Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Ніхон Рьоікі
Сецува (Буддійські легенди)

Сувій I

9. Слово про те, як дочка, викрадена орлом, зустрілася зі своїм батьком у далекій країні

При государині, що управляла Піднебесною з палацу Ітафукі в Асука-Кавара, навесні, у десятий рік Зайця, в одному гірському селі, що в повіті Сідзумі провінції Тадзіма, росла маленька дівчинка. Одного разу, коли вона гралася у дворі, орел схопив її, злетів у небо й поніс на схід. Мати з батьком кричали, плакали, стенали, але не знали, де шукати її. Тому вони провели заупокійну службу.

Минуло вісім років. У той час, коли Піднебесною управляв государ із палацу Наґара-но Тойосакі, що в Наніва, восени останньої декади восьмого місяця сьомого року Собаки, батько, викраденої орлом дівчинки, приїхав по справах у повіт Каса провінції Тамба. Він зупинився на ночівлю в одному будинку. Хазяйська дочка пішла до колодязя за водою. Гість хотів помити ноги й пішов разом з нею. Біля колодязя зібралися сільські дівчата, які теж прийшли по воду Вони вирвали цебро в дочки хазяїна й не віддавали його. В один голос вони кричали: «Навіть орел не зжер тебе. Чому ти така невихована?». Вони сварилися й били її.

Побита, дівчинка повернулася додому в сльозах. Хазяїн запитав: «Чому ти плачеш?» Гість повідав все, як було, й запитав, чому дівчата сварилися й били її, промовлючи, що навіть орел не зжер її. Хазяїн відповідав: «Тоді-то й тоді-то, коли я забрався на дерево, щоб наловити голубів, із західної сторони прилетів орел з дівчинкою [у пазурах] . Він сів у гніздо, щоб нагодувати пташенят. Дівчинка кричала від страху. Орлята злякалися й не стали клювати її. Я почув плач вихопив дівчинку з гнізда і спустився вниз. Ось так трапилося, що я виховав цю дівчинку». За часом події гість здогадався, що перед ним, безсумнівно, його дочка. Плачучи й ридаючи, батько розповів, не приховуючи, як орел викрав її. Хазяїн повірив йому й дозволив дівчинці [повернутися до батьків].

О! Трапилося так, що батько зупинився на ночівлю у будинку, де перебувала його дочка, і він знову знайшов її. Воістину: Небо змилувалося й допомогло йому. Глибокий зв'язок між батьком і дитиною. Такі от чудеса.

10. Слово про те, як [батько] привласнив добро сина й переродився волом, і про чудо, що трапилося з ним

За давніх часів у селі Ямамура, що в повіті Соу-но Камі провінції Ямато, жив-був чоловік по імені Кура-но Іеґімі. Одного разу дванадцятого місяця задумав він читати сутри Великої Колісниці, щоб замолити свої гріхи. Він сказав слузі: «Приведи ченця». Слуга запитав: «У який храм я повинен піти за ченцем?» [Іеґімі] відповів: «У будь-який. Попроси того, кого зустрінеш [першим]».

Як йому й було велено, слуга повернувся додому із ченцем, що зустрівся йому по дорозі. Іеґімі благоговійно зробив приношення. Увечері, після закінчення служби, чернець зібрався спати й накрився ковдрою, приготовленою хазяїном. Отут чернець подумав: «А чи не краще взяти ковдру й піти зараз, не чекаючи завтрашніх подарунків?» Раптом він почув: «Не смій брати ковдру!» У великому страху й переляку чернець оглянув будинок, намагаючись знайти, хто сказав це, але виявив лише вола. Він стояв під навісом комори. Чернець підійшов до нього, і той сказав: «Я - батько Іеґімі. У минулому народженні я віддав людям десять снопів рису, не порадившись з сином. На кару за гріх у нинішнім житті я переродився волом. Як ти, чернець, можеш із легкою душею викрасти ковдру? Якщо сумніваєшся в моїх словах, приготуй мені [завтра] людське сидіння. Я піднімуся й сяду на нього. Тоді переконаєшся, що я - його батько». Отут чернець засоромився й ліг спати.

