Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Ніхон Рьоікі
Сецува (Буддійські легенди)

Сувій I

9. Слово про те, як дочка, викрадена орлом, зустрілася зі своїм батьком у далекій країні

При государині, що управляла Піднебесною з палацу Ітафукі в Асука-Кавара, навесні, у десятий рік Зайця, в одному гірському селі, що в повіті Сідзумі провінції Тадзіма, росла маленька дівчинка. Одного разу, коли вона гралася у дворі, орел схопив її, злетів у небо й поніс на схід. Мати з батьком кричали, плакали, стенали, але не знали, де шукати її. Тому вони провели заупокійну службу.

Минуло вісім років. У той час, коли Піднебесною управляв государ із палацу Наґара-но Тойосакі, що в Наніва, восени останньої декади восьмого місяця сьомого року Собаки, батько, викраденої орлом дівчинки, приїхав по справах у повіт Каса провінції Тамба. Він зупинився на ночівлю в одному будинку. Хазяйська дочка пішла до колодязя за водою. Гість хотів помити ноги й пішов разом з нею. Біля колодязя зібралися сільські дівчата, які теж прийшли по воду Вони вирвали цебро в дочки хазяїна й не віддавали його. В один голос вони кричали: «Навіть орел не зжер тебе. Чому ти така невихована?». Вони сварилися й били її.

Побита, дівчинка повернулася додому в сльозах. Хазяїн запитав: «Чому ти плачеш?» Гість повідав все, як було, й запитав, чому дівчата сварилися й били її, промовлючи, що навіть орел не зжер її. Хазяїн відповідав: «Тоді-то й тоді-то, коли я забрався на дерево, щоб наловити голубів, із західної сторони прилетів орел з дівчинкою [у пазурах] . Він сів у гніздо, щоб нагодувати пташенят. Дівчинка кричала від страху. Орлята злякалися й не стали клювати її. Я почув плач вихопив дівчинку з гнізда і спустився вниз. Ось так трапилося, що я виховав цю дівчинку». За часом події гість здогадався, що перед ним, безсумнівно, його дочка. Плачучи й ридаючи, батько розповів, не приховуючи, як орел викрав її. Хазяїн повірив йому й дозволив дівчинці [повернутися до батьків].

О! Трапилося так, що батько зупинився на ночівлю у будинку, де перебувала його дочка, і він знову знайшов її. Воістину: Небо змилувалося й допомогло йому. Глибокий зв'язок між батьком і дитиною. Такі от чудеса.

10. Слово про те, як [батько] привласнив добро сина й переродився волом, і про чудо, що трапилося з ним

За давніх часів у селі Ямамура, що в повіті Соу-но Камі провінції Ямато, жив-був чоловік по імені Кура-но Іеґімі. Одного разу дванадцятого місяця задумав він читати сутри Великої Колісниці, щоб замолити свої гріхи. Він сказав слузі: «Приведи ченця». Слуга запитав: «У який храм я повинен піти за ченцем?» [Іеґімі] відповів: «У будь-який. Попроси того, кого зустрінеш [першим]».

Як йому й було велено, слуга повернувся додому із ченцем, що зустрівся йому по дорозі. Іеґімі благоговійно зробив приношення. Увечері, після закінчення служби, чернець зібрався спати й накрився ковдрою, приготовленою хазяїном. Отут чернець подумав: «А чи не краще взяти ковдру й піти зараз, не чекаючи завтрашніх подарунків?» Раптом він почув: «Не смій брати ковдру!» У великому страху й переляку чернець оглянув будинок, намагаючись знайти, хто сказав це, але виявив лише вола. Він стояв під навісом комори. Чернець підійшов до нього, і той сказав: «Я - батько Іеґімі. У минулому народженні я віддав людям десять снопів рису, не порадившись з сином. На кару за гріх у нинішнім житті я переродився волом. Як ти, чернець, можеш із легкою душею викрасти ковдру? Якщо сумніваєшся в моїх словах, приготуй мені [завтра] людське сидіння. Я піднімуся й сяду на нього. Тоді переконаєшся, що я - його батько». Отут чернець засоромився й ліг спати.

