Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Ісе моноґатарі
Ута моноґатарі. Пісенні повісті

1

У давні часи жив один пан. Коли він уперше одягнув капелюх дорослого чоловіка1, то поїхав на полювання до селища Касуґа поблизу столиці Нара, де в нього був успадкований ним маєток.

У тому селищі мешкали дві молоді та надзвичайно привабливі сестри. Той пан підгледів за ними крізь щілини огорожі. Ця картина, яку він ніяк не очікував побачити у старому селищі, схвилювала його. Пан відірвав поділ мисливського одягу, в який він був одягнутий, і, написавши вірш-пісню, надіслав сестрам. Одягнутий пан був у мисливський одяг з візерункової тканини Сінобу.

Рівнини Касуґа молодих фіалок на тобі візерунки на тканині.

Не знаєш ти межі бунтівних заколотів, як і сінобу.

Такий він склав вірш-пісню і надіслав.

Схоже, це зацікавило сестер.

А зміст вірша був такий самий, як і в пісні:

Тканина з візерунками, сінобу з Мітіноку,

З провини чиєї стала ти така бентежна?

Адже я тут ні до чого...2

Ось якими рішучими та швидкими були люди у давні часи.

1 Капелюх дорослого чоловіка — по досягненні повноліття (за доби Хей-ан це дванадцять років) юнаки проходили певний обряд одягання першого капелюха дорослого чоловіка, коли обрізалося довге волосся та укладалася чоловіча зачіска.

2 Наслідуючи японську коментаторську традицію, М.Конрад у коментарях до власного перекладу "Ісе-моноґатарі" зазначає, що зрозуміти зміст цього дану надзвичайно складно, адже тут відбувається складна гра слів, яка викриває щонайменше два змісти. Перший зміст полягає в тому, що одежина пана набула фіолетового кольору через молодих фіалок в Касуґа (тобто сестер), оскільки трава сінобу при фарбування мала схожий відтінок. Водночас, плутана за візерунком трава сінобу звучить однаково з "любовною нудьгою" — в цьому полягає другий зміст вірша.

2

У давні часи жив один пан.

Столицю Нара вже було перенесено, а нова столиця все ще не була розбудована належним чином1. Саме в ці часи у західному кварталі столиці мешкала одна пані. Ця пані перевершувала решту жінок. Перевершувала більше серцем, аніж своєю зовнішністю. І, схоже, навідувався до неї не один пан.

Одного дня, а було це на початку третього місяця, і дощичок накрапував понуро, відданий пан після того, як повернувся до власної домівки, чи то надумав щось, але склав наступний вірш-пісню:

Не пильную, але й не сплю. Так минає ніч...

А на світанку - весінній довгий дощ і про тебе думки.

3

У давні часи жив один пан. Пані, в яку він був тоді закоханий, надіслав пучок морської трави, і написав при цьому:

Якби ти мене кохала, ми б лягли у курені, оповитому плющем.

Підіславши в узголів'я, рукава одежин.

4

У давні часи у східній частині міста, на п’ятій вулиці у прибудові палацу, де мешкала імператриця-мати, жила одна пані. До неї навідувавсь один пан, та попервах його відвідини були несерйозними, але коло його наміри стали по-справжньому глибокими, вона в десятих числах першого місяця кудись зникла.

Навіть дізнавшись, куди вона переїхала, він так і не міг дістатися її та, сповнений відчаю, поринув у горьовані думки.

Наступного року, так само першого місяця, коли дерева сливи буяли квітом, пан згадав минулий рік і прийшов до флігеля, дивиться і так і сяк - все змінилося з минулого року. Сльози полилися з його очей, впав він на підлогу з грубої дошки та пробув там, доки на небі не з’явився місяць. Сумуючи за колишнім коханням, він склав наступний вірш:

Місяць... чи немає? Весна? Чи це не та весна, що була раніше?

І лише я один колишній, поза тим.

Так він склав і, коли небо прояснилося на світанку, в сльозах повернувся додому.

1 Мова йде про столицю Хейан, будівництво якої тривало доволі довгий час.

