Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Сецува (Буддійські легенди)

Терміном «сецува» («розповідь», «оповідання»; від яп. «сецу» - 1.Думка, погляд. 2.Теорія, доктрина. 3.Плітка, чутка; версія і «ханасу» - «говорити», «розповідати») позначається специфічний літературний прозовий жанр, який сформувався в японській літературі на початку IX ст. Йдеться про буддійські легенди, з яких складалися окремі самостійні збірки «сецува», що мали свою власну назву, переписувалися і розповсюджувалися по всій країні в численних списках. Цьому значною мірою сприяли початкові школи при буддійських храмах для дітей простолюддя - теракоя, які в цей історичний період повсюди почали з’являтися в Японії. Сецува активно використовували в навчальному процесі як своєрідні «підручники з релігійної моралі», а також для пропаганди вчення Будди серед простих селян, для яких саме така форма тлумачення канонічних догм буддизму була набагато доступнішою й цікавішою, ніж схоластичні проповіді буддійських проповідників.

Головними художніми особливості жанру сецува слід вважати:

1. Відсутність авторства окремих легенд-оповідань. Укладачі збірок сецува називали себе лише «записувачами» усних оповідань та загальновідомих легенд. Ось як, наприклад, писав про себе чернець Кьокай - укладач відомої збірки буддійських легенд під назвою «Ніхон-рьоікі» («Записи про японські дива», 822 р.): «Кьокай не наділений ні мудрістю, ні красномовством. Він тупий, як свинцевий меч, і почерк у нього не гарний. Він також дурний, як та людина, що поставила позначку на човні (натяк на китайську легенду-притчу про дурня, який, перепливаючи річку, випустив із рук меча і поставив мітку на човні напроти того місця, де той упав у воду, щоб потім його дістати- І.Б.), а коли він пише, то слова його в безладді. Проте його бажання творити добро не знає втоми, і він бруднить чистий папір, записуючи з помилками розповіді людей. Озирається - і йому стає соромно, серце його незадоволене, а обличчя і вуха червоніють... » (Нихон-рёики - Японские легенды о чудесах: Свитки 1-й, 2-й и 3-й / Перевод, предисл. и коммент. А.Н. Мещерякова. - СПб., 1995. - С. 102).

2. Сюжетне різноманіття збірок сецува.

3. Непостійність складу легенд, які входили до збірок сецува (навіть списків з однією назвою).

4. Вільне переміщення однакових за змістом легенд чи сюжетів з однієї збірки сецува до іншої.

5. Загальною філософсько-релігійною ідеєю всіх легенд була неминучість карми, тобто віддяка чи покарання за дотримання тієї чи іншої буддійської етичної догми, відповідно до чого розвивався конкретний сюжет.

6. Моралізування в кінці кожної легенди, що зближує сецува з таким відомим літературним жанром, як байка.

7. Поляризація рис характеру та вчинків героїв (поганий - гарний, добрий - злий, щедрий - жадібний тощо), що є характерною рисою народних казок.

8. Ідея соціальної («кармінної») справедливості - незалежно від соціального положення та ієрархічного щабеля, який посідає в суспільстві той чи інший герой, карма є неминучою для будь-кого.

9. Поступова демократизація жанру сецува в історії японської літератури:

а) китайська мова перших збірок сецува з часом замінюється японською, однак від самого початку, на відміну від епігонського характеру віршів-кансі, які теж писалися китайською мовою, японські сецува відображали виключно японську дійсність та японські реалії.

б) догматизм форми та змісту сецува (розгорнений заголовок, буддійська інтерпретація сюжету, моралізаторська кінцівка тощо), які не давали простору фантазії читача-слухача, поступово демократизуються й перестають бути обов’язковими елементами цього літературного жанру. У боротьбі двох тенденцій - національної поезії вака, що вимагала від читача чи слухача домислення, пробудження уяви тощо, і сецува - буддійського догматичного оповідання-проповіді з його детермінізованою (тобто заздалегідь визначеною) реакцією ад-ресата - перемогла перша (докл. про це див.: Горегляд В.Н. Японская литература VIII-XVI вв. - СПб., 2001. - С. 101).

