Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Такеторі Моногатарі («Повість про Діву місячного сяйва»)
Цукурі моноґатарі

Часом створення «Такеторі моноґатарі», на думку більшості японських фахівців, є кінець IX - початок X століття. Однак зауважимо, що акад. М.І.Конрад вважав датою написання цього твору початок IX ст., а відомий американський японіст Дональд Кін появу «Такеторі моноґатарі» датує періодом «між 871 та 881 роками».

У повісті йдеться про події кінця IX - початку X ст., тобто епоху Хей-ан, але імена героїв більше характерні для епохи Нара, наприклад:

Дід Такеторі - справжнє ім’я Санукі-но Міяцукомаро.

Дівчинка - Найотаке-но Каґуя-хіме (досл.: «Світосяйна /промениста/ діва, струнка як бамбук»).

Жрець, який дав їй це ім’я - Імбе-но Акіта із Мімуродо.

Женихи: принц Ісіцукурі, принц Курамоті, правий міністр Абе-но Мімурадзі, дайнаґон Отомо-но Міюкі, тюнаґон Ісонокамі-но Маро.

Автор повісті невідомий, проте існує гіпотеза, що її написав Мінамото-но Сітаґо (911-983).

Перші переклади «Такеторі моноґатарі» на слов’янські мови, зокрема російську, датуються кінцем XIX ст. У окремих і журнальних виданнях того часу вона друкувалася під різними назвами: «Принцесса лучезарная», «Лунная девушка», «Дочь Луны», «Дед Такэтори» тощо. Українською мовою переклад «Такеторі-моноґатарі» існував лише в скороченому вигляді як казка для дітей шкільного віку (див. наприклад: «Каґуя-хіме - діва місячного сяйва» // Бондар О., Уємура С. «25 кращих японських казок». - Одеса, 2003. - С. 206-217).

Структура повісті складається з 10 невеликих за обсягом новел- частин, пов’язаних між собою єдністю сюжету та героями.

Окрім казковості сюжету, художніми особливостями повісті «Та- кеторі моноґатарі» є:

а) Насиченість прозового тексту поетичними вставками - повість містить 15 віршів-танка;

б) Наявність цікавих етимологічних розвідок - тлумачення походження деяких давніх японських прислів’їв та приказок наприкінці кожної з п’яти глав, присвячених женихам Каґуя-хіме: «Випити чашу ганьби», «Марно розсипати перла красномовства», «Згоріла його справа» («Пішла димом»), «Щастя з крихітну скойку» тощо.

в) Присутність окремих елементів «наукової» фантастики. Так, опис «літучої колісниці з навісом із тонкого шовку» нагадує опис космічного корабля з парашутом; «променисті істоти, які могли триматися у повітрі над землею» схожі на сучасних комонавтів; а слова, сказані Каґуя-хіме: «Там на Місяці у мене залишились батьки. Для них розлука зі мною була короткою миттю, а тут, на Землі, за цей час минули довгі роки» - наштовхують на думку про теорію відносності А. Енштейна.

І.П. Бондаренко

1. Дивовижне народження Каґуя-хіме

Давним-давно жив собі дід, збирач бамбуку - Такеторі. Він ходив у гори і долини, де збирав бамбук, щоб виготовляти з нього речі на продаж, за що й отримав прізвисько Такеторі1. Справжнє ж ім’я діда було Санукі-но Міяцукомаро.

Одного дня, збираючи бамбук, Такеторі помітив незвичайне сяйво від одного зі стволів бамбуку. Підійшовши ближче, він побачив надзвичайної краси дівчинку, яка була залита сяйвом, неначе вогнем, і дуже маленька на зріст - з мізинчик. Тоді сказав їй дід Такеторі:

- Кожного дня я з самого ранку до пізнього вечора збираю бамбук, але такого дива я ще не бачив. Мабуть, судилося тобі стати моєю донькою.

Так сказав Такеторі і, взявши обережно маленьку дівчинку на руки, поніс її додому, де й віддав крихітну красуню дружині.

З того часу як Такеторі знайшов дівчинку, кожного дня він знаходив чудесний бамбук, у кожному кільці якого були золоті монети. Потроху стали вони багатіти, а маленька дівчинка рости, тягнутися вгору до сонечка. І ось диво: уже через три місяці вона зробилася справжньою нареченою на видання. Їй зробили зачіску, яку носять дорослі, наділи на неї мо2.

1 (таке) — бамбук, (тору) — брати. Такеторі — «той, хто збирає бамбук».

2 Мо — предмет жіночого вбрання із довгим шлейфом, прикрашений кольоровим візерунком. В Японії, коли дівчині зі знатного роду виповнювалося 12-13 років, проводилася церемонія повноліття, під час якої на неї вперше надягали мо.

Дівчину нікому не показували з-під шовкової вуалі, щоб інші не бачили такої краси, якій в світі не було рівних. У домі не лишилося жодного темного місця - усе було залито сяйвом і красою дівчини. Як стане дідові Такеторі зле, гляне він на свою донечку і одразу ставало йому краще, про все він забував: і про біль, і про недуг. Дід Такеторі продовжував ходити в ліс за бамбуком, знаходячи при цьому золоті монети, тому вже через деякий час ця родина стала дуже і дуже багатою.

Коли дівчина вже зовсім виросла, то запросив Такеторі жреця Імібе-но Акіта з Мімуродо і той дав дівчині ім’я: Найотаке-но Каґуя-хіме, що означає «Діва місячного сяйва, струнка як бамбук»1.

2. Сватання до Каґуя-хіме

Наречені з усієї Японії закохувались у Каґуя-хіме; навіть не бачивши її можна було закохатися у цю дівчину з чужих слів. Усі ночі, не змикаючи очей, молоді чоловіки проводили біля дому дівчини. Вони кликали її і навіть, проробивши у огорожі дірки, сподівались таким чином побачити красуню.

Туди, де жила прекрасна дівчина, приходило багато юнаків. Дехто намагався передати послання для Каґуя-хіме через її слуг, дехто, зрозумівши, що все це марно полишали ту місцевість, а разом із цим і думки про Каґуя-хіме. І от залишилось лише п’ятеро чоловіків, які не припиняли думати про Каґуя-хіме, приходити до її дверей. Один із них був принц Ісіцукурі, другий був принц Курамоті, третій був правим міністром2 на ім’я Абе-но Мімурадзі, четвертий звався Ото-мо-но Міюкі, що займав посаду дайнаґона3, а п’ятого звали Ісінокамі-но Маро, який був тюнаґоном4. Як тільки вони дізнались про Каґуя-хіме, то не могли не їсти, не спати, а хотіли тільки одного: побачити чудо-дівчину. Вони писали їй, а у відповідь не приходило нічого, складали вірші про своє кохання до неї, і... знову не було відповіді. Але всі п’ятеро продовжували приходити до дівчини, і у місяць інею, коли все було покрито льодом, і у безводний місяць, коли у небі суворо гуркотів грім.

