Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Мурасакі сікібу ніккі («Щоденник придворної пані Мурасакі»)
Ніккі (щоденники)

Поволі, як все просочується осінню, і не підібрати слів, аби розказати про красу палацу Цутімікадо1. Листя на кожному дереві поблизу озера і маленька травичка близько струмочка - усе це має свій власний колір; і небо в передзахідні часи, і голоси, що за визначеним часом повторюють сутри, - зворушують серце надзвичайно. Повіває прохолодою, голоси зливаються із нескінченним журчанням, і чути їх безперестанку протягом усієї ночі.

Государиня1 2 прилягла й дослухається до розмов придворних дам; здається, щось гнітить її, але вона приховує своє занепокоєння, але як вона вміє втішити розчароване серце - хоч і не жадаю зайвий раз звеличувати її - повернути звичну рівновагу серця, коли нещастя забуваються. Та якби ж тільки я шукала заступництва і служби в неї за часи більш давні...

Надворі ще ніч, і місяць у хмарах, тіні дерев чорні, але вже чутні голоси: "Час зачинити віконниці!", "Служниці й досі ще не прийшли!", "Гей, хто-небудь, спустіть віконниці!", але ось лунає нічний дзвін - настає час вранішньої. Голоси ченців перевершують один одного, вони лунають то зблизька, то здалеку; різкі та прекрасні доносяться і до нас.

Настоятель храму Каннон-ін, рухаючись з молитвою зі східного крила, очолює ходу з двадцяти ченців, ті бурмотять заклинання, їх гучна хода на мосту не схожа ні на що. Серце переповнює розчулення, і мені ясно бачиться, як настоятелі храмів Хоссе-дзі та Дзедо-дзі в урочистих одежинах розходяться витонченими китайськими містками у свої сховані листям дерев покої, розташовані близько стайні та бібліотеки. Бачу і як чернець Сайґі3 схилив коліна перед статуєю Будди Дайітоку. Прислужниці вже тут, починає світати.

1 Садиба в Кіото головного міністра Фудзівара-но Мітінаґа (966-1017).

2 Перша дочка Фудзівара-но Мітінаґа, государиня-імператриця Сьосі; на той час, коли відбувалися описані в щоденнику події, їй був 21 рік.

3 У тексті чернець Сайсі, але коментаторська традиція називає ім’я ченця Сайґі (983-1047).

Визираю з кімнати і бачу наприкінці коридору: на листі лежить ранкова роса й імла в саду ще не розсіялася, але Мітінаґа вже на ногах і наказує розчистити струмок від сміття. Зломивши гілку патрінії з густих заростей на південь від моста, він просовує її мені у вікно поверх фіранки. Він - настільки прекрасний, що я зі своїм заспаним обличчям почуваю себе ніяково. "А де ж вірш?" - запитує він. За його проханням ховаюся в глибині кімнати - адже каламар там.

Квітки патрінії буйний цвіт бачу я та знаю, що

Навіть роса здатна образити

- О, вправно! - говорить Мітінаґа з посмішкою та бере каламар.

Біла роса не може ображати.

Патрінія фарбується лише у любі серцю кольори.

Тихим надвечір'ям, коли я розмовляла з пані Сайсьо2, старший син Мітінаґа - Йоріміті3 - підняв край бамбукової штори й сів біля порога. Виглядає він значно старшим за свій вік, і рухи його шляхетні. "Як не просто мати справи з жінками", - заводить він задушевну розмову про стосунки між чоловіками та жінками, і поволі розумієш, наскільки несправедливі ті, хто називає його дитиною, а він такий гарний, що навіть нітишся від збентеження. Розмова ще не закінчилася, але промовивши тільки "На полях квітів патрінії забагато", він раптово йде, нагадуючи про героя повісті, яким так захоплюються.

Але дивно усе це, коли дрібнички раптово спадають на думку, а те, що колись бентежило, з роками минає й забувається.