Зранку, після закінчення служби, чернець сказав: «Відішліть сторонніх подалі». Зібрав родичів хазяїна й, нічого не приховуючи, повідав їм про те, що трапилося. Хазяїн засмутився, підійшов до вола, поклав йому соломи й сказав: «Якщо ти й справді мій батько, лягай сюди». Віл підігнув коліна й ліг. Родичі запричитали й заплакали вголос, говорячи: «Воістину - батько наш перед нами». Хазяїн поклонився волу й сказав: «Прощаю тобі вчинене в минулому народженні». Почувши його слова, віл важко зітхнув і заплакав. У той же день, у годину Мавпи, він помер. А хазяїн нагородив ченця ковдрою й іншим добром, збільшуючи благодіяння для свого батька. Як можна не вірити в кармічне воздаяння?

15. Слово про те, як злодій був покараний у цьому житті за те, що він переслідував ченця, що просив милостиню

Давним-давно, у часи старої столиці, жив один дурень. Він не вірив у карму. Один раз він побачив, як чернець просить милостиню, розлютився й вирішив схопити його. Чернець втік на залите водою поле, але [злодій] наздогнав його й схопив. Отут чернець не витримав і прокляв його. Дурень же впав на землю й став качатися, як божевільний. А чернець втік дуже далеко.

У цього [дурня] було два сини. Щоб зняти прокляття з батька, вони відправилися в храм і попрохали про те ченця. Однак, коли той довідався про обставини справи, то відмовився прийти. Ще не один раз сини приходили і з жаром прохали врятувати їх батька. Нарешті чернець погодився. Як тільки він прочитав початок глави «Каннонбон», [дурень] звільнився від прокльону. Після цього він віднайшов віру й почав уникати зло, а добро творити.

16. Слово про те, як людина, що не мала співчуття, була покарана у цьому житті за те, що здирала шкіру з живих зайців

У провінції Ямато жив один чоловік. Дотепер невідомо, де він народився і як було його ім'я. Із самого народження він не мав співчуття і радів, коли вбивав живе. Він ловив зайців, здирав з них шкіру й потім відпускав у поле.

Прошло небагато часу, і все тіло його покрилося жахливими наривами, шкіра загноїлася, і страждання його не мали кінця. Вилікуватися він не зміг і помер у муках.

Близька година воздаяння в цьому житті! Подумай про себе й будь добрим [до інших]. Потрібно бути співчутливим.

21. Слово про покарання в цьому житті за безжалісне навантеження на коней непомірних тягарів

За давніх часів у провінції Каваті жив торговець динями. Ім'я його було Ісоваке. Він навантажував на коней непомірні тягарі. Коли кінь не міг зрушити з місця, він зі злістю бив його батогом, змушуючи йти. У коня, виснаженого перевезенням тяжких вантажів, з очей текли сльози. Продавши дині, він убивав коня. Так він убив багато коней. Одного разу він глянув у казан з кропом, як два його ока [впали туди] і зварилися. Близьке воздаяння в цьому житті! Потрібно вірити в карму. Бачиш тварин - [а насправді] це наші батьки в минулому. Ми проходимо через шість шляхів життя й чотири форми народження і тому не можна не бути жалісливим.

23. Слово про злодія, що зневажав обов’язком сина стосовно своєї матері й накликав на себе покарання в цьому житті

У повіті Соу-но Камі провінції Ямато жив злодій. Його справжнє ім'я невідоме. Люди називали його Міясу. У ті часи, коли государ з палацу Наніва царював у Піднебесній, злодій став студентом. Він вивчав книги заради забави, а про власну матір не піклувався. Мати взяла в нього в борг рис, але не змогла повернути борг. Міясу ж обурювався й квапив її. При цьому він сидів на високій подушці, а мати - на підлозі.

Друзі не могли спокійно дивитися [на його нешанобливість]. Вони говорили: «Добра людино, чому ти зневажаєш обов’язком сина? Інші [сини] заради порятунку батьків будують пагоди, вирізають статуї буди, переписують сутри, запрошують ченців на час літньої самотності. Ти багатий, і в тебе вдосталь рису, який ти можеш позичати. Чому ти не шануєш матір - адже це суперечить тому, що написано в книгах?» Міясу не слухав їх і говорив: «Відчепіться від мене». Тоді вони повернули борг матері, разом підвелися й одразу пішли.

