Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010
Ямато моноґатарі
Ута моноґатарі. Пісенні повісті
2
Коли імператор відійшов від державних справ і восени наступного року прийняв постриг, відправивсь він подорожувати різними гірськими місцями, аби прямувати шляхом Будди і здійснювати служіння йому. Чиновник третього рангу з місцевості Бідзен, людина на ім’я Татібана-но Йосітосі прислужував [імператору] в палаці, коли той був на престолі, та після прийняття постригу він також пішов слідом імператора. Не повідомивши нікого, імператор залишав палац, а цей чоловік неодмінно приєднався до нього. "Не личить такій людині таким чином відправлятися у подорож," - сказав він і віддав наказ: "Сьосьо, тюдзьо1, решта слуг, нумо разом із ним!", а потім і свиту надіслали слідом за ним, та імператор уже був вирушив у дорогу, аби не зустрітися з ними.
Дісталися вони до земель Ідзумі, а на ніч зупинилися в місцевості Хіне. Йосітосі вирішив, що імператору надзвичайно нерадісно, та й сам зажурився. У цей час імператор: "Хочу, аби ти склав пісню про Хіне," - сказав, і Йосітосі-дайтоку:
У снах дорожніх побачив рідні місця, що дорікають мені:
З тих пір, як вирушив у путь, і разу тут не був...
Та коли склав, то всі присутні заплакали, і жоден з них уже не зміг скласти вірша. А Йосітосі до кінця служив імператору під іменем Канрен-дайтоку2.
5
Коли пішов з цього світу Сенбо-но кімі3, скорботі Тайфу1 не було кінця, а імператриця, коли настав день її призначення [на цей сан], вважаючи, що сльози - це дурна прикмета, заховала Тайфу від людей.
І тоді Тайфу склала такий вірш:
Плачу за ним, хоча й знаю, що вже пізно та марно...
Але ллються сльози з очей, непідвласні думкам.
1 Сьосьо, тюсьо — придворні чини правого та лівого приказу стайні; несли варту в палаці, а під час виїздів імператора супроводжували його дорогою.
2 Дайтоку — первинно використовувалося лише до найвищих чинів буддійського духовенства, але згодом так стали називати буддійських священиків різних рангів.
3 Сейбоно-но кімі — син імператора Дайґо (898-980), принц Ясуакі (903923).
6
Асатада-но тюдзьо2 потай навідувавсь до однієї пані, хоча й та була дружиною іншого чоловіка. Пані також мала любовні почуття до тюдзьо, тому й зустрічі їхні тривали. Одного дня чоловіка цієї пані призначили намісником однієї провінції, отже, мали вони залишити столицю. Засмутилися дуже і тюдзьо, і пані. Ось тоді тюдзьо склав і надіслав пані такого вірша:
Тобі в попутники призначене серце моє
Навіщо ти лишаєш у небі неспокійнім?
Так він склав і надіслав у той день, коли вона залишала столицю.
9
Коли пішов із життя Момодзоно-но хьобуґьо-но мія3, церемонію поховання було призначено на останні дні дев’ятого місяця. Тоді Тосіко і надіслала до Пані північних покоїв:
Завжди буває так сумно в останні осені дні...
Та сьогоднішній день ти як переживеш?
Імператриця дуже зажурилася і заплакала; у відповідь склала наступний вірш:
Якби живим був, то початок і кінець я б розпізнала...
Не дочекався сьогодення, згаснув!
Це й була її відповідь.
1 Тайфу — дочка придворного Мінамото Тасуку. Служила в імператриці Сідзуко, була годувальницею Сейбоно-но кімі.
2 Асатада-но тюдзьо — Фудзівара Асатада (910-966), один з "тридцяти шести безсмертних поетів", майстерно грав на флейті.
3 Момодзоно-но хьобуґьо-но мія — принц Кацуаки (?-927), поховання якого відбулося 24-го дня 9-го місяця.
11
Мінамото-но дайнаґон, якого вже немає серед живих, довгі роки прожив у любові та злагоді з Пані східних покоїв, яка була дочкою Тадафуса1. Але якось він захопився юною принцесою Тейдзіїн і віддалився від попередньої пані... Минав час... Однак, мав пан дітей, яких народила йому Пані східних покоїв, тому жили вони в одному місці та спілкуватися не переставали.
Якось він надіслав їй:
Соснами в Сумійосі не стати нам...
І довгі ночі, що провів я не з тобою, ще тягнуться.2
Такий лист надіслав він до неї. А вона у відповідь:
Занадто довго - не здалось мені.
