ВЕДИ, АВЕСТА, БІБЛІЯ, КОРАН - ПАМ’ЯТКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВЕДИ, АВЕСТА, БІБЛІЯ, КОРАН - ПАМ’ЯТКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У багатьох народів світу є книги, що шануються людьми як священні: Веди, Авеста, Біблія і Коран. Вони пов’язані з релігійними віруваннями людей і справили великий вплив на духовний розвиток усієї земної цивілізації. Без них неможливо уявити розвиток літератури і мистецтва, адже це найдавніші пам’ятки культури.

Веди

Веди, або Ведична література (санскр. Веда — знання) — давні пам’ятки індоєвропейської словесності, створювані впродовж II-I тис. до н.е. У точному значенні Веди — чотири збірники (Рігведа, Самведа, Яджурведа, Атхарваведа), які містять космогонічні міфи, ритуальні дійства, а головне — концепцію світостворення. У цих зібраннях відображається система ведійської міфології, що складається з кількох рівнів:

• божественний;

• абстрактні поняття, жіночі божества;

• напівбожественні персонажі;

• міфічні герої та жерці;

• ворожі демонічні персонажі;

• тварини, рослини, символи, атрибути ландшафту;

• людина у релігійно-міфологічному аспекті.

Божественний рівень утворюють 33 боги (в деяких джерелах називають 3333, 3306, 3339). Усі боги за своїми функціями поділяються на земних, атмосферних, небесних. Це була одна із перших спроб людства осмислити всесвіт у його цілісності. У Ведах діє значна кількість божеств, що пов’язані з космологією: Савітар — “народжувати”, Тваштар — “створювати”, Тратар — “захисник”, Кала — “час”, Кама — “бажання”, Араматі — “благочестя” тощо. Всесвіт у Ведах складається із двох суперечливих начал: рита (істина, гармонія, духовний зміст) і анрита (безлад, хаос, відсутність істини).

Ведійська міфологія являє собою сукупність уявлень ведійських аріїв, які вторглися у 2 тис. До н.е. в північно-західну Індію і поступово розселилися у східному і південному напрямках. Ядром ведійської міфології є космогонічні міфи, в яких описуються процеси творення, починаючи від стану, що відповідає хаосу, виникнення води, неба, сонця, землі і т. п.

На основі Вед пізніше виникають трактати-коментарі (брахмани). Найвищим досягненням ведичної літератури вважають філософські твори у віршах та прозі. Чимало ведичних сюжетів підтверджуються смисловим кодуванням, збереженням у курганах, розкиданих на теренах України, зокрема в її лісостепових та степових ареалах. М. Драгоманов проводив аналогії між Ведами та українськими колядками, Леся Українка зверталася до мотивів ведійської доби. Деякі Веди з’явилися окремим виданням “Голоси стародавньої Індії” (К., 1982) у перекладі українською мовою П. Ріттера.

Авеста

Авеста — зібрання священних книг зороастризму — релігії, поширеної у давнину і в період раннього Середньовіччя в Ірані, Середній Азії, Азербайджані та Афганістані. Авеста написана однією із давніх іранських мов. І в наш час нею користуються під час богослужінь вихідці з Ірану — парси (Індія). Зафіксовані віковічною усною традицією записи Авести були кодифіковані при Сасанідах (3-7 ст.) і склали 21 книгу. До нашого часу дійшла лише чверть цього тексту.

Авеста відома в двох редакціях (варіантах):

• перша — зібрання молитов, уривків із різних книг Авести;

• друга складається з таких частин: Вендидад (Видевдат) — збірка релігійних та юридичних норм і законів; Висперед і Ясна — молитовні пісні; Яшти — гімни зороастрийським богам; “Мала Авеста” — молитви. Найдавніша частина Авести — гати (гімни) — частина Ясни, яку приписують Заратустрі (Зороастру). На відміну від гат, інші частини Авести називають “Молодшою Авестою”. Усі частини Авести, особливо Ясна і Яшти, містять багато міфологічних елементів.