Мати ж оголила груди, горювала й плакала, примовляючи: «Коли ростила тебе, не знала відпочинку ні вдень, ні вночі. Бачу, як інші діти виконують свій обов’язок сина. Я думала, що зможу так само опиратися на тебе, але замість цього терплю одні приниження. Не таким хотіла я бачити тебе. Я віддала тобі рис, ти ж відплати мені за молоко, яким я вигодувала тебе. Із сьогоднішнього дня зв'язок між матір'ю й сином переривається. Нехай Небо знає це, нехай Земля знає. О, як мені сумно й гірко!»

Не промовивши ні слова, Міясу здійнявся, пішов у задню половину будинку, взяв папіру на якому були записані його боржники, і спалив їх у саду. Потім пішов у гори. Розум його скаламутився, волосся розтріпалося, тіло покрилось ранами. Він бігав туди-сюди, як одержимий, а коли повернувся назад, то у своєму будинку жити не став. Через три дні раптом трапилася пожежа. Будинок, комора - усе разом згоріло. Його дружині й дітям не було, де жити. Ніхто не допоміг Міясу, і він помер від голоду й холоду.

Як можна не вірити, що воздаяння в цьому житті - поруч? Тому-то в сутрі і говориться: «Той, хто не виконує обов’язок сина, провалиться в пекло, а той, хто піклується про своїх батьків, - піднесеться до Пречистої Землі». Про це говорить Татхаґата, і це слова істини, промовлені [навчанням] Махаяни.

30. Слово про чудесне покарання за безжалісне присвоєння речей і за несправедливі вчинки

Касіваде-но Омі Хірокуні був помічником управителя повіту Міяко провінції Будзен. У ті часи, коли в Піднебесній царював государ з роду Фудзівара, восени другого року ери Кейун, п'ятнадцятого дня дев'ятого місяця другого року Змії, Хірокуні раптово помер. На четвертий день, у годину Мавпи, він ожив і розповів: «Прийшли за мною два посланці - дорослий чоловік й отрок. Пройшов я з ними шлях у два перегони. На нашому шляху була широка ріка, і ми переправилися через неї по мосту, прикрашеному золотом. Від моста відправилися далі й потрапили в країну дивовижну. Я запитав у посланців: "Що це за країна?" Відповіли вони: "Це південна країна". Коли дійшли до столиці, вісім озброєних стражників повели нас. Спереду ми побачили золотий палац. Увійшли у ворота палацу й побачили царя. Він сидів на золотому троні. Цар сказав мені: "Я покликав тебе за проханням твоєї дружини". Він покликав якусь жінку. Я впізнав у ній покійну дружину. Залізні цвяхи простромлювали її від верхівки до заду й від чола до шиї, а залізний ланцюг сковував руки й ноги. Вісім чоловіків тягли її. Цар запитав: "Ти впізнаєш цю жінку?" Я відповів: "Так, це моя дружина". Тоді він запитав: "Ти знаєш, у чому вона тебе обвинувачує?" Я відповів: "Не знаю". Я запитав жінку, і вона промовила: "Зараз скажу. Ти вигнав мене з будинку, і тому я відчуваю злість, ненависть і лють". Цар сказав мені: "На тобі гріха немає. Повертайся додому. Але не смій розповідати про Країну Мертвих. Якщо хочеш побачити батька, ступай на південь".

Пішов я на південь й справді побачив батька. Він стояв й обіймав розпечений мідний стовп. Тридцять сім цвяхів простромлювали його тіло. Щодня його били залізним ціпком: триста разів ранком, триста - удень і триста - ввечері. Усього ж виходило дев'ятсот разів.