І в бухті Суміное сосни вдруге, напевне, виросли.
Такою була її відповідь.
1 Фудзівара-но Тадафуса (?-928) — один з "тридцяти шести безсмертних поетів", знавець музики.
2 Дві сосни, що ростуть в Сумійосі на березі бухти Суміное, в японській поезії є усталеним символом довголітнього подружнього життя та вірності.
12
Коли один пан, який служив при дворі, зав’язав стосунки з принцесою, сам імператор був посередником у цій справі. Перший час пан навідувавсь до принцеси щоночі та одного дня, повернувшись від неї додому, він написав такий вірш:
Коли кажуть, світає, подібна сну неспокійного серця
Весінньою ніччю! Тільки вночі тебе бачу ...
40
До принцеси Кацура навідувавсь принц Сікібуґьо-но мія, тільки дівчині, що служила в цьому палаці, видалося, що принц надзвичайно привабливий ззовні, та закохалася в нього. Але він нічого й не знав про те. Одного дня, коли він милувавсь світлячками, наказав дівчині зловити їх. Дівчина зловила одного світлячка, загорнула його в рукав свого одягу та, показуючи принцеві, так сказала:
Нехай і загорнеш, але не приховати... мої почуття
Палають сильніше за комахи літньої тіло.
45
Перед тим як Цуцумі-но тюнаґон-но кімі1 відправив власну дочку, яка [згодом стала] матір'ю Дзюсан-но міко2, аби вона прислуговувала імператорові, страшенно непокоївся, як імператор зустріне її. Зрештою, він склав і надіслав імператору таку пісню:
Батьківське серце не вкрите мороком, але
На шляху любові до власної дитини розгублене...
Імператор був надзвичайно розчуленим цим листом. Відповідь імператора також була, але людям вона невідома.
100
Лівий міністр, після того як його призначили бути супутником імператору Тейдзі, подавсь до Ої. На горі Оґура було безліч красивого кленового листя; зачарований красою лівий міністр сказав: "Саме має бути виїзд імператора; і на таке чудове я натрапив. Неодмінно доповім і запропоную йому приїхати сюди!". А потім:
На вершині Оґура червоне листя клена,
Якби ти мало серце, то чекало б на приїзд подорожнього!
А коли повернувсь, то доповів про все побачене імператорові; йому видалася ця історія цікавою. Так відбувся виїзд імператора до Ої.
1 Цуцумі-но тюнаґон-но кімі — Фудзівара-но Канеске (877-933), один з "тридцяти шести безсмертних поетів".
2 Дзюсан-но міко — тринадцятий принц Акітосі (924-990), син імператора Дайґо.
100
Коли Суенава-но сьосьо1 мешкав в Ої, імператор Уда сказав: "Скоро почнеться пишне цвітіння, неодмінно поїду помилуватися!", але забув і не поїхав. Тоді сьосьо:
Якщо квіти осиплються, як журно буде!
Дерево ямабукі на березі річки буяє квітом...
Саме так було сказано в його посланні, а імператору це послання видалося сповненим чарівності, отже, він відразу вирушив у путь, а потім милувавсь цвітінням.
101
Той самий Суенава-но сьосьо тяжко страждав від хвороби, але коли йому трішечки покращало, то відправивсь до палацу. У той час управитель Омі, Кумітада-но кімі, одночасно виконував обов’язки куродо2 та обіймав посаду каморі-но суке2. Коли Суенава зустрівся з куродо, то сказав йому: "Хвороба й досі не відступає, але так важко на серці та душі, що вирішив прийти сюди. Як воно складеться надалі - невідомо, але поки що живий. Сьогодні я повертаюся додому, але в палаці буду післязавтра. Доповісте про це імператору?" - сказав і пішов додому. Три дні минуло, та ось з будинку сьосьо принесли листа:
Домовленість була зустрітися за кілька днів,
Та краще б я сказав: "Сьогодні бачимось в останнє».
Тільки це й написав. Вельми наляканий [цією звісткою] Кімутада заплакав і запитав посильного: "Як він себе почуває?" Посланець:
"Дуже слабким став", - відповів і заплакав і так гірко, що лише ридання й було чутно, а допитатися про решту було неможливо. "Зараз я сам поїду", - сказав Кімутада і послав за каретою, але в очікуванні не міг знайти собі місця від занепокоєння. Вийшов за браму коное та чекав на карету, а коли подали, якнайшвидше вирушив. Будинок сьосьо був на П’ятій лінії, та коли він прибув, то побачив, що люди в страшенному сум'ятті голосно шуміли, а ворота були зачинені. Сьосьо був уже мертвий. Намагався доповісти про свій приїзд, але все було марно. Зажурений, в сльозах він повернувсь додому. Та доклав він імператору по порядку все, що сталося; імператор також був дуже засмучений смертю Суенава-но сьосьо.
