Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Ман-йо-сю («Збірка міріад листків»). Середина VIII ст.
Поетичні антології

Укладачем першої в історії Японії поетичної антології «Ман-йо-сю» («Збірка міріад листків»), яка датується серединою VIII ст. (753760 рр. /?/), вважається поет Отомо-но Якамоті (717/7/-785).

Навіть сучасного читача антологія вражає своїм гігантським обсягом: 20 книг-сувоїв, що містять 4516 віршів 561 автора, серед яких були не лише відомі поети тієї історичної доби, зокрема: Какіномото-но Хітомаро (друга пол. VII - поч. VIII ст.),

Ямабе-но Акахіто (перша пол. VIII ст.),

Накатомі-но Якаморі (середина VIII ст.)

Отомо-но Саканое (перша пол. VIII ст.),

Отомо-но Табіто (665-731),

Яманое-но Окура (659-733),

Отомо-но Якамоті (718/?/-785) та ін., але й звичайні люди - селяни, ремісники, рибаки, стражники, чиновники, а також невідомі автори. Саме антологія «Ман-йо-сю», на відміну від пізніших поетичних збірок, містить значну кількість цінного фольклорного матеріалу: давні народні й обрядові пісні, плачі, балади, сказання тощо.

1-2 книги (сувої) збірки об’єднують у своєму складі вірші (елегії, послання, плачі), написані переважно імператорами та їх близькими родичами.

Книги 3-7 містять поезії різних авторів (алегорії, переклики, послання, плачі), а також народні пісні.

У книзі 8 зібрані любовні пісні й пейзажна лірика Акахіто, Якамоті та інших відомих поетів.

Книги 9-13 містять багатий фольклорний матеріал, а також вірші, написані в жанрі седока.

У 14 книзі зібрані пісні східних провінцій, у 15 - переважно любовні послання, а в 16 - пісні, пов’язані зі стародавніми легендами.

Книги 17-20 - це своєрідний ліричний щоденник самого Отомо-но Якамоті, укладача антології «Ман-йо-сю», який включив до її складу майже 500 власних віршів.

І.П. Бондаренко

Ман-йо-сю («Збірка міріад листків»)

(I, 1)

В руках у тебе кошик. Гарний кошик!

В руках у тебе ножик. Гарний ніж!

Дитятко любе! На узгір’ї цьому

Збираєш трави ти.

А де твій дім, і як твоє ім’я? -

Спитати хочу.

В краю Ямато всюди і всіма

Лиш я повеліваю, я керую!

Я тут Володар!

А тому і ти

Мені сказати неодмінно мусиш,

І де твій дім, і як твоє ім’я?

(Імператор Юряку)

(I, 11)

Коханий мій Будує нам курінь.

Якщо бракує очерету, любий,

Трави під соснами малими Накоси!

(Імператриця Коґьоку Саймей)

Переклад І. Бондаренка

(I, 16)

Все прокидається від сплячки,

як в горах настає весна:

і птахи, що мовчали взимку,

співати починають скрізь,

і квіти, що були під снігом,

знов випускають пелюстки.

Але до них доп'ястись годі -

так розбуялися кущі,

якщо й зірвеш, тоне розглянеш -

така висока тут трава.

Інакше восени у горах:

загубишся десь між дерев,

зірвеш листок червоний клена

й милуєшся ним досхочу.

Зеленого ж - не станеш рвати,

хоч як би ти того хотів,

зітхнеш - і на галузці лишиш.

Тому-то краще - восени!

(Принцеса Нука-Та)

(I, 18)

Так заслонити

гори Міва1! - О хмари,

майте серце хоча б ви!

Хіба ж таке ховати можна?

(Принцеса Нуката)

Переклад Г. Туркова

(I, 27)

Людина гарна, придивившись гарно,

Сказала гарно, Йосіно2 колись

Назвавши «гарним»,

Тож як люди гарні дивились гарно,

Гарно й ти дивись!

(Імператор Темму)

Переклад І. Бондаренка

(I, 28)

Весна, напевне, вже минула,

настало літо -

он білотканий одяг сушать,

біля небесної гори Кагуяма3.

(Імператриця Дзіто)

Переклад Г. Туркова

1 Міва — священні гори в провінції Ямато, де народилася поетеса.

2 Йосіно (досл. з яп.: «Гарне поле») — назва мальовничої гірської місцевості в південній частині преф. Нара.

3 У давній Японії на початку літа зазвичай просушували одяг на сонці. За легендою гора Каґуяма спустилася з неба.

(I, 32)

Невже тому,

Що я також старий,

Мені так сумно стало,

Як побачив столицю давню

Тут, в Сасанамі1?

(Такеті-но Фурухіто)

Переклад І. Бондаренка

(I, 48)

Видно, як на сході

над полями

займається на світ.

Обернувся -

місяць вже заходить.

(Какіномото Хітомаро)

Переклад Г. Туркова

(I, 56)

Уздовж ріки над берегом рядами

Цвіте камелія.

Не можу я ніяк

Намилуватися в Косе2

Весняним полем!

(Касуґа-но Курабіто Ою)

Переклад І. Бондаренка

(I, 57)

Піди в гущавину вільшини,

що розбуялась квітом в Хікумано3,

розворуши цей квіт -

хай на одежі він залишиться на згадку

про нашу подорож.

(Нага Окімар)

(I,67)

В мандрівках я томлюся.

1 Сасанамі (Садзанамі) — назва місцевості в провінції Омі, де в VII ст. знаходилась імператорська резиденція Оцу-но мія і столиця країни — Оцу.

2 Косе — назва місцевості в провінції Ямато (сучасна преф. Нара).

3 Хікумано — назва місцевості.

Якби не чув,

як журавлі курличуть -

то, певно,

вже помер би з туги.

(Такаясу Осіма)

(I, 71)

Не спиться -

Все сумую по Ямато1.