Я побачив його й сумно запитав: "О батько! За що ти приймаєш такі тортури?" Батько сказав: "Мій сину! Хіба ти не знаєш? Щоб нагодувати дружину й дітей, я вбивав тварин, змушував віддавати десять рьо тканини за позичені в мене вісім, позичав малий гон рису, а брав великий гон, віднімав у боржників їх добро. Я плутався з чужими дружинами, не піклувався про батьків, не почитав старших, ображав тих, хто не був рабами. За ці гріхи в моє маленьке тіло забили тридцять сім залізних цвяхів, щодня мене б'ють залізним ціпком дев'ятсот разів. Який біль, які страждання! Коли ж мої гріхи будуть спокутані? Коли моє тіло знайде спокій? Для спокути гріхів моїх скоріше приступай до виготовлення статуй будд, переписуй сутри. Пам'ятай про те завжди. Сьомого дня сьомого місяця я обернувся змією, і, голодний, хотів уповзти у твій будинок. Ціпком ти викинув мене геть. П'ятого дня п'ятого місяця я обернувся рудим щеням і прибіг до твого будинку. Ти ж кликнув пса, нацькував його на мене, і я повернувся голодним і втомленим. Але коли я обернувся кішкою й прийшов у твій будинок у перший день Нового року, ти дав мені м'яса й іншої їжі, і я наситився на три роки. Я більше не відрізняю старшого брата від молодшого, високого від низького. Я став псом, що пожирає власну слину. І знову я обернуся рудим щеням!"

Якщо зробити приношення в один рьо рису, [після смерті] будеш мати їжі на тридцять днів; якщо зробити приношення в одну одежину, [після смерті] будеш одягнений рік. Той, хто замовляє читання сутр, стане жити в східному золотому палаці, а потім буде народжений на тому небі, на якому побажає. Той, хто виготовляє статуї будд, народиться в західній Пречистій Землі вічного життя. Той, хто відпускає на волю тварин, народиться в північній Пречистій Землі вічного життя. Хто поститься день, буде мати їжу на десять років.

Зляканий воздаянням за добрі й злі справи, я відправився назад. Дійшов до моста, але стражник, що охороняв ворота, перепинив шлях і сказав: "Хто зайшов сюди, не повертається". Я бродив там, поки не з'явився отрок. Побачивши його, стражник упав на коліна. Отрок покликав мене, провів до бічних воріт і відчинив їх. Коли я виходив, він сказав: "Поспішай скоріше". Я запитав його: "Хто ти?" Той відповів: "Знай: я - сутра "Кандзеонґйо", що ти переписав ще хлопчиком". Сказав так і вийшов. Подивився - а я вже ожив».

Хірокуні записав і повідав, як він потрапив у Країну Мертвих і переконався у воздаянні за добрі й злі справи. Його розповідь підтверджує те, про що багато говориться в сутрах Великої Колісниці. Хто засумнівається в тому? Тому-то на підтвердження й говориться в сутрі: «Солодка роса сьогодення обертається залізними цвяхами в майбутньому».

Щоб надолужити гріхи батька, Хірокуні виготовляв статуї будд, переписував сутри й робив приношення Трьом Скарбам, виконуючи обов'язок сина. З тих пір він відринув зло й жив праведно.

31. Слово про ревне шанування Каннон, молитвах про багатство й про дарування щастя в цьому житті

У ті часи, коли колишній государ Сьо хо Одзін Сьому царював у Піднебесній з палацу Нара, Мітесіро-но Адзумабіто відправився в гори Йосіно, щоб виконувати Закон [Будди] і молитися про багатство. Пройшло три роки. Він молився, призиваючи Каннон, і говорив: «Намас! Прошу тебе: дай мені десять тисяч кан мідних монет, десять тисяч коку білого рису й багато гарних жінок».

У той час в Авата-но Асомі, що носив молодший третій ранг, була дочка, що ще не пізнала чоловіка й не була заміжня. Раптом вона занедужала, перебуваючи в їх будинку в Хіросе. Вона часто хворіла, страждала й ніяк не могла одужати. Авато сказав вісьмом посланцям, щоб вони покликали ченців й упасака з вісьмох сторін. Вони зустріли Адзумабіто й, поклонившись йому, просили читати його заклинання. Сила заклинань вилікувала дочку. Вона полюбила Адзумабіто й віддалася йому. Її родичі схопили Адзумабіто й замкнули його. Дочка ж не могла стримати своєї любові - плакала й не відходила від того місця, [де він був заточений]. Родичі порадилися й звільнили Адзумабіто, віддали йому в дружини дочку й зробили його спадкоємцем всіх багатств будинку. Порадившись, йому подарували п'ятий ранг.