Більшість учених вважають, що Авеста виникла у першій половині I тис. до н.е. у іранських племен в одній із областей Середньої Азії або сусідніх територій Північно-Західного Афганістану і Північно-Східного Ірану. У подальшому доповнення й зміни Авести відбувалися у багатьох областях розселення іранських народностей; тому Авеста є спільною пам’яткою багатьох народів, важливою для вивчення їх історії, соціальних і політичних інститутів, побуту, культури, релігійних вірувань, фольклору і літературних традицій. В уривках, що дійшли до нас, надзвичайно багато міфологічних персонажів. Вони викликають інтерес і з художньої точки зору: у них зустрічаються елементи рими, асонанси, алітерації. А гати повністю метризовані, у них використовується п’ять силабічних розмірів. Європейці вперше познайомилися з Авестою в 1771 році за французьким перекладом Анкетиль-Дюперрона. Потім Авеста була перекладена іншими мовами.

Біблія

Біблія (з грецьк. — “книги”) — свята книга для всіх християн. Значення Біблії для всієї світової культури важко переоцінити. Це основа двох релігій — юдейської та християнської, й історичний документ з історії давнього світу, й літературний шедевр сам по собі, й джерело натхнення для митців.

Біблія складається із 66 книг, різних за характером і часом створення. Біблію писали понад 40 авторів, котрі не знали один одного (це було й неможливо, бо її створювали протягом 1500 років).

Канонічні книги Святого Письма — біблійні книги, освячені й узаконені церквою.

Апокрифи — варіанти біблійних книг.

Віруючі люди вважають, що Біблія була послана на землю самим Богом через Духа Святого, який надихнув апостолів і пророків на створення Святого Письма.

Якщо уважно перечитати біблійні сюжети, то можна помітити, що їх автори відрізняються один від одного за характером, освітою, соціальною приналежністю, манерою оповіді. Серед них були мандруючі філософи, проповідники, судді, царі, пастухи, поети та ін. Одні книги більш детальні, схожі на наукові трактати, другі — відзначаються високою поезією, треті — проголошують повчальні істини, четверті — сповнені глибокої тривоги за майбутнє тощо. Але при всьому розмаїтті складових частин Біблія — це все ж таки одна книга, цілісний твір, що зберігає гармонійну єдність завдяки наскрізній темі: розповідь про моральне падіння людини, порушення її союзу (заповіту) з Богом та Божий план її спасіння з унікальною особистістю Ісуса Христа в центрі. Цій темі підпорядкована вся структура Біблії. Старий Заповіт провішує його появлення, а Новий Заповіт показує виконання цих пророцтв, значення та наслідки приходу Христа на землю.

Старий Заповіт — древній союз Бога з людьми. Старий Заповіт оповідає про те, що Бог обіцяв людям Спасителя і через одкровення, пророцтва і випробування готував їх до прийняття Його.

Слово “Заповіт” зі староєврейської означає союз. Це символічний союз Бога і людини. Коли душа особистості прокидається і прагне узгодити своє існування з моральними ідеалами, вона звертається до Бога: “Я сприймаю і приймаю Твої заповіді, Боже...” Так виникає союз між Богом і людиною. Це біблійна метафора, символіка, але її призначення глибоко земне й конче необхідне кожному — наповнити своє життя духовним змістом, надати йому високої мети. Замислюючись над заповітом, людина повинна подивитись на себе з позиції вічності й зробити вибір поміж Добром і Злом, Життям і Смертю, Любов’ю і Ненавистю. Проблема встановлення союзу між Богом і людиною є основною темою Біблії. Хрест, який є символом усіх християн, відображає зв’язок між Богом і людиною.

Згідно зі Святим Письмом, людина має сама обрати свій шлях — звернутися до неба і через Ісуса Христа прийти до Бога, або віддалитися від нього, тобто впасти вниз, де на неї чекає Диявол. Отже, одна із головних проблем Біблії — це проблема морального вибору людини.

