Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010
Цукурі моноґатарі
У передмові до однієї збірки буддійських легенд сецува, що датується 984 р., сказано: «Романів (моноґатарі) у наші часи стало більше, ніж піщинок на березі моря Арісо». Однак поняття «моноґатарі » як одного з провідних прозових жанрів японської класичної літератури дуже широке. До нього відносяться і казки, і легенди, і новели, і повісті, і романи. Тобто головною формальною ознакою моноґа- тарі є те, що до цього літературного жанру належить практично вся сюжетна проза, яка була написана японською мовою в період з IX по XV ст. У свою чергу художні твори жанру моноґатарі традиційно підрозділяються на два види:
а) цукурі-моноґатарі - «складені /зроблені, створені/ повісті /сказання/»;
б) ута-моноґатарі - «пісенні повісті /сказання/».
Типовими прикладами останніх є пісенні повісті «Ісе-моноґатарі» і «Ямато-моноґатарі».
Незадовго до появи першого з відомих творів жанру цукурі-моноґатарі - «Такеторі моноґатарі» в Японії була запроваджена до широкого обігу національна писемность, створена на основі китайської ієрогліфіки, так звана, кана (хіраґана і катакана). Її створення легенда приписує Кукаю (Кобо Дайсі /774-835/) - відомому поету, філософу, буддійському ченцю, засновнику власної релігійної школи буддизму Сінґон-сю.
Існують відомості (назви, сюжети) про майже 200 романів (повістей) доби Хей-ан, які відносяться до жанру цукурі-моноґатарі, однак збереглися тексти чи фрагменти текстів лише 20 із них. Понад 180 романів було втрачено назавжди. Серед цих прикрих втрат - такі популярні свого часу художні твори, як наприклад, роман «Сумійосі-моноґатарі», що був написаний відразу після «Такеторі-моногатарі», та інші, від яких до нас дійшли лише згадки і назви. Головними причинами втрати художніх творів були обмежена кількість списків, часті пожежі, землетруси й елементарне забуття.
Попри це, жанр цукурі-моноґатарі в японській літературі за досить короткий історичний період досяг значного прогресу у своєму розвитку.
Якщо зміст першого художнього твору цього жанру «Такеторі моноґатарі» був своєрідним переплетінням казковості з елементами тогочасної реальності, то вже в другому за часом написання подібному творі «Повісті про чарівну Отікубо» (друга пол. Х ст.) все навпаки - повна художня реальність лише з окреми елементами казковості.
Що ж стосується твору «Ґендзі-моноґатарі» Мурасікі Сікібу (поч. XI ст.) - першого у світовій літературі справжнього «великого» роману, то в ньому вже повна реальність сюжету, реалістичність усіх подій і персонажів без будь-якої казковості.
До речі, головний герой цього твору принц Ґендзі про тогочасні романи говорив таке: «Я марно сварив ці книжки. Якби їх не було, то що знали б ми про те, як люди жили в минулому, починаючи з доби Богів і до нинішніх днів? В історичних книгах на кшталт «Ніхон-ґі» («Ніхон-сьокі».- І.Б.) ми бачимо лише один бік дійсності, а в романах правдиво та достовірно розповідається про найважливіші речі... Не думай, що автор лише переказує дійсну історію, пов’язану з тією чи іншою людиною. Адже життя людей, усе, що він бачить довкола, або ж навіть лише чув, наповнює його душу глибоким хвилюванням. Автор не в змозі приховувати в глибині свого серця те, що він пережив і свідком чого був. Він мусить розповісти про це іншим людям. Так, мені здається, і народилося мистецтво романа. Безперечно, що всі романи не можуть бути однаковими. Китайські не схожі на наші - японські, нові романи відрізняються від стародавніх. Є також різниця між серьозним та розважальним читанням, але стверджувати, що всі романи - це пусті балачки, значить грішити проти істини».
І.П. Бондаренко