Пройшло скількись-то років, і його дружина сильно захворіла. Вона сказала молодшій сестрі: «Я вмираю. У мене є одне прохання. Чи вислухаєш його?» Сестра відповіла: «Зроблю, як ти того побажаєш». Старша сестра сказала: «Я ніколи не забуду благодіяння Адзумабіто. Віддай за нього свою дочку, щоб вона стала хазяйкою в будинку». Молодша сестра виконала її волю, віддала дочку заміж за Адзумабіто, і та стала хазяйнувати в будинку.

Адзумабіто була дарована щаслива доля в цьому житті. Досяг він того своїми молитвами чудотворними, зверненими до всемогутньої Каннон. Хто в тім засумнівається?

Сувій II

8. Слово про воздаяння в цьому житті за звільнення краба й жаби

Окісоме-но Омі Таіме була дочкою черниці Хо:ні, ігумені жіночого монастиря Томі у столиці Нара. Ревно йшла вона шляхом [Будди] і зберігала дівочу цноту. Не упускаючи ні дня, з ретельністю збирала трави й підносила їх високодоброчесному Ґьоґі.

[Один раз Таіме] відправилася в гори за травами й побачила, як великий змій заковтує велику жабу. Вона попросила великого змія: «Віддай жабу мені». [Змій] не погоджувався й продовжував заковтувати її. Попросила ще раз: «Якщо відпустиш її, буду щаслива й стану твоєю дружиною». Почувши це, великий змій високо підняв голову, подивився в обличчя жінці й виплюнув [жабу]. Жінка ж призначила змію строк, сказавши: «Приходь через сім днів».

Коли підійшов призначений час, вона зачинила будинок і схоронилася. [Змій] прийшов точно в призначений час і став бити в стіну хвостом. Наповнившись жахом, жінка зранку звернулася до високодоброчесного [Ґьо:ґі], відправившись до нього в гірський храм Ікома. Він сказав: «Подітися тобі нікуди. Але ти повинна суворо дотримуватись заповідей».

[Таіме] повернулася, зміцнившись у вірі в Три Скарби й [сповнена рішучості] дотримуватись п'яти заповідей.

По дорозі вона зустріла якогось старця. Він ніс великого краба. Запитала: «Як тебе звати, старий? Прошу тебе - віддай краба мені». Старець відповідав: «Я - Едоі-но Німаро з повіту Ухара провінції Сеццу. Мені сімдесят вісім років. Дітей у мене немає, і нікому нагодувати мене. Був я в Наніва, і там мені дістався краб. Але я вже обіцяв його одній людині й віддати тобі не можу». Тоді жінка зняла свій одяг, щоб обміняти його [на краба], але [старець] не погоджувався. Коли вона зняла матамо, старець нарешті поступився. [Таіме] повернулася із крабом додому, покликала високодоброчесного, і, помолившись, вони відпустили краба на волю. Високодоброчесний вимовив: «Як шляхетно! Як добре!»

У восьму за рахунком ніч змій прийшов знову, забрався на дах, розгріб солому й вліз у будинок. Жінка тремтіла від страху. Щось стрибало й стукало біля її ліжка.

Зранку вона побачила великого краба й великого змія, розірваного на шмаття. Тоді вона зрозуміла: викуплений і звільнений нею краб відповів добром на добро. Отут виявилася й сила, досягнута дотриманням заповідей. Бажаючи довідатися правду, [Таіме] розпитувала про старця, але не знайшла його. Вона зрозуміла, що святий обернувся старим. Такі от чудеса.

12. Слово про воздаяння в цьому житті й про допомогу крабів, що була надана ними за те, що їх і жабу викупили й відпустили на волю

У повіті Киї провінції Ямасіро жила одна жінка. Ім'я її невідоме. З народження відрізнялася вона глибокою співчутливістю, вірила в карму, дотримувалась п'ятьом заповідям, володіла десятьма чеснотами і не вбивала тварин.