Того дня, коли управитель земель Харіма влаштував бенкет на кару за програш у шашки ґо, я відлучилася додому; уже потім мені показували столик, виготовлений з цієї нагоди: він був дивовижно красивий: ніжки у вигляді квітів, на стільниці зображені узбережжя та море, на якім написано:

На землях Кі виросте скелею високою

Камінчик, знайдений на узбережжі Сірара.

Того дня віяла у жінок також були надзвичайно красиві.

1 Навіть роса здатна образити — цим Мурасакі хоче сказати, що у порівнянні з ранковою росою вона виглядає змарнілою.

2 Придворна пані в сані ньобо середніх покоїв, дочка старшого радника міністра Мітіцуна.

3 Мітінаґа Йоріміті (992-1074), на той час йому було 47 років.

Після того, як минув двадцятий день восьмого місяця, у палаці почали збиратися і придворні вищих рангів, і люди рангами нижче - усі ті, чия присутність вважалася необхідною; вночі вони влаштовувалися на мосту або на веранді східного крила, до світанку безладно розважаючи себе музикою. Молоді придворні, не надто вправні у грі на кото та флейті, змагалися в умінні виголошувати сутри або ж виспівували пісні на новий манер1, що сповна відповідало обставинам. Однієї ночі управитель палацом Таданобу, Лівий радник у чині тю-дзьо Цунефуса, начальник охорони Норісада і управитель земель Міно в чині сьосьо Нарімаса збиралися разом пограти на музичних інструментах. Але до справжньої вистави не дійшло, оскільки Мітінаґа визнав цю думку невдалою. Ті пані, які залишили службу при государині ще кілька років тому, шкодували про те і квапилися приїхати до палацу, й у цій біганині спокою не було.

Двадцять шостого дня приготування повіву було закінчено, і государиня стала роздавати їх придворним пані. Зібралися всі, хто брав участь у підготовці, а їх виявилося багацько. Дорогою від государині я завітала до пані Сайсьо, але та вона заснула. Вона лежала обличчям до багатошарових одежин темно-багряного кольору "хаґі" з зеленою підбивкою і світло-фіалкового кольору "бузковий сад" із темно-синьою спідкою, під головою була скринька з речами для письма, а поверх усього - кармінна накидка із надзвичайно гладкого шовку. Вона була чарівна. Мені здалося, що Сайсьо схожа на принцесу, зображену на картині; я потягнула за рукав, що прикривав її обличчя: "Ви немов пані з дивовижної повісті!" - сказала я. Вона, відкривши очі: "Ви в своєму розумі? Хіба можна будити так немилосердно!" - відповіла вона; потім трішечки підвелася, і рум’янець, що залив її щоки, був прекрасний. Часом буває й так, що людина вродлива часом видається ще прекраснішою.

1 Пісні на новий манер — пісні поетичного жанру імайо; виникли наприкінці доби Хейан, більшість із тих, що дійшли до наших днів — релігійного характеру.

Дев’ятого дня хьобу1 принесла мені тканини, що пахнули квітами хризантем: "Її Величність дружина Мітінаґа надіслала їх Вам, аби відігнати старість, і щоб та ніколи не наздогнала Вас!"2. Я вже збиралася повернути подарунок і навіть склала вірш:

Щоб молодшою стати,

зрошених росою хризантем рукавів торкнулася.

Та знаю, володарці квітів поступаються у вічності вони.

Але мені сказали, що Її Величність уже повернулася до своїх покоїв, тому я і залишила подарунок собі.

Цього ж вечора прислужувала государині. Місячна ніч була прекрасною. Косьосьо3 і дайнаґон4 сиділи на веранді, а краї їхнього вбрання витикалися з-під бамбукової завіски. Винесли курильню, аби государиня могла випробувати аромати, приготовлені напередодні. Ми говорили про те, який гарний сад, як багрянець не поспішає торкатися листя дикого винограду, але государиня здавалася ще сумнішою; прийшов час вечірньої служби, а государиня ніяк не могла заспокоїтися, тоді ми перебралися всередину.

Хтось покликав мене, я повернулася до себе; хотіла прилягти зовсім ненадовго, але тут мене стомило. Прокинулася серед ночі від шуму й криків.