5

У давні часи жив один пан. Таємничо, так, щоб ніхто не дізнався, він відвідував один маєток поблизу п’ятої вулиці у східній частині міста. Навідувавсь він туди потайки, тому йшов до будинку не через центральну браму, а пролазив крізь дірку в огорожі, яку витоптали дітлахи. Хоч і людей тут жило не багато, але навідувавсь він доволі часто; хазяїн запримітив це і поставив на цій стежці охоронця, а пан, хоча й приходив щодня, однак вертавсь додому, так і не зустрівшись із пані. Якось він склав вірш:

Охоронець пікету на моїй дорозі, невідомій людям.

Чому не засинаєш ти щоночі?

Почувши вірш, пані сильно захвилювалася. Тоді хазяїн дозволив.

6

У давні часи жив один пан. Йому складно було зустрічатися з його коханою, однак цілий рік вони підтримували стосунки. Нарешті пані погодилася, він викрав її та забрав з собою, коли знадвору була повна темрява. І коли вони йшли берегом річки Акутаґава, пані запитала у пана про краплинки роси, що лежали на траві: "Що це?". Але шлях вів далеко, ніч була темною, схоже навіть було на місцевість демонів. Грім вигримляв жахливо, лила дошкульна злива, тому пан - на щастя поблизу був звичайний сарай - сховав туди пані, штовхнувши її до середини, а сам став на вході з луком і сагайдаком, невпинно благаючи: "Скоріше б минула ніч!" Але ту пані демони проковтнули одним ковтком. "Ой!" - тільки й встигла вигукнути вона, але через грім пан її не почув. Поступово почало світати. Дивиться він, але пані, яку він привів із собою, зникла. З відчаю затупотів пан ногами, заголосив, але вже нічого було не вдіяти.

"То білі перли або що?» - якби так запитала,

"Роса", - я б відповів та разом з нею зник.

7

У давні часи жив один пан. Коли йому вже стало край як жити в столиці, він подався на Схід. Проходячи вздовж узбережжя Ісе та Оварі, він побачив білі хвилі, що здіймаються білою піною, і склав:

Все далі та далі веде мене подорож від коханої.

І заздриш хвилям: «Коли ж і я повернусь?»

8

У давні часи жив один пан. Якось він вирішив, що не потрібен нікому та сказав собі: "Не можу більше в столиці я. Подамся шукати місце, де б міг я жити". Та поїхав собі.

Коли побачив, як здіймається догори димок з вершини гори Асама в провінції Сінано, він склав:

О дим, що здіймається на вершині Асама в Сінано!

Дивуватися має попутник, коли тебе побачить.

У подорож із ним вирушили один чи два його товаришів. Ніхто не знав дороги, і тому вони блукали. Так вони дісталися до провінції Мікава, саме того місця, що зветься "вісім мостів". Це місце назвали "вісім мостів" тому, що вода тече, немов павучі лапи, у різні боки, і вісім деревин перекинуто через ці потоки - ось тому і називають "вісім мостів". Близько цього болота вони злізли з коней і почали в тіні дерев їсти взятий із собою рис. А на болоті пишною красою цвіли лілеї. Один з них, побачивши це, сказав: "Ось, слово "лілея". Давайте візьмемо і, кожну літеру зробивши початком кожного нового рядка, у віршах висловимо настрій нашої подорожі". Й коли так він мовив, пан склав наступний вірш:

Любу мою в одежах, зніжених там, у столиці,

люблячи я залишив...

І з сумом гадаю, наскільки я від неї далеко.

Склав він такий вірш, і в усіх полилися сльози з очей на сушений рис, і так багато, що той розбухнув від вологи.

Рушили вони далі та їхали, доки не дісталися провінції Суруґа. Дісталися до гір "Яві", а стежина, якою пролягав шлях, була темною, вузькою та порослою хащами. Всі сполошилися, а кожен думав: "Як би нам у біду не потрапити?"

І раптом назустріч іде відлюдник: "Як ви опинилися на цій стежці?" - здивовано запитав він. Та подорожні впізнали в ньому знайомого. Тоді до столиці пан тій пані з відлюдником надіслав листа:

Ані в уяві, серед гір Суруґа, що звуть "дійсністю",

Ані у снах з тобою вже не зустрінусь.