1 Найотаке — гнучкий бамбук, Каґуя означає «світ» і одночасно «темряву», Хіме — (досл.: дитина сонця) — ввічливий суфікс, що використовували по відношенню до жінок зі знатних родів.

2 Правий міністр (удайдзін) — третій за ступінню поважності чин, після головного і лівого міністрів у Вищій державній раді.

3 Дайнаґон — старший державний радник.

4 Тюнаґон — другий (середній) державний радник.

Одного разу зібрались усі п’ятеро чоловіків і прийшли до діда Такеторі, промовивши так:

- Віддай одному з нас свою доньку, хай буде йому за дружину! - Почувши це дід відповів:

- Не можу я цього зробити, оскільки не рідна вона мені дочка, не можу я наказувати її серцю.

Почувши такі слова, чоловіки повернулись додому, але як би не бажали не могли припинити думати про Каґуя-хіме, а тому знову прийшли до її дверей. Побачивши це, дід Такеторі звернувся до дівчини:

- Дівчинка моя мила, ти божество, а я тобі не батько, але все ж таки виховував я тебе як свою рідну доньку. Чи не послухаєш ти старого?

- Так, кажіть, вислухаю все, що ви скажете. Однак, не знала, що я божество і що Ви мені не батько.

- Порадувала ти старого добрим словом. Послухай, донечко, мені вже за сімдесят і не знаю я скільки ще залишилось. Так вже повелось у світі, що чоловіки сватаються до жінок, а жінки виходять заміж за чоловіків. Потім вони зводять широкі ворота і живуть собі щасливо у своєму домі. І тобі теж не можна без чоловіка.

- А навіщо ж мені заміж виходити?

- Люба моя донечко, хоч ти і божество, але ж на землю прийшла у жіночій подобі. Поки я живий, то про тебе є кому подбати, але що ж з тобою буде, коли я помру... А от ці п’ятеро чоловіків приходять до наших воріт місяць за місяцем, рік за роком. Подумай гарно, Обери когось із них собі у чоловіки.

- Не знаю я наскільки сильне їх почуття, боюсь, щоб потім я не пожалкувала, одружившись з одним з них. Який би не був знатний чоловік, я думаю, що одразу одружуватись, не дізнавшись його почуттів - це велика помилка.

- Усі вони варті тебе, їх почуття сильні.

- Як же Ви можете бути такими впевненими? Необхідно перевірити справжність їх почуттів. Передайте їм, тато, що той із п’яти, хто зможе принести мені те, що я побажаю, і буде моїм чоловіком.

- Хай буде так, - погодився дід Такеторі.

І ось, як настали сутінки, всі вже зібрались біля дому Каґуя-хіме як завжди. Хтось грав на флейті, хтось співав пісню, хтось грав і підспівував, а хтось просто постукував віялом. Раптом до чоловіків вийшов дід Такеторі і сказав їм:

- Мені і справді дуже не зручно перед вами, за те, що ви вже стільки місяців, навіть років, приходите до цих воріт і все дарма. Я говорив своїй доньці, що вже скоро помру, що їй треба обрати собі чоловіка, який би подбав про неї, після того як мене не стане. Але вона не зможе стати вашою дружиною, допоки не перевірить справжність ваших почуттів, мовляв, той хто принесе, те, що вона побажає і стане її чоловіком. І я вважаю, це справедливо, - сказав дід Такеторі, а у відповідь почув голоси п’ятьох наречених: «Це справедливо!»

Тоді Каґуя-хіме попросила передати принцу Ісіцукурі, щоб той привіз з Індії глиняну чашу, яка належала самому Будді. Принцу Курамоті переказала наступне: «У східному морі є гора Хорай, там росте дерево, яке має срібне коріння, золотий стовбур, а на гілках того дерева ростуть білі перлинки. Хай привезе мені такий подарунок».

Ще одному нареченому наказала Каґуя-хіме привезти з Китаю сукню, зіткану з шерсті Вогняної миші1. Дайнаґону Отомо-но необхідно було дістати камінь, що висить на шиї у дракона та виблискує п’ятьма кольорами. І останньому претенденту на руку Каґуя-хіме - тюнаґону Ісінокамі-но Маро - дівчина наказала привезти раковинку ластівки, що допомагала б при народжені дитини.2

Почувши все це дід Такеторі сказав своїй доньці:

- Ну і важкі задачі ти поставила їм. І в усьому світі не знайти тих речей, які ти просиш привезти. Як же мені їм сказати про такі завдання?

- Та хіба? Що ж тут важкого?

Вийшовши до принців та чиновників Такеторі розповів їм про завдання, що були поставлені Каґуя-хіме. Однак чоловіки розсердились, мовляв, краще б одразу заборонила ходити до неї та й усе, аніж видумувала такі завдання, і розчаровані повернулись додому.

1 Згідно з китайськими переказами, є в Китаї місце вогняних гір, де живуть миші, на зріст з бика і з білою шовковистою шерстю. Таку шерсть мили не водою, а вогнем.

2 Раковинки ластівок в Японії були засобом народної магічної медицини. У тексті зустрічаємо (кояоуґай) — «мушля, що допомагає при пологах». Жінка під час пологів тримала в руках цю раковинку, схожу на пташине яйце.

3. Чаша Будди

Та все ж таки не міг принц Ісіцукурі прожити без тієї прекрасної дівчини, а тому став думати, як йому дістати кам’яну чашу з Індії. «Навіть якщо я пройду сотні тисяч рі1 для того, щоб дістатися Індії, чи є шанс, що я знайду ту чашу», - думав чоловік. Принц велів передати Каґуя-хіме, що вирушає до Індії, а сам три роки ховався, щоб його ніхто не бачив. Потім узяв першу ж ліпшу чашу з храму в провінції Ямато, поклав її у мішечок, прив’язав його до гілки з живих квітів і пішов до будинку, де мешкала Каґуя-хіме. Коли дівчина розгорнула мішечок, то побачила там лист. Розгорнула його і прочитала:

Я довго шукав,

Минувши гори, моря

Чашу Будди шукав.

Тобі, кохана моя,

Серце і чашу віддав!

Але, взявши чашу, дівчина не побачила того сяйва, яким має сяяти Чаша Будди, а тому повернула її принцу, з такими словами:

Ах, крапля роси

Яскравіша від чаші,

Що привіз сюди

Ти з Кокура гори

Навіщо все це, скажи!