О, як немилосердно журавлі,

Над мисом цим кружляючи,

Курличуть!

(Осакабе-но Отомаро)

(I, 82)

Сумному серцю туги додаю,

Коли дивлюся,

Як на грішну землю

З небес одвічних

Дощ дрібний імжить.

(Наґата-но Окімі2 /принц Наґата/)

Переклад Г. Туркова

1 Ямато — південно-західна частина острова Хонсю, де проживали головні японські племена. Стародавня назва Японії.

2 Титули Окімі (імператор), Хме/мія/(принцеса) та ін. були в ті часи невід’ємною частиною імені, а тому, за традицією, часто пишуться з великої літери.

(II, 85)

Як довго твоя подорож триває!

Не знаю, що й робити:

Чи тобі назустріч їхати -

Розшукувати в горах,

Чи тут чекати, любий мій, тебе?

(Іванохіме-но Окісакі /імператриця Іванохіме/)

(II, 87)

Усе життя

Чекатиму тебе!

Аж поки не покриє білий іній

Моє розпущене волосся

Смоляне!

(Іванохіме-но Окісакі /імператриця Іванохіме/)

Переклад І. Бондаренка

(II, 88)

Він щезне,

вранішній туман,

що оповив колосся

на осіннім полі.

Куди ж моє кохання щезне?

(Імператриці Іванохіме)

(II, 102)

Лоза «перлина»1 лише цвіте,

але не родить.

Хто любить так?

Тільки не я. -

Моє кохання повне.

(Дівчина з родини Косе)

(II, 107)

На розпростертих горах

я геть-то змок -

роса була така рясна,

коли я ждав тебе, кохана,

на розпростертих горах.

(Принц Оцу)

(II, 108)

(Пісня-відповідь)

Ти кажеш: геть-то змок,

чекаючи мене.

Як би хотіла я

на розпростертих горах

росою тою бути!

(Дівчини з родини Ісікава)

Переклад Г. Туркова

1 Лоза «перлина» — назва однієї з витких рослин

(II, 114)

Як горнеться колосся до землі

В осіннім полі,

Так і я до тебе,

Пліток страхаючись,

Горнусь, коханий мій!1

(Тадзіма-но Хімеміко /принцеса Тадзіма/)

Переклад І. Бондаренка

(II, 117)

«Чи ж личить хороброму воїну

любити, не маючи відповіді?» -

в самотині зітхаю, проте -

о боже, який я нікчема! -

все дужче і дужче кохаю.

(Принц Тонері)

(II, 123)

Якщо його вкладеш - то розсипається,

якщо ж не укладаєш - довге-довге

твоє волосся, люба.

А зараз, коли я його не бачу,

чи добре лежить воно2?

(Міката Самі)

(II, 124)

(Пісня-відповідь)

Мені тепер усі говорять:

«Волосся зачеши своє».

Та байдуже, бо цим волоссям

коханий милувався мій -

тепер, хоч і розпущене, то й що ж?

(Дочка Соно Ікуха)

1 Перед віршами часто трапляються стислі авторські коментарі стосовно приводу їх написання (яп.: «хасіґані», «котобаґакі». Ми наводимо лише ті, що мають принципове значення для розуміння вірша.

2 Волосся коханої найчастіше оспівується в «Ман-йо-сю».

(II, 125)

Як розгалужується вулиця ота,

від мандаринових дерев така тіниста,

на кілька інших вулиць -

так розтікаються мої думки

без зустрічей з тобою, люба.

(Міката Самі)

(II, 126)

Про вас говорять:

«Елегантний кавалер».

Але мені ви не дали нічлігу

І випровадили додому.

Ах, нетямкий ви кавалер!

(Придворна дама Ісікава)

(II, 127)

(Пісня-відповідь)

Я кавалер-таки, неправда!

Я не залишив на ніч вас,

відправив вас додому - отже,

я справжній кавалер!

(Отомо Танусі)

(II, 131)

Вигин берега в Цуно

у провінції Івамі

і затокою, мабуть,

люди зовсім не вважають,

і лагуною, мабуть,

люди зовсім не вважають.

Байдуже, хай вигин цей

і затокою не зветься,

байдуже, хай вигин цей

і лагуною не зветься -

та зате між валунів

на узбережжі Нікітадзу

водорості розрослись,

їх, смарагдових, там безліч!

Летячи і пливучи з моря,

де китів полюють,

вранішній, як помах крил,

вітерець їх нахиляє,

і нічна, як помах крил,

хвиля дно встеляє ними.

Врізнобіч із волі хвиль

м'яко водорості гнуться,

так-от м'яко тулячись,

уночі дружина спала,

та залишив я її,

вирушив у путь далеку.

Тисячу пройшов стежок,

вкритих інеєм-росою,

скільки закрутів минав,

стільки раз і оглядався.

Але рідна сторона

віддаляється все далі,

попереду постають

перевали, та все вищі.

Певне, як у спеку квіт,

в'яне, тужачи за мною,

дорога моя жона -

подивитися б на неї!

Нахиліться ж бо, вершини!

(Какіномото Хітомаро)

(II, 132)

Як на горі Такацуно в Івамі

Я між дерев

махав їй рукавом, -

чи бачила моя дружина?

(Какіномото Хітомаро)

(II, 133)

Бамбукове тріпоче листя,

аж на всі гори шелест...

Та не до цього мені зараз -

все про дружину думаю,

бо так вона далеко!

(Какіномото Хітомаро)

(II, 136)

Так баско

мій несеться вороний!..

Тому-то аж у хмари,

минувши дім коханої,

мене він і замчав!

(Какіномото Хітомаро)

(II, 137)

В осінніх горах опадають клени.

Черлене листя, ти хоча б на хвильку

перед очима перестань кружляти -

може, побачу я коханої оселю.