Побачили вони потім гору Фудзі. Надворі був п’ятий місяць, та сніг яскраво блищав на вершині.

Гора, що часу непідвладна, вершина Фудзі.

Яка пора тепер, що снігом вкрита ти, немов оленя шкіра?

Ця гора, якщо порівнювати її з горами навколо столиці, така велика, як гору Хіе поставити саму на себе разів двадцять! За виглядом вона нагадує соляні насипи на морському узбережжі.

І знову вони рушили у подорож. Та ось опинилися поміж двох провінцій - Мусасі та Сімоса, там де річка була дуже велика. Називають її річка Суміда. На березі її вони зупинилися та засмутилися: "Ох, як далеко ми заїхали!" Але паромник закричав: "Хуткіше сідайте у човен! Вже вечоріє!". Сіли вони у човен, і почалася переправа. Кожен з них був зажурений, адже кожен залишив у столиці ту, яку кохав. І саме у цей час білі птахи з червоними дзьобами та лапками, завбільшки з вівчарика, літали понад водою та ловили рибу. У столиці таких птахів не було, й жоден з них не знав, що це за птиці. Запитали в паромника, а той у відповідь: "Так це ж "столичний птах"!1" - відповів. Почувши це, пан склав наступний вірш:

"Столичний птах", коли такий самий ти, як і ім’я твоє,

То запитаю: "Та, що в думках моїх, жива?"

I всі, хто був у човні, зворушені заплакали.

1 На Сході вівчарика називали "міяко-дорі", тобто "столичний птах" у дослівному перекладі.

9

У давні час один пан подавсь у мандри та дістався провінції Мусасі. Згодом почав він залицятися до пані, яка там жила. Її батько хотів видати її за іншого, але мати її серцем була на боці людини шляхетного походження. Батько був людиною звичайною, а мати - походила з роду Фудзівара1. Тому й хотіла вона віддати дочку за чоловіка шляхетного походження.

Одного дня вона склала вірші та надіслала їх бажаному жениху, а мешкали вони тоді в селищі Мійосіно місцевості Ірума.

А жених бажаний у відповідь їй надіслав:

До мене, все до мене - тих диких гусей,

що кричать понад полями Мійосіно, - чи зможу забути колись?

У провінції подібне траплялося з ним безперестанно.

10

У давні часи жив один пан. Як поїхав він на Схід країни, то надіслав:

Не забувай! Нехай між нами відстань, як між небом і землею,

Але на зустріч я чекаю, адже місяць, зробивши коло,

вертається на місце.

11

У давні часи жив один пан. Якось викрав він дочку одного пана та втік з нею на долину Мусасі, але дорогою - адже вони були втікачами - їх схопив управитель провінції. Заховавши пані у чагарниках, пан почав тікати. Та коли пані почула, як шукачі: "Десь тут у полі викрадач!", - і зібралися траву палити, вона у відчаї склала такий вірш:

Поля Мусасі! Ви сьогодні не горіть!

Мій чоловік тут криється, і я ховаюсь тут...

Почувши це, люди схопили її та разом із ним повели.

1 Рід Фудзівара — один з наймогутніших і найдавніших аристократичних родів у Японії.

12

У давні часи один пан, який мешкав у Мусасі, написав пані, що жила у столиці: "Соромлюсь сказати, а не сказати - неприємно". Та зробивши лише примітку "стремено Мусасі"1, у такому вигляді й надіслав їй. А після того жодної вісточки не надіслав, тому пані зі столиці йому:

Тобі довірилась, немов стременам Мусасі!

Немає вістки - гірко. Надішлеш - жах!

Прочитавши це, пан втратив спокій і розгубився:

Кажу тобі - докори, мовчу - нагани.

Мусасі стремено,

чи не в такому разі й смерть людською долею стане?

13

У давні часи один пан потрапив якимось чином до провінції Мітіноку. Пані, що мешкала там, такий столичний гість видався дивовижним чи ще що, але вона надзвичайно ним захопилася. Та якось ця пані:

Замість того, щоб помирати від кохання,

Чи не стати нам парою шовкових хробаків хоча б на мить?2

Навіть вірші її тхнули провінцією.