Зранку, після закінчення служби, чернець сказав: «Відішліть сторонніх подалі». Зібрав родичів хазяїна й, нічого не приховуючи, повідав їм про те, що трапилося. Хазяїн засмутився, підійшов до вола, поклав йому соломи й сказав: «Якщо ти й справді мій батько, лягай сюди». Віл підігнув коліна й ліг. Родичі запричитали й заплакали вголос, говорячи: «Воістину - батько наш перед нами». Хазяїн поклонився волу й сказав: «Прощаю тобі вчинене в минулому народженні». Почувши його слова, віл важко зітхнув і заплакав. У той же день, у годину Мавпи, він помер. А хазяїн нагородив ченця ковдрою й іншим добром, збільшуючи благодіяння для свого батька. Як можна не вірити в кармічне воздаяння?

15. Слово про те, як злодій був покараний у цьому житті за те, що він переслідував ченця, що просив милостиню

Давним-давно, у часи старої столиці, жив один дурень. Він не вірив у карму. Один раз він побачив, як чернець просить милостиню, розлютився й вирішив схопити його. Чернець втік на залите водою поле, але [злодій] наздогнав його й схопив. Отут чернець не витримав і прокляв його. Дурень же впав на землю й став качатися, як божевільний. А чернець втік дуже далеко.

У цього [дурня] було два сини. Щоб зняти прокляття з батька, вони відправилися в храм і попрохали про те ченця. Однак, коли той довідався про обставини справи, то відмовився прийти. Ще не один раз сини приходили і з жаром прохали врятувати їх батька. Нарешті чернець погодився. Як тільки він прочитав початок глави «Каннонбон», [дурень] звільнився від прокльону. Після цього він віднайшов віру й почав уникати зло, а добро творити.

16. Слово про те, як людина, що не мала співчуття, була покарана у цьому житті за те, що здирала шкіру з живих зайців

У провінції Ямато жив один чоловік. Дотепер невідомо, де він народився і як було його ім'я. Із самого народження він не мав співчуття і радів, коли вбивав живе. Він ловив зайців, здирав з них шкіру й потім відпускав у поле.

Прошло небагато часу, і все тіло його покрилося жахливими наривами, шкіра загноїлася, і страждання його не мали кінця. Вилікуватися він не зміг і помер у муках.

Близька година воздаяння в цьому житті! Подумай про себе й будь добрим [до інших]. Потрібно бути співчутливим.

21. Слово про покарання в цьому житті за безжалісне навантеження на коней непомірних тягарів

За давніх часів у провінції Каваті жив торговець динями. Ім'я його було Ісоваке. Він навантажував на коней непомірні тягарі. Коли кінь не міг зрушити з місця, він зі злістю бив його батогом, змушуючи йти. У коня, виснаженого перевезенням тяжких вантажів, з очей текли сльози. Продавши дині, він убивав коня. Так він убив багато коней. Одного разу він глянув у казан з кропом, як два його ока [впали туди] і зварилися. Близьке воздаяння в цьому житті! Потрібно вірити в карму. Бачиш тварин - [а насправді] це наші батьки в минулому. Ми проходимо через шість шляхів життя й чотири форми народження і тому не можна не бути жалісливим.

23. Слово про злодія, що зневажав обов’язком сина стосовно своєї матері й накликав на себе покарання в цьому житті

У повіті Соу-но Камі провінції Ямато жив злодій. Його справжнє ім'я невідоме. Люди називали його Міясу. У ті часи, коли государ з палацу Наніва царював у Піднебесній, злодій став студентом. Він вивчав книги заради забави, а про власну матір не піклувався. Мати взяла в нього в борг рис, але не змогла повернути борг. Міясу ж обурювався й квапив її. При цьому він сидів на високій подушці, а мати - на підлозі.

Друзі не могли спокійно дивитися [на його нешанобливість]. Вони говорили: «Добра людино, чому ти зневажаєш обов’язком сина? Інші [сини] заради порятунку батьків будують пагоди, вирізають статуї буди, переписують сутри, запрошують ченців на час літньої самотності. Ти багатий, і в тебе вдосталь рису, який ти можеш позичати. Чому ти не шануєш матір - адже це суперечить тому, що написано в книгах?» Міясу не слухав їх і говорив: «Відчепіться від мене». Тоді вони повернули борг матері, разом підвелися й одразу пішли.