Під час правління государя Сьо:му пастушки з її села піймали вісім крабів у гірській ріці й намірилися засмажити їх і з'їсти. Побачивши це, жінка стала просити, говорячи: «З добрими намірами прошу вас - віддайте мені крабів». Юнаки ж не слухали її, відмовляючи їй зі словами: «Ми засмажимо їх і з'їмо». З жаром продовжувала вона просити їх і зняла свій одяг, щоб викупити [крабів]. Тоді юнаки поступилися їй. Вона покликала ченця Ґідзен, щоб з молитвою відпустити їх на волю.

Після цього вона відправилася в гори й побачила, як великий змій заковтував велику жабу. Вона попросила великого змія: «Віддай мені цю жабу - і я піднесу тобі безліч священних тканин». Змій не відповідав. Жінка зібрала священні тканини й молилася, говорячи: «Я буду почитати тебе божеством. Прошу тебе з добрими намірами - поступися мені [жабою]». [Змій] не піддавався й продовжував заковтувати жабу. І знову вона сказала змію: «Віддай жабу - і я стану твоєю дружиною. Прошу тебе поступитися нею мені». Тоді змій погодився, високо підняв голову, подивився жінці в обличчя й виплюнув жабу. Жінка призначила змію строк, сказавши: «Приходь до мене через сім днів».

Нічого не приховуючи, вона розповіла батькові з матір'ю про цього змія. Батько з матір'ю стали горювати, говорячи: «Що за погань змусила тебе, нашу єдину дочку, пообіцяти те, чого не можна виконати?»

У цей час високодоброчесноий Ґьоґі жив у храмі Фукаоса, що в повіті Кіі. [Жінка] відправилася до нього й повідала про те, що трапилося. Високодоброчесний вислухав її й сказав: «Важко прийдеться тобі. Одне скажу - твердо вір у Три Скарби». Одержавши таке наставлення, вона повернулася додому. Коли настала призначена ніч, вона зачинила будинок, зібралася із силами й створила безліч молитов зі сподіванням на Три Скарби. Змій плазував навколо будинку ще й ще раз, стукав у стіни хвостом, потім забрався на дах, прогриз діру в соломі й упав перед жінкою. Однак змій не добрався до тіла жінки. Тільки щось стукало й стрибало - немов хтось кусався й гризся. Зранку вона побачила вісім крабів, тих, що зібралися разом, і змія, розірваного на шматки. Тоді вона зрозуміла, що викуплені й відпущені нею на волю краби віддячили їй.

Навіть непросвітлена комаха відплачує за доброту. Тим більше людина не повинна забувати про зроблене їй благодіяння.

Після того, що трапилося в провінції Ямасіро стали почитати великих крабів з гірських рік і відпускати їх на волю, творячи добро.

14. Слово про бідну принцесу, що почитала статую Кітідзьотенньо, і про воздаяння в цьому житті

В часи правління государя Сьо:му двадцять три принци і принцеси вмовилися по черзі задавати бенкети. Серед них була одна бідна принцеса. Уже двадцять два принци і принцеси свої бенкети закінчили. І тільки вона одна ще не виставила частування. Але пригощати їй не було чим. Соромлячись своєї бідної долі, пішла вона в молельню Хаторідо:, що в лівій частині Нара. Повернувшись обличчям до статуї Кітідзьо: тенньо, вона плакала, говорячи так: «У минулих народженнях посіяла я насіння бідності й зараз бідна. Мене пригощали на чужих бенкетах, і я легковажно поїдала їжу, приготовлену іншими. У мене ж їжі немає. Молю тебе - даруй мені статок». Раптом вбіг син принцеси й сказав матері: «Зі старої столиці прибули рясні страви». Почувши його слова, мати-принцеса вибігла [із храму] і побачила свою годувальницю. Годувальниця сказала: «Я чула, ти приймаєш гостей, і доставила тобі їжу». Їжа й питво були надзвичайно ароматними. І всього було вдосталь. Весь посуд був зроблений з металу, і його несли тридцять чоловік.