(Какіномото Хітомаро)

(II, 156)

Я думав, що її

бодай вві сні побачу,

як бачу криптомерії священні

на горах Міморо, -

але котру вже ніч сон не бере мене!

(Принц Такеті)

(II, 161)

Повиті голубінню хмари,

над горами північними простерті,

з зірками розпрощалися,

простилися і з місяцем1...

(Імператриці Дзі-То)

1 З місяцем порівнюється імператор, з зірками — принци, що померли раніше.

(II, 169)

Хоч осяює нас багряне сонце -

та жаль бере великий,

що, перетявши ніч,

як ворона крило, чорнющу,

зник місяць!1 (Невідомий автор)

(III, 242)

Так віковічно,

як біліють хмари

над водоспадами у горах Міфуне,

так вічно жити - я не сподіваюсь.

(Принц Юґе)

Переклад Г. Туркова

(III, 266)

Коли увечері над хвилями Омі2

Твій голос, чайко, раптом пролунає,

Розчулюється серце,

І мені

Все пережите згадується знову.

(Какіномото-но Хітомаро)

Переклад І. Бондаренка

(III, 289)

Я на рівнину неба

вгору глянув -

там білий лук

натягнутий висить.

Чудова буде уночі дорога!

(Хасіхіто Оура)

1 З сонцем порівнюється імператриця Дзіто, з місяцем — її покійний син, принц Хінамісі.

2 Омі — поетична назва озера Біва (Бівако).

(III, 291)

Я, перевалюючи гору Сенояма,

не милувавсь вічнозеленим листям,

що тут таке рясне.

Але воно, напевне, зрозуміло

мою печаль.

(Ода Цукау)

(III, 296)

З мису Кійомі, що в Іохара,

дивлюся на бухту Міхо,

на широчінь-гладінь її - і вже немає

тужних дум моїх!

(Тагуті Масухіто)

(III, 299)

Якщо в гірській цій глушині

розтане сніг, після якого

аж позгиналось осокове

листя -

як шкода буде!

Не здумай ти зірватись, дощ!

(Отомо Ясумаро)

(III, 309)

О сосно

біля входу у печеру,

коли на тебе подивився -

здалося, що зустрів людину

далеких тих часів.

(Монах Хакуцу)

(III, 321)1

Така висока і така шляхетна

вершина Фудзіями,

що не наважуються навіть хмари

плисти над нею -

стеляться по схилах.

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

1 Припускають, що це народна пісня, записана поетом Такахасі Мусі-маро (перша половина VIII ст).

(III, 326)

Мов паросток,

Пробилась з-під землі

І вогником засяяла далеким

В затоці Акасі1

Моя любов!

(Кадобе-но Окімі /принц Кадобе/) (III, 330)

Морськими хвилями

Гліцинія розквітла,

І ти відразу, друже,

Посумнів -

Столицю Нару2 пригадав, напевно?

(Отомо-но Йоцуна)

(III, 338)

По чарці каламутного саке

Хильнути краще,

Ніж сушити, друже,

Нещасну голову

Думками про пусте!

(Отомо-но Табіто)

(III, 340)

Сім мудреців

У давнину також,

Як люди всі,

Лиш одного бажали -

Утішитися чаркою саке!

(Отомо-но Табіто)

Не знаєш, що казати

1 Акасі — затока у Внутрішньому Японському морі.

2 Нара — столиця Японії в 710-794 рр.

(III, 342)

Коли у розпачі

І що робити,

Кращого нема,

Ніж чарочку саке перехилити!

(Отомо-но Табіто)

(III, 348)

Нехай мені щастить

На цьому світі!

А ким на тому стану - все одно:

Хоч птахом,

Хоч комахою малою!

(Отомо-но Табіто)

(III, 349)

Якщо життя -

Лиш мить на цьому світі,

І всіх живих

Колись чекає смерть,

Цю мить я хочу весело прожити!

(Отомо-но Табіто)

(III, 351)

З чим порівняти на цім грішнім світі

Людське життя?

Хіба що з тим човном,

Що в море вирушає на світанні

І не лишає сліду по собі.

(Самі Мандзей)

Переклад І. Бондаренка

(III, 365)

Коли переїжджали ми

через гору

Сіоцу, спіткнувся мій кінь.

І він, мабуть, згадує

рідну оселю.

(Каса Канамура)

(III, 383)

На шпиль гори Цукуба

дивитися лиш збоку я не міг.

І хоч помучився

розмерзлою дорогою,

але на верх цей все-таки піднявся!

(Тадзіхі Куніхіто)

(III, 384)

В саду своєму посадив я гребінці

і пильно доглядав за ними.

І хоч зів'яли геть усі -

наукою для мене це не стало:

збираюся їх посадити знов.

(Ямабе Акахіто)

(III, 393)

Хоч місяця й не видно,

та хто ж його не любить?

Щось забарився він

за гребенем гори...

Бодай здаля побачити б його!

(Самі Мансей)

(III, 440)

Коли доведеться мені засинати

в порожній столичній оселі

самому -

болючіше буде, ніж зараз,

в самотніх поневіряннях.

(Отомо Табіто)

(III, 442)

«Нестійкий наш світ, усе - марноти».

Недаремно люди так говорять -

он і місяць, що над нами сяє,

то він повний, то він молодий.

(Невідомий автор)

(III, 444)

Ти був іще учора разом з нами!

І ось -

над соснами морського узбережжя

неждано хмаркою поплив1.

(Отомо Мінака)

(III, 449)

Коли самотою додому вертався

й на мис Мінуме подивився,

куди ми приходили

разом із нею, -

не в силі був стримати сліз2.

(Отомо Табіто)

1 Йдеться про дим від поховального обряду спалення.

2 Пісню присвячено покійній дружині.

(IV, 462)

От-от настануть холоди,

подме осінній вітер.