Мати ж оголила груди, горювала й плакала, примовляючи: «Коли ростила тебе, не знала відпочинку ні вдень, ні вночі. Бачу, як інші діти виконують свій обов’язок сина. Я думала, що зможу так само опиратися на тебе, але замість цього терплю одні приниження. Не таким хотіла я бачити тебе. Я віддала тобі рис, ти ж відплати мені за молоко, яким я вигодувала тебе. Із сьогоднішнього дня зв'язок між матір'ю й сином переривається. Нехай Небо знає це, нехай Земля знає. О, як мені сумно й гірко!»

Не промовивши ні слова, Міясу здійнявся, пішов у задню половину будинку, взяв папіру на якому були записані його боржники, і спалив їх у саду. Потім пішов у гори. Розум його скаламутився, волосся розтріпалося, тіло покрилось ранами. Він бігав туди-сюди, як одержимий, а коли повернувся назад, то у своєму будинку жити не став. Через три дні раптом трапилася пожежа. Будинок, комора - усе разом згоріло. Його дружині й дітям не було, де жити. Ніхто не допоміг Міясу, і він помер від голоду й холоду.

Як можна не вірити, що воздаяння в цьому житті - поруч? Тому-то в сутрі і говориться: «Той, хто не виконує обов’язок сина, провалиться в пекло, а той, хто піклується про своїх батьків, - піднесеться до Пречистої Землі». Про це говорить Татхаґата, і це слова істини, промовлені [навчанням] Махаяни.

30. Слово про чудесне покарання за безжалісне присвоєння речей і за несправедливі вчинки

Касіваде-но Омі Хірокуні був помічником управителя повіту Міяко провінції Будзен. У ті часи, коли в Піднебесній царював государ з роду Фудзівара, восени другого року ери Кейун, п'ятнадцятого дня дев'ятого місяця другого року Змії, Хірокуні раптово помер. На четвертий день, у годину Мавпи, він ожив і розповів: «Прийшли за мною два посланці - дорослий чоловік й отрок. Пройшов я з ними шлях у два перегони. На нашому шляху була широка ріка, і ми переправилися через неї по мосту, прикрашеному золотом. Від моста відправилися далі й потрапили в країну дивовижну. Я запитав у посланців: "Що це за країна?" Відповіли вони: "Це південна країна". Коли дійшли до столиці, вісім озброєних стражників повели нас. Спереду ми побачили золотий палац. Увійшли у ворота палацу й побачили царя. Він сидів на золотому троні. Цар сказав мені: "Я покликав тебе за проханням твоєї дружини". Він покликав якусь жінку. Я впізнав у ній покійну дружину. Залізні цвяхи простромлювали її від верхівки до заду й від чола до шиї, а залізний ланцюг сковував руки й ноги. Вісім чоловіків тягли її. Цар запитав: "Ти впізнаєш цю жінку?" Я відповів: "Так, це моя дружина". Тоді він запитав: "Ти знаєш, у чому вона тебе обвинувачує?" Я відповів: "Не знаю". Я запитав жінку, і вона промовила: "Зараз скажу. Ти вигнав мене з будинку, і тому я відчуваю злість, ненависть і лють". Цар сказав мені: "На тобі гріха немає. Повертайся додому. Але не смій розповідати про Країну Мертвих. Якщо хочеш побачити батька, ступай на південь".

Пішов я на південь й справді побачив батька. Він стояв й обіймав розпечений мідний стовп. Тридцять сім цвяхів простромлювали його тіло. Щодня його били залізним ціпком: триста разів ранком, триста - удень і триста - ввечері. Усього ж виходило дев'ятсот разів.