У Старому Заповіті описується початок історії людства, коли люди були ще надто недосконалі, особливо в духовному плані. Тому союз Бога і людини весь час порушувався, він виявився нестійким і нетривалим. З’явилася потреба в Новому Заповіті, де описується, як приходить Спаситель, щоб врятувати союз Бога і людини. Однак уже в Старому Заповіті містяться численні пророцтва про Нього. До того ж тут є ряд героїв, які стали провісниками Христа — Мойсей, Йосип, Давид, Соломон та інші.

Книги Старого Заповіту написані в основному староєврейською мовою, проте окремі книги — арамейською.

Автори Старого Заповіту походили з різних культур і верств населення. Наприклад, Мойсей був політиком, Ісус Навин — генералом, Соломон — царем, Амос — вівчарем, Даниїл — міністром. Вони писали свої книги в різних місцях і за різних обставин. Та й душевний стан авторів був неоднаковим: одні відчували велику радість, другі — смуток і відчай, треті — сумніви й душевні протиріччя. Але з усіх цих окремих джерел виникла єдина книга — Старий Заповіт, що відображає початок духовних пошуків людства, перші кроки до союзу з Богом. Утім, ці кроки були надто непевні, тому в Старому Заповіті розповідається, як нерідко порушувався союз Бога й людини.

Час створення Старого Заповіту — до Різдва Христова.

Складові Старого Заповіту:

• П’ятикнижжя Мойсеєве (Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону);

• Книги історичні (Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книга Рут, Перша і Друга книги царів та інші);

• Книги повчально-поетичні (Книга Йова, Книга Псалмів, Книга Приповістей Соломонових, Книга Екклезіястова, Пісня над Піснями);

• Книги пророчі (великих і малих пророків: Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Осії, Амоса тощо).

Новий Заповіт — оновлений союз Бога і людини, який полягає у тому, що Бог подарував людству Божественного Спасителя, Свого Сина, Господа Ісуса Христа.

Ніхто у світі не має такого величного впливу на християн, як біблійний герой на ймення Ісус Христос. Він був не лише людиною, а ще й Богом, створеним із плоті заради спокути гріхів усього світу. Історія Ісуса Христа розповідається у Новому Заповіті. Тут міститься пояснення Божого плану спасіння людства через Ісуса Христа.

Ісус (староєвр. — “Йошуа”, “Ієшуа”, “Господь рятує”) — Син Бога і людини, Спаситель людства.

Христос (грецьк. — “Помазаник”, староєвр. — “месія”) — цар нового Царства Божого.

Основні складові Нового Заповіту:

• Книги історичні (чотири Євангелія, Діяння апостолів);

• Послання аспостолів (Послання апостола Павла, Соборні послання);

• Пророча книга (“Об’явлення Івана Богослова”).

Думку про відродження зруйнованого зв’язку між Богом і людством, що звучала в Старому Заповіті, продовжує Новий Заповіт. Бог-Отець посилає на землю свого Сина Ісуса Христа, головне завдання якого — з’єднати розірвані узи. Ім’я Ісус дала синові мати Марія, а Христос — грецьке слово, що означає “цар”, “месія”, тобто володар Царства Божого. Із народженням Христа на землю приходить блага звістка, яку слід розуміти у двох аспектах. По-перше, це звістка про любов (у це поняття включені всі загальнолюдські цінності — добро, милосердя, совість, правда та ін.), по-друге, це звістка про можливість встановлення іншого ладу, відмінного від земного, — Царства Божого. Воно не є географічним царством, це царство у душі людини, що дотримується Заповіту з Богом. Цікаво, що Ісус Христос власноруч не встановлює Царство Боже, хоча він здатний творити різні дива. Його місія — проповідувати любов і підтверджувати її добрими справами, а це — приклад для кожного, хто хоче знайти шлях до щасливого Царства. Так людина зможе наблизитися до Бога і стати нарешті подібною до Його образу.