Як же я буду

довгими ночами

лежати сам один?

(Отомо Якамоті)

(IV, 468)

Якби я знав дорогу ту, якою

підеш ти, залишивши мене,

моя кохана,

заздалегідь заставу спорудив би,

щоб тільки втримати тебе.

(Отомо Якамоті)

(IV, 473)

Як подивлюся на серпанок,

що впав на схил гори Сахо, -

одразу згадую кохану.

Немає днини,

щоб не плакав.

(Отомо Якамоті)

(IV, 488)

Коли я чекала на тебе,

сиділа в кімнаті

й тужила -

бамбукову штору відкинув

подув осіннього вітру.

(Принцеса Нуката)

Переклад Г. Туркова

(IV, 492)

Немов дитина плачу,

За рукав твого вбрання чіпляючись,

Коханий!

Якщо мене покинеш назавжди,

То як мені на білім світі жити?

(Тонері-но Етосі)

Переклад І. Бондаренка

(IV, 494)

Того, хто познайомив нас,

кохана, -

тепер,

коли тужу все більше й більше,

я згадую з докором.

(Табе Ітіхіко)

Переклад Г. Туркова

(IV, 497)

Невже і ті,

Хто жив у давнину,

Кохали так,

Як я свою кохану,

І теж вночі заснути не могли?

(Какіномото-но Хітомаро)

(IV, 506)

Не варто сумніватися,

Мій любий!

Що б там не трапилось у нашому житті,

З тобою я - І у вогонь, і в воду!

(Абе-но Ірацуме)

Переклад І. Бондаренка

(IV, 514)

В кожнісінькім стібку того вбрання,

що надягнув його в дорогу

мій коханий

зосталося, напевно,

й моє серце!

(Невідомий автор)

(IV, 524)

Хоч я і вкрився

ковдрою м'якою,

та все одно вночі

страшенно змерз -

бо поруч не було тебе, кохана!

(Царедворець Фудзівара Маро)

(IV, 557)

Все швидше вперед

корабель мій пливе,

натрапляє на рифи; на скелі.

Якщо перекинеться - хай перекинеться...

Аби до коханої швидше!

(Ханісі Міміті)

(IV, 560)

Коли помру з любові,

що я тоді робитиму?

Таж саме завдяки життю

й заради днів життя

я хочу бачити кохану.

(Отомо Момойо)

(IV, 563)

Ах, поки не постаріла,

й волосся чорне

не змішалось з білим -

з такою тугою

ще не стрічалась я.

(Отомо Саканое)

(IV, 598)

З кохання також

помирають люди!

Як та підземна річка, непомітно,

все тану я і тану

щомісяця, щодня.

(Поетеса Каса)

(IV, 603)

Якби з любовних дум

насправді помирали, -

то тисячу разів

я б умирала, мабуть,

все знову й знову.

(Поетеса Каса)

(IV,637)

З убранням,

що його подарував коханий,

коли приходив уночі до мене,

я не розстануся -

хоча воно й безмовне.

(Поетеса Каса)

(IV, 657)

«Перестану й думати навіть»,-

так говорила собі, але

мінливе воно,

як колір квітів ханедзу1,

серце моє!

(Отомо Саканое)

Переклад Г. Туркова

(IV, 661)

Якщо бажаєш,

Щоб кохала довго,

При зустрічах повторюй без кінця

Засмученій мені

Слова кохання!

(Отомо-но Саканое-но Ірацуме)

(IV, 668)

Щоранку і щодня

Хмаринки білі

Над горами багряними пливуть.

Ні! Не така

Моя любов до тебе!

(Ацумі-но Окімі /принц Ацумі/)

Переклад І. Бондаренка

(IV, 690)

Я плачу, і сяюче сонце

крізь сльози сприймаю,

як пітьму.

А мій зволожений одяг

немає кому посушити.

(Отомо Мінорі)

(IV, 694)

Я на один візок

накидала «любов-трави»2

аж сім візків -

1 Ханедзу — точно не встановлено, про яку рослину йдеться.

2 «Любов-трава» — не назва рослини. Перші три рядки — розгорнена метафора.

така-от туга пойняла!

І винне ти у цьому, серце.

(Принцеса Хірокава)

(IV, 695)

«Тепер кохання-туги

вже більш не буде, мабуть».-

На думку цю одразу

з'явилась туга звідкись

і так мене скрутила!

(Принцеса Хірокава)

(IV, 697)

Не треба говорити, щоб я чув! -

Усі твої думки,

розкидані, як скошена трава,

я ж бачу на твоїм обличчі!

(Отомо Катамі)

(V, 704)

Як линва, довгого життя

жадаю я тому,

що хочу бачити тебе,

коханий мій,

завжди, без краю.

(Камуна-ґібе Масо)

(V, 711)

На ставок, де бавляться дикі качки,

падає листя з дерев

і безжурно колишеться.

Аби тільки серце не стало

Таким безтурботно-хитливим!

(Таніха Оме)

(V, 727)

Хоча й носив траву «забудь-любов»

на спідній крайці,

та все дарма -

трава нікчемна!

Сама лиш назва.

(Отомо Якамоті)

(V, 728)

Може, є десь країна така,

що в ній зовсім немає людей?

Узялися б за руки з коханою

і пішли б туди

тільки удвох.

(Отомо Якамоті)

(V, 729)

Якщо коштовності які -

на руки начепила б!

Людину ж

в цьому світі марному

до себе не причепиш.

(Старша дочка Отомо Саканое)

(V, 742.)

Цим поясом моя кохана

обв'яжеться, напевне, тільки раз,

а я б - три рази зміг...

Оце дожився!

(Отомо Якамоті)

(V, 785)

Я не шкодую за своїм життям,

хоча воно тривке, як та роса,

що біля дому заблищала на траві.

