Г. Турков. Манйосю - ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ

Манйосю - найдавніша антологія японської поезії, укладена у другій половині VIII століття.

Ще досі японські літературознавці не розв'язали питання про тлумачення назви антології. Її розуміють і як "Зібрання безлічі пелюсток мови (тобто слів)", і як "Зібрання багатьох поколінь", і як "Зібрання безлічі листків (дерева)".

Остаточно також не з'ясовано, ким була укладена антологія. Вважають, що матеріали до неї збирали кілька чоловік, але основним упорядником був поет Отомо Якамоті (718-785).

Антологія складається з двадцяти книг-сувоїв і налічує 4516 віршів-пісень. Кожен вірш антолгії має свій постійний номер.

Найдавнішою в "Манйосю" вважають пісню імператриці Іванохіме (початок IV ст.), а найпізнішою - пісню Отомо Якамоті в кінці останнього тому (759 рік). Проте можливо, що в антології є твори і більш давні - серед недатованих анонімних і особливо народних пісень, загальна кількість яких у пам'ятці дуже велика: вони складають її третину.

Автори решти пісень відомі. їх близько п'ятисот. Це - великі японські поети раннього Середньовіччя Хітомаро, Акахіто, Окура, Табіто, Якамоті й менш значні поети, імператори та імператриці, принци й принцеси, царедворці й придворні дами, представники знатних родин і монахи, прикордонні вартові і їхні дружини. Інколи, правда, упорядник, очевидно, не знаючи справжнього імені автора, вказує тільки на його походження, наприклад: дочка Соно Ікуха, дівчина з родини Томе, молода жінка з провінції Хітати. Деякі автори представлені одним-двома віршами, інші - кількома десятками творів.

Тематика пісень антології найрізноманітніша, бо "Манйосю" - це справжня енциклопедія побуту і звичаїв усіх верств населення Японії середини першого тисячоліття. Тут читач зустріне оди на честь імператорів, плач на смерть близьких авторам осіб, записи народних легенд, ліричні щоденники, матеріали поетичних турнірів, усі жанрові різновиди поетичного фольклору: трудові та обрядові пісні, календарну поезію, замовляння, пісні-ворожіння, родинно-побутові й солдатські пісні. Проте більша частина поезій антології - це ліричні вірші, присвячені темам кохання і природи, найпопулярнішим в усій класичній японській літературі.

Японська поезія раннього середньовіччя мала три основні форми: танка, тьока і седока. Переважна більшість пісень антології - у формі танка (4194 пісні), кількість тьока і седока незначна, бо у VII ст. ці форми вже починають зникати. Класична японська поезія силабічна, неримована і має тільки два розміри: п'ятискладовий і семискладовий, які, залежно від форми вірша, чергуються в певній послідовності. Седока ("пісня веслярів") - це шестивірш, що має строфічну структуру 5-7-7-5-7-7. Танка ("коротка пісня") - п'ятивірш зі структурою 5-7-5-7-7. Тьока, або нагаута ("довга пісня") - вірш з необмеженою кількістю пар рядків 5-7 і з додатковим семискладовим рядком наприкінці. Структура пісні-тьока - (5-7) * n+7. За нею звичайно йде одна чи кілька пісень у формі танка, що мають назву ханка, або каесі-ута (досл. "пісня повернення"). В цих піснях автор коротко підсумовує те, що сказано в тьока, або заповнює одну з її тем. Пісні-ханка можуть виступати й окремо, як звичайні танка. Все це, однак, стосується тільки класичних, "правильних", тьока. Давніші з них не мають додаткових семискладових рядків і п'ятивіршів-ханка після себе, а складаються тільки з кільканадцяти пар рядків 5-7. У пропонованій добірці до таких "неправильних" тьока належить, наприклад, пісня № 16.

Ці три форми японської поезії, поєднували в собі кілька жанрів: форма тьока - жанри балади, поеми, елегії, оди; форма танка - ліричної пісні, епіграми, мадригала, частівки, романсу; форма седока - ті самі, що й танка, і, крім того, жанр пісні-перекликання, пісні-діалогу.