Новизна жанру сецува в японській літературі полягала в тому, що в цих легендах людина вперше починає розглядатися через призму її саморозвитку і життєвих діянь. Спостерігається поступовий відхід від синтоїстських ідей незмінності суті людської душі, виникає можливість виправлення хоча й визначеної кармою долі ще за життя людини. Звідси - фантастичні подорожі й дивовижні повернення (воскресіння) реальних простих людей із царства бога смерті Емму, неможливі в традиційній синтоїстській міфології.

Найпопулярнішими й найвідомішими збірками сецува в історії японської літератури вважаються:

1. «Ніхон рьоікі» («Записи про японські дива»), яка була укладена ще 822 р., однак найдавніший список якої датується 904 р.. Повна назва цієї збірки зі 116 сецува у 3-х книгах-сувоях, автором якої вважається буддійський чернець Кьокай (або ще: Кейкай) із храму Якусідзі (м. Нара), була «Ніхон-коку ґемпо дзен-аку рьоікі » («Записи про дива, що трапилися в Японії через гарну та погану карми»).

2. «Кондзяку-моногатарі-сю» (досл.: «Збірка оповідань про те, що нині вже стало давниною» або скорочено: «Збірка давніх оповідань», 1120 р.) - найбільша за обсягом збірка сецува, яка містила понад 1000 буддійських легенд (31 сувій, з яких 3 - не збереглося), написаних японською мовою, але з великою кількістю буддійських термінів і застосуванням переважно ієрогліфічного письма. Про укладача збірки «Кондзяку-моногатарі-сю» відомо лише те, що він був ченцем одного з великих буддійських монастирів.

У передмові до першого сувою «Ніхон рьоікі» її укладач Кьокай пише про те, що метою його збірки є пояснення через сецува принципів прояву карми в житті людей:

«Кьокай із храму Якусідзі, що в Нарі, ретельно придивляється до людей. Є люди вчені, еле вчинки їх негідні, вони лише шукать зиску й домагаються багатства. Їх жадоба перевершує силу магніту, що притягує залізну гору. Вони прагнуть чужого і скупують власним. Вони - як ті жорна, що перемелюють навіть лушпиння зерен проса. Є й такі, що позіхають на власність храмів і перероджуються в телят, щоб відробити борг. Чи такі, що ображають ченців, накликаючи на себе різні лиха ще в цьому житті.

Інші шукають Шлях (до Будди), вершать належне і набувають дивних здібностей у цьому житті. Ще інші, увірувавши глибоко, чинять добро і досягають щастя за свого життя. Віддяка за добро і зло неухильна і невідступна як тінь. Страждання і щастя відгукуються услід (за добрими чи злими вчинками), як луна в гірській ущелині. Деякі, бачачи це або чуючи про це, дивуються, сумніваються й відразу ж забувають. У тих, хто соромиться власних гріхів, серце зараз же відгукується болем, і вони поспішають зникнути.

Якби (карма) не вказувала на те, що є добро, а що - зло, яким чином можна було б випрямити скривлене, з ’ясувати й вирішити, де добро, а де зло. Якби не віддяка за наші вчинки, то як можна було б виправити негідні серця і прямувати шляхом доброчинності?» (Нихон-рёики - Японские легенды о чудесах: Свитки 1-й, 2-й и 3-й / Пер., предисл. и коммент. А.Н. Мещерякова. - СПб., 1995. - С. 34).

Зразком для себе Кьокай вважав китайські збірки буддійських легенд Тан Ліня «Вісті з пекла» («Мін бао цзі», 650-655 рр.) і Мен Сянчжуна «Записи доказів, зібраних із сутри Ваджрашекхара» («Цзінь ган бань яо цзін цзі янь цзі», 718 р.). До речі, 14 із 116 легенд «Ніхон рьоікі» є прямим запозиченням із цих збірок, решта сецува мають суто японські сюжети (докл. про це див.: Свиридов Г.Г. Японская средневековая проза сецува: Структура и образ. - М., 1981. - С. 10-14).