(Отомо Якамоті)

(V, 785)

Я не шкодую за таким життям -

адже ж не бачуся з тобою, мила!

(Отомо Якамоті)

Переклад Г. Туркова

(V, 793)

Коли життя людського

В грішнім світі

Усю нікчемність врешті пізнаєш,

Все більше, все сильніше

В серці туга!

(Отомо-но Табіто)

Переклад І. Бондаренка

(V, 802)

Як диню їм,

на думці - діти;

каштани їм - знов лізуть в думку.

Та звідкіля ж

вони взялися?!

Стоять, стоять

перед очима -

й заснути годі!

(Яманое Окура)

(V, 803)

Срібло, золото, перлини -

нащо нам вони?

Навіть більш коштовні речі

з дітьми чи зрівняються?

(Яманое Окура)

Переклад Г. Туркова

(V, 821)

Зеленим верболозом,

Сливи цвітом

Себе прикрасимо

І вип’ємо вина,

А потім хай той цвіт і опадає!

(Каса-но Самі)

(V, 822)

Чи білоцвіт зі сливи облітає

В моїм саду?

Чи, може, то сніжок

З небес одвічних

Струменить на землю?

(Отомо-но Табіто)

(V, 830)

За роком рік

Спливуть тисячоліття,

Але незмінно будуть на землі,

Як і сьогодні,

Сливи розквітати!

(Садзі-но Кообіто)

(V, 839)

Весняним полем

Стелиться туман,

Сливовий цвіт на землю опадає,

А людям мариться,

Що падає сніжок!

(Дендзі-но Макамі)

Переклад І. Бондаренка

(V, 892)

Діалог злидарів

Коли вночі

дощить із вітром,

коли вночі

сніжить з дощем,

і холоднеча,

й ніде дітись -

їм сіль,

облизую пучки,

посьорбую

ріденьку брагу,

кахикаю,

сякаюся,

поскубую

сліди борідки

й пишаюся

в душі:

«Усі, крім мене,

чи то люди?»

І все-таки

від холоду

під ковдру лізу

з головою,

тягну на себе

все, що є.

А хто бідніший -

тим ще гірше:

дружина й діти

рюмсають,

в кутку батьки

голодні клякнуть.

А як живеш

в цім світі ти?

Що поробляєш?

Хоча й говорять всі,

що світ наш нескінченний -

для мене затісний

він став, мені здається.

Хоча й радіють всі,

як сонце й місяць сяють -

для мене, мабуть, в них

не вистачає світла.

Невже лиш я один

такий нещасний в світі? -

Людиною родивсь

не по своїй же волі!

Ходжу коло землі

од всіх людей не гірше,

та плечі я свої

лахміттям прикриваю -

тоненька, як папір,

єдина безрукавка

зносилася ущент,

як водорості стала.

В хатиночці благій,

що скоро розпадеться,

подекуди лиш сінцем

притрушено долівку.

У головах батьки,

в ногах дружина й діти,

скоцюрбившись, лежать,

померзлі та голодні,

і, скільки сили, є,

кленуть життя злиденне.

В печі уже давно

хмизинки не горіло,

бо в казані не рис,

а павутиння й порох,

забули зовсім ми,

як рис той і готують,

лиш квилим немічно,

як птахи нуедорі1.

І кажуть недарма:

«обрізують коротке»,

«туди, де злидарі,

торує стежку лихо» -

он з різкою в руці

до нашої нічліжки

вже староста прийшов -

дере свою горлянку.

Невже ж вона така

безвихідна до краю,

дорога в цьому світі?

(Яманое Окура)

1 Птахи нуедорі — так стародавні японці називали дроздів, нуе — міфічна тварина з головою мавпи, лапами тигра, тулубом єнота і хвостом змії — мала голос дрозда.

(V, 893)

Гіркий наш світ,

бридкий наш світ -

але не можу

полетіти геть.

Бо я не птах!

(Яманое Окура)

(V, 925)

Як ніч западає над річкою,

чорна, як крукові крила, -

там, де ростуть дубочки,

на білім піщанім плесі,

часто квилять кулики.

(Ямабе Акахіто)

Переклад Г. Туркова

(VI, 979)

Не дми занадто, вітре,

Над Сахо1,

Аж доки не повернеться додому

Мій любий небіж

У легкім вбранні!

(Отомо-но Саканое-но Ірацуме)

(VI, 981)

Які ж високі гори Такамато2

У Карітака3!

Як же пізно тут

Світити в небі

Місяць починає!

(Отомо-но Саканое-но Ірацуме)

Переклад І. Бондаренка

1 Сахо — назва місцевості та річки в преф. Нара.

2 Такамато (Такамадо) — гори на схід від м. Нара

3 Карітака — назва місцевості в південно-східній частині преф. Нара.

(VI, 994)

Коли звів погляд вгору

й побачив молодика -

згадав я брови тої,

яку один лиш раз

в житті своєму бачив.

(Отомо Якамоті)

Переклад Г. Туркова

(VII, 1161)

Покинув дім

І знову у дорозі!

Осінній вітер,

Вечір крижаний,

І перелітні гуси плачуть в небі.

(Невідомий автор)

(VII, 1165)

У затишку вечірнім журавлі

Собі поживи у воді шукають.

Коли ж припливні хвилі височать,

Свою дружину

Кожен окликає.

(Невідомий автор)

(VII, 1271)

На обрії далекім поміж хмар

Дружини любої

Видніється оселя.

Тож поспішай, мій коню вороний!

Дістатися я хочу якнайшвидше!

(Какіномото-но Хітомаро)

Переклад І. Бондаренка

(VII, 1288)

- Хто в гавані сьогодні

верховіття очерету

пообламував геть-чисто?

- Щоб побачити, як любий,

виїжджаючи, махає -

пообламувала я!