В європейській, зокрема російській, практиці перекладу японської силабічної поезії встановилася певна традиція: довгі пісні, тьока, звичайно перекладають білим віршем, а короткі форми, танка, седока, хонку, - і силаботонічним віршем з різною кількістю стоп у рядку, і акцентним віршем, і верлібром. Така вільність при перекладі коротких форм японської поезії пояснюється кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що японські силабічні розміри, з метою збереження змісту, часто порушуються: замість п'яти- і семискладових зустрічаються рядки з чотирма, шістьма, вісьмома і навіть дев'ятьма складами, тобто порушується основний закон силабічного віршування. Ось чому в перекладах японської силабічної поезії мовами, що користуються традиційно силабо- тонічною системою віршування, допускаються, також з метою збереження змісту, відхилення від суворих законів цієї системи.

Саме таких принципів перекладу дотримано в пропонованій добірці.

16. Пісня принцеси Науката (друга половина VII cт.)

Якою вона відповіла на питання поетичного турніру: що краще — квіти весною чи листя восени

Все прокидається від сплячки,

як в горах настає весна:

і птахи, що мовчали взимку,

співати починають скрізь,

і квіти, що були під снігом,

знов випускають пелюстки.

Але до них доп'ястись годі –

так розбуялися кущі,

якщо й зірвеш, то не розглянеш –

така висока тут трава.

Інакше восени у горах:

загубишся десь між дерев,

зірвеш листок червоний клена

й милуєшся ним досхочу.

Зеленого ж - не станеш рвати,

хоч якби ти його хотів,

зітхнеш - і на галузці лишиш.

Тому-то краще восени!

18. Пісня принцеси Науката

Так заслонити

гори Міва! –

О хмари,

майте серце хоча б ви!

Хіба ж таке ховати можна?

28. Пісня імператриці Дзіто (654-702)

Весна, напевне,

вже минула,

настало літо –

он білотканний одяг сушать,

біля небесної гори Кугаяма.

48. Пісня Какіномото Хітомаро (кінець VII — початок VIII cт.)

Видно, як на сході

над полями

займається на світ.

Обернувся –

місяць вже заходить.

57. Пісня Нага Окімаро (друга половина VII cт.)

Піди в гущавину вільшини,

що розбуялась квітом в Хікумано,

розворуши цей квіт -

хай на одежі він залишиться на згадку

про нашу подорож.

67. Пісня Такаясу Осіма (кінець VII cт.)

В мандрівках я томлюся.

Якби не чув,

як журавлі курличуть –

то, напевно,

вже помер би з туги.

71. Пісня Осокаве Отомаро (кінець VII — початок VIII cт.)

В тузі з країною Ямато

не годен я заснути

О журавлі на мілині піщаній,

хіба ж так можна плакати

без жалю?

82. Пісня принца Нагота (?-737)

Пустішають, дичіють почуття,

коли дивлюся

на осінній мрячний дощ,

який тече й тече

з небес одвічних.

87. Пісня імператриці Іванохіме (?-347)

Тебе, коханий мій,

довіку я чекатиму.

Аж доки

на мого волосся чорні хвилі

іній не впаде.

88. Він щезне,

вранішній туман,

що оповив волосся

на осіннім полі.

Куди ж моє кохання щезне?

102. Пісня дівчини з родини Косе (друга половина VII cт.)

Лоза "перлина" лише цвіте,

але не родить.

Хто любить так?

Тільки не я. –

Моє кохання повне.

107. Пісня принца Оцу (663-686)

На розпростертих горах

я геть-то змок –

роса була така рясна,

коли я ждав тебе, кохана,

на розпростертих горах.

108. Пісня відповідь дівчини з родини Ісікава

Ти кажеш: геть-то змок,

чекаючи мене.

Як би хотіла я

на розпростертих горах

росою тою бути!

114. Пісня принцеси Тадзіма (?-708)

Як горнуться одне до одного

похилені осінні колоски –

отак до тебе хочу пригорнутись!

І не боюся болю від неслави.

117. Пісня принца Тонері (?-735)

"Чи ж личить хороброму воїну

любити, не маючи відповіді?" –

в самотині зітхаю, проте –

о боже, який я нікчема! –

все дужче і дужче кохаю.

123. Пісня Мікапга Самі (кінець VII cт.)

Вкритих інеєм-росою,

скільки закрутів минає,

скільки раз і оглядався.

Але рідна сторона

віддаляється все далі,

попереду постають

перевали, та все вищі.

Певне, як у спеку квіт,

в'яне, тужачи за мною,

дорога моя жона –

подивитися б на неї!

