Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010
Сінсен-вака-сю («Заново складена збірка японських пісень») 930 р.
Поетичні антології
Збереглося декілька давніх списків поетичної антології «Сінсен-вака-сю», укладеної Кі-но Цураюкі за наказом імператора Дайґо /897-930/ у 930 р., які містять різну кількість віршів. Ми користувалися найповнішим списком цієї поетичної збірки, до складу якого входить 361 вірш, зокрема, виданням: «Сінсен-вака(-сю)» // Нове популярне видання національних пісень (Сінсен-вака. Сінпен кокка тайкан).- Т.2.- Токіо: Кадокава-сьотен.- 1984.- С. 189-193. Однією з характерних особливостей цього списку «Сінсен-вака-сю» є те, що в ньому незначна кількість ієрогліфічних написань.
Для нової поетичної антології японської поезії, яку Кі-но Цураюкі назвав «Заново складена збірка японських пісень», 280 віршів поет узяв зі своєї попередньої антології «Кокін-вака-сю», що була укладена ним ще 905 р. також за наказом імператора Дайґо. Тобто можна припустити, що саме ці вірші Кі-но Цураюкі вважав найкращими у складі своєї першої збірки. Цілком зрозуміло, що для перекладу ми відбирали лише ті поетичні твори, які не були перекладені нами під час роботи над «Кокін-вака-сю».
Серед 361 танка «Сінсен-вака(-сю)» налічується 45 віршів самого Кі-но Цураюкі. Окрім цього, у новій антології були досить широко представлені також такі відомі поети того часу, як Сосей-хосі, Осі- коті-но Міцуне, Кі-но Томонорі, Ісе, Оно-но Коматі та ін., що теж є свідченням певних уподобань і поетичного смаку укладача збірки. Майже половина віршів антології «Сінсен-вака(-сю)» належала перу анонімних авторів.
І.П. Бондаренко
СІНСЕН-ВАКА-СЮ
(«Заново складена збірка японських пісень»)
I
Весняні та осінні пісні
(I, 5)
Свої літа рахую щовесни...
І лиш тепер помітив,
Що на скелі
Сосна-дівчинонька
Постаріла також!
(Сосей-хосі)
(I, 41)
Як легко переплутати
На схилах
Хмаринки білі в горах Йосіно
З вишневим білоцвітом
На узгір’ї!
(Кі-но Томонорі)
(I, 67)
Квітучих вишень колір
Яскравіший
Від будь-яких на світі кольорів -
Ні квітів інших, ні дерев
Не помічаєш!
(Кі-но Цураюкі)
(I, 75)
Якби серця зажурені сплести
В одну предовгу нитку,
І на неї
Нанизувати білі пелюстки,
Може, тоді б зберігся цвіт вишневий?
(Сосей-хосі)
(I, 112)
З багряних кленів листя наберу
В рукава кімоно1,
Щоб показати
Тому, хто впевнений,
Що осінь відійшла!
(Сосей-хосі)
(I, 115)
Весна відійде,
Вишні відцвітуть -
Лише тоді, моя стара столице2,
Нехай тебе «старою»
Знову звуть!
(Кі-но Цураюкі)
II
Літні та зимові пісні
(II, 136)
Не розбереш!
Змішався білий сніг
Із білим квітом сливи,
Та дорогу
Підкаже кожному казковий аромат!
(Оно-но Такамура)
(II, 143)
Даремно я чекаю уночі
Свою зозулю -
Мабуть, налякали
1 Кімоно — традиційний жіночий та чоловічий одяг.
2 Йдеться про м. Нара — столицю Японії в 710-794 рр.
Після дощу вечірнього
Стежки!
(Отомо-но Якамоті)
(II, 144)
Зима прийшла
І вводить у оману
Своїми витівками -
На сухих гілках
Розквітли раптом білосніжні квіти!
(Невідомий автор)
(II, 151)
Неначе інеєм
Покрилася хатинка,
Покинута людьми -
Такий ясний
Улітку місяць на нічному небі!
(Невідомий автор)
(II, 156)
Хотів би я послухати,
Про що
Співає соловейко у гніздечку,
Коли весна ще спить
Зимовим сном!
(Невідомий автор)
(II, 157)
Яскравими гвоздиками милуюсь,
Забувши навіть,
Що й моє життя,
Услід за часом
В небуття спливає!
(Кі-но Цураюкі)
III
Пісні-вітання і пісні скорботи
(III, 164*1)
(Складено з приводу смерті регента Фудзівара-но Тадафуса) Криваві сльози Ллються у ріку,
Що Білою2 назвали...
Бо цю назву дали їй люди
За твого життя!
(Сосей-хосі)
(III, 165*)
Численне птаство
На горі Сіо3,
Що в Сасіде4,
Тобі також щебече:
«Володарюй всі вісім тисяч літ!»
(Невідомий автор)
(III, 168*)
(Складено з приводу смерті Фудзівара-но Тосіюкі)
І в снах, і наяву
Його я бачу!