Десятого дня ще не настав світанок, але покої государині вже перемінили. Сама государиня перебралася на підмостки, закриті білими фіранками. Сам Мітінаґа з синами, придворні четвертого та п’ятого рангів, вносячи і розвішуючи матраци й подушки, гомінливо перемовлялися між собою. Увесь день государиня не могла знайти собі місця, то вставала, то знову лягала, доки не стемніло.

Голосно читалися нескінченні заклинання, покликані оборонити від злих духів. На додаток, до ченців, що були поруч із государинею останні місяці, у палац покликали всіх без останку пустельників з околишніх гірських храмів, і я уявляла собі, як Будди всіх трьох світів злітаються на їхній заклик. Запросили й усіх заклинателів, яких тільки можна було знайти в цьому світі, і, певне, жоден із сонмища богів не залишився незворушним до їхніх молитов. Усю ніч шуміли посланці, що відправлялися з приношеннями до храмів, в яких читалися сутри.

1 Ввічлива назва придворної дами в сані ньобо.

2 За традицією вважається, що витирання обличчя тканиною, просоченою ранковою росою з квіток хризантем, продовжує життя та зберігає молодість.

3 Косьосьо — молодший воєначальник шостого рангу.

4 Дайнаґон — старший радник міністра.

Зі східного боку помосту зібралися місцеві придворні пані. Із західного - знаходилися заклинательки, кожна з яких на вході була відгороджена ширмою й фіранкою, поруч кожної сидів пустельник, що читав молитву. На південь розташувалися рядком верховні настоятелі й настоятелі храмів, які призивали Фудомьоо1, та їхні захриплі від молитов голоси зливалися в піднесений гул. У вузькому просторі до півночі, відгородженому від помосту розсувною перегородкою, скупчилися люди, яких я потім нарахувала більше сорока. Від скупчення вони не могли ворухнутися, не розуміли нічого, що відбувалося, та не пам’ятали себе від хвилювання. Тим, хто прибув з дому пізніше, місця й зовсім не знайшлося. Не розібрати було, де чий поділ вбрання чи рукав, а літні дами потайки схлипували.

Надвечір одинадцятого дня дві розсувні перегородки на помосту прибрали, і государиня перемістилася у внутрішню північну галерею. Оскільки бамбукові штори повісити було не можливо, довелося відгороджуватися численними фіранками. Головний настоятель Сьосан, настоятелі Дзьодзьо та Сайсін підносили молитви. Настоятель Інґен, додавши необхідні благі побажання до молитви, яку напередодні склав Мітінаґа, урочисто виголошував її, й так, що слова западали в душу і проникали в самісіньке серце. А коли сам Мітінаґа приєднався до нього, то голоси зазвучали так могутньо, що всі ввірували: пологи минуться щасливо; але всі були схвильовані, і ніхто не міг стримати сліз. І хоча говорили один одному, що сльози - дурна ознака, але втриматися не було сил.

1 Фудомьоо — буддійське божество.

Занепокоєні, що таке стовпище людей може завдати государині тільки шкоди, розпорядилися, щоб придворні пані перейшли на південь й схід, і лише тим, хто був дійсно необхідний, було дозволено залишитися поруч із государинею. У внутрішній галереї перебували государиня з пані Сайсьо і Кура-но мьобу1, за фіранки запросили настоятеля храму Нінна-дзі й посланника государя у храм Мії-дера. Накази віддавалися таким гучним голосом, що голоси священиків майже не було чутно. Перед входом до государині очікували придворні пані: пані дайнаґон, пані косьосьо, Мія-но найсі2, Бэн-но найсі, пані Накацукаса, Таю-но мьобу та О-сікібу, наближена до Мітінаґа. Усі вони прислужували государині довгі роки, і тому легко зрозуміти їхнє сум’яття, коли навіть я, людина нова, відчувала надмірне хвилювання.