Як розповідається у Біблії, люди не змогли зберегти Новий Заповіт. Вони дозволили покарати Ісуса Христа, який пішов на хрест заради своєї високої місії. І знову порушується союз між Богом і людиною. Вчення Христа продовжують Його учні — апостоли, вони звертаються до людей із посланнями, але відновлення союзу залежить тільки від самого людства. Фінал Біблії (“Об’явлення Святого Івана Богослова”) пройнятий тривогою за майбутнє, передчуттям кінця світу — апокаліпсису, який, на думку древнього автора, неодмінно настане, якщо не відновиться зруйнований союз, порушена світова гармонія.

Євангелія — ранні християнські твори про Ісуса Христа. У Новому Заповіті вміщено чотири Євангелія. Євангеліє з грецької означає “блага звістка”. Чому їх саме чотири? Річ у тім, що кожний з євангелістів — Матвій, Марк, Лука та Іоанн — писали, маючи на увазі особливу мету і аудиторію. Матвій звертався до євреїв, тому говорив про Христа як про обіцяного Богом Месію, помазаника Божого, довгоочікуваного Царя Юдейського. Марк писав, звертаючись до римлян, і говорив про Христа як про Слугу Бога. Лука звертався до язичників, тому в його оповіді підкреслюється, що Христос — Син Людський. А Іоанн звертався до всіх людей загалом, тому він наголошував на тому, що Христос — Син Божий.

Євангелія поділяються на канонічні, тобто включені до складу Нового Заповіту, та апокрифічні — ті, що не ввійшли в канон.

Євангелія від Марка, від Матвія і від Луки називають синоптичними (грецьк. synopsis — загальний огляд), в основному вони схожі за змістом. А четверте Євангеліє — від Іоанна — дуже сильно відрізняється від синоптичних. Дослідники вважають, що найбільш коротке Євангеліє — від Марка — стало основою для створення Євангелій від Матвія та від Луки, в яких до того ж використовується й усна традиція. А Євангеліє від Іоанна вважається найбільш пізнім, хоча є припущення, що в його основі лежить, навпаки, дуже ранній текст, оскільки саме це Євангеліє містить багато паралелей з текстами кумранських рукописів, що датовані II ст. до н.е. — 68 р. н.е. і нараховують близько 40 тис. фрагментів — уривків із 600 творів: біблійних книг, апокрифів, власне кумранських текстів.

У Євангеліях відобразилася різниця між різними політичними й етнічними групами. Так, в Євангелії від Луки сильніше звучить критика багатіїв. У Євангелії від Матвія цей мотив значно пом’якшений. Євангеліє від Матвія пов’язане з єврейським середовищем, де формувалося християнство, а Євангеліє від Луки позбавлене єврейської термінології і звернене до християн, що вийшли з язичництва. Євангеліє від Іоанна не містить багатьох чудес, що творить Ісус Христос і які описані в трьох синоптичних Євангеліях. Є й інші різниці між Євангеліями на рівні окремих деталей, сюжетів, стилю.

Життя і діяння Ісуса Христа. Згідно з Біблією, Христос народився, напевне, не пізніше 4року до н.е. у Віфлеємі, хоча його рідним містом вважається Назарет Галілейський (тому його називали ще Назареянином). Земне життя Ісуса, як зазначено в Євангеліях, було звичайним людським життям. Воно має свій початок, розвиток і свій кінець. Христос радіє й плаче, працює й бореться, одним словом, він жив і страждав, як і всі люди. Його поява на світ була чудесною. У день Його народження Ангел сповістив пастухам, що народився Спаситель, Христос. А східні мудреці принесли Йому свої дари: золото — як Царю, ладан — як Богу і смирну — як людині.

Служіння Христа людям тривало близько трьох років. За цей час він відвідав різні куточки Палестини — Юдею, Галілею, Самарію та ін. Він лікував хворих, творив різні дива, проповідував Царство Боже. Нарешті востаннє він з’являється в Єрусалимі на святі єврейської Пасхи. Там його схопили за наказом єврейського синедріону і римського намісника Понтія Пілата і засудили до розп’яття за те, що він начебто оголосив себе новим Царем Юдейським. Втім, справжню причину визнали самі юдеї: “бо він зробив Себе Сином Божим” (Іоан. 19:7). Тому й “умив” свої руки Пілат, бо не знайшов ніякої провини в діяльності Христа. Вірогідною датою розп’яття вважається 3 квітня 33 року або 7 квітня 30 року (дні єврейської Пасхи, які приходилися на п’ятницю за часів Понтія Пілата). Однак на третій день після розп’яття відбулося Його чудесне Воскресіння, після чого Він кілька разів являвся своїм учням.