Нахиліться ж бо, вершини!

132. Як на горі Такацуно в Івамі

я між дерев

махав їй рукавом, -

чи бачила

моя дружина?

133. Бамбукове тріпоче листя,

аж на всі гори шелест...

Та не до цього мені зараз –

все про дружину думаю,

бо так вона далеко!

136. Пісня про Какіномото Хітомаро

Так баско мій несеться вороний!..

Тому-то аж у хмари,

минувши дім коханої,

мене він і замчав!

137. В осінніх горах опадають клени.

Черлене листя,

ти хоча б на хвильку

перед очима перестань кружляти –

може, побачу я коханую оселю.

156. Пісня принца Такеті яку він склав після смерті принцеси Тоті (друга половина VII cт.)

Я думав, що її

бодай вві сні побачу,

як бачу криптомерії священні

на горах Міморо, -

але котру вже ніч сон не бере мене!

161. Пісня імператриці Дзіто, яку вона склала після смерті імператора Темму

Повиті голубінню хмари,

над горами північними простерті,

з зірками розпрощалися,

простилися і з місяцем...

169. Пісня, авторство якої точно не встановлено

Хоч осяває нас багряне сонце –

та жаль бере великий,

що, перетявши ніч,

як ворона крило, чорнющу,

зник місяць!

242. Пісня принца Юге (?-699)

Якщо його вкладеш - то розсипається,

якщо ж не укладеш - довге-довге

твоє волосся, люба.

А зараз, коли я його не бачу,

чи добре лежить воно?

124. Пісня-відповідь дочки Сомо Ікуха

Мені тепер усі говорять:

"Волосся зачеши своє".

Та байдуже, бо цим волоссям

коханий милувався мій –

тепер, хоч і розпущене, то й що ж?

125. Пісня Міката Самі

Як розгалужується вулиця ота,

від мандаринових дерев така тіниста,

на кілька інших вулиць -

так розтікаються мої думки

без зустрічей з тобою, люба.

126. Пісня придворної дами Ісікава

Про вас говорять:

"Елегантний кавалер".

Але мені ви не дали нічлігу

І випровадили додому.

Ах, нетямкий ви кавалер!

126. Пісня-відповідь Отомо Тонусі (кінець VII — початок VIII cт.)

Я кавалер-таки, неправда!

Я не залишив

на ніч вас,

відправив вас додому –

отже, я справжній кавалер!

131. Пісня-тьока і дві пісні-ханка Какіномото Хітомаро

Вигин берега в Цуно

у провінції Івамі

і затокою мабуть,

люди зовсім не вважають,

і лагуною, мабуть,

люди зовсім не вважають.

Байдуже, хай вигин цей

і затокою не зветься,

байдуже, хай вигин цей

і лагуною не зветься –

та зате між валунів

на взбережжі Нікітадзу

водорості розрослись,

їх, смарагдових, там безліч!

Летячи і пливучи

з моря, де китів полюють,

вранішній, як промах крил,

вітерець їх нахиляє,

і нічна, як помах крил,

хвиля дно встеляє ними.

Врізнобіч із волі хвиль

м'яко водорості гнуться,

так-от м'яко тулячись,

уночі дружина спала.

Та залишив я її,

вирушив у путь далеку.

Тисячу пройшов стежок,

Так віковічно,

як біліють хмари

над водоспадами у горах Міфуне,

так вічно жити –

я не сподіваюсь.

266. Пісня Какіномотпо Хітомаро

Як ти, летячи над вечірніми хвилями

озера Омі,

квилиш, кулику, -

і серце моє починає щеміти...

Згадується минуле.

289. Пісня Хасіхіто Оура (роки життя невідомі)

Я на рівнину неба

вгору глянув –

там білий лук

натянутий вісить.

Чудова буде уночі дорога!

291. Пісня Аду Цукау (роки життя невідомі)

Я, перевалюючи гору Сенояма,

не милувавсь вічнозеленим листям,

що тут таке рясне.

Але воно, напевне, зрозуміло

мою печаль.

296. Пісня царедворця Тагуто Масухіто (перша половина VIII cт.)

З мису Кійомі, що в Іохара,

дивлюся на бухту Міхо,

на широчінь-гладінь її –

і вже немає

тужних дум моїх!

299. Пісня Отому Ясу маро (друга половина VII cт.)