Осоромлений принц кинув чашу перед воротами дівчини і пішов, відправивши їй останнього листа:

Немає світла

Від чаші несправжньої.

Губиться світло

У сяйві гори Білої

А мені соромно...

Саме тоді і з’явилось прислів’я «Випити чашу сорому» про таких нечесних людей.

1 Один рі приблизно дорівнює чотирьом кілометрам

4. Коштовна гілка з гори Хорай

Принц Курамоті був дуже розумний. У імператорському дворі він узяв відпустку, сказавши, що їде купатися у гарячих джерелах на острові Цукусі, а Каґуя-хіме просив передати, що їде шукати коштовну гілку. Слуги його супроводжували лише до порту Наніва, а далі він залишив лише найвідданіших, відпустивши всіх інших, мовляв, їде у важливих справах. Однак через три дні, обманувши всіх, принц теж повернувся до пристані Наніва. Також чоловік запросив до себе шістьох найкращих майстрів золотої справи і, поселивши їх там, де ніхто не міг би побачити, доручив їм виробити точно таку ж гілку, яку попросила привезти Каґуя-хіме. А сам, переховуючись від сторонніх допитливих очей, приніс у жертву богам шістнадцять своїх маєтків. Потім, коли майстри завершили свою справу, принц у свій же палац прислав листа: «Я прибув на кораблі». Принца прийшло зустрічати багато людей, а він удав ніби дуже сильно втомився після дальньої і виснажливої подорожі.

Тож, поклавши коштовний виріб у сундук, принц вирушив до Каґуя-хіме. І ось він уже біля воріт дівчини. Пролунало:

- Принц Курамоті прийшов!

- Я як був в одязі, в якому подорожував, так одразу і до вас прийшов. Я привіз коштовну гілку з гори Хорай. Покажіть її Каґуя-хіме! - Сказав принц, віддаючи дівчині гілку, на якій було прив’язано листа:

Хай краще б помер

Я десь далеко від тебе,

Далеко-далеко,

Аніж вернувся без гілки

Коштовної для тебе.

Тоді дід Такеторі, побачивши старання принца, сказав своїй доньці:

- Принц привіз тобі, як ти і просила, гілку з гори Хорай. Чого ж ти ще бажаєш, чого ще чекаєш? Бідолаха навіть не переодягнувся, одразу з подорожі до тебе прийшов. Вийди до нього.

Принц же Курамоті виглядав дуже впевнено і зухвало, і вже точно був переконаний, що Каґуя-хіме буде його нареченою. Дід Такеторі теж думав, що Каґуя-хіме тепер вже не зможе відмовити чоловікові і лише додав:

- Так, дерева з перлинами на гілках не ростуть у нашій країні. Як же ти тепер відмовиш йому. Та і чому ж йому відмовляти, і чоловік він гарний, і дуже йому довелося постаратися, щоб дістати таку гілку.

На що Каґуя-хіме відповіла:

- Не хотіла я одразу відмовляти, Вам, тато, а тому і попросила річ, яку не можливо здобути. А коли мені таку річ принесли, не знаю, що й робити тепер.

Тоді спитав Такеторі, де росте таке прекрасне дерево. І принц поспішив розповідати:

- Позаминулого року другого місяця десятого числа я вийшов у море на кораблі із порту Наніва. Не знав я , куди мені плисти, але подумав, нащо ж мені жити, якщо не іти до своєї мети, а тому довірився вітру, хай він веде мене. Я був готовий прийняти смерть, але якщо все ж таки залишуся живим, думав я, то вірив, що все ж таки трапиться мені гора Хорай. Багато що ми витримали, будучи далеко від нашої країни: сильний вітер і високі хвилі були готові затягнути нас до дна морського, інколи наш корабель притягувало до незнайомих берегів, інколи нападали на нас страшні істоти, схожі на демонів, які погрожували смертю. Інколи ми губили курс, не знаючи звідки приплили і куди плисти далі. Було і таке, що нам не було що їсти, а тому ми їли траву і корінці, а інколи харчувались і мушлями. Там, під відкритим небом не від кого було чекати допомоги. Не знаючи, куди плисти важко нам було. Та от на п’ятисотий день нашої подорожі у час Дракона1 ми побачили гору. Ми всі стояли разом на кораблі і дивились на неї: величезна гора ніби пливла сама по собі по морю, а вершина її була надзвичайної краси. Це була та сама гора, яку я так довго шукав і мені аж страшно зробилося. Два чи три дні ми плавали навколо неї, любуючись її красою, аж ось побачили там діву, райської краси, яка набирала воду срібним глечиком.

1 У давній Японії доба ділилась на дванадцять частин, по дві години в кожній. Час Дракона — з восьмої до десятої ранку.

Ми одразу зійшли з корабля. «Як називається ця гора?» - запитав я у дівчини. «Це гора Хорай», - відповіла вона. Коли я це почув моїй радості не було меж, а дівчина вже зникла у горах. Гора була така стрімка, що не можна було дістатися на саму її верхівку, дерева були усіяні квітами небаченої краси. З гори збігали золоті та срібні струмки, а над ними мости, вироблені з коштовних каменів. Дерева навколо світились і сяяли. Рослини з перлинками на гілках серед тієї всієї краси були непримітними, але я не зміг не послухатися Вас, а тому зірвав саме гілку з того дерева, яку ви просили. Гора Хорай прекрасна, але зірвавши гілку, я одразу поквапився до рідної країни. На щастя, нам дув попутний вітер, а тому через чотириста днів ми прибули додому. Саме, можливо, завдяки моїм молитвам, моїм сильним бажанням, я вернувся живим і, прибувши вчора до столиці, одразу прийшов до Вас, навіть не змінивши одяг, що увесь промочений сіллю океану.

Почувши історію принца, Такеторі склав вірша:

Бамбук здобував я у горах і хащах, було важко мені, але праця ця ніщо у порівнянні з подвигом Вашим.

- Все, тепер моє вимучене серце знайшло спокій, - сказав принц і склав вірша у відповідь:

Висох мій рукав,

Що був змочений сльозами,

Сльозами кохання.

На полях трави багато,

Так і сліз не зрахувати.

Аж раптом у сад діда Такеторі ввірвалось шестеро незнайомих чоловіків. Один із них, той, що ніс листа, сказав:

- Я голова майстрів золотої справи. Звуть мене Утімаро. Я з іншими майстрами більше тисячі днів тяжко працював, дотримуючись постів, для того, щоб виготовити коштовну гілку, але не отримав аж нічогісінько! Тож ми просимо заплатити нам грошей.