1 Суенава-но сьосьо — Фудзівара-но Суенава (?-914), його танка увійшли до антологій "Кокін-вака-сю" та "Сінкокін-вака-сю"; був відомий також як майстерний мисливець.
2 Куродо — посада при Імператорському архіві (куродо-докоро), займалися секретною документацією, а згодом завідували одягом імператора, його трапезами, церемоніалом тощо. Назначалися, як правило, з осіб п’ятого рангу та входили до складу Особистої імператорської охорони.
3 Каморі-но суке — посада придворного, чиїми обов’язками було будівництво палацу, обладнання та прибирання приміщень.
125
Ідзумі-но тайсьо1 частенько навідувався до будинку вже покійного [лівого міністра Фудзівара Токіхіра]. Одного разу напившись добряче міцного, сп’янілий, глибокої ночі тайсьо прийшов до Токіхіра. Лівий міністр здивувавсь: "Де ж це ви були?" - допитувався. А коли домашні підняли верх карети, то побачили там [разом із Идзумі-но тайсьо] ще й Мібу-но Тадаміне2. Внизу сходів будинку запалили смолоскипи, але в Мібу-но Тадаміне ноги підкосилися, і замість привітання:
На паморозь, що вкрила сходи до Вашого будинку,
Вночі прийшов навмисне подивитись я.
- ось що відповідає Вам тайсьо", - сказав він. Хазяїн будинку, лівий міністр, визнав цей вірш сповненим глибокого почуття та глибокої чарівності, а тому всю ніч вони провели за пригощанням міцного та улюбленими розвагами; і тайсьо отримав подарунки, і Тадаміне обдарували.
Почувши, що Тадаміне має дочку, один [зі співтрапезників] вигукнув: "Нехай буде мені дружиною!". Тоді Тадаміне сказав: "Це велика честь для мене!" Невдовзі з будинку цього пана прийшов лист: "Сподіваюся, найближчим часом наша домовленість здійснить-ся". У відповідь:
Трава сусукі близько мого дому ще молода,
Занадто рано її в’язати ще.
- так склав Тадаміне. І, справді, дочка його була ще дуже маленькою дівчинкою.
1 Ідзуміно тайсьо — Фудзівара-но Садакуні (867-906), дайнаґон, правий тайсьо, вищий чин при дворі, в обов’язки якого входило слідкувати за охороною приміщень імператорського палацу, розпоряджатися церемоніями тощо.
2 Мібу-но Тадаміне (868-965) — відомий поет, один з укладачів антології "Кокін-вака-сю".
126
Пані на ім’я Хіґакі-но ґо1, яка мешкала в місцевості Цукусі, в світі мала славу жінки наділеної великим розумом та вела вишуканий спосіб життя. Так минали місяці-роки, аж поки на стався заколот Сумітомо2: будинок її спалили до останку, все майно її відібрали, і залишилася вона в край жалюгідному стані. Не знаючи про це анічогісінько, задля наведення порядку прибув посланцем імператора Ядайні Йосіфуру; шукаючи місце, де стояв будинок, він мовив: "Як би мені зустрітися з пані на ім’я Хіґакі-но ґо?" І тільки промовив це, як його попутники: "Десь у цих місцях вона мала б мешкати". - "А як же ж тут було під час бучі? Хотів би я розпитати!" І тільки проговорив це, як побачив, що срібноволоса жінка набрала води, пройшла повз нього і зайшла до якоїсь убогої будівлі. Один з тих, хто був там, сказав: "А ось і Хіґакі-но ґо". [Ядайні] вжахнувся, дуже засмутився, але наказав покликати її, однак літня жінка засоромилась і не вийшла до нього, а тільки сказала наступне:
Немов шовковиці, чорне волосся моє побілішало.
Ніби зачерпую воду в білих водах ріки Сіраґава.
Такий вона склала вірш, а дуже засмучений [Ядайні] зняв із себе одежину, в якій був, та передав її пані.
Переклад Ю.В. Осадчої
1 Хіґакіно ґо — гетера, яка мешкала на півночі о. Кюсю.
2 Ядайні Йосіфуру (884-967) на початку 940 р. був відряджений на захід для приборкання заколоту, здійнятого Фудзівара-но Сумітомо.