я туфанів...

Не йдуть в наші землі вони.

Імператор Лю Чань залишив у країні лише храми предків

Заспіваю "лянфу", коли день догора - так співали Вітчизни сини

Стомлена ніч

Від бамбука тремка прохолода у спільню ввійшла,

Пстать чинного дому залив дикий місяць високий.

Крапелинками впала рясна споважніла роса;

То втопають, то знов виринають зірки одинокі.

Світляки осявають у темряві свій втаємничений лет,

Перегукуються на ночівлі птахи у водиці, в осоках.

Всяка справа сховалась у зброї, в війні захрясла...

Проминає з печаллю в повітрі прозориста ніч сумноока

Сідає сонце

Призахідне сонце вчепилось за ніжну фіранку-весну;

Струмок дзюркотить. Сутінковий пейзаж на кону.

А похощі квітів і трав залили тихий берег,

В долині ріки добуваю живого вогню.

Сперечки ведуть горобці, на гіллі люто б'ються,

Комахи твочуться, і двір в їх полоні заснув...

Хто в біса придумав тебе, о вино каламутне?

Терпітиму тисячу смутків - дістану все ж склянку одну!

Чотири вірші під настрій

І

В очах у весни я в полоні самотньої смути.

Вона вже прийшла до альтанки над річкою - як тут сумним мені бути?

Вона спонукала квітки розпуститися пишно,

А вивільгами заспівала так щиро, розкуто!

ІІ

Ці руки старечі ростили грушки, ніжно пестили персики;

У мене садиба - низенька стіна лиш, а все ж таки дім!

Весняний той вітер мене ображає, чи грається так? –

Ночами шалено зриває квітки у садочку моїм.

III

Хто віда про те, що хатина моя і низенька, й мала?

Набридли аж ластівки - наче навмисне шугають;

У дзьобі в них - мул, він на цитру і книжку мою - кап та кап;

В лету здоганяють комах, ті - втікають, відтак на людей налітають.

IV

І лютий минув, якось березнь тихо прилинув.

Страію. Ще скільки разів мене стріне весна?

Геть думи похмурі про сотні подій, що навколо вирують!

У рештках життя лиш чекає на мене чарчина вина

V

Сумний ходжу - над річкою весна вже одцвітає;

На хворостину спершися, блукаю в квітів раї,

Неспинно крутиться за вітром та й вербовий пух,

Пелюстки персика в воді одна по одній відпливають...

VI

Тонкі вербички між дворами посхилялись, -

Немов п'ятнадцять то дівчат звабливих стало.

Хто ж знав - підкрався ранок і не дивись на них,

Вітри скажені гілочки найдовші поламали.

Переклад Ярослава Шекери






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.