Але чи зглянувся на неї пан чи ще що, тільки пішов він до неї та розділив з нею постіль.

Ще світати не починало, але пан пішов. Тоді пані:

Як настане світанок віддам тебе лису, огидний півню!

Надто рано ти заспівав, мого коханого вигнав!

Такий вірш склала вона, а пан, коли збирався їхати до столиці:

Коли б сосна в Анева на рівнині Куріхара людиною стала,

То сказав би їй: "Ходімо зі мною, до столиці, як рідкісна річ!»

Так він сказав, та вона від радощів усе приказувала: "Але ж він кохав мене! Кохав!"

1 За традицією слід було зазначити місце чи місцевість, де перебуває адресант. Крім того, провінція Мусасі вже в ті часи славилася виробництвом стремен; цей спогад про стремена мав засвідчити відданість і вірність пані.

2 Самець і самка шовкових хробаків в японській поезії є сталим образом подружжя чи коханців, оскільки живуть в одному шовковому коконі.

14

У давні часи один пан з провінції Мітіноку познайомився з дочкою одного незначного чоловіка. Але на подив вона виявилася зовсім не такою, якою б мала бути. А тому він склав:

Гора "Любовні мрії"... як би знайти таємний шлях до тебе...

Й дізнатися хотів би серця твого таємницю.

Пані була щаслива безмежно, але в такому глухому місці що можна було зробити?

15

У давні часи жив чоловік на ім’я Кі Аріцуне. Він служив при дворі, коли три імператори змінили один одного, та час від часу щастя посміхалося йому. Однак потім світ перевернувсь, часи змінювалися, та став він жити ще гірше, аніж пересічні люди.

Був він людиною вишуканою, з витонченою душею та рідким смаком, і не мав турбот про власне існування; був він людиною бідною, але серцем залишався таким, як і раніше, у кращі часи, та все одно не знав клопоту щодо буденного життя. Його дружина, з якою він зійшовся за довгі роки, поступово стала віддалятися від нього, та, врешті-решт, коли стала черницею, пішла слідом за своєю старшою сестрою, яка ще раніше прийняла постриг.

Хоча стосунки між ними й не були такими щирими, але коли вона пішла, він відчув жалість, а через бідність не міг зробити всього того, що слід було. Своєму товаришеві, з яким у біді повіряли один одному все, написав так: "Ось такі справи. Тепер відпускаю її та нічого, навіть дрібнички для неї зробити не можу", а в листі:

Коли на пальцях рахувати роки проведені разом,

Усі десять повторивши, чотири рази буде.

Товариш його, прочитавши це все, пожалів його та відіслав усе необхідне, навіть нічний одяг. А потім склав:

Навіть якщо років десять по чотири рази з тих пір минуло, Скільки ж разів припадало їй в тобі підтримку шукати?

Так він сказав, а Аріцуне від радощів додав:

Невже це та крилата з небес одежина?

Саме вона! Тобі її піднесли.

Та, не стримуючи свою радість, ще написав:

Невже це осінь? А може роса? А може сльози

Мої ллються так, що їх сприймаю за росу?

16

У давні часи один пан, який місяцями не давав про себе звістки, прийшов подивитися, як квітнуть вишні сакура. А господар йому:

"Ненадійні"- так кажуть про вас, квіти сакура!

Втім, дочекалися ви того, хто на рік раз приходить!

А пан у відповідь:

Якби сьогодні не прийшов, то завтра, немов сніг,

розтанули б вони...

І хоч я не розтану, все ж невже на квіти схожий?

17

У давні часи жила одна пані, що була занадто високої думки про себе. Поблизу неї жив один пан. Пані була поетичною особою, та якось, аби випробовувати пана, зламала повну квіту гілку хризантеми та надіслала тому пану.

Краса і білість куди зникли?

На погляд - білий сніг на гілках, так вигинаються вони.

Пан надіслав відповідь, але таку, мов не зрозумів, про що йдеться:

Краса і білість, і білий сніг на них.