Я побачив його й сумно запитав: "О батько! За що ти приймаєш такі тортури?" Батько сказав: "Мій сину! Хіба ти не знаєш? Щоб нагодувати дружину й дітей, я вбивав тварин, змушував віддавати десять рьо тканини за позичені в мене вісім, позичав малий гон рису, а брав великий гон, віднімав у боржників їх добро. Я плутався з чужими дружинами, не піклувався про батьків, не почитав старших, ображав тих, хто не був рабами. За ці гріхи в моє маленьке тіло забили тридцять сім залізних цвяхів, щодня мене б'ють залізним ціпком дев'ятсот разів. Який біль, які страждання! Коли ж мої гріхи будуть спокутані? Коли моє тіло знайде спокій? Для спокути гріхів моїх скоріше приступай до виготовлення статуй будд, переписуй сутри. Пам'ятай про те завжди. Сьомого дня сьомого місяця я обернувся змією, і, голодний, хотів уповзти у твій будинок. Ціпком ти викинув мене геть. П'ятого дня п'ятого місяця я обернувся рудим щеням і прибіг до твого будинку. Ти ж кликнув пса, нацькував його на мене, і я повернувся голодним і втомленим. Але коли я обернувся кішкою й прийшов у твій будинок у перший день Нового року, ти дав мені м'яса й іншої їжі, і я наситився на три роки. Я більше не відрізняю старшого брата від молодшого, високого від низького. Я став псом, що пожирає власну слину. І знову я обернуся рудим щеням!"

Якщо зробити приношення в один рьо рису, [після смерті] будеш мати їжі на тридцять днів; якщо зробити приношення в одну одежину, [після смерті] будеш одягнений рік. Той, хто замовляє читання сутр, стане жити в східному золотому палаці, а потім буде народжений на тому небі, на якому побажає. Той, хто виготовляє статуї будд, народиться в західній Пречистій Землі вічного життя. Той, хто відпускає на волю тварин, народиться в північній Пречистій Землі вічного життя. Хто поститься день, буде мати їжу на десять років.

Зляканий воздаянням за добрі й злі справи, я відправився назад. Дійшов до моста, але стражник, що охороняв ворота, перепинив шлях і сказав: "Хто зайшов сюди, не повертається". Я бродив там, поки не з'явився отрок. Побачивши його, стражник упав на коліна. Отрок покликав мене, провів до бічних воріт і відчинив їх. Коли я виходив, він сказав: "Поспішай скоріше". Я запитав його: "Хто ти?" Той відповів: "Знай: я - сутра "Кандзеонґйо", що ти переписав ще хлопчиком". Сказав так і вийшов. Подивився - а я вже ожив».

Хірокуні записав і повідав, як він потрапив у Країну Мертвих і переконався у воздаянні за добрі й злі справи. Його розповідь підтверджує те, про що багато говориться в сутрах Великої Колісниці. Хто засумнівається в тому? Тому-то на підтвердження й говориться в сутрі: «Солодка роса сьогодення обертається залізними цвяхами в майбутньому».

Щоб надолужити гріхи батька, Хірокуні виготовляв статуї будд, переписував сутри й робив приношення Трьом Скарбам, виконуючи обов'язок сина. З тих пір він відринув зло й жив праведно.

31. Слово про ревне шанування Каннон, молитвах про багатство й про дарування щастя в цьому житті

У ті часи, коли колишній государ Сьо хо Одзін Сьому царював у Піднебесній з палацу Нара, Мітесіро-но Адзумабіто відправився в гори Йосіно, щоб виконувати Закон [Будди] і молитися про багатство. Пройшло три роки. Він молився, призиваючи Каннон, і говорив: «Намас! Прошу тебе: дай мені десять тисяч кан мідних монет, десять тисяч коку білого рису й багато гарних жінок».

У той час в Авата-но Асомі, що носив молодший третій ранг, була дочка, що ще не пізнала чоловіка й не була заміжня. Раптом вона занедужала, перебуваючи в їх будинку в Хіросе. Вона часто хворіла, страждала й ніяк не могла одужати. Авато сказав вісьмом посланцям, щоб вони покликали ченців й упасака з вісьмох сторін. Вони зустріли Адзумабіто й, поклонившись йому, просили читати його заклинання. Сила заклинань вилікувала дочку. Вона полюбила Адзумабіто й віддалася йому. Її родичі схопили Адзумабіто й замкнули його. Дочка ж не могла стримати своєї любові - плакала й не відходила від того місця, [де він був заточений]. Родичі порадилися й звільнили Адзумабіто, віддали йому в дружини дочку й зробили його спадкоємцем всіх багатств будинку. Порадившись, йому подарували п'ятий ранг.