Якщо в гірській цій глушині

розтане сніг, після якого

аж позгиналось осокове листя –

як шкода буде!

Не здумай ти зірватись, дощ!

306. Пісня принца Акі (перша половина VIII cт.)

О білопінні хвилі моря

в краю Ісе,

станьте-бо квітками!

Я, загорнувши вас, повіз би

коханій подарунок.

309. Пісня монаха Хакуцу (роки життя невідомі)

О сосно

біля входу у печеру,

коли на тебе подивився –

здалося, що зустрів людину

далеких тих часів.

321. Пісня, авторство якої точно не встановлено

Така висока і така шляхетна

вершина Фудзіями,

що не наважуються навіть хмари

плисти над нею –

стеляться по схилах.

Пісні Отомо Табіто (665-731)

338. Покинути думки

про всі ці марні речі

І каламутного вина

хильнути чарку,

напевне, буде краще.

348. Щоб тільки в цьому світі

не зраджувало щастя!

А в потойбічному житті

і пташкою, й комахою

я ладен стати.

351. Пісня Самі мансей (перша половина VIII cт.)

З чим порівняю я

увесь цей світ?

Він - як відсутність сліду

за човном,

який відплив уранці.

365. Пісня Каса Канамура

Коли переїжджали ми

через гору Сіоцу,

спіткнувся мій кінь.

І він, мабуть, згадує

рідну оселю.

383. Пісня Тадзіхі Куніхіто (середина VIII cт.)

На шпиль гори Цукуба

дивитися лиш з боку я не міг.

І хоч помучився

розмерзлою дорогою,

але на верх цей все-таки піднявся!

384. Пісня Ямабе Акахіто (перша половина VIII cт.)

В саду своєму посадив я гребінці

і пильно доглядав за ними.

І хоч зів'яли геть усі –

наукою для мене це не стало:

збираюся їх посадити знов.

393. Пісня Самі Мансей

Хоч місяця й не видно,

та хто ж його не любить?

Щось забарився він

за гребенем гори...

Бодай здаля побачити б його!

440. Пісня Отомо Табіто, яку він склав після смерті дружини

Коли доведеться мені засинати

в порожній столичній оселі

самому -

болючіше буде, ніж зараз,

в самотніх поневіряннях.

442. Пісня невідомого автора

"Нестійкий наш світ,

усе - марноти".

Недаремно люди так говорять –

он і місяць, що над нами сяє,

то він повний, то він молодий.

444. Пісня Отомо Мінака (перша половина VIII cт.)

Ти був іще учора

разом з нами!

І ось -

над соснами морського узбережжя

нежданно хмаркою полив.

449. Пісня Отомо Табіто

Коли самотою додому вертався

й на мис Мінуме подивився,

куди ми приходили

разом із нею, -

не в силі був стримати сліз.

Пісні Отомо Якомоті які він склав після смерті коханої (718-785)

462. От-от настануть холоди,

подме осінній вітер.

Як же я буду

довгими ночами

лежати сам один?

468. Якби я знав дорогу ту, якою

підеш ти, залишивши мене,

моя кохана,

заздалегідь заставу спорудив

би, щоб тільки втримати тебе.

473. Я подивлюся на серпанок,

що впав на схил гори Сахо, -

одразу згадую кохану.

Немає днини,

щоб не плакав.

488. Пісня принцеси Нуката

Коли я чекала на тебе,

сиділа в кімнаті

й тужила -

бамбукову штору відкинув

подув осіннього вітру.

494. Пісня Табе Ітіхіко (друга половина VII cт.)

Того, хто познайомив нас,

кохана, -

тепер,

коли тужу все більше й більше,

я згадую з докором.

497. Пісня Какіномото Хітомаро

Невже і люди,

що жили в старовину,

так само, як і я,

тужили за коханими,

не в силі вночі заснути?

514. Пісня дівчини вродини абе (роки життя невідомі)

В кожнісінькім стібку того вбрання,

що надягнув його в дорогу

мій коханий

зосталося, напевно,

й моє серце!

524. Пісня царедворця Фудзівара Маро (695-737)

Хоч я і вкрився

ковдрою м'якою,

та всеодно вночі

страшенно змерз –

бо поруч не було тебе, кохана!

557. Пісня Ханісі Міміті (роки життя невідомі)

Все швидше вперед

корабель мій пливе,

натрапляє на рифи, на скелі.