Ісус Христос: проповідь і вчення. Ісус Христос не був політичним або суспільним діячем. “Віддайте кесареві кесареве, а Боже — Богові” (Матв. 22:21); “Моє царство не від світу сього” (Іоан. 18:36). Насправді ж Він був релігійно-моральним діячем, котрий приніс у світ нове Слово Боже, заснував християнське суспільство, окреслив у загальних рисах нове віровчення, моральні закони.

Ісус Христос не пориває з юдейством і високо ставить Старий Заповіт. Він дотримується юдейських обрядів, свят, відвідує Храм. Водночас він стає над загальноприйнятим обрядом і дає вільне трактування Старого Заповіту. Він провіщає зруйнування Єрусалимського храму і навчає, що служити Богові можна скрізь, аби це служіння було духом та істиною (“вірою та правдою”). Вище за обряд, закон, жертву Він ставить духовну сутність віри, Божу благодать, покаяння й любов. Він поглиблює трактування окремих заповідей, підкреслює не зовнішню їх форму, а глибину внутрішнього почуття. Закон закликає “не убий”, а Христос каже “не гнівайся”, тобто він засуджує сам внутрішній поштовх до вбивства. Закон говорить про любов до ближнього, тобто до людей свого племені, а Христос закликає любити всіх людей, навіть своїх ворогів. Зовнішньому благочестю фарисеїв Христос протиставляє внутрішнє благочестя: “Отже, будьте досконалі так, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Матв. 5:48).

Моральне вчення Христа високе, глибоке й чисте. Воно викладене у різних частинах Євангелій, але найбільш повно в Нагорній проповіді.

Образ Ісуса Христа — головний у Новому Заповіті. Надзвичайною є особистість цієї людини, яка назвала себе Богом і саме народження, життя і смерть якої повинні були свідчити про це. Христос приніс людям цілковито нове вчення, уклав із ними Новий Заповіт (“Заповідь нову даю вам...”, — говорив Він.) Унікальним є те, що Ісус запропонував нові норми моралі, прямо протилежні світовідчуттю звичайної людини. Мораль, з якої, наприклад, виходить, що нам слід любити своїх ворогів і творити добро тим, хто нас переслідує і принижує, що вже сама ненависть рівносильна вбивству, безперечно, унікальна.

Гноблений язичниками єврейський народ чекав на Месію, котрий зламає ярмо на його шиї, бо прийде з урочистістю переможця й месника. Саме так учили народ формалісти-законники, котрі не знали іншого блаженства, крім тілесного. Вони уявляли собі, що Він принесе їм владу і незліченні багатства. Христос же, навпаки, як діями Своїми, так і вченням Своїм звертав увагу людей на блаженство духовне, якого можна досягти і в найважчих фізичних умовах, навіть у бідності. Це важко було зрозуміти людям у ті часи, нелегко й зараз...

Коран

Коран — головна книга ісламу. Слово “Коран” походить від дієслова “кара’а”, що має два значення: 1) “збирати”, “з’єднувати”, звідси “Коран” означає зібрання глав, божих одкровень; 2) “читати”, “промовляти”, звідси “Коран” означає “читання” — “те, що часто читається; те, що читається вголос” (до появи Корану серед арабів було мало людей, які вміли читати й писати, а з появою великої книги вони залучаються до писемної культури). Самі ж мусульмани називають Коран по-різному: “фуркан” — “розрізнитель” (добра і зла); “гуд” — “керівництво” на праведній дорозі; “Аз-Зікр” — “нагадування”, “пересторога”;

“Ель-Кітаб” — “Священне Писання”; “Ас-Сухуф” — “Благородний сувій”; “Калям Аллаг” — “Слово Боже”; “Кітаб Аллаг” — “Боже Писання” тощо.