Пройшло скількись-то років, і його дружина сильно захворіла. Вона сказала молодшій сестрі: «Я вмираю. У мене є одне прохання. Чи вислухаєш його?» Сестра відповіла: «Зроблю, як ти того побажаєш». Старша сестра сказала: «Я ніколи не забуду благодіяння Адзумабіто. Віддай за нього свою дочку, щоб вона стала хазяйкою в будинку». Молодша сестра виконала її волю, віддала дочку заміж за Адзумабіто, і та стала хазяйнувати в будинку.

Адзумабіто була дарована щаслива доля в цьому житті. Досяг він того своїми молитвами чудотворними, зверненими до всемогутньої Каннон. Хто в тім засумнівається?

Сувій II

8. Слово про воздаяння в цьому житті за звільнення краба й жаби

Окісоме-но Омі Таіме була дочкою черниці Хо:ні, ігумені жіночого монастиря Томі у столиці Нара. Ревно йшла вона шляхом [Будди] і зберігала дівочу цноту. Не упускаючи ні дня, з ретельністю збирала трави й підносила їх високодоброчесному Ґьоґі.

[Один раз Таіме] відправилася в гори за травами й побачила, як великий змій заковтує велику жабу. Вона попросила великого змія: «Віддай жабу мені». [Змій] не погоджувався й продовжував заковтувати її. Попросила ще раз: «Якщо відпустиш її, буду щаслива й стану твоєю дружиною». Почувши це, великий змій високо підняв голову, подивився в обличчя жінці й виплюнув [жабу]. Жінка ж призначила змію строк, сказавши: «Приходь через сім днів».

Коли підійшов призначений час, вона зачинила будинок і схоронилася. [Змій] прийшов точно в призначений час і став бити в стіну хвостом. Наповнившись жахом, жінка зранку звернулася до високодоброчесного [Ґьо:ґі], відправившись до нього в гірський храм Ікома. Він сказав: «Подітися тобі нікуди. Але ти повинна суворо дотримуватись заповідей».

[Таіме] повернулася, зміцнившись у вірі в Три Скарби й [сповнена рішучості] дотримуватись п'яти заповідей.

По дорозі вона зустріла якогось старця. Він ніс великого краба. Запитала: «Як тебе звати, старий? Прошу тебе - віддай краба мені». Старець відповідав: «Я - Едоі-но Німаро з повіту Ухара провінції Сеццу. Мені сімдесят вісім років. Дітей у мене немає, і нікому нагодувати мене. Був я в Наніва, і там мені дістався краб. Але я вже обіцяв його одній людині й віддати тобі не можу». Тоді жінка зняла свій одяг, щоб обміняти його [на краба], але [старець] не погоджувався. Коли вона зняла матамо, старець нарешті поступився. [Таіме] повернулася із крабом додому, покликала високодоброчесного, і, помолившись, вони відпустили краба на волю. Високодоброчесний вимовив: «Як шляхетно! Як добре!»

У восьму за рахунком ніч змій прийшов знову, забрався на дах, розгріб солому й вліз у будинок. Жінка тремтіла від страху. Щось стрибало й стукало біля її ліжка.

Зранку вона побачила великого краба й великого змія, розірваного на шмаття. Тоді вона зрозуміла: викуплений і звільнений нею краб відповів добром на добро. Отут виявилася й сила, досягнута дотриманням заповідей. Бажаючи довідатися правду, [Таіме] розпитувала про старця, але не знайшла його. Вона зрозуміла, що святий обернувся старим. Такі от чудеса.

12. Слово про воздаяння в цьому житті й про допомогу крабів, що була надана ними за те, що їх і жабу викупили й відпустили на волю

У повіті Киї провінції Ямасіро жила одна жінка. Ім'я її невідоме. З народження відрізнялася вона глибокою співчутливістю, вірила в карму, дотримувалась п'ятьом заповідям, володіла десятьма чеснотами і не вбивала тварин.