Однак Такеторі ніяк не міг зрозуміти, про що іде мова. А у принца аж у п’ятах захололо. Каґуя-хіме попросила майстрів дати їй той лист, який вони принесли з собою і прочитала: «Господарю, ми більше тисячі днів, переховуючись разом із Вами, виготовляли коштовну гілку. За це Ви нам обіцяли гарну платню, проте не отримали ми нічого. Ми дізналися, що гілка, яку виготовляли, була для Вашої майбутньої дружини - Каґуя-хіме, а тому прийшли сюди в надії отримати платню від неї».

Тоді сумне обличчя Каґуя-хіме одразу перетворилось на сонячне, залите посмішкою. Радісна, вона сказала діду Такеторі:

- А я і справді повірила, що ця гілка з гори Хорай. Віддайте, батечку, цю підробку скоріше назад.

- Так, безумовно, якщо це підробка, то треба її повернути.

І тоді Каґуя-хіме склала таку пісню:

Я повірила Вам,

Думала справжнє усе,

Але все це обман

І гілля, і слова

Все це підробка і брехня!

Із цими ж словами дівчина відіслала коштовну гілку назад принцу, а дід Такеторі, який нещодавно так привітно розмовляв із чоловіком, удав, що спить. А сам принц не знав, куди себе й подіти від сорому і коли настали сутінки він зміг непомітно покинути дім Каґуя-хіме.

А що до майстрів, то Каґуя-хіме їх добряче нагородила за те, що вони вчасно встигли прибути до її воріт. Однак, коли майстри вертались додому, їх перестрів принц Курамоті зі своїми слугами і побив їх так, що вони, залишивши ті подарунки, тікали що є сили.

Принц Курамоті сказав:

- Який сором! Я не лише втратив кохану, а й осоромив себе так, що і на люди соромно виходити.

Після цього випадку принц почав переховуватися далеко у горах. Його слуги шукали принца, але все марно. Можливо, він соромився навіть своїх слуг, а, можливо, його і на світі не стало вже. Але після того про таких людей як він стали говорити: «Марно він сипле перлами красномовства».

5. Сукня з шерсті вогняної миші

Правий міністр Абе-но Мімурадзі був із дуже знатного роду. Якраз у той же рік, коли Каґуя-хіме сказала міністру привезти сукню, із Китаю на кораблі приїхав купець, якому міністр і написав листа: «Привезіть, будь ласка, сукню, зіткану з шерсті вогняної миші». Тоді Абе-но Мімурадзі віддав листа і гроші Оно-но Фусаморі і відправив його до купця. Отримавши ж листа купець написав у відповідь:

«Сукні з шерсті вогняної миші у нас у країні немає. Я чув про таке, але сам не зустрічав такого дива. Я думаю, що якби була така річ у світі, то в Японію її точно би привезли, а тому, мабуть, немає такої речі. Однак я спитаю у найбагатших людей моєї країни, чи немає раптом такого товару в Індії. Та от якщо і там немає, то я поверну вам гроші».

І от купець разом з Оно-но Фусаморі відпливли до Китаю. Через деякий час міністр почув, що його посланець вже прибув до Японії, але йому так кортіло дізнатися відповідь, що той послав свого найшвидшого коня, щоб Оно-но Фусаморі вернувся якомога швидше. І ось посланець уже через вісім днів прибув до міністра з листом від купця, в якому було написано таке:

«Я знайшов товар, який ви просили. Не лише в минулі часи, але і зараз надзвичайно важко здобути сукню, зіткану з шерсті такої незвичайної тварини. Почув я, що є в нашій країні такий товар, що був привезений з Індії і знаходиться він в одному з храмів у Західних горах. Тоді я одразу відіслав людину з грошима, але їх виявилося недостатньо. Тоді я відіслав ще п’ятдесят золотих. Якщо ж ви відмовляєтесь прислати мені ці гроші, то поверніть товар».

- Знайшов про що говорити! Яке безглуздя! Безумовно я одразу ж вишлю йому ці гроші, - говорив ошаленілий від щастя міністр.

Скринька, у якій лежало вбрання була прикрашена дорогоцінним камінням, а сама сукня була кольору лазурі, а кінці шерстинок сяяли золотом. А що ще дивніше, що не водою чистили таке вбрання, а вогнем.

- Так, тепер я розумію, чому Каґуя-хіме хотіла отримати саме такий подарунок, - сказав міністр і, поклавши сукню до скриньки, прикріпивши до неї красиву квітку, вдягнувшись якнайкраще пішов до дому дівчини, будучи впевненим, що вже ніч він проведе у неї вдома. До того ж, міністр склав пісню, ось вона:

Я хвилювався,

Що сукня ця коштовна

Згорить у пломені

Безмежного кохання

Та дарма. Ось це вбрання!

І коли міністр уже прийшов до воріт дівчини, він зупинився, чекаючи, коли його впустять. До нього прийшов Такеторі і, взявши прекрасне вбрання пішов показувати його доньці. Побачивши подарунок, Каґуя-хіме сказала:

- Так, і справді це прекрасне вбрання, але ж я не знаю, чи це та сама сукня, що зіткана з шерсті вогняної миші.

На що дід відповів:

- Як би там не було, я все ж таки запрошу гостя у дім. Я ще Ніколи не бачив такої прекрасної тканини, - сказав Такеторі і покликав міністра.

- Необхідно випробувати цю сукню вогнем, якщо вона не горить, то це справжня сукня, зіткана з шерсті вогняної миші.

- Так, донечко, тут ти права, - погодився дід і переказав ці слова міністру.

На що міністр відповів:

- Шерсті вогняної миші в Китаї немає, ми насилу її відшукали, які тут можуть бути сумніви, але якщо хочете, давайте випробуємо її вогнем, - і кинув сукню у вогонь, а та миттю і згоріла.

- Бачите, це підробка!!! - Зраділа дівчина, а у міністра обличчя зробилося зеленіше від трави.

Каґуя-хіме ж дуже зраділа цій події і повернула міністру порожню скриньку, вклавши туди вірша:

Ти знав наперед,

Що сукня ця у вогні горить,

Але навіщо ж

Ти до нас прийшов сюди

І подарунок цей спалив?

А міністру не залишалось нічого, окрім того, щоб повернутися додому.

Потім одні питали в інших : «А чи правда, що міністр Абе знайшов сукню, зіткану із шерсті вогняної миші, і одружився на Каґуя-хіме?». А інші відповідали: «Та ні, цю сукню кинули у вогонь і вона згоріла, а дівчина вигнала міністра». Із тих пір і кажуть: «Погоріла його справа».