Якщо перекинеться - хай перекинеться.

Аби до коханої швидше!

560. Пісня Отомо Момойо (середина VIII cт.)

Коли помру з любові,

що я тоді робитиму?

Таж саме завдяки життю

й заради днів життя

я хочу бачити кохану.

563. Пісня Пані Отомо Саканое (середина VIII cт.)

Ах, поки не постаріла,

й волосся чорне

не змішалось з білим –

з такою тугою

ще не зустрічалась я.

Пісні Поетеси Каса (друга половина VIІІ cт.)

598. З кохання також

помирають люди!

Як та підземна річка непомітно,

все тану я і тану

щомісяця, щодня.

603. Якби з любовних дум

насправді помирали –

то тисячу разів

я б умирала, мабуть,

все знову й знову.

637. Пісня невідомої дівчини

З убранням,

що його подарував коханий,

коли приходив уночі до мене,

я не розстануся –

хоча воно й безмовне.

657. Пісня пані Отомо Саканое

"Перестану я думати навіть", -

так говорила собі, але

мінливе воно,

як колір квітів хандзу,

серце моє.

690. Пісня Отомо Мійорі (?-774)

Я плачу, і сяюче сонце

крізь сльози сприймаю,

як пітьму.

А мій зволожений одяг

немає тому посушити.

Пісні принцеси Хірокава (середина VIII cт.)

694. Я на один візок

накидала "любов-трави"

аж сім візків –

така-от туга пойняла!

І винне ти у цьому, серце.

695. "Тепер кохання-туги

вже більш не буде, мабуть". –

На думку цю одразу

з'явилась туга звідкись

і так мене скрутила!

697. Пісня Отомо Катамі (перша половина VIII cт.)

Не треба говорити,

щоб я чув! –

Усі твої думки,

розкидані, як скошена трава,

я ж бачу на твоїм обличчі!

704. Пісня дівчини Камунагібе масо (VIII cт.)

Як линва, довгого життя

жадаю я тому,

що хочу бачити тебе,

коханий мій,

завжди, без краю.

711. Пісня дівчини Таніха Оме (роки життя невідомі)

На ставок, де бавляться дикі качки,

падає листя з дерев

і безжурно колишеться.

Аби тільки серце не стало

Таким безтурботно-хитливим!

Пісні Отомо Якамоті

727. Хоча й носив траву "забудь любов"

на спідній крайці,

та все дарма –

трава нікчемна!

Сама лиш назва.

728. Може, є десь країна така,

що в ній зовсім немає людей?

Узялися б за руки з коханою

і пішли б туди

тільки удвох.

729. Пісня старшої дочки Отомо Саканое (VIII cт.)

Якщо коштовності які –

на руку начепила б!

Людину ж

в цьому світі марному

до себе не причепиш.

742. Цим поясом

моя кохана

обв'яжеться, напевне, тільки раз,

а я б-три рази зміг...

Оце дожився!

785. Я не шкодую за своїм життям,

хоча воно тривке, як та роса,

що біля дому заблищала на траві.

Я не шкодую за таким життям –

адже не бачуся з тобою, мила!

802. Пісня-тьока і пісня-ханка Яманое Окура (659-733)

Як диню їм,

на думці - діти;

каштани їм –

знов лізуть в думку.

Та звідкіля ж

вони взялися?!

Стоять, стоять

перед очима –

й заснути годі!

803. Срібло, золото, перлини –

нащо нам вони?

Навіть більш коштовні речі

з дітьми

чи зрівняються?

822. Пісня Отомо Табіто

В моєму саду

опадають зі слив

пелюстки.

А може, це з неба одвічного

сиплеться сніг?

892. Пісня-тьока і пісня-ханка Яманое Окура

Діалог злидарів

Коли вночі

дощить із вітром,

сніжить з дощем,

і холоднеча,

й ніде дітись –

їм сіль,

облизую пучки,

посьорбую

ріденьку брагу,

кахикаю,

сякаюся,

поскубую

сліди борідки

й пишаюся

в душі:

"Усі, крім мене,

чи то люди?"

І все таки

від холоду

під ковдру лізу

з головою,

тягну на себе

все, що є.

А хто бідніший –

тим ще гірше:

дружина й діти

рюмсають,

в кутку батьки

голодні клянуть.