Чи не колір це рукавів, тієї, що гілку зламала, - міркую я.

18

У давнину один пан познайомився з пані, що була на службі в іншої знатної пані, яка служила при дворі. Та через певний час охолонув до неї. Так вони жили поруч в одному місці, пан постійно був на її очах, але поводився так, ніби не знав про її існування. Тоді пані:

Чому так далеко ти ходиш, немов ті хмарини на небі?

Нехай навіть й так, але ж у тебе я на очах.

Так вона написала, але пан у відповідь:

Туди й назад, постійно небом я перебрідаю. І це тому, що

Пагорб, де я раніше мешкав, вітри силенні обдувають...

Так написав він через те, що та пані мала інших залицяльників.

19

У давні часи один пан познайомився з пані, що мешкала в Ямато, і став навідуватися до неї. Через деякий час, коли він повертався додому, - а служив він при дворі, - дорогою зламав гілку клену з червоним листям, хоча й був третій місяць, та надіслав її до пані з вісткою:

Для тебе, мій друже, гілка, зламана мною, навіть весною

Червона настільки, як восени вона має бути.

Таке надіслав він пані, але відповідь від неї принесли, коли він уже прибув до столиці:

Коли ж встигла квітка, що пишно квітнула, уже відцвісти?

У твоїй стороні, милий, уже й не весна, напевне.

20

У давні часи один пан і пані мали дуже тісні стосунки, та ні про що інше й думати навіть не могли. Та якось пані через дрібниці розчарувалася в їхніх стосунках. Та коли вирішила вона залишити пана, то написала на видному місці:

Піду я від тебе, але люди скажуть: "До чого ж мілке її серце!»

Не звісно людям нічого про наше подружжя!

Написала так, залишила та пішла. Пан, коли побачив цього листа, подумав: "Як дивно! Нічого я не пам’ятаю з того, щоб запало в серце... Чого б це вона?". Гірко заплакав він і вийшов за браму шукати її. Вийшов, дивився, шукав, де тільки міг, але, як не намагався, не міг здогадатися, де вона могла б бути. А коли повернувся додому:

Позбавленим сенсу став наш шлюб!

Та хіба жартома подружжям довго з тобою я мав намір жити!

Так склав і зануривсь у сумні думки:

Чи кохала мене? Не знаю...

Тільки образ її у дорогоцінній підв’язці повсякчас переді мною.

Багато часу минуло з тих пір, пані тій чи немічно стало або що, тільки надіслала вона пану:

Тепер лише одне бажаю я:

Аби не сіяв ти в своєму серці насіння забуття-трави!

Але пан у відповідь:

Якби я тільки почув, що ти хоча б забуття-траву сієш,

Тоді б я знав, що кохала мене...

І ще, і ще, і ще... так потроху вони стали ближчими один до одного, аніж були раніше. Та якось пан:

"Забудеш знову!» - майнула думка.

У сумніві серце сильніше, аніж коли. Сумно...

Та пані йому у відповідь:

Немов хмари на небі чистому зникають.

Нестала також і моя черга.

Та хоча так сказала, але знову з ним поєдналася. Одначе стосунки між ними не були такими близькими, як раніше.

21

У давні часи кохання між паном і пані чомусь перервалося, та все одно від пані - чи то вона ніяк не могла забути - прийшли вірші:

Як не гірко мені, але все не можу забути тебе!

І ненавиджу я, але і кохаю водночас!

Так вона написала, а пан: "Он воно як!" - подумав і склав:

Побачень немає, але ж наші душі немов струмені в річці: Розділені островом, а за ним - єднаються знову.

Так сказав і тієї ж ночі навідавсь до пані, та розділили вони постіль. Та коли говорили про минуле та про майбутнє пан промовив:

Якби довга ніч, які бувають восени, була б як тисячі ночей!

Та навіть їх буде вісім, але чи зможу насититись я?

А пані у відповідь:

Нехай довга ніч, які бувають восени, буде як тисяча ночей!

Чи не стане нам про що розмовляти, коли заспівають птахи?

Та ще з більшою любов'ю, ніж раніше, став навідуватися до неї.

Переклад Ю.В. Осадчої







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.