Прийшли принци з принцесами й залишилися частуванням задоволені. Воно було розкішніше, ніж у них. Вони звеличували багатство принцеси й говорили так: «Якби вона була бідна, то не змогла б приготувати таких рясних страв. Вони краще наших». Танці й пісні були прекрасні, як небесна музика. Хтось знімав одяг і дарував [принцесі], інші обдаровували її платтями. А хтось підносив їй гроші й шовк, полотна й бавовну. Радість [принцеси] не знала меж, і вона віддала цю одежу годувальниці. Потім пішла в храм, щоб подякувати високоповажній статуї, і раптом побачила на ній одяг, що вона подарувала годувальниці. Сповнившись сумнівів, вона відправилася до неї, але та відповідала: «Нічого не знаю».

Вірно кажу - бодхісаттва відгукнулася й обдарувала [принцесу]. Принцеса ж розбагатіла й від бідності більше не страждала. Такі от чудеса.

19. Слово про чудо, що сталося з жінкою, що почитала сутру «Сінґьо», і про те, як вона відвідала в цьому житті палац царя Емма

Токарі-но Убаі народилася в провінції Каваті. Її називали так тому, що вона походила із сім'ї Токарі-но Суґурі. З народження володіла вона чистим серцем, вірила в Три Скарби й невпинно читала сутру «Сінґьо:».

Голос її був настільки благозвучний, що ченці й миряни вклонялися перед нею.

У часи правління государя Рьому одного разу лягла Убаі спати, і, нудоти не відчуваючи, раптом померла. І стала вона перед царем Емма. Цар побачив її, встав, приготував їй сидіння, послав циновку й посадив. Він сказав: «Говорили мені, що добре читаєш ти «Сінґьо:». Хочу послухати тебе. За тим тільки й призвав тебе ненадовго. Читай, а я буду слухати». Вона стала читати. Цар послухав її, зрадів, здійнявся з сидіння, потім впав на коліна й сказав з повагою так: «Як прекрасно! Правду говорили мені про тебе». Минуло три дні, і він сказав: «А тепер негайно повертайся».

Коли вона залишала царський палац, у воріт стояли три чоловіки в жовтому одязі. Побачивши Убаі, вони сказали з радістю: «Бачилися ми з тобою один-єдиний раз. Потім же засмучувалися, тому що зустріти тебе не траплялося. А тепер зустріли негадано. Іди й скоріше повертайся додому, а через три дні зустрінемо тебе неодмінно на східному ринку в стольному місті Нара».

Убаі попрощалася з ними, додому повернулася й ожила. На третій день, зранку, вирішила вона піти на східний ринок у столицю. Прийшла на ринок, чекала цілий день, так нікого не дочекалася. Тільки бідняк один з'явився через східні ворота сутрами торгувати. Він показував їх, говорячи: «Хто-небудь хоче купити сутри?» Пройшовши повз Убаі, він вийшов через західні ворота. Убаі захотіла купити сутри, і вона відправила слугу, щоб той повернув [бідняка]. Вона розгорнула сутри й побачила, що це були два сувої сутри «Бонмокьо:» й один сувій сутри «Сінґьо:», що вона переписала колись. Сутри викрали до їхнього освячення, і вона дарма шукала їх багато років. Її серце зраділо, і, хоча вона тепер знала, хто викрав їх, запитала: «Скільки ти хочеш за ці сутри?» [Бідняк] відповідав: «По п'ятсот мон за кожен сувій». [Убаі] заплатила стільки, скільки він просив. І тоді вона зрозуміла, що три чоловіки, з якими вона вмовилася зустрітися, були трьома сувоями. Вона влаштувала службу із читанням сутр і поглибила свою віру в карму. Зі старанністю читала вона сутри, не знаючи відпочинку ні вдень, ні вночі.

Яке чудо! У сутрі «Неханґьо» говориться на підтвердження: «Якщо вершиш добро, ім'я твоє запам'ятають небожителі. Ім'я лиходія ж запам'ятають у пеклі».

34. Слово про те, як сирота почитала бронзову статую Каннон, і про дивовижне воздаяння в цьому житті

У селі, що на околицях храму Уедзукі в правій частині Нара, жила сирота. Чоловіка в неї не було, ім'я її невідомо. При житті батьків [сім'я] була дуже багатою й заможною. Вони побудували багато будинків і комор, відлили бронзову статую бодхісаттви Каннон висотою у два сяку й п'ять сун.