(Какіномото Хітомаро)

(VII, 1291)

Дітки любі, дуже прошу вас,

не косіть траву на цім узгір'ї,

хай вона залишиться живою!

Як сюди приїде мій коханий -

буде що його коневі їсти.

(Какіномото Хітомаро)

Переклад Г. Туркова

(VII, 1317)

Нехай вирує море,

Вітер віє -

Не зупинюсь,

Аж доки з глибини

Перлину білосніжну не дістану!

(Невідомий автор)

(VII, 1411)

Який щасливий

Той з чоловіків,

Хто голос любої дружини може чути

Аж поки не покриє сивина

Волосся чорне!

(Невідомий автор)

Переклад І. Бондаренка

(VIII, 1424)

Весняним днем

пішов у степ -

фіалок захотів нарвати.

Та степ мене заполонив -

я залишився там до ранку!

(Ямабе Акахіто)

Переклад Г. Туркова

(VIII, 1426)

Сливовий цвіт

Хотів я показати

Своєму приятелю...

Як його тепер

В саду під снігопадом розпізнати?

(Ямабе-но Сукуне Акахіто)

(VIII, 1440)

Дощі весняні

Ллються без упину!

Що ж буде з вишнями гірськими,

Що ростуть

На кам’янистих схилах Такамато?

(Кавае-но Адзумато)

(VIII, 1441)

Туман довкола.

Падає сніжок.

Та попри все

Щебече соловейко

Біля оселі у моїм саду.

(Отомо-но Якамоті)

(VIII, 1456)

(Вірш-послання жінці разом із гілкою квітучої вишні)

На кожній з пелюсток

Цих білих квітів

Таїться безліч щиросердих слів.

Не треба їх цуратися,

Кохана!

(Фудзівара-но Асомі Хіроцуґу)

(VIII, 1457)

(Вірш-відповідь)

На кожній з пелюсток

Цих білих квітів

Численних слів

Чомусь я не знайшла.

Напевно, загубились у дорозі!

(Невідомий автор)

(VIII, 1464)

(Вірш-послання Отомо-но Якамоті своїй дружині)

Нас гори розділяють,

Оповиті серпанком весняним.

З тобою я

Вже місяць, як не бачився,

Кохана!

(Отомо-но Якамоті)

(VIII, 1471)

Сумуючи в розлуці,

Край оселі

Гліцинію на згадку посадив.

А нині хвилями

Гліцинія квітує!

(Ямабе-но Сукуне Акахіто)

(VIII, 1475)

Чому я так журюся за тобою?

Та ще нестерпнішою

Ця журба стає,

Коли зозулі голос

Раптом чую!

(Отомо-но Саканое-но Ірацуме)

(VIII, 1476)

Ку-ку! Ку-ку! - зозуля прокувала

Мені, самотньому,

У темряві нічній.

Напевно,

Серцем тугу зрозуміла!

(Оваріда-но Асомі Хіромімі)

Переклад І. Бондаренка

(VIII, 1498)

Він вільного часу не мав,

мій коханий,

тому й не приходив до мене.

Зозуле! Якби ти злітала до нього -

про тугу мою повіла...

(Отомо Саканое)

(VIII, 1552)

Місячним вечором

аж до щему

блищить роса

в цьому саду,

і плаче цвіркун.

(Принц Юхара)

Переклад Г. Туркова

(VIII, 1566)

З небес одвічних -

Безупинний дощ!

Поля зелені покидають гуси

Й, ґелґочучи,

Зникають поміж хмар.

(Отомо-но Якамоті)

Переклад І. Бондаренка

(VIII, 1658)

Якби удвох з коханим

дивитися на нього!

приємнішим

тоді було б

оцих сніжинок падання.

(Імператриця Ко-мьо)

Переклад Г. Туркова

(IX, 1732)

Серпанок стелиться

По схилах Обаями1,

Темніє ніч,

І де мені тепер причалити свій човен,

Я не знаю!

(Ґосі)

Переклад І. Бондаренка

1 Обаяма (Ооба-яма) — гора неподалік від узбережжя Тихого океану на межі префектур Вакаяма та Міе.

(IX, 1740)

Коли весняні дні

бувають мрячні й сірі,

на берег я іду

у бухту Суміное.

Побачу, як човни

хитаються рибальські -

одразу оповідь

пригадується давня.

З села Мідзуное

Урасіма був родом.

От якось він човном

поплив на риболовлю.

Багацько риби йшло -

тож не вертався тиждень,

все далі веслував.

Аж ось - кінчилось море.

І тут рибалка стрів

дочку морського бога.

Зичлива й лагідна

в них почалась розмова -

урадились про шлюб,

життям заприсяглися

і подались туди,

де можна жити вічно.

В столиці володінь

господаря морського -

у сяючий палац -

доріжкою з коралів

вони удвох ввійшли,

тримаючись за руки,

щоб жити з цього дня

без старості і смерті.

Щасливе їх життя

тривало досить довго.

Але дурний наш світ

потьмарив глузд рибалці

одного разу він

звернувся, до дружини:

«Якби оце мені

поїхати додому,

розповісти батькам,

що сталося зі мною.

Всього лиш день який -

і завтра повернувся б».

На ці його слова

дружина відказала:

«Якщо насправді ти

гадаєш повернутись

в країну вічності

й зустрітися зі мною -

хай завжди при тобі

оця шкатулка буде,

але не відкривай її

ти в жоднім разі».

Урасіма приплив

у бухту Суміное,

на берег подививсь -

нема його оселі!

Навколо подививсь -

всього села немає!

«Їй-право, дивина! -

Стоїть собі й міркує, -

Невже за цей-от час,

якихось там три роки,

і дім кудись пропав,

і загорожа зникла?

А що, як спробую

відкрити цю коробку?

Адже, можливо, знов

появиться оселя!»

Він трошечки відкрив

шкатулку - і одразу

із неї піднялась

маленька біла хмарка

і швидко попливла

у вічності країну.

