Поетична антологія Сінкокін-вака-сю (1205 р.) - ЛІТЕРАТУРА ЯПОНІЇ
З плином часу в давній Японії поступово змінювалися головні поетичні закони жанру танка, концептуальні естетично-художні принципи й категорії цієї поезії. Якщо головним естетичним принципом епохи Хей-ан /7941185/, коли була створена антологія "Кокін-сю" /905 р./, вважався принцип "моно-но аваре" (досл. з яп.: "чарівний смуток речей", "сумна чарівність речей") чи просто "аваре" ("чарівний емуток", "сумна чарівність"), то для авторів антології "Сінкокін-сю" /1205 р./ основним став принцип "юґен" (досл. з яп.: "таємнича краса", "незбагненна /нерозгадана/ привабливість") - філософський термін китайського походження, який означав "одвічну істину буття", "потаємну суть явищ".
Поетична антологія "Сінкокін-сю" ("Сінкокін-вака-сю" - "Нова збірка старих і нових пісень", яка була укладена Фудзіварою Тейка (Фудзівара-но Садаіе /1162-1241/) у 1205 році за ініціативою екс-імператора Ґотоба (Дай-дзьо-тенно, 1180-1239 /роки правл.: 1183-1198/), стала восьмою "імператорською" антологією. Її поява ознаменувала новий етап розвитку поезії вака. Як свого часу "Кокін-сю", ця антологія також була зразком для багатьох наступних поколінь японських поетів. А її укладач Фудзівара Тейка, як і його славетний попередник Кі-но Цураюкі, теж був видатним поетом і філологом, мав офіційний титул придворного поета й займався організацією численних поетичних турнірів. Більшість поетів, чиї вірші містяться в "Сінкокін-сю", були переможцями саме цих дуже популярних серед столичної аристократії тієї епохи поетичних змагань, перемога в яких приносила авторові вірша-переможця не лише похвалу імператора і давала можливість швидшого просування по ієрархічних сходинках, але й прославляла його ім'я. Відомо, що активну участь у відборі поезій для цієї антології брав також імператор Ґотоба (1180-1239), за наказом якого вона створювалась, і який сам був талановитим поетом, про що свідчать його власні вірші, що увійшли до складу "Сінкокін-сю".
За своїм обсягом нова поетична антологія, яка судячи з її назви (Нова "Кокін-сю"), мала стати на один рівень з надзвичайно популярною вже в ті часи "старою" "Кокін-сю", була майже вдвічі більшою і містила 1979 віршів, написаних у жанрі танка. Її структурна композиція повністю повторювала "Кокін-сю" - 20 книг-сувоїв, кожна чи декілька з яких об'єднували поезії на одну тему: пори року, пісні-вітання, пісні скорботи, пісні розлуки, подорожні пісні, пісні кохання тощо. Характерною структурною особливістю "Сінкокін-сю" були лише дві її заключні частини з віршами релігійної тематики.
(І. Бондаренко)
Із розділів XI-XV "Пісні кохання"
В ущелину між скелями сховаюсь
Далеко в горах
Від людських очей
І в самоті
Порину в тужні думи!
(Сайґьо-хосі)
Чи довго ще залишилось мені
На цьому світі жити –
Я не знаю,
Але цей біль жагучий –
Назавжди!
(Фудзівара-но Йосітака)
Усі мене забули!
Але знають про це лиш дощ,
Що мочить рукави,
Та безсердечний місяць
Над горою.
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
Кохання смуток.
Від жагучих сліз,
Здається, навіть небо похмурніло:
Яскравий місяць в спальні
Потьмянів!
(Ґон-тюнаґон Кінцуне)
"Ніколи не забуду" - запевняла,
Прощаючись...
Лиш місяць, що в ту ніч
Світив над нами,
Іноді заходить...
(Фудзівара-но Арі-іе)
Яка байдужа!
Мабуть, розлюбила.
Та дорікать не стану,
Бо ж колись
Були ми з нею зовсім не знайомі!
(Сайґьо-хосі)
Ті сльози,
Що сьогодні на світанні
З очей моїх котились на рукав,
Услід за дзвонами
До неба піднялися!
(архієпископ Дзіен)
На наші білосніжні рукави
Росинки падають,
Віщуючи розлуку,
А душі вітер
Смутком пронизав!
(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)
Якщо це правда, що життя - роса,
Я згоден зникнути,
Аби хоч раз почути
Її, жорстокої, розкаяння слова...
Та зникнувши, чи зможу їх розчути?
(Фудзівара-но Мотодзане)
Приїхати невдовзі обіцявся...
Засохле листя
Вітер позривав –
Нічній росі
Нема за що чіплятись!
(Ідзумі Сікібу)
Із розділів XVI-XVIII "Різні пісні"
Із білоцвітом, що злітає з вишень,
Порівнюю в думках
Цей грішний світ!
Але куди мені
Від нього дітись?
(Сайґьо-хосі)
Спустившись з гір зубчастих,
Поміж сосен
Усе ще блимає, мигтить
З останніх сил
Такий люб'язний місяць світанковий!
(Фудзівара-но Нарікійо)
За вітром стелиться
Димок із Фудзіями,
Зникаючи у небі,
Ніби він
Мені, нетямі, вказує стежину.
(Сайґьо-хосі)
Із розділу XIX "Синтоїстські обрядові пісні"
Старіючи,
Стаю все більше схожим
На Тебе, Боже!
Потай від людей
Чекаю зустрічі з Тобою нетерпляче!
(Невідомий автор)
Якщо мене спитають земляки,
Про радість і про горе
В грішнім світі
Я їм повідаю
Всю правду залюбки!
(Невідомий автор)
Очей не відвести!
Зникають хмари
Над горами святими,
І з небес
Вечірнє сяйво місяця струмує!
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
Із розділу XX "Буддійські обрядові пісні"
Немов дороговкази,
На узбіччі –
Маленькі світлячки,
І я один
Прямую в неба темряву вечірню!
(Дзякудзен-хосі)
Розтануть хмари,
Проясниться небо,
І, як завжди,
Над грішним світом цим
Кружляти буде місяць яснолиций!
(Дзякудзен-хосі)
Як білі хмари, з горами зустрівшись,
Вершини покидають,
Так і я
Цей світ обридлий
Вже давно б покинув!
(Мінамото-но Суехіро)
О! Як би ми
Зненавиділи світ,
Якби не знали,
Що нещастя наші
Минулим теж зумовлені життям!
(Нідзьоноін-но Санукі)
Якщо це сон - це сон!
Але ж і дійсність
Від сну не відрізнити!
Пробуджусь
І не збагну ніяк - в якому світі?
(Акадзоме Емон)
Сьогодні навіть дим
Не так, як завжди,
А стелиться на захід –
В далечінь,
Куди й моїх думок лежить дорога!
(Саґамі)
Пітьму розсіюючи,
В душу проникає
Сіяння місяця.
Невже тому, що я
До західного схилу наближаюсь?
(Сайґьо-хосі)
Переклад І. Бондаренка