А як живеш

в цім світі ти?

Що поробляєш?

Хоча й говорять всі,

що світ наш нескінчений –

для мене затісний

він став, мені здається.

Хоча й радіють всі,

як сонце й місяць сяють –

для мене, мабуть, в них

не вистачає світла.

Невже лиш я один

такий нещасний в світі? –

Людиною родивсь

не по своїй же волі!

Ходжу коло землі

од всіх людей не гірше,

та плечі я свої

лахміттям прикриваю –

тоненька, як папір,

єдина безрукавка

зносилася ущент,

як водорості стала.

В хатиночці благій,

що скоро розпадеться,

подекуди лиш сінцем

притрушено долівку.

У головах батьки,

в ногах дружина й діти,

скоцюрбившись, лежать,

померзлі та голодні,

і, скільки сили є,

кленуть життя злиденне.

В печі уже давно

хмизинки не горіло,

бо в казані не рис,

а павутиння й порох,

забули зовсім ми,

як рис той і готують,

лиш квилим немічно,

як птахи нуедорі.

І кажуть недарма:

"обрізують коротке",

"туди, де злидарі,

торує стежку лихо" –

он з різкою в руці

до нашої нічліжки

вже староста прийшов –

дере свою горлянку.

Невже ж вона така

безвихідна до краю,

дорога в цьому світі?

893. Гіркий наш світ,

бридкий наш світ –

але не можу

полетіти геть.

Бо я не птах!

925. Пісня Ятабе Акахіто

Як ніч западає над річкою,

чорна, як крукові крила, -

там, де ростуть дубочки,

на білім піщанім плесі,

часто квилять кулики.

994. Пісня Отомо Якамоті

Коли звів погляд вгору

й побачив молодика –

згадав я брови тої,

яку один лиш раз

в житті своєму бачив.

Три народні пісні-седока із "збірника Какіномото Хітомаро ”

1281. Для тебе, мій коханий,

я, рук не покладаючи,

зіткала одяг цей!

Коли весна настане,

в який найкраще колір

його пофарбувать?

1288. - Хто в гавані сьогодні

верховіття очерету

пообламував геть-чисто?

- Щоб побачити, як любий,

виїжджаючи махає –

пообламувала я!

1291. Дітки любі,

дуже прошу вас,

не косіть траву на цім узгір'ї,

хай вона залишиться живою!

Як сюди приїде мій коханий –

буде що його коневі їсти.

Пісні Ямабе Акахіто

1426. Весняним днем

пішов у степ –

фіалок захотів нарвати.

Та степ мене заполонив –

я залишився там до ранку!

1426. Коханому хотіла показати,

як слива розцвіла.

Та де вони, ті квіти?

Хіба ж тут розбереш,

як сніг пішов...

1441. Пісня Отомо Якомоті

Без краю сипле й сипле сніг –

не видно неба...

Та все-таки

в моїм саду

співає соловей!

1498. Пісня пані Отомо Саканое

Він вільного часу не мав,

мій коханий,

тому й не заходив до мене.

Зозуле! Якби ти злітала до нього –

про тугу мою повіла...

1552. Пісня принца Юхара (середина VIII cт.)

Місячним вечором

аж до щему

блищить роса

в цьому саду,

і плаче цвіркун.

1658. Пісня імператриці Комьо (перша половина VII cт.)

Якби удвох з коханим

дивитися на нього!

Приємнішим тоді було б

оцих сніжинок падання.

1740. Пісня-тьока і пісня-ханка Такахасі Мусімаро

Коли весняні дні

бувають мрачні й сірі,

на берег я іду

у бухту Суміное.

Побачу, як човни

хитаються рибальські –

одразу оповідь

пригадується давня.

З села Мідзуное

Урасіма був родом.

От якось він човном

поплив на риболовлю.

Багацько риби йшло –

тож не вертався тиждень,

все далі веслував.

Аж ось - кінчилось море.

І тут рибалка стрів

дочку морського бога.

Зичлива й лагідна

в них почалась розмова –

урадились про шлюб,

життям заприсяглися

і подались туди,

де можна жити вічно.

В столиці володінь

господаря морського –

у сяючий палац –

доріжкою з коралів

вони удвох ввійшли,

тримаючись за руки,

щоб жити з цього дня

без старості і смерті.