6. Коштовний камінь із шиї дракона

Одного дня дайнаґон Отомо-но Міюкі зібрав усіх своїх слуг і сказав їм:

- Є у світі дракон із каменем на шиї. Цей камінь виблискує п’ятьма різними кольорами. Хто цей камінь знайде, той отримає все, що тільки побажає.

- Ми, безумовно, поважаємо Вашу волю, але де ж такий дракон є? - Питали слуги всі як один.

- Є і в Японії такі дракони, що живуть десь у глибині гір і кожного дня вилітають у небо. Що ж тут складного?

- Це дуже складна задача, але, якщо це Ваш наказ, то нічого не поробиш, - сказали слуги та почали збиратися у подорож; для цього ж їм надали всі необхідні речі і їжу.

- Поки ви будете шукати цей чарівний камінь, я буду дотримуватися суворого посту. Але знайте, не смійте вертатися без каменя! - Пригрозив слугам їх господар.

Вийшовши від дайнаґона, слуги порозходились у різні сторони.

«Без каменя дракона не повертатись! Але ж це неможливо!» - Кожний з них думав. Розділивши отримані гроші, хтось із них залишився вдома, хтось пішов, куди очі бачили.

А тим часом дайнаґон подумав, що Каґуя-хіме має жити не у звичайному домі, а в палаці, а тому наказав побудувати для неї незвичайної краси палац, в якому має жити лише вона. Всіх своїх дружин чоловік повиганяв і став чекати на Каґуя-хіме.

Довго чекав дайнаґон своїх слуг і от уже і рік старий закінчився, не міг більше він чекати, а тому поїхав сам до порту Наніва. Зустрівши там першого ліпшого він запитав:

- А чи раптом не чув ти про те, що хтось із людей дайнаґона Отомо поплив шукати камінь дракона?

- Та ні, це ж дуже небезпечно. Я ще не бачив нікого, хто б вирушив на таке полювання, - відповів рибалка.

- Та це ж дрібниці! Якщо я побачу дракона, то моя стріла одразу ж вб’є його і я з легкістю здобуду цей камінь. - Сказав дайнаґон і миттю вирушив на пошуки п’ятикольорового каменя.

Ось так плив дайнаґон, аж поки не натрапив на береги острова Цукусі. Та ось, раптово почалася буря: сильний вітер, дощ, височенні хвилі. Шторм викинув корабель у відкрите море. Дайнаґон у ту мить думав:

- Такого лиха я ще в своєму житті не бачив. Що ж мені тепер робити?!

На що один із тих, хто був на кораблі сказав йому:

- За все своє життя не бачив я такої бурі. Я думаю, що нам уже не уникнути смерті: або нас занесе на морське дно, або нас вб’є громом. І навіть, якщо нас і пожаліють боги, то нас віднесе кудись до далеких берегів Південного моря. Мабуть, тому я маю померти, що служу такій людині як Ви!

- Люди, що знаходяться на кораблі завжди вірять своєму рульовому, він їх захищає, він для них як висока і міцна гора посеред відкритого моря. А ти мені не залишаєш жодної надії на життя! - Докоряв дайнаґон рульовому.

- Це Боги нас прокляли за те, що ми хочемо вбити дракона. Скоріше просіть богів помилувати нас!

- Так, ти правий! О, милостиві Боги, пробачте мене. Так, я і справді надумав вбити дракона, але тепер обіцяю і мізинчика його не чіпати, - ось так молився дайнаґон тисячу разів повторюючи свою молитву. І після цього і справді грім затих, але буря все ще продовжувалась.

- Тепер ви бачите, - продовжував рульовий, - що бурю цю на нас дракон наслав. А тепер після молитов, нас вітер не несе у відкрите море, а допомагає нам дібратися до наших берегів.

Однак дайнаґон був так наляканий, що не міг повірити, що все, на щастя, обійшлося.

Так вони пливли три-чотири дні і, нарешті, вітер прибив їх до рідних берегів. Але дайнаґон не вірив у це і все думав, що їх прибило до невідомих берегів Південного моря. Тоді люди чоловіка пішли до правителя тієї землі і сказали про приїзд високого чиновника. Коли ж слуги, яким було доручено дістати камінь дракона, почули про приїзд свого хазяїна, то вони всі прийшли до нього каятися, мовляв:

- Не змогли ми дістати каменя, але приходити без нього теж було заборонено. Зараз же Ви й самі впевнились, як важко це робити, а тому сподіваємося, що Ви не покараєте нас.

- Та це ж дуже добре, що Ви не змогли вбити дракона і взяти той злощасний камінь, оскільки дракон - це є божество, тоді б воно розгнівалось і повбивало і всіх вас, і мене. Тепер я розумію, злодійка Каґуя-хіме хотіла моєї смерті. Тепер я ніколи не підійду до її воріт.

Тоді дайнаґон віддав все, що у нього ще залишилось своїм слугам, за те, що вони не здобули камінь дракона. Коли ж про все це почули колишні дружини чоловіка, то так сміялись, що мало животи собі не порвали.

А палац, що було побудовано для Каґуя-хіме почали руйнувати птахи: розносити різнокольорові ниточки, якими він був прикрашений, до своїх гнізд.

Потім деякі питали:

- А правда, що дайнаґон Отомо здобув камінь, що висить на шиї у дракона?

- Та що ви, ні!! У нього у самого тепер замість очей дві величезні сливи, як те каміння.

Кажуть, що саме з тих пір з’явилось слово «боягуз».

7. Раковинка ластівки

Тюнаґон Ісінокамі-но Маро сказав своїм підданим:

- Коли ластівки почнуть звивати гнізда, обов’язково повідомте мене.

- Навіщо ж, господарю? - Здивувались слуги.

- Кажуть, що у ластівок у гнізді є мушлі, що допомагають при пологах. Так от я хочу мати таку раковинку.

- Але ж ми багато ластівок підстрелювали і жодного разу не бачили ніякої такої раковинки. Єдине що, можливо, ця раковинка може бути у ластівки, коли вона висиджує яйця. Але ж дуже важко буде наблизитися до цієї пташки, оскільки вона не підпускає до себе людей.

Тоді хтось сказав:

- Біля їдальні, під дахом, є дуже багато ластівок. Хай твої піддані побудують там вежі і спостерігають за цими птахами. І звісно ж вони будуть відкладати яйця. Тож тоді і можна буде забрати ту раковинку.

- Який хитрий план. Я й не знав про таке, - похваливши слугу, зраділий тюнаґон доручив двадцятьом своїм людям це завдання.