Під час правління государя Сьо:му пастушки з її села піймали вісім крабів у гірській ріці й намірилися засмажити їх і з'їсти. Побачивши це, жінка стала просити, говорячи: «З добрими намірами прошу вас - віддайте мені крабів». Юнаки ж не слухали її, відмовляючи їй зі словами: «Ми засмажимо їх і з'їмо». З жаром продовжувала вона просити їх і зняла свій одяг, щоб викупити [крабів]. Тоді юнаки поступилися їй. Вона покликала ченця Ґідзен, щоб з молитвою відпустити їх на волю.

Після цього вона відправилася в гори й побачила, як великий змій заковтував велику жабу. Вона попросила великого змія: «Віддай мені цю жабу - і я піднесу тобі безліч священних тканин». Змій не відповідав. Жінка зібрала священні тканини й молилася, говорячи: «Я буду почитати тебе божеством. Прошу тебе з добрими намірами - поступися мені [жабою]». [Змій] не піддавався й продовжував заковтувати жабу. І знову вона сказала змію: «Віддай жабу - і я стану твоєю дружиною. Прошу тебе поступитися нею мені». Тоді змій погодився, високо підняв голову, подивився жінці в обличчя й виплюнув жабу. Жінка призначила змію строк, сказавши: «Приходь до мене через сім днів».

Нічого не приховуючи, вона розповіла батькові з матір'ю про цього змія. Батько з матір'ю стали горювати, говорячи: «Що за погань змусила тебе, нашу єдину дочку, пообіцяти те, чого не можна виконати?»

У цей час високодоброчесноий Ґьоґі жив у храмі Фукаоса, що в повіті Кіі. [Жінка] відправилася до нього й повідала про те, що трапилося. Високодоброчесний вислухав її й сказав: «Важко прийдеться тобі. Одне скажу - твердо вір у Три Скарби». Одержавши таке наставлення, вона повернулася додому. Коли настала призначена ніч, вона зачинила будинок, зібралася із силами й створила безліч молитов зі сподіванням на Три Скарби. Змій плазував навколо будинку ще й ще раз, стукав у стіни хвостом, потім забрався на дах, прогриз діру в соломі й упав перед жінкою. Однак змій не добрався до тіла жінки. Тільки щось стукало й стрибало - немов хтось кусався й гризся. Зранку вона побачила вісім крабів, тих, що зібралися разом, і змія, розірваного на шматки. Тоді вона зрозуміла, що викуплені й відпущені нею на волю краби віддячили їй.

Навіть непросвітлена комаха відплачує за доброту. Тим більше людина не повинна забувати про зроблене їй благодіяння.

Після того, що трапилося в провінції Ямасіро стали почитати великих крабів з гірських рік і відпускати їх на волю, творячи добро.

14. Слово про бідну принцесу, що почитала статую Кітідзьотенньо, і про воздаяння в цьому житті

В часи правління государя Сьо:му двадцять три принци і принцеси вмовилися по черзі задавати бенкети. Серед них була одна бідна принцеса. Уже двадцять два принци і принцеси свої бенкети закінчили. І тільки вона одна ще не виставила частування. Але пригощати їй не було чим. Соромлячись своєї бідної долі, пішла вона в молельню Хаторідо:, що в лівій частині Нара. Повернувшись обличчям до статуї Кітідзьо: тенньо, вона плакала, говорячи так: «У минулих народженнях посіяла я насіння бідності й зараз бідна. Мене пригощали на чужих бенкетах, і я легковажно поїдала їжу, приготовлену іншими. У мене ж їжі немає. Молю тебе - даруй мені статок». Раптом вбіг син принцеси й сказав матері: «Зі старої столиці прибули рясні страви». Почувши його слова, мати-принцеса вибігла [із храму] і побачила свою годувальницю. Годувальниця сказала: «Я чула, ти приймаєш гостей, і доставила тобі їжу». Їжа й питво були надзвичайно ароматними. І всього було вдосталь. Весь посуд був зроблений з металу, і його несли тридцять чоловік.