Нерідко до слова “Коран” додається часточка “аль” (арабською “аль-Кор’ан”), а також епітети “преславний”, “премудрий”, “високошанований”, “найшляхетніший” тощо.

Згідно з віровченням ісламу, Коран — книга, ніким не створена, вона існувала вічно, як сам бог, Аллах, вона — його “Слово”. Побожні мусульмани вірять, що на небі існує першотекст, “первопис”, що через посередництво “вірного духа” чи “святого духа” був частинами переданий пророкові Мохаммедові ібн Абдаллагові (бл. 570-632 рр.) і записаний його послідовниками.

Коран являє собою солідний том, що вміщує близько 500 сторінок тексту, написаних арабською мовою. Ця культурна пам’ятка виникла на рубежі двох історичних епох — під час переходу від родо-племінного устрою до класового — у народів, які населяли стародавню Аравію. Сприйнятий як слово аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії та Африки.

Коран містить релігійні та міфологічні сюжети, регламентації релігійних обрядів, моральні приписи й правові настанови, визначає звичаї й традиції, найважливіші моменти укладу життя й манеру поведінки. Тексти Корану стосуються різних сфер людської діяльності: сімейної, майнової, торговельної, моральної тощо. Але головним чином у Корані йде мова про обов’язки віруючих по відношенню до правителів, духовенства, про стосунки мусульман з іншими релігіями, а також про Аллаха — єдиного Бога, котрому слід беззаперечно вклонятися й славити його. Різні глави Корану в залежності від нагоди виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних торжеств. Священна книга ісламу є своєрідним збірником духовних законів, які регламентують угодний Аллахові спосіб життя.

Коран має релігійно-філософський, законодавчий та історико-культурний аспекти.

Коран складається із 114 глав, які називаються сурами. Дослівно слово “сура” означає “рядок”, “ряд каменів”, “ряд цеглин у стіні” — так Мохаммед називав окреме своє одкровення чи фрагмент з нього. Сури Корану різного розміру й тематики. Умовно всі сури поділяються на “мекканські” (90) та “медінські” (24), в залежності від того, де виголошував їх Мохаммед. Кожна сура складається з окремих віршів, що називаються “айятами”. “Айят” з арабської означає “диво”, “знамення”. Мохаммед вважав кожен вірш священної книги чудом, на яке надихнув Аллах.

Багато слів і виразів із Корану увійшли в літературну та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності, збагативши їхню рідну мову. Мистецтво, особливо література, народів мусульманського Сходу сповнене мотивів, алюзій, ремінісценцій з образами Корану.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

· Які священні книги людства вам відомі? З якими релігіями вони пов’язані?

· Що означає слово “Біблія”? З яких основних частин вона складається?

· Які книги Святого письма називають канонічними?

· Що таке апокрифи?

· Визначте гуманістичні цінності вчення Христа.

· Назвіть складові Корану.

· Хто такий Мохаммед? Що вам відомо про його діяння?

· Що спільного між Кораном та Біблією як пам’ятками культури?

· Розкрийте культурне значення Авести.

· Які збірки Вед вам відомі? Схарактеризуйте їх зміст.

ЛІТЕРАТУРА

Абрамович С.Д. Священні книги людства: Веди, Авеста, Біблія, Коран. - Харків, 2003.

Авеста в русских переводах (1861-1996). - СПб., 1998.

Біблія (канонізоване видання).

Библейская энциклопедия. - М., 2000.

Древнеиндийская философия. Начальный период. - М., 1963.

Коран. Пер. И.Ю. Крачковского. - М., 1990.

Міфи народів світу. Авт.-упор. О. Бондарук. - Львів, 1997.

Сулима В. Біблія і українська література. - К., 1998.

Султанов Ю.І. Веди, Біблія, Коран як пам’ятки світової літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999. - № 6.

Султанов Ю.І. Коран як пам’ятка класичної арабської літератури // Відродження. - 1995. - № 7-9.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.