Тюнаґон постійно посилав слуг спитати, чи вже здобули раковинку, але весь час слідувала негативна відповідь. Однак, одного разу до палацу прийшов чоловік на ім’я Курацумаро і сказав:

- Поганий спосіб тобі порадили. Я навчу тебе, як можна здобути раковинку ластівки. Ти сам подумай: твої двадцять підданих підіймають такий гамір, що ластівки бояться і ти так ніколи не здобудеш те, за чим полюєш. Хай ті двадцять слуг злізуть з башт, а візьми лише одного, однак найспритнішого та й посади його у корзину. Як тільки він побачить, що ластівка збирається відкласти яйце, одразу ж підніметься вгору і забере його.

- Ти молодець, дуже добре придумав! - Сказав тюнаґон і наказав розламати башти. Однак продовжував свій діалог з Курацумаро, запитавши у нього:

- А як же та людина в корзині дізнається, що ластівка ось-ось знесе яйце?

- Якраз перед цим ластівка підіймає вгору свій хвіст і починає обертатися сім разів. Це і буде знаком підіймати корзину, щоб здобути мушлю.

Тоді тюнаґон сам пішов до того місця, де були ластівки і почав їх вистежувати. Також чоловік подякував Курацумаро за його слушну пораду і попросив його прийти ввечері до їдальні; можливо, і він теж міг би стати у пригоді у полюванні за мушлею.

Коли вже настали сутінки, тюнаґон став спостерігати за ластівками і от, одна з них і справді, як сказав Курацумаро, підняла догори хвіст і почала крутитися. Слугу у корзині одразу ж підняли, той просунув руку у гніздо і закричав:

- Тут ніякої раковинки немає!

- Значить ти погано шукаєш, дурень! Лише на себе можу я покластися, підіймайте мене у корзині! - Нервував тюнаґон.

От тільки підняли чоловіка, той бачить ще одна ластівка хвіст підняла, і давай обертатися навколо себе. Тюнаґон одразу руку і сунув у гніздо та як закричить:

- Знайшов! Спускайте мене униз. Спускайте швидше, що ви там позасинали всі?!

Всі як один, почали тягнути мотузку та так сильно, що і розірвали її, а тюнаґон та й впав на землю. Всі перелякались, підбігли до свого господаря, а він, наче закляк. Слуги дали йому води і той трохи прийшов до тями.

- Ну як ви, хазяїне? - Питали перелякані слуги.

- Тіло у мене все болить, але серце радіє, що зміг я дістати раковинку, посвітіть сюди, щоб міг я роздивитися цю цілющу мушлю.

Але от лихо: замість цілющої раковинки, у тюнаґона в руці був всього лише птичий послід.

Тож, тюнаґон не зміг дістати раковинки та ще і дуже забився, коли падав. Почали люди про це говорити, сміятись, а тюнаґону від цього ще гірше, і почав він все слабшати від болю і кохання. Про таку долю свого шанувальника почула і Каґуя-хіме і відіслала йому вірша:

Чула я про те,

Що чекаєш ти мене.

Як хвилі у штормі

Поблизу Суміное

Так і серце не знає покою.

Коли ж тюнаґону прочитали цей лист, він, дуже слабкий, узяв папір і написав, збираючи свої останні сили:

Не знайшовши те,

Про що так довго мріяв я -

О, де ж вона?!

Ця чудодійна мушля?!

Я з миром розлучаюсь...

Написавши цей вірш, тюнаґон помер. Почувши про це, Каґуя- хіме трохи засмутилась. А тому про таких людей, що після довгих старань отримали маленьку винагороду кажуть: «Отримав винагороду розміром з маленьку мушлю».

8. Сватання імператора

Про красу Каґуя-хіме почув навіть імператор. Одного дня він покликав придворну даму Накатомі-но Фусако і сказав їй:

- Піди і подивись, що це за красуня така, що відмовила вже багатьом знатним людям.

Фусако ж миттю відправилась до будинку діда Такеторі і, коли прийшла, так сказала дружині Такеторі:

- Чув наш імператор про красу твоєї доньки і наказав мені переконатись, чи правда це.

Каґуя-хіме сказали вийти і показатися, на що дівчина відповіла:

- Ні, не вийду я нізащо. Я зовсім не така вже красуня як люди кажуть. Соромно мені показуватись на очі людині, що прийшла від імені самого імператора.

І як би не вмовляла мати своєї доньки вона не погоджувалась, навіть після того, як говорила придворна дама:

- Імператор наказав мені подивитись на Каґуя-хіме, а тепер я повертаюсь так і не виконавши його наказ. Хіба можна не послухатися наказу самого мікадо1?

1 Мікадо означає «імператор», «правитель».

- Якщо я не виконую наказів імператора, то хай мене стратять! - Так відповіла Каґуя-хіме.

І тоді Фусако була змушена повернутися до палацу і переказати слова дівчини.

- Це жорстоке серце багато вбило чоловіків, - думав мікадо.

Можна було б подумати, що імператор на цьому і зупинився, але думка про цю дівчину глибоко увійшла у його душу. Одного дня імператор покликав до себе діда Такеторі і звернувся до нього:

- Чув я про красу твоєї доньки. Нещодавно я прислав до тебе жінку, щоб вона подивилась на Каґуя-хіме, але та не вийшла. Тож приведи її ти до мене.

- Донька моя не хоче бути придворною дамою як би я її не вмовляв. Але я ще раз спробую. - Відповідав дід Такеторі.

- Так і зроби, приведи її до мене. Донька твоя стане знатною дамою і тобі я теж обіцяю високе звання при дворі.

Почувши такі приємні новини дід повернувся додому і став вмовляти свою доньку не перечити волі самого імператора. Але дівчина продовжувала відстоювати свою точку зору:

- Не піду я до імператора, для мене краще смерть. Якщо для тебе так важливо отримати чиновника п’ятого рангу, то отримай його, а потім я вб’ю себе!

- Та що ти таке кажеш! Нащо ж мені тоді ті звання, якщо не буде поруч моєї донечки. Але скажи ти мені, чого ж ти так не бажаєш прислужувати імператорові, що для тебе краща навіть смерть?

- Якщо віддаси мене йому, то побачиш шуткую я чи ні. Мікадо думає про мене лише пару днів. Що ж люди про таке скажуть?

- Та хай хоч весь світ тебе засуджує, то й що? Але ж нічого не зробиш, піду до імператора, скажу йому твою волю.

Прийшовши до імператора так сказав Такеторі:

- Не схотіла Каґуя-хіме прийти, лише сказала: «Чим прислужувати імператорові, краще вмерти». Імператоре, Ви зрозумійте, вона ж мені не рідна донька, а знайшов я її у горах у бамбукові, тому не маю права я їй наказувати. Вона не така як усі.

