Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010
Одзьо гокураккі
Сецува (Буддійські легенди)
Про ченця Сайена
Сайен був ченцем у храмі Тодзі, а народився він у землі Суо. З дитячих років читав він "Сутру лотоса" і від свого звичаю не відступався. Досягши зрілого віку, повернувся на батьківщину й оселився в гірському храмі Мії, що в окрузі Куґа. Статуя Каннон з того храму славилася чудесами. Сайен багато років прожив у храмі, проводячи дні в читанні "Сутри лотоса", роблячи підношення пахощами та квітами.
Сталося так, що випав глибокий сніг, багато днів люди не могли дістатися до храму, і Сайен ледве не вмер з голоду. Але він читав "Сутру лотоса", перемагаючи страждання. Одного ранку Сайен виглянув у сад - там валялася туша оленя, задертого вовком. Чернець відрізав шматок м'яса і з'їв його, продовживши тим самим своє життя. Приніс на вівтар квіти і продовжував читати "Сутру лотоса".
Пройшло дня два чи три. Сайен готував оленину. З села прийшов чоловік, і чернець засоромився, що він ість скоромне. Чоловік той заглянув у казан - там варились дубові дрова. Гість здивувався й спитав, навіщо це монаху. Чернець же подумав: «Не бувало ще такого, щоб м’ясо перетворювалось в дерево». Й розповів все, як було. Селянин аж скрикнув на радощах, розчулився й сказав: «Співчуття Каннон й сила молитви сотворили це чудо».
Чернець Тим часом поглянув на статую Каннон: бік у неї був роздертий, і з нього вирвано кусень. Тоді він зрозумів: це ж Каннон перетворилася на оленя, щоб нагодувати його. Подивився чернець на Каннон і ще більше сповнився віри, всі свої сили віддавши молитві і читанню "Сутри лотоса".
Сайен сотворив ще багато чудес - про всі й не розкажеш.
Слово про дружину, яку з’їв злий дух
За часів правління государя
Сьому по всій країні співали:
«Хто тебе візьме за дружину,
Йородзу-но-ко із селища Амуті?»
В селищі Амуті, що в районі Тоті землі Ямато, жила тоді родина Каґамі-цукурі-но-міяцуко, що мала великі багатства. У тій родині зростала гарненька донька на ім’я Йородзу-но-ко. Вона була незаміжньою незайманою дівчиною. Хоча до неї й сватались заможні чоловіки, вона всім відмовляла.
Пройшло декілька років. Один молодик посватався до неї й швиденько надіслав три вози гарного одягу. Йородзу-но-ко зраділа й була ласкавою з ним, погодилась вийти за нього й прийняла на шлюбному ложі. В ту ніч вона тричі прокричала зі спальні: «Мені боляче!» Батьки почули це й сказали один одному: «Їй боляче тому, що вона не звикла». Вони пожаліли доньку й знову заснули.
Наступного ранку батьки прокинулись пізно. Мати постукала в кімнату доньки, кликала її, кричала, проте ніхто не відповідав. Здивувалася вона, відчинила двері і бачить: все тіло доньки, окрім голови й одного пальця, з’їдене. Батьки сповнилися жахом, болем і горем. Глянули на подарований одяг, а він перетворився на звірячі кістки, а три вози стали деревом карахадзікамі. Чутки про те рознеслися повсюду, збіглися люди. Побачивши все, вони не могли прийти до тями. Голову Йородзу-но-ко поклали в чужоземний ящик, а вранці сьомого дня її поставили перед статуями будд и відслужили поминальну.
Раніше смерті була пісня. То був поганий знак. Дехто говорить - то був таємний умисел божества, а дехто - що винен дух. Проте давайте оглянемось і побачимо гріхи Йородзу-но-ко в минулому народженні. Бувають і такі от чудеса.