Прийшли принци з принцесами й залишилися частуванням задоволені. Воно було розкішніше, ніж у них. Вони звеличували багатство принцеси й говорили так: «Якби вона була бідна, то не змогла б приготувати таких рясних страв. Вони краще наших». Танці й пісні були прекрасні, як небесна музика. Хтось знімав одяг і дарував [принцесі], інші обдаровували її платтями. А хтось підносив їй гроші й шовк, полотна й бавовну. Радість [принцеси] не знала меж, і вона віддала цю одежу годувальниці. Потім пішла в храм, щоб подякувати високоповажній статуї, і раптом побачила на ній одяг, що вона подарувала годувальниці. Сповнившись сумнівів, вона відправилася до неї, але та відповідала: «Нічого не знаю».

Вірно кажу - бодхісаттва відгукнулася й обдарувала [принцесу]. Принцеса ж розбагатіла й від бідності більше не страждала. Такі от чудеса.

19. Слово про чудо, що сталося з жінкою, що почитала сутру «Сінґьо», і про те, як вона відвідала в цьому житті палац царя Емма

Токарі-но Убаі народилася в провінції Каваті. Її називали так тому, що вона походила із сім'ї Токарі-но Суґурі. З народження володіла вона чистим серцем, вірила в Три Скарби й невпинно читала сутру «Сінґьо:».

Голос її був настільки благозвучний, що ченці й миряни вклонялися перед нею.

У часи правління государя Рьому одного разу лягла Убаі спати, і, нудоти не відчуваючи, раптом померла. І стала вона перед царем Емма. Цар побачив її, встав, приготував їй сидіння, послав циновку й посадив. Він сказав: «Говорили мені, що добре читаєш ти «Сінґьо:». Хочу послухати тебе. За тим тільки й призвав тебе ненадовго. Читай, а я буду слухати». Вона стала читати. Цар послухав її, зрадів, здійнявся з сидіння, потім впав на коліна й сказав з повагою так: «Як прекрасно! Правду говорили мені про тебе». Минуло три дні, і він сказав: «А тепер негайно повертайся».

Коли вона залишала царський палац, у воріт стояли три чоловіки в жовтому одязі. Побачивши Убаі, вони сказали з радістю: «Бачилися ми з тобою один-єдиний раз. Потім же засмучувалися, тому що зустріти тебе не траплялося. А тепер зустріли негадано. Іди й скоріше повертайся додому, а через три дні зустрінемо тебе неодмінно на східному ринку в стольному місті Нара».

Убаі попрощалася з ними, додому повернулася й ожила. На третій день, зранку, вирішила вона піти на східний ринок у столицю. Прийшла на ринок, чекала цілий день, так нікого не дочекалася. Тільки бідняк один з'явився через східні ворота сутрами торгувати. Він показував їх, говорячи: «Хто-небудь хоче купити сутри?» Пройшовши повз Убаі, він вийшов через західні ворота. Убаі захотіла купити сутри, і вона відправила слугу, щоб той повернув [бідняка]. Вона розгорнула сутри й побачила, що це були два сувої сутри «Бонмокьо:» й один сувій сутри «Сінґьо:», що вона переписала колись. Сутри викрали до їхнього освячення, і вона дарма шукала їх багато років. Її серце зраділо, і, хоча вона тепер знала, хто викрав їх, запитала: «Скільки ти хочеш за ці сутри?» [Бідняк] відповідав: «По п'ятсот мон за кожен сувій». [Убаі] заплатила стільки, скільки він просив. І тоді вона зрозуміла, що три чоловіки, з якими вона вмовилася зустрітися, були трьома сувоями. Вона влаштувала службу із читанням сутр і поглибила свою віру в карму. Зі старанністю читала вона сутри, не знаючи відпочинку ні вдень, ні вночі.

Яке чудо! У сутрі «Неханґьо» говориться на підтвердження: «Якщо вершиш добро, ім'я твоє запам'ятають небожителі. Ім'я лиходія ж запам'ятають у пеклі».

34. Слово про те, як сирота почитала бронзову статую Каннон, і про дивовижне воздаяння в цьому житті

У селі, що на околицях храму Уедзукі в правій частині Нара, жила сирота. Чоловіка в неї не було, ім'я її невідомо. При житті батьків [сім'я] була дуже багатою й заможною. Вони побудували багато будинків і комор, відлили бронзову статую бодхісаттви Каннон висотою у два сяку й п'ять сун.