Він скочив і побіг,

кричав, махав руками,

ногами тупотав,

аж корчився з досади.

І раптом він упав,

не годний далі бігти,

і шкіра молода

геть зморшками взялася,

і чорне, як смола,

волосся побіліло,

і дихання його

потроху гасло, гасло,

і врешті він помер.

Отак розповідають...

З села Мідзуное

Урасіма був родом.

Он там воно стояло1.

(Такахасі Мусімаро)

(IX, 1741)

А міг би жити

у країні вічності...

Та через своє серце -

а воно як меч! -

ти, чоловіче, наробив дурниць.

(Тякахасі Мусімаро)

(IX, 1791)

Якщо в степу,

де заночує подорожній,

осяде паморозь на землю -

ви ж бо його, мого синочка,

укрийте крилами, небесні журавлі!

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

1 Ця пісня — давня японська легенда, записана й оброблена Такахасі Мусімаро.

(X, 1870)

Не лий занадто,

Дощику весняний!

Бо якщо цвіт вишневий опаде,

Якого ще не бачив,

Прикро буде!

(Невідомий автор)

(X, 1972)

Очікувана осінь, мабуть, скоро! -

Я зрозумів,

Побачивши в полях

Гвоздики,

Що розквітли буйним квітом.

(Невідомий автор)

(X, 2077)

Мерщій, човняре,

Човен переправ!

Бо вдруге в цьому році

Мій коханий

Не зможе вже відвідати мене!1

(Невідомий автор)

(X, 2103)

Осінній вітер Холодом повіяв.

Ну, що ж! Рівняймо коней -

І в поля!

На пізній цвіт хаґі2 помилуватись.

(Невідомий автор)

1 За легендою, закохані зірки Вега та Волопас, які були розлучені богами, можуть зустрічатися лише раз на рік, переправляючись через Небесну Ріку.

2 Хагі — кущовидна рослина родини бобових з квітами рожевого та білого кольору (лат.: Lespedeza).

(X, 2128)

З осіннім вітром разом

До Ямато і гуси повертаються:

Десь там - за хмарами

Поволі затихають

І пропадають їхні голоси!

(Невідомий автор)

(X, 2144)

І гуси прилетіли,

І, зів’явши,

Обсипався на землю цвіт хаґі,

І навіть оленя

Вже посмутнішав голос!

(Невідомий автор)

(X, 2174)

Живу у курені,

Що збудував,

Збираючи врожай в осіннім полі.

Від холоду нічного рукави

Росою покриваються щоночі.

(Невідомий автор)

(X, 2180)

Після осінніх затяжних дощів

Промокнувши цілком,

Гора Касуґа1

Вбрання золотолисте

Одягла!

(Невідомий автор)

(X, 2216)

Для тих,

Хто ще не бачив цього дива,

Із давньої столиці я приніс

1 Касуґа — назва гори і мальовничої місцевості на схід від м. Нара.

У першім золоті осіннім

Гілку клена!

(Невідомий автор)

(XI, 2364)

Ти прошмигни в щілинку непомітно

Крізь занавіску

В перлах дорогих!

Якщо ж мене благопристойна ненька

Спитає: «Що це?»,

«Вітер!» - відповім.

(Невідомий автор)

(XI, 2417)

Як кипарис священний

Біля храму Фуру-Ісонокамі1,

Я також Уже зістарівся,

Але кохаю знову!

(Невідомий автор)

(XI, 2691)

Чи так, чи ні?

Вагатися не буду!

Тобі дарую тіло я своє,

Адже воно -

Що та роса ранкова!

(Невідомий автор)

(XI, 2769)

Моє кохання,

Мов травичка влітку:

Скільки не скошуй -

Все одно вона

1 Фуру(но) Ісонокамі(дзінґу) — давній синтоїстський храм, розташований у сучасному м. Тенрі (преф. Нара). За часів імператорів Анко (453-456) та Нінкена (488-498) тут знаходилась столиця країни.

Щоразу знову буйно виростає!

(Невідомий автор)

(XII, 2912)

Аби не дорікали мені люди,

Побачивши,

До тебе уві сні

Цієї ночі я прийду, коханий!

Не замикай хатиночку свою!

(Невідомий автор)

(XII, 2919)

Зав’язаний удвох

Шнурок таємний

Один ніколи я не розв’яжу,

Аж поки не зустрінемось

З тобою!

(Невідомий автор)

(XIII, 3283)

Хоча й кохаю, любий,

Відтепер

З тобою зустрічатися не зможу.

Аби тебе побачити вві сні -

Лише тому я засинати буду!

(Невідомий автор)

(XIII, 3321)

Не встигла ніч стемніти,

Як світає!

Я двері відчиняю і тебе

Із краю Кі1, коханий,

Виглядаю.

(Невідомий автор)

1 Кі (Кін) — історична назва провінції в південній частині о. Хонсю.

(XIII, 3351)

На гору Цукуба

падає сніг, чи що?

Навряд!

Це, мабуть, моя кохана

сушить там полотно.

(Невідомий автор)

Переклад І. Бондаренка

(XIV, 3400)

Навіть маленький камінчик

на березі річки,

але тільки той,

на який мій коханий наступить, -

я підберу як перлину.

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XIV, 3491)

Вербу зрубають -

Знову виростає!

А чим зарадити

На білім світі тим

Хто від свого кохання помирає?

(Невідомий автор)

Переклад І. Бондаренка

(XIV, 3515)

Якщо з часом забудеш обличчя моє -

подивися, коханий, на хмари,

що парують з землі

і стоять над вершинами гір,

подивися, будь ласка, й згадай...

(Невідомий автор)

(XIV, 3519)

Нагримала на мене твоя мати -

не впустила.

Блакитною хмаринкою

із дому вийди, люба!