Такий уже цей світ -
Химерний сон,
Де наша плоть - цикади оболонка!
(Кі-но Томонорі)
(III, 171*)
Коли лягаю
І коли встаю -
1 Зірочкою після арабських цифр позначені вірші, які містяться також у антології «Кокін-вака-сю».
2 Ріка Біла (Сіракава) — річка поблизу м. Кіото.
3 Сіо(-яма) — гора; місцезнаходження не з’ясоване.
4 Сасіде — назва місцевості чи річки /?/; у тексті: «скелястий берег Сасіде».
Боги лиш знають,
Як я їх благаю,
Щоб довголіття
Вам вони дали! (Сосей-хосі)
(III, 174*)
Якщо колись
Над хаткою його
Ти пролетиш, зозуле, в іншім світі,
Перекажи,
Як плачу я за ним!
(Невідомий автор)
(III, 177)
Твоя провина,
Що моя любов
Відкрилась людям,
Мов сосна, з якої
Вбрання зелене раптом хтось зірвав!
(Невідомий автор)
(III, 178*)
Недовговічною
Вважав я лиш росу...
А нині й сам -
Хіба що з стебелинки
Ще не упав!
(Фудзівара-но Коремото)
(III, 180*)
(Складено з приводу смерті коханої Фудзівара-но Тадафуса)
Як не журись у каятті своїм:
Чому не ти?
Чому не ти раніше?
Як річки плин,
Не вернеться вона!
(Кан-ін-но Мьобу)
IV
Пісні розлуки і подорожні пісні
(IV, 191*)
У горах вишні
Вирішать за нас -
Залишитись мені
Чи вирушати?
Їх цвіт розлуки нам призначить час!
(Юсен-хосі)
(IV, 193*)
(Складено під час повернення принца Нінна до столиці після милування водоспадом Фуру1)
Намилуватися не встиг,
Як час прощатись!
Розлуки сльози капають з очей,
Підсилюючи
Струмінь водоспаду!
(Кенґей-хосі)
(IV, 195*)
(Склав, прощаючись з принцем Канемі після першої дружньої бесіди)
Прощаючись,
Я радість відчуваю!
Адже до зустрічі з тобою у цю ніч
Я взагалі не знав,
Чому радіти.
(Осікоті-но Міцуне)
(IV, 196*)
Як часто я,
Мандруючи по світу,
Собі під голову жмуток трави стелив
І іній струшував
1 Фуру — водоспад у преф. Нара.
Холодними ночами!
(Осікоті-но Міцуне)
(IV, 197*)
Ледь зачерпнув рукою з джерела -
Вже скаламутили
Краплинки чисту воду...
Так і з тобою
Спраглий розлучусь!
(Кі-но Цураюкі)
(IV, 198*)
Свою дружину У вбранні заморськім,
Покинувши, мандрую,
Та душа
В далекій подорожі спокою не знає!
(Арівара-но Наріхіра)
(IV, 199*)
Якби життя
Залежало лише
Від примх душі,
То, може б, і розлука
Такою тужною для мене не була!
(Сіроме)
V
Пісні кохання та різні пісні
(V, 222)
Як хвилі
У затоці Суміное
На берег рвуться -
Так моя душа
Щомиті поривається до тебе!
(Кі-но Цураюкі)
(V, 227)
В серцях людей -
То радість, то журба...
Чому ж тоді, скажіть,
Лише у мене
Від сліз не просихають рукави?
(Невідомий автор)
(V, 256)
Настане вечір,
Знову по оселях
Сандала1 закуряться свічечки...
Ну, а мені -
Як довго ще горіти?
(Невідомий автор)
(V, 268)
Старі Боги
З Фуру-Ісонокамі
Дощем погрожують,
Та я не з боязких:
Пообіцяв коханій - отже буду!2
(Отомо-но Катамі)
(V, 288)
Якби роса не випала,
То з ким Чекала б я
В цю довгу ніч осінню
Того, хто знову так і не прийшов?
(Невідомий автор)
1 У тексті оригінала: «каярі-бі" — «/сандалові/ пахощі», спеціальні ароматичні палички для церемоніального окурювання храмів або житла від комах.
2 Гра слів: яп. слово «фуру", що входить до складу назви храму, може означати також «іти» (про дощ).
(V, 308)
З любов’ю згадую
В Ісонокамі шлях
Через поля...
Як повернусь, водички
Насамперед поп’ю із джерела!
(Кі-но Цураюкі)
(V, 342)
Як та сосна маленька,
Що на скелі
Завмерла у мовчанні,
Так і я, пліток страхаючись,
Приховую кохання!
(Невідомий автор)
(V, 350)
Якщо любов лише в моїй душі
Продовжує яріти,
То виходить,
Що в світі цім
Жорстокий тільки я!
(Невідомий автор)
(V, 359)
Сосна над морем!
Скільки вже століть
Стоїть вона
На цьому узбережжі?
Хіба що хвилі знають її вік!
(Кі-но Цураюкі)
Переклад І.П. Бондаренка