Поставивши біля будинку молитовню, помістили туди статую й робили приношення.

Під час правління государя Сьому батьки вмерли, раби розбіглися, коні й корови поздихали. Багатство кануло, будинок збіднів. [Сирота] сама наглядала за спустілим будинком, удень і вночі гірко плакала, сльози лила. Почувши, що бодхісаттва Каннон добре виконує молитви, вона прив'язала мотузку до руки бронзової статуї, зробила приношення квітами, пахощами й лампадами й молилася про багатство, говорячи так: «Я одна залишилася, сирота. Батьки вмерли. У мене нічого немає, і будинок мий бідний. Мені нема чим підтримати тіло. Молю тебе: зроби мене багатою, тільки скоріше, не барися». Так вона бідкалася-молилася день і ніч.

У селі жив багатій. Його дружина померла, він був вдівцем. Побачивши дівчину, він велів свасі посвататися до неї. Дівчина відповіла: «Я бідна. Тіло моє голе, у мене немає одягу. Мені нема чим покрити обличчя - як я можу говорити з ним?» Сваха повернулася й розповіла про те чоловіку. Той вислухав її й сказав: «Я добре знаю, що вона бідна й у неї немає одягу. Але згодна вона чи ні?» Сваха пішла [до сироти] і передала його слова. Дівчина знову відмовилася. Тоді чоловік прийшов без дозволу сам. [Дівчина] погодилася, і вони спали разом. Наступного дня з ранку до вечора лив дощ. Дощ не припинявся, і [вдовець] не йшов. Так тривало три дні. Чоловік зголоднів й сказав: «Я хочу їсти. Дай мені що-небудь». Дружина сказала: «Буде виконано». Вона розвела вогонь у вогнищі й поставила порожній казан, сіла навпочіпки й витирала [сльози] із щік. Вона ходила по порожньому будинку й важко зітхала. Сполоснувши рот і вимивши руки, вона ввійшла в молитовню, прив'язала мотузку до статуї й сказала, плачучи: «Позбав мене від ганьби. Даруй мені скоріше багатство». Вийшовши [з молитовні], вона знову направилася до порожнього вогнища, витираючи сльози з щік.

У годину Мавпи у ворота раптом постукали, і хтось покликав [сироту]. Вона вийшла й побачила годувальницю багатого сусіда. У великому кошику вона принесла різну їжу й питво. Страви запашно пахли, і всього було вдосталь. Там був і металевий посуд на лакових підносах. [Годувальниця] віддала [страви] зі словами: «Хазяїн почув, що в тебе гість і послав все це. Тільки поверни потім посуд». Сирота зраділа, і її серце наповнилося щастям. Вона зняла свій чорний одяг, піднесла його годувальниці і сказала: «Мені нема чим віддячити тобі, окрім як цим брудним одягом. Візьми його на щастя». Годувальниця взяла одяг, надягла його й відразу пішла.

Коли [сирота] накрила на стіл і чоловік побачив їжу, він здивувався й дивився на дружину, а не в тарілки. Зранку він пішов і надіслав десять шматків шовку й десять мішків рису зі словами: «Скоріше зший із шовку одяг, а з рису зроби вина».

[Сирота] пішла в будинок багатих сусідів, щоб виразити свою вдячність за їх доброту. Але господиня сусіднього будинку сказала: «Ти що, з розуму з’їхала? Або дух у тебе вселився? Я нічого не знаю». Годувальниця теж сказала: «І я нічого не відаю». Облаяна [сирота] повернулася додому й зібралася, за своїм звичаєм, молитву створити. Зайшла в молитовню й побачила, що чорний одяг, що призначався годувавльниці, був на бронзовій статуї. Отут вона зрозуміла, що це Каннон чудо створила. [Сирота] увірувала в карму й почитала статую із ще більшою старанністю. З тих пір до неї повернулося колишнє багатство, вона не плакала й не горювала. Чоловік і жінка прожили разом життя довге й щасливе. Такі от дива.

Переклад Н. Кулигіної, О. Левицької







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.