Поставивши біля будинку молитовню, помістили туди статую й робили приношення.

Під час правління государя Сьому батьки вмерли, раби розбіглися, коні й корови поздихали. Багатство кануло, будинок збіднів. [Сирота] сама наглядала за спустілим будинком, удень і вночі гірко плакала, сльози лила. Почувши, що бодхісаттва Каннон добре виконує молитви, вона прив'язала мотузку до руки бронзової статуї, зробила приношення квітами, пахощами й лампадами й молилася про багатство, говорячи так: «Я одна залишилася, сирота. Батьки вмерли. У мене нічого немає, і будинок мий бідний. Мені нема чим підтримати тіло. Молю тебе: зроби мене багатою, тільки скоріше, не барися». Так вона бідкалася-молилася день і ніч.

У селі жив багатій. Його дружина померла, він був вдівцем. Побачивши дівчину, він велів свасі посвататися до неї. Дівчина відповіла: «Я бідна. Тіло моє голе, у мене немає одягу. Мені нема чим покрити обличчя - як я можу говорити з ним?» Сваха повернулася й розповіла про те чоловіку. Той вислухав її й сказав: «Я добре знаю, що вона бідна й у неї немає одягу. Але згодна вона чи ні?» Сваха пішла [до сироти] і передала його слова. Дівчина знову відмовилася. Тоді чоловік прийшов без дозволу сам. [Дівчина] погодилася, і вони спали разом. Наступного дня з ранку до вечора лив дощ. Дощ не припинявся, і [вдовець] не йшов. Так тривало три дні. Чоловік зголоднів й сказав: «Я хочу їсти. Дай мені що-небудь». Дружина сказала: «Буде виконано». Вона розвела вогонь у вогнищі й поставила порожній казан, сіла навпочіпки й витирала [сльози] із щік. Вона ходила по порожньому будинку й важко зітхала. Сполоснувши рот і вимивши руки, вона ввійшла в молитовню, прив'язала мотузку до статуї й сказала, плачучи: «Позбав мене від ганьби. Даруй мені скоріше багатство». Вийшовши [з молитовні], вона знову направилася до порожнього вогнища, витираючи сльози з щік.

У годину Мавпи у ворота раптом постукали, і хтось покликав [сироту]. Вона вийшла й побачила годувальницю багатого сусіда. У великому кошику вона принесла різну їжу й питво. Страви запашно пахли, і всього було вдосталь. Там був і металевий посуд на лакових підносах. [Годувальниця] віддала [страви] зі словами: «Хазяїн почув, що в тебе гість і послав все це. Тільки поверни потім посуд». Сирота зраділа, і її серце наповнилося щастям. Вона зняла свій чорний одяг, піднесла його годувальниці і сказала: «Мені нема чим віддячити тобі, окрім як цим брудним одягом. Візьми його на щастя». Годувальниця взяла одяг, надягла його й відразу пішла.

Коли [сирота] накрила на стіл і чоловік побачив їжу, він здивувався й дивився на дружину, а не в тарілки. Зранку він пішов і надіслав десять шматків шовку й десять мішків рису зі словами: «Скоріше зший із шовку одяг, а з рису зроби вина».

[Сирота] пішла в будинок багатих сусідів, щоб виразити свою вдячність за їх доброту. Але господиня сусіднього будинку сказала: «Ти що, з розуму з’їхала? Або дух у тебе вселився? Я нічого не знаю». Годувальниця теж сказала: «І я нічого не відаю». Облаяна [сирота] повернулася додому й зібралася, за своїм звичаєм, молитву створити. Зайшла в молитовню й побачила, що чорний одяг, що призначався годувавльниці, був на бронзовій статуї. Отут вона зрозуміла, що це Каннон чудо створила. [Сирота] увірувала в карму й почитала статую із ще більшою старанністю. З тих пір до неї повернулося колишнє багатство, вона не плакала й не горювала. Чоловік і жінка прожили разом життя довге й щасливе. Такі от дива.

Переклад Н. Кулигіної, О. Левицької