Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Сінсен-вака-сю («Заново складена збірка японських пісень») 930 р.
Поетичні антології

Збереглося декілька давніх списків поетичної антології «Сінсен-вака-сю», укладеної Кі-но Цураюкі за наказом імператора Дайґо /897-930/ у 930 р., які містять різну кількість віршів. Ми користувалися найповнішим списком цієї поетичної збірки, до складу якого входить 361 вірш, зокрема, виданням: «Сінсен-вака(-сю)» // Нове популярне видання національних пісень (Сінсен-вака. Сінпен кокка тайкан).- Т.2.- Токіо: Кадокава-сьотен.- 1984.- С. 189-193. Однією з характерних особливостей цього списку «Сінсен-вака-сю» є те, що в ньому незначна кількість ієрогліфічних написань.

Для нової поетичної антології японської поезії, яку Кі-но Цураюкі назвав «Заново складена збірка японських пісень», 280 віршів поет узяв зі своєї попередньої антології «Кокін-вака-сю», що була укладена ним ще 905 р. також за наказом імператора Дайґо. Тобто можна припустити, що саме ці вірші Кі-но Цураюкі вважав найкращими у складі своєї першої збірки. Цілком зрозуміло, що для перекладу ми відбирали лише ті поетичні твори, які не були перекладені нами під час роботи над «Кокін-вака-сю».

Серед 361 танка «Сінсен-вака(-сю)» налічується 45 віршів самого Кі-но Цураюкі. Окрім цього, у новій антології були досить широко представлені також такі відомі поети того часу, як Сосей-хосі, Осі- коті-но Міцуне, Кі-но Томонорі, Ісе, Оно-но Коматі та ін., що теж є свідченням певних уподобань і поетичного смаку укладача збірки. Майже половина віршів антології «Сінсен-вака(-сю)» належала перу анонімних авторів.

І.П. Бондаренко

СІНСЕН-ВАКА-СЮ

(«Заново складена збірка японських пісень»)

I

Весняні та осінні пісні

(I, 5)

Свої літа рахую щовесни...

І лиш тепер помітив,

Що на скелі

Сосна-дівчинонька

Постаріла також!

(Сосей-хосі)

(I, 41)

Як легко переплутати

На схилах

Хмаринки білі в горах Йосіно

З вишневим білоцвітом

На узгір’ї!

(Кі-но Томонорі)

(I, 67)

Квітучих вишень колір

Яскравіший

Від будь-яких на світі кольорів -

Ні квітів інших, ні дерев

Не помічаєш!

(Кі-но Цураюкі)

(I, 75)

Якби серця зажурені сплести

В одну предовгу нитку,

І на неї

Нанизувати білі пелюстки,

Може, тоді б зберігся цвіт вишневий?

(Сосей-хосі)

(I, 112)

З багряних кленів листя наберу

В рукава кімоно1,

Щоб показати

Тому, хто впевнений,

Що осінь відійшла!

(Сосей-хосі)

(I, 115)

Весна відійде,

Вишні відцвітуть -

Лише тоді, моя стара столице2,

Нехай тебе «старою»

Знову звуть!

(Кі-но Цураюкі)

II

Літні та зимові пісні

(II, 136)

Не розбереш!

Змішався білий сніг

Із білим квітом сливи,

Та дорогу

Підкаже кожному казковий аромат!

(Оно-но Такамура)

(II, 143)

Даремно я чекаю уночі

Свою зозулю -

Мабуть, налякали

1 Кімоно — традиційний жіночий та чоловічий одяг.

2 Йдеться про м. Нара — столицю Японії в 710-794 рр.

Після дощу вечірнього

Стежки!

(Отомо-но Якамоті)

(II, 144)

Зима прийшла

І вводить у оману

Своїми витівками -

На сухих гілках

Розквітли раптом білосніжні квіти!

(Невідомий автор)

(II, 151)

Неначе інеєм

Покрилася хатинка,

Покинута людьми -

Такий ясний

Улітку місяць на нічному небі!

(Невідомий автор)

(II, 156)

Хотів би я послухати,

Про що

Співає соловейко у гніздечку,

Коли весна ще спить

Зимовим сном!

(Невідомий автор)

(II, 157)

Яскравими гвоздиками милуюсь,

Забувши навіть,

Що й моє життя,

Услід за часом

В небуття спливає!

(Кі-но Цураюкі)

III

Пісні-вітання і пісні скорботи

(III, 164*1)

(Складено з приводу смерті регента Фудзівара-но Тадафуса) Криваві сльози Ллються у ріку,

Що Білою2 назвали...

Бо цю назву дали їй люди

За твого життя!

(Сосей-хосі)

(III, 165*)

Численне птаство

На горі Сіо3,

Що в Сасіде4,

Тобі також щебече:

«Володарюй всі вісім тисяч літ!»

(Невідомий автор)

(III, 168*)

(Складено з приводу смерті Фудзівара-но Тосіюкі)

І в снах, і наяву

Його я бачу!