Ближче до входу поза нами протиснулися годувальниця другої дочки Мітінаґа Накацукаса, годувальниця третьої дочки в сані сьонаґон і годувальниця молодшої дочки Мітінаґа в сані ко-сікібу; набилося стільки людей, що стало неможливо пройти вузьким проходом за двома помостами, від тисняви й обличчя сусіда було важко впізнати. Не тільки сини Мітінаґа, радник Канетака у чині тюдзьо3 та Масаміті у чині сьосьо4, що мав четвертий ранг, але й такі далекі люди, як лівий радник Цунефуса у чині тюдзьо та керуючий справами палацу Таданобу, втратили всякий сором і спостерігали поверх фіранок за нашими заплаканими очима. Зерна рису летіли на наші голови5 немов пластівці снігу, на зім’ятий одяг було страшно дивитися, але згодом це здаватиметься кумедним.

Коли государині остригли волосся і вона прийняла чернечу посвяту, всіх охопило страшне занепокоєння і безнадія, але пологи завершилися щасливо. Ще не відійшов послід, але і ченці, і миряни, скупчившись на великій площі від зали до південної галереї з балюстрадою, впали долу і ще раз об’єднали голоси в молитві.

1 Мьобу — один з рангів придворної пані в свиті государині.

2 Найсі — вищий ранг придворної пані в свиті государині.

3 Тюдзьо — один з чиновників при імператорському палаці; середній воєначальник четвертого рангу.

4 Сьосьо — один з чиновників при імператорському палаці; молодший воєначальник п'ятого рангу.

5 Розкидування рису — ритуал, призначений для відлякування злих духів.

Жінки в східній галереї ніби змішалися з придворними вищих рангів; пані котюдзьо1 виявилася віч-на-віч із головним лівим діловодом Йорісада2, та їх взаємний подив став потім об'єктом глузувань. Вигляд пані котюдзьо завжди бездоганний, от і сьогоднішнім ранком вона ретельно накладала на обличчя пудру, але зараз воно попухло від плачу, місцями сльози залишили сліди на шарах пудри, то було зовсім на її лице. Обличчя пані Сайсьо також змінилося не на краще. Та й я була, очевидно, не краща. Усе ж таки добре, що в таких випадках ніхто нічого як слід запам’ятати не може.

Які оскаженілі крики видавали духи, коли відходив послід! До віщунки Ґен-но куродо був приставлений учитель Закону Будди Сін- йо, до Хьое-но куродо - хтось на ім’я Мьосо, до Укон-но куродо - учитель із храму Ходзьодзі, а біля Мія-но найсі священно діяв учитель Тісан. Дух кинув останнього на підлогу, і Тісан перебував у такому жахливому стані, що для читання молитов йому на допомогу призвали вчителя Ненґаку. І не те щоб Тісан був слабкий, але вже дуже сильним був той дух. До пані Сайсьо запросили Ейко, та від безперервного читання молитов протягом усієї ночі він осипнув. Але ніхто не міг допомогти їй відігнати духів, і голоси не втихали.

До полудня небо прояснилося, і настрій став ранково-сонячний. Пологи закінчилися благополучно, і радощам не було краю, а коли довідалися, що народився хлопчик, то ми були у невимовному захваті! Увесь учорашній день, ніч і до самісінького ранку пані лили сльози, проплакали вони й сьогоднішній осінній мрячний ранок. Лише літні жінки, здатні краще за інших прислужувати государині, залишилися; решта розійшлася відпочивати по своїм покоям.

Мітінаґа з дружиною відправилися в іншу частину палацу, роздаючи подарунки і тим ченцям, які молилися й читали сутри протягом останніх місяців, і тим, кого запросили тільки на вчора і сьогодні; обдаровували також вправних лікарів і ворожок. У палаці починалися приготування до обряду першого купання.

У жіночі покої вносили величезні мішки та згортки з одіяннями, та накидки були розшиті надто яскраво, низ одежин був оброблений перламутром надмірно. Одіяння складалися в затишному місці; чулися голоси пані, які фарбувалися: "Але ж віяла ще не принесли!"2

1 Котюдзьо — придворна пані.

2 Куродо — чиновник імператорського архіву.