- Он як. Ти казав, що живеш просто біля самих гір. А якщо я буду проїжджати біля твоєї оселі, нібито, скажімо, на полювання і, можливо, мені посміхнеться вдача побачити твою доньку.

- Це дуже гарна ідея. Тільки, мікадо, зробіть це, будь ласка, так, ніби ви випадково до нас заїхали.

Тоді імператор визначився з днем полювання, і коли він настав - вирушив. Приїхавши до будинку Каґуя-хіме і ввійшовши до нього, імператор побачив надзвичайної краси дівчину, яка освітила все довкола. Каґуя-хіме хотіла заховатися, побігла, мікадо ж взяв її за рукав, але дівчина прикрила обличчя іншим рукавом і сказала:

- Ах, імператоре! Не можу я служити у Вас, оскільки я не така як усі, і народилась я не тут.

- Ні, ні, ні! Я навіть не хочу цього чути. Ходімо, ходімо.

Але тут Каґуя-хіме почала зникати. І тоді імператор почав благати:

- Добре, добре, я тепер зрозумів, що ти і справді не така, але, будь ласка, повернись, я тепер не буду тебе змушувати іти зі мною у палац. Тільки, будь ласка, покажись іще раз!

І як тільки чоловік це сказав, дівчина знову прийняла свій звичайний образ. Але ще прекраснішою вона була для мікадо. Імператор добряче нагородив Такеторі, а той у свою чергу влаштував величезний бенкет для всієї свити імператора. Від’їжджаючи, імператор склав таку пісню:

Треба їхати,

Треба вирушати.

Але як примусити

Ноги переступати

А тебе - не кохати!

А у відповідь мікадо отримав такий лист:

Все життя своє

Провела під дахом цим.

Хай він весь заріс,

Але серцю милий він.

Не хочу вашу розкіш.

Імператорові треба було повертатись у палац, навіть всупереч своєму бажанню залишитися до світанку поруч із прекрасною дівчиною.

Віднині лише Каґуя-хіме була у серці мікадо, лише про неї він думав. Про інших жінок імператор забув. Він писав Каґуя-хіме, і вона теж відповідала йому. Так продовжувалась ця переписка дуже довгий час.

9. Небесне вбрання, зіткане з пір’я

Усе частіше люди стали помічати, що Каґуя-хіме стає все більш сумною, а особливо, коли дивиться на Місяць. Вже і слуги почали говорити дівчині:

- Не дивіться так довго на Місяць, це не дуже добре1.

Але як тільки Каґуя-хіме залишалась одна, то починала дивитися на Місяць і гірко плакати. І ось одного вечора сьомого місяця Каґуя- хіме вийшла на подвір’я і почала дивитися на Місяць. І тоді вже слуги не витримали і пішли до діда Такеторі, та й мовили:

- Каґуя-хіме і раніше сумувала, дивлячись на Місяць, але зараз вона щось уже зовсім зажурилась. Мабуть, щось її турбує.

Тоді Такеторі спитав у своєї доньки:

- Чому ти невесела, донечку? Ти ще молода і мусиш насолоджуватися кожною хвилиною свого життя! Скажи мені, що тебе турбує?

- Я і сама не знаю, але, коли я дивлюсь на Місяць, то наш світ здається мені складнішим, темнішим...

І от знову одного вечора, коли дід Такеторі зайшов до доньки в кімнату, побачив, що вона сумна і дивиться на Місяць.

- Про що ти думаєш, моє серденько, - питав схвильований Такеторі.

- Та так, ні про що.

- Я тебе благаю, не дивись на Місяць. Коли ти на нього дивишся, то робишся такою сумною...

Але дівчина продовжувала виходити, коли було видно Місяць, і дивитись, дивитись... Однак, коли ніч була темна, що навіть не було видно Місяця, то дівчину як підміняли, вона ні про що не думала і була весела як і раніше. Проте, як тільки виходив на небо Місяць, одразу з’являлись у дівчини сльози.

- Дивись, дивись. Знову вона сумна, - шепталися слуги.

І от, коли настав восьмий місяць і була повня Каґуя-хіме заплакала так сильно, як ще ніколи до цього. Батьки її перелякались, стали питати:

- Що таке? Що трапилось?

І тоді, плачучи, дівчина почала свою розповідь:

1 В Японії існує прикмета, що не можна довго дивитися на Місяць, що це приносить лихо в дім.

- Давно я хотіла Вам про все розповісти, але все ніяк не могла. А тепер вже, на жаль, не можна відкладати. Я не земна, а народжена на Місяці. У минулому житті я зробила помилку, а тому була відправлена на Землю спокутувати свою провину, але вже цього місяця за мною мають прибути люди з того місця, де я народилась. Саме тому, коли я бачила Місяць, то так сумувала, оскільки знала, що скоро покину Вас. - І Каґуя-хіме заплакала ще голосніше.

- Ні, не кажи цього. Коли я тебе знайшов у бамбуку, ти була зовсім крихітна. Я тебе виховав, ти моя донька. Я тебе нікому не віддам! Я вмру без тебе!

- У мене там є і мама, і тато. Для них той час, що для нас видався роками, - всього лише коротенька мить. Навіть не дивлячись на мій сум, я повинна повернутися у свій світ.

Не лише батьки Каґуя-хіме журилися за дівчиною, але і слуги, які так полюбили Діву місячного сяйва, її доброту, красу, щирість, теж сумували за дівчиною.

Та от про це нещастя дізнався і сам імператор, і одразу ж відіслав посланця до Такеторі, який дуже сильно змінився: волосся його стало білим, спину скрутило, очі нагнало, - все це від горя, звісно ж. До цього Такеторі виглядав на п’ятдесят і не більше.

Тоді посланець спитав у діда:

- Чи правда те, що Каґуя-хіме останнім часом весь час ходить сумна?

Дід Такеторі, проливаючи сльози, відповів:

- Передай імператорові, що п’ятнадцятого числа цього місяця за Каґуя-хіме прийдуть люди з Місяця, а тому хай він пришле багато стражі, щоб охороняти нашу дівчинку.

Посланець повернувся до палацу та розповів імператорові про все, що дізнався від Такеторі, і ще додав, який був жахливий вигляд у діда.

- Я його розумію. Один лише раз зміг я побачити Каґуя-хіме і вже не можу її забути, а він милувався нею весь час, з ранку до вечора.