На тебе подивлюсь - тоді піду.

(Невідомий автор)

(XIV, 3537)

Як те лоша крізь огорожу

скубне, бува, травиці жменьку -

лиш кілька хвилечок

я дівчину цю бачив.

Але яка ж вона моєму серцю люба!

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XIV, 3561)

Як дощ очікує

Потріскана від сонця

Земля в засохлім полі край воріт,

Так я тебе чекаю,

Мій коханий!

(Невідомий автор)

Переклад І. Бондаренка

(XIV, 3580)

Якщо ту хижу на узбережжі,

в якій ти маєш ночувати,

туман укриє -

знай:

це я зітхаю за тобою.

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XV, 3617)

Коли розчув крізь гуркіт водоспаду,

Що вниз зривається зі скель,

Цикади спів,

Столицю Нару

Пригадав відразу.

(Невідомий автор)

(XV, 3655)

Віднині, мабуть,

Осінь наступає:

У затінку сосновім

Серед гір

Свої пісні виспівують цикади!

(Невідомий автор)

(XV, 3678)

Не спиться -

Все сумую по коханій!

В осіннім полі олень усю ніч,

Також сумуючи,

Свою дружину кличе.

(Невідомий автор)

Переклад І. Бондаренка

(XV, 3772)

Коли почула я:

«Додому повернувся» -

Їй-бо, ледь-ледь не вмерла.

Бо враз майнула гадка:

«А чи не мій коханий?»

(Сано Отоґамі)

Переклад Г. Туркова

(XV, 3785)

Зозуле,

Зупинись хоча б на мить!

Коли кувати ти розпочинаєш,

Душа моя засмучена

Болить.

(Накатомі-но Якаморі)

(XVI, 3786)1

Все марилось мені:

Весна настане -

Прикрашу цвітом сакури себе...

Опав той цвіт,

1 За легендою, цей і наступний вірш були складені двома друзями, закоханими в одну дівчину. Звали її Сакурако (Вишенька). Аби примирити друзів, вона змушена була накласти на себе руки.

І сліду не лишилось!

(Невідомий автор)

(XVI, 3787)

Щороку,

Коли вишня зацвіте,

Твоїм ім’ям наречена,

Кохана,

З любов’ю буду згадувать тебе!

(Невідомий автор)

(XVII, 4018)

Холодний вітер

З гавані доносить

Плач журавля,

Що подругу свою

До себе кличе у затоку Наґо1.

(Отомо-но Якамоті)

(XVIII, 4060)

Піду додому,

Місяця діждавшись:

Засяють встромлені у зачіску мою

Плоди ясно-червоні

Помаранчі!

(Авата-но Окімі /принцеса Авата/)

(XIX, 4139)

Весняний сад

Увесь в рожевім сяйві

Квітучих персиків!

Красуня молода,

Мов зачарована, завмерла на дорозі.

(Отомо-но Якамоті)

1 Наґо — назва місцевості й морської затоки у провінції Еттю (одна з північних провінцій Ямато).

(XIX, 4202)

Катаємось у затінку гліциній

Уздовж затоки.

Хто не знає нас,

Побачивши, подумає:

Рибалки!

(Куме-но Цуґумаро)

(XIX, 4222)

Не лий занадто,

Дощику осінній!

Я золота кленового візьму,

Щоб показати

Дівчині коханій.

(Куме-но Хіроцуна)

(XIX, 4290)

Весняним полем

Стелиться серпанок,

А серцем - смуток:

Знову соловей

Витьохкує у затінку вечірнім.

(Отомо-но Якамоті)

(XIX, 4292)

У день весняний,

Вибілений сонцем,

Коли зринає жайворон увись,

Від самоти

На серці в мене смуток!

(Отомо-но Якамоті)

Переклад І. Бондаренка

(XX, 4322)

Моя дружина, мабуть,

за мною сильно тужить -

я у воді, коли схилюсь попити,

її обличчя бачу...

І жодна рисочка не позабулась!

(Невідомий автор)

(XX, 4325)

Коли б мої батьки

та й поробились квітами!

Як довелось би в подорож іти,

де в головах трава щоночі,

я б ніс перед собою їх!

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XX, 4337)

Зірвався з дому,

Наче птах з води,

Батькам своїм

Ні слова не сказавши...

Ох! Як же я розкаююсь тепер!

(Утобе-но Усімаро)

(XX, 4346)

Мою голівку

Пестили батьки,

Віщуючи мені

Щасливу долю.

Ніколи не забуду я тих слів!

(Хасебе-но Інамаро)

(XX, 4353)

Із краю рідного

Щодня лиш вітер віє!

А від дружини любої

Ніхто

Жаданого привіту не приносить!

(Мароко-но Мурадзі Отосі)

Переклад І. Бондаренка

(XX, 4375)

Побачив я:

стоять рядочком сосни.

Точнісінько,

як родичі мої,

коли вони мене випроводжали.

(Невідомий автор)

(XX, 4424)

Хотіла б найгустішим барвником

пофарбувати чоловіків одяг я!

Коли б узгір'ями

обходив він застави,

далеко й ясно бачила б його.

(Невідомий автор)

Переклад Г. Туркова

(XX, 4437)

Закуй, зозуле, знову,

Щоб про тих, кого уже немає,

Я згадала Й заплакала,

Почувши голос твій!

(Імператриця Ґенсьо)

Переклад І. Бондаренка

(XX, 4438)

Зозулечко,

лети до мене якнайближче

і тут співай!

Бо як мине цей час -

кому ж тоді твій спів потрібний буде?

(Сацу Мьокан)

Переклад Г. Туркова

(XX, 4516)

В Новому році

Ранньою весною

Нового снігу знову намело.

Що ж! Сніг сьогоднішній

Добробут обіцяє!

(Отомо-но Якамоті)

Переклад І. Бондаренка