За звичкою визирнувши з власної кімнати, я побачила наприкінці коридору декількох придворних, серед яких був і керуючий справами палацу государині Таданобу і Ясухіра - керуючий справами палацу принца. До них наблизивсь Мітінаґа і звелів очистити струмок від листя, що нападали за останні дні. Дивитися на них було так зворушливо. Навіть ті, в чийому серці запали сумні думки, тепер, здавалося, позабули про свої прикрощі; але й зараз Таданобу намагався не виявляти радощів, хоча по вигляду його обличчю можна було здогадатися, що саме він задоволений більше за всіх.

Головний діловод Йорісада, що мав сан тюдзьо, привіз із государевого палацу меч, Мітінаґа наказав йому дорогою назад докласти государеві про те, що всі перебувають у добрім здоров’ї. Оскільки в цей день відправлялися приношення до храму рідних богів Ісе, то Йорісада не міг затримуватися в садибі государині1, та Мітінаґа розмовляв із ним стоячи. Очевидно, він обдарував Йорісада, але я того не бачила.

Пуповину зав’язувала дружина Мітінаґа. Перше годування довірили Татібана-но Саммі, а постійною годувальницею була призначена Осаемон, оскільки вона служила давно й славилася доброю вдачею. Вона була дочкою управителя земель Біттю-но Мунетокі-но Асон, а чоловіком її був діловод Хіронарі.

Перше купання відбулося близько шостої години після обідні. Запалили вогні, слуги її величності в білих накидках поверх короткого зеленого одягу внесли гарячу воду. Тази й підставки для них також були вкриті білим. Управителі землі Оварі, Тікаміцу разом із Наканобу, старшим над палацовими слугами, донесли тази до бамбукової завіси. Там їх прийняли дві служниці - Кійосіко-но мьобу і Харіма, вони розбавили окріп холодною водою та передали тази двом іншим служницям - Омоку і Мума, які розлили воду по шістнадцяти глечиках, а залишки вилили в корито. Вони були одягнені в тонкі накидки зі шлейфами, поверх яких були короткі накидки з тафти, а волосся було зібране назад і схоплено білою стрічкою. Зачіски виглядали чудово. Відповідальною за купання була пані Сай-сьо, а допомагала їй пані дайнаґон. Їхні фігури в білих фартухах виглядали напрочуд незвично і привабливо.

1 Місце народження дитини вважалося нечистим, тому перебувати там перед паломництвом до синтоістського храму заборонялося.

Мітінаґа тримав принца на руках, поперед ними прямувала пані косьосьо з мечем і Мія-но найсі з головою тигра1. Її коротка накидка була прикрашена візерунком із соснових шишок, а на білому шлейфі блідо-голубими нитками вишите морське узбережжя. Пояс був із тонкої тканини з візерунком китайських трав. На шлейфі косьосьо срібною ниткою були вишиті осінні трави, метелики і птахи. У кольорах одягу дотримувалися заборон, і нікому не дозволялося вирядитися на власний смак, і лише візерунок пояса було дозволено обирати на власний смак.

Двоє синів Мітінаґа, а також Мінамото-но Масаміті в чині сьо-дзьо шумно розкидали рис, намагаючись перекричати один одного. Настоятель храму Дзьодо-дзі, який виголошував молитви, що оберігають, був змушений заслонити віялом голову й очі від зерен, а молоді пані глузували з нього. Читати твори китайських авторів належало доктору словесності та діловоду Хіронарі. Він стояв біля балюстради й виголошував перший сувій "Історичних записів"2. За ним у два ряди стояли двадцять лучників3: десять - п’ятого рангу і десять - шостого.

Але нічне купання, власне, і не відбулося. Проводили тільки самий обряд, як і в день народження. Здається, лише читець і змінився. Можливо, то був управитель земель Ісе на ім’я Мунетокі. Він читав відповідний уривок із "Канону синівської шанобливості"4, а Такатіка, як говорили, читав сувій про імператора Вень-ді з "Історичних записів". Таким чином троє читців змінювали один одного протягом семи днів.

1 Меч і зображення голови тигра вважалися оберегами новонародженого, а ритуальне купання, під час якого у воді відображається голова тигра, мало захистити немовля від злих духів.