Коли ж настало п’ятнадцяте число, імператор відправив до будинку Такеторі дві тисячі воїнів з шести головних підрозділів, якими командував Такано Окуні. Одна тисяча охороняла дім з землі, а інша вилізла на дах. Також на охорону дівчини стали і слуги, у яких також був лук і стріли. У домі ж, там де була Каґуя-хіме, охороняли жінки. Дружина Такеторі сховалась разом із дівчиною у потаємній кімнаті, а сам дід став перед дверима і сказав:

- Так, охорона у нас хоч куди! Ми тепер навіть і небесному війську не програємо! Гей ви, там не даху, стріляйте у все, що побачите, у все, що рухається!

На що охоронці відповіли:

- Не хвилюйтеся, ми гарні стрільці, а тому і мухи не пропустимо!

Почувши ці слова, дід трохи заспокоївся, але Каґуя-хіме сказала:

- Як би ви мене не охороняли, але це не допоможе. Коли охоронці побачать тих людей, то вони кинуть свою зброю. Як тільки охоронці побачать їх, то хоробрість, якою вони володіють, одразу ж зникне.

На що Такеторі відповів:

- Тоді я сам їм своїми нігтями очі повиколюю, волосся повидираю. Не віддам я тебе!

- Не кричіть так, батечку. Я теж не хочу покидати вас. Вже давно я почала виходити на веранду і прохати людей на Місяці лишитися ще на трохи, хоча б на рік, однак вони відмовили мені, і тому я останнім часом ходила така сумна. Там, на Місяці, життя прекрасне: там немає старості і потворності, однак я все рівно не хочу повертатися. Як же мені Вам віддячити за всю ту ласку?

- Хай лишень спробують наблизитися до моєї донечки, - пригрожував Такеторі.

Спокійно пройшла перша половина ночі, однак раптом все залилось сяйвом, що було в десятки разів сильніше від місячного світла. Світило так яскраво, що навіть можна було побачити кожну рису на обличчі людини, кожну її лінію. Тим часом з неба спустились істоти, що випромінювали яскраве світло. Вони парили у повітрі, вишикувавшись у ряд. Побачивши це, охоронці як один миттю загубили минулу хоробрість і бажання змагатися з надзвичайними істотами. Раптом один із них сказав:

- Міяцукомаро, виходь! А ти старий, відпусти її. Вона була відіслана на Землю, на короткий час до такого нікчемного старця, щоб спокутувати свої гріхи за минуле життя, але строк її перебування на Землі закінчився. Хіба ми не винагороджували тебе за те, що ти дбав про Каґуя-хіме? Хіба ти не отримував золоті монети, які знаходив у бамбуку? А тепер віддай її нам!

- Ти кажеш, що ви послали дівчину до мене на короткий час, але ця дівчина у мене вже двадцять років, а тому, можливо, ви шукаєте іншу, оскільки моя Каґуя-хіме лежить тяжко хвора і навіть не може до вас вийти.

- Скоріше поспішай, Каґуя-хіме! - Знову покликав дівчину неземний посланець, наказавши готувати колісницю. І тоді все миттю повідчинялось само собою: вікна і двері, - і Каґуя-хіме вийшла до неземних істот і звернулась до свого «земного» батька:

- Ви завжди будете у моєму серці. Я Вас прошу, Ви проведіть мене поглядом. Подивіться, як я буду підійматись до неба.

- Що зі мною тепер буде? Як же мені тепер жити без тебе? - Плакав Такеторі.

- Я напишу Вам листа, і кожного разу, коли Вам буде сумно, коли Ви захочете мене побачити, мій лист буде поруч, а значить і частинка мене завжди буде з Вами.

«Якщо би я народилася на Землі, то ніколи, ніколи Вас не покинула, мої любі! Я скину вбрання, що носила раніше і залишу його Вам на згадку про мене... Коли буде безхмарна ніч, дивіться на Місяць, там буду я ».

У одного з посланців було вбрання, зроблене із пір’їв1. Ще один тримав у руках сосуд, де містилась рідина безсмертя. Тоді дівчині протягнули сосуд і сказали:

- Випий, діво, цієї безсмертної води, - і посланець підніс сосуд Каґуя-хіме. Дівчина випила зовсім трохи, а решту хотіла віддати своїм «земним» батькам, однак їй не дозволили цього зробити. На діву вже хотіли накинути вбрання, коли вона заголосила:

- Зачекайте, коли я надягну це вбрання, то всі мої почуття зникнуть, а я ще маю написати листа одній людині! - Прохала дівчина, але посланці вже починали дратуватися.

- Не судіть про те, чого вам не зрозуміти. - Продовжувала Каґуя-хіме і почала писати листа для імператора.

«Дякую Вам за те, що прислали своє військо, але ніхто мене не зміг би втримати... Я не погодилась бути у Вас при дворі не тому, що пихата, а тому, що я з іншої планети. Мені дуже шкода, що Ви могли подумати, що я зухвала, чи байдужа до ваших почуттів».

Не побачу вже

Більше ніколи тебе.

Тебе згадую,

Вбрання я надіваю,

Та серце калатає!

1 За легендами феї могли літати по небу лише у небесному вбранні, зітканому з пір’я.

Тоді дівчина віддала листа разом із напоєм безсмертя начальнику стражі, щоб він передав його імператорові, а потім вона одягнула вбрання і миттю забула все, і всі почуття теж зникли, більше не шкода її було ні діда Такеторі, ні імператора. Діва сіла у колісницю і разом із сотнею посланців відлетіла.

10. Безсмертна гора Фудзі

Дід Такеторі та його дружина все плакали і плакали, що вже почали проливати пекучі сльози.

- Навіщо ж нам тепер наші життя? Для кого нам тепер жити? - Казали старі, відмовляючись пити ліки, а тому вже дуже скоро навіть не могли і підвестися.

Начальник стражі, вернувшись до палацу, віддав імператорові лист від дівчини і напій безсмертя. Імператор же після того як дізнався, що Каґуя-хіме покинула їх світ так зажурився, що не їв і не пив. Одного разу покликав він своїх чиновників і спитав у них:

- Яка гора найближча до небес?

- Гора Саруґа - найвища, і до хмар вона найближча завжди, - відповіли чиновники.

Тоді мікадо написав листа:

Покинула мене!

Навіщо світ без тебе!?

Навіщо зілля!?

Коли не має сяйва.

Коли нема твого кохання...

Потім імператор віддав це послання і зілля безсмертя і пояснив, що треба з цим зробити.

Слуги піднялися на найвищу гору, вилили зілля безсмертя і запалили його разом з посланням імператора - зілля запалало і не гасне воно й до сьогоднішніх днів. А гору відтоді так і назвали Фудзі, що означає «безсмертна гора».

Дим підіймався все вище й вище, досягаючи небес і Місяця, а разом із ним і послання мікадо до коханої - Діви місячного сяйва...

Переклад Н. Бортнік







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.