А закінчує свою передмову до першого сувою «Ніхон рьоікі» її укладач такими словами:

«Розповіді людей суперечливі і багато що забувається. Однак бажання творити добро не має меж, хоч і боюсь я здатися занадто самовпевненим. Мудреці майбутніх поколінь, не глузуйте з мене! Нехай той, хто побачить ці історії про дива, відкине порок, заживе праведно і не чинить лиха, а до добра нехай прилине!»

«Японізація» загальнобуддійських сюжетів, а також відповідний «документалізм» дивовижних подій полягали в наступному:

1. Усі події мали часову прив’язку, тобто вказувався конкретний рік (за девізом правління або іменем імператора) і навіть місяць, а то й день, коли траплялася та чи інша пригода, про яку йшла мова.

2. Події мали чітку територіальну при’язку, тобто вказувалися село, повіт, провінція, назва храму чи палацу, де траплялася незвичайна пригода..

5. Наводилися реальні імена та прізвища буддійських проповідників, ченців, представників відомих аристократичних родів (Сьотоку- тайсі, Ґьоґі Содзу, імператор Сьому; члени родів Фудзівара, Отомо та ін.).

Кожна легенда мала розгорнену і красномовну назву, яка давала уявлення читачеві про її зміст. Зачин і кінцівка буди стандартними майже для всіх сецува. На початку легенди наводилося описання місця і посилання на час, коли трапилося те чи інше диво. А в кінці містилося моралізування на кшталт: «Вірно сказано: молитва не залишається без відповіді", «Ось що трапляється з тими, хто ...», «Ось які дива трапляються на світі!" чи просто «Ось такі дива!"".

За сюжетом і морально-виховною спрямованістю сецува, що входять до складу як «Ніхон рьоікі», так і інших давніх японських збірок буддійських легенд, можна розділити на кілька тематичних груп:

1. Сецува про необхідність шанобливого ставлення до буддійських ченців.

2. Сецува про необхідність шанування власних батьків.

3. Сецува про необхідність доброзичливого ставлення до тварин.

4. Сецува про віддяку за благодійні та благочестиві справи.

5. Сецува про покарання за ганебні вчинки.

6. Сецува про дива:

- раптове богатство (чого, до речі, майже не трапляється в християнських притчах;

- дивовижне зцілення від хвороб;

- врятування від смерті;

- воскресіння з мертвих, завдяки справедливості царя темряви Емму. У християнстві, як відомо, таких див було обмаль - воскресіння Лазаря і самого Ісуса Христа після його мученицької смерті на хресті.

Окрім «Ніхон рьоікі» і «Кондзяку-моногатарі-сю», слід згадати також ще кілька відомих збірок сецува, зокрема:

1. «Самбо екотоба» («Ілюстроване слово про три скарби», 984 р.), укладачем якої був Мінамото-но Таменорі - аристократ із Кіото. Принципова особливість цієї збірки сецува полягала в тому, що одна з її 3-х частин-сувоїв містила виключно «житія» 18 відомих буддійських проповідників, починаючи з Сьотоку Тайсі і його вірних послідовників.

2. «Одзьо ґокураккі» («Записи про вознесіння до Краю Вічної Радості», 984 р.), укладачем якої був чиновник по імені Йосісіґе-но Ясутане, котрий згодом став ченцем одного з буддійськіх монастирів, розташованих поблизу Кіото. При цьому, за традицією, він змінив своє світське ім’я Ясутане на буддійське Дзякусін. Його збірка сецува була незначною за обсягом і містила лише 42 буддійські легенди, головною тематикою яких були шляхи досягнення стану просвітління і нірвани, услід за якими відбувається відродження в раю будди Аміди.

3. «Дайнихон-коку хокекьо кенкі» або скорочено: «Хоке кенкі» («Записи про дива «Сутри лотоса»», середина XI ст.), що складалася з трьох сувоїв і налічувала у своєму складі 129 буддійських історій про різноманітні дива, які траплялися з відданими прихильниками останньої проповіді Будди. Автором цієї збірки сецува був чернець по імені Тінґен.

І.П. Бондаренко