Такий уже цей світ -

Химерний сон,

Де наша плоть - цикади оболонка!

(Кі-но Томонорі)

(III, 171*)

Коли лягаю

І коли встаю -

1 Зірочкою після арабських цифр позначені вірші, які містяться також у антології «Кокін-вака-сю».

2 Ріка Біла (Сіракава) — річка поблизу м. Кіото.

3 Сіо(-яма) — гора; місцезнаходження не з’ясоване.

4 Сасіде — назва місцевості чи річки /?/; у тексті: «скелястий берег Сасіде».

Боги лиш знають,

Як я їх благаю,

Щоб довголіття

Вам вони дали! (Сосей-хосі)

(III, 174*)

Якщо колись

Над хаткою його

Ти пролетиш, зозуле, в іншім світі,

Перекажи,

Як плачу я за ним!

(Невідомий автор)

(III, 177)

Твоя провина,

Що моя любов

Відкрилась людям,

Мов сосна, з якої

Вбрання зелене раптом хтось зірвав!

(Невідомий автор)

(III, 178*)

Недовговічною

Вважав я лиш росу...

А нині й сам -

Хіба що з стебелинки

Ще не упав!

(Фудзівара-но Коремото)

(III, 180*)

(Складено з приводу смерті коханої Фудзівара-но Тадафуса)

Як не журись у каятті своїм:

Чому не ти?

Чому не ти раніше?

Як річки плин,

Не вернеться вона!

(Кан-ін-но Мьобу)

IV

Пісні розлуки і подорожні пісні

(IV, 191*)

У горах вишні

Вирішать за нас -

Залишитись мені

Чи вирушати?

Їх цвіт розлуки нам призначить час!

(Юсен-хосі)

(IV, 193*)

(Складено під час повернення принца Нінна до столиці після милування водоспадом Фуру1)

Намилуватися не встиг,

Як час прощатись!

Розлуки сльози капають з очей,

Підсилюючи

Струмінь водоспаду!

(Кенґей-хосі)

(IV, 195*)

(Склав, прощаючись з принцем Канемі після першої дружньої бесіди)

Прощаючись,

Я радість відчуваю!

Адже до зустрічі з тобою у цю ніч

Я взагалі не знав,

Чому радіти.

(Осікоті-но Міцуне)

(IV, 196*)

Як часто я,

Мандруючи по світу,

Собі під голову жмуток трави стелив

І іній струшував

1 Фуру — водоспад у преф. Нара.

Холодними ночами!

(Осікоті-но Міцуне)

(IV, 197*)

Ледь зачерпнув рукою з джерела -

Вже скаламутили

Краплинки чисту воду...

Так і з тобою

Спраглий розлучусь!

(Кі-но Цураюкі)

(IV, 198*)

Свою дружину У вбранні заморськім,

Покинувши, мандрую,

Та душа

В далекій подорожі спокою не знає!

(Арівара-но Наріхіра)

(IV, 199*)

Якби життя

Залежало лише

Від примх душі,

То, може б, і розлука

Такою тужною для мене не була!

(Сіроме)

V

Пісні кохання та різні пісні

(V, 222)

Як хвилі

У затоці Суміное

На берег рвуться -

Так моя душа

Щомиті поривається до тебе!

(Кі-но Цураюкі)

(V, 227)

В серцях людей -

То радість, то журба...

Чому ж тоді, скажіть,

Лише у мене

Від сліз не просихають рукави?

(Невідомий автор)

(V, 256)

Настане вечір,

Знову по оселях

Сандала1 закуряться свічечки...

Ну, а мені -

Як довго ще горіти?

(Невідомий автор)

(V, 268)

Старі Боги

З Фуру-Ісонокамі

Дощем погрожують,

Та я не з боязких:

Пообіцяв коханій - отже буду!2

(Отомо-но Катамі)

(V, 288)

Якби роса не випала,

То з ким Чекала б я

В цю довгу ніч осінню

Того, хто знову так і не прийшов?

(Невідомий автор)

1 У тексті оригінала: «каярі-бі" — «/сандалові/ пахощі», спеціальні ароматичні палички для церемоніального окурювання храмів або житла від комах.

2 Гра слів: яп. слово «фуру", що входить до складу назви храму, може означати також «іти» (про дощ).

(V, 308)

З любов’ю згадую

В Ісонокамі шлях

Через поля...

Як повернусь, водички

Насамперед поп’ю із джерела!

(Кі-но Цураюкі)

(V, 342)

Як та сосна маленька,

Що на скелі

Завмерла у мовчанні,

Так і я, пліток страхаючись,

Приховую кохання!

(Невідомий автор)

(V, 350)

Якщо любов лише в моїй душі

Продовжує яріти,

То виходить,

Що в світі цім

Жорстокий тільки я!

(Невідомий автор)

(V, 359)

Сосна над морем!

Скільки вже століть

Стоїть вона

На цьому узбережжі?

Хіба що хвилі знають її вік!

(Кі-но Цураюкі)

Переклад І.П. Бондаренка