Щасливе їх життя

тривало досить довго.

Але дурний наш світ

потьмарив глузд рибалці –

одного разу він

звернувся до дружини:

"Якби оце мені

поїхати додому,

розповісти батькам,

що сталося зі мною.

Всього лиш день який –

і завтра повернувся б".

На ці його слова

дружина відказала:

"Якщо насправді ти

гадаєш повернутись

в країну вічності

й зустрітися зі мною –

хай завжди при тобі

оця шкатулка буде,

але не відкривай

її ти в жоднім разі".

Урасіма приплив

у бухту Суміное,

на берег подививсь –

нема його оселі!

Навколо подививсь –

всього села немає!

"Їй-право, дивина! –

Стоїть собі міркує, -

Невже за цей-от час,

якихось там три роки,

і дім кудись пропав,

і загорожа зникла?

А що, як спробую

відкрити цю коробку?

Адже, можливо, знов

появиться оселя!"

Він трошечки відкрив

шкатулку - і одразу

із неї піднялась

маленька біла хмарка

і швидко попливла

у вічності країну.

Він скочив і побіг,

кричав, махав руками,

ногами тупотав,

аж корчився з досади.

І раптом він упав,

негодний далі бігти,

і шкіра молода

геть зморшками взялася,

і чорне, як смола,

волосся побіліло,

і дихання його

потроху гасло, гасло,

і врешті він помер.

Отак розповідають.

З села Мідзуноє

Урасіма був родом.

Он там воно стояло.

1741. А міг би жити

у країні вічності...

Та через своє серце -

а воно ж як меч! -

ти, чоловіче, наробив дурниць.

1791. Пісня невідомого автора

Якщо в степу,

де заночує подорожній,

осяде паморозь на землю –

ви ж бо його, мого синочка,

укрийте крилами, небесні журавлі!

2103. Пісня невідомого автора

Осінній вітерець вже бадьорить.

Тож вишикуймо коні,

поїдьмо на рівнину

і надивімось досхочу

на квіти хагі.

Народні пісні з різних провінцій

3351. На гору Цукуба

падає сніг, чи що?!

Навряд!

Це мабуть моя кохана

сушить там полотно.

3400. Навіть маленький камінчик

на березі річки,

але тільки той,

на який мій коханий наступить, -

я підберу як перлину.

3515. Якщо з часом забудеш обличчя моє –

подивися, коханий, на хмари,

що парують з землі

і стоять над вершинами гір,

подивися, будь ласка, й згадай...

3519. Нагримала на мене твоя мати –

не впустила.

Блакитною хмаринкою

із дому вийди, люба!

На тебе подивлюсь - тоді піду.

3537. Як те лоша крізь огорожу

скубе, бува, травиці жменьку –

лиш кілька хвилечок

я дівчину цю бачив.

Але яка ж вона моєму серцю люба!

3580. Пісня невідомого автора

Якщо ту хижу на взбережжі,

в якій ти маєш ночувати,

туман укриє –

знай:

це я зітхаю за тобою.

3772. Пісня Сано Отогамі (середина VII cт.)

Коли почула я:

"Додому повернувся" –

Їїй-бо ледь-ледь не вмерла.

Бо враз майнула згадка:

"А чи не мій коханий?"

4292. Пісня Отомо Якамоті

До ясного весняного сонечка

жайворонки полетіли –

і в грудях мені

защеміло відразу,

коли я, самотній, задумався..

Пісні прикордонних вартових

4322. Моя дружина, мабуть,

за мною сильно тужить –

я у воді, коли схилюсь попити,

її обличчя бачу...

І жодна рисочка не позабулась!

4325. Коли б мої батьки

та й поробились квітами!

Як довелось би в подорож іти,

де в головах трава щоночі,

я б ніс перед собою їх!

4375. Побачив я:

Стоять рядочком сосни.

Точнісінько,

як родичі мої,

коли вони мене випроводжали.

4424. Пісня дружини прикордонного вартового

Хотіла б найгустішим барвником

пофарбувати чоловіків одяг я!

Коли б узгір'ями

обходив він застави,

далеко й ясно бачила б його.

4438. Пісня придворної дами Сацу Мьокан (перша половина VIII cт.)

Зозулечко,

лети до мене якнайближче

і тут співай!

Бо як мине цей час -

кому ж тоді твій спів потрібен буде?