2 Виголошення "Історичних записів" китайського історика Симя Цяня (ІІ ст. до н.е.) мало забезпечити немовляті мудрість під час вирішення державних справ.

3 Вважалося, що звук нап'ятого луку відганяє духів, які можуть зашкодити новонародженному.

4 "Канон синівської шанобливості" ("Сяо цзин") — канонічний конфуціанський текст; повчання Конфуція його учню Цзен-цзи.

Я кинула поглядом на придворних пані в білосніжних одежинах, які скупчились перед государинею, і виразна комбінація чорного з білим нагадала мені чудовий малюнок тушшю - темне волосся на білих одежинах. Того дня мені було якось не по собі, я почувала себе стиснутою і майже весь час до обіду не залишала своїх покоїв, спостерігаючи придворних дами, що поспішали зі східного крила до покоїв государині. Кому дозволялися заборонні кольори, були в коротких накидках із такого самого шовку, що й нижні одіяння, а тому попри всю пишноту одежин смак кожної не міг проявитися. Ті ж, кому заборонні кольори не дозволялися, а також дами більш літнього віку подбали, щоб виглядати скромно, і надягли чудові трьох- або ж п’ятишарові нижні одіяння, а поверх них - шовкові накидки й прості китайські накидки без візерунків, але деякі вирядилися у тканини з візерунками і тонкий шовк.

Віяла та решта спочатку не занадто притягували погляд, але вишуканість відчувалася також і в них. На віялах були надписи з нагоди, вислови та вірші; кумедно, але кожен прагнув підібрати щось своє, та тільки написи ці виявилися настільки схожими, неначе про те змовилися наперед. Та й бажання не відставати від інших відчувалося надзвичайно сильно. Шлейфи й накидки були вишиті, обшлага рукавів у сріблі, шви знизу одежин вибиті сплетеною в шнурок срібною ниткою, а віяла були прикрашені сріблястим шаруванням, і враження таке виникало в душі, ніби бачиш перед собою глибокий сніг у горах, залитий яскравим місячним сяйвом, так сильно засліплювало очі, ніби на стінах були розвішані дзеркала.

Увечері третього дня Таданобу та інші служителі палацу влаштовували бенкет на честь немовляти. Начальник правої варти підніс государині святкову їжу, столик для страв із запашної деревини та срібні миски, але я не встигла роздивитися їх належним чином. Тюнаґон Мінамото-но Тосіката і радник Фудзівара-но Саненарі піднесли одяг і постільну білизну для немовляти; і оббивка скриньки для одягу, і полотнина, якою він був накритий, і тканина, у яку були загорнені самі одежини, і покривало для столика з подарунками - все це було належного білого кольору, проте в усьому відчувався і особистий смак тих, хто їх підносив. Здається, рештою приготувань керував управитель земель Омі, Такамаса. Вищі за рангом сановники сиділи в західній галереї східного крила, вони розташувалися у два ряди з півночі на південь, а місця решти придворних знаходилися у напрямі зі заходу на схід у південній галереї. Оздоблені білим візерунком ширми були звернені обличчям ззовні уздовж бамбукових фіранок, які відокремлювали галерею від покоїв.

Нічні святкування на п’ятий день після народження принца влаштовував Мітінаґа. Ніч видалася безхмарною, п’ятнадцятий за календарем місяць яскраво світив, слуги розводили вогнище під деревами край берега озера та розставляли підношення з коржами з рису і червоною квасолею, а їхня балаканина і метушня надавали урочистості пожвавлення. Решта слуг стояла зі світильниками так близько один до одного, що було світло, неначе вдень; місцями в тіні скелі або ж під деревами розташовувалися люди зі супроводу вищих за рангом сановників, які випромінювали посмішки й вдоволеність, повідомляючи один одному про те, як вони таємно молилися про благополучне появу сяйва, виявленого світові - народження принца. Врешті-решт, і люди Мітінаґа також, навіть ті з них, хто мав лише п’ятий ранг, снували заклопотані всюди, показуючи своїм виглядом впевненість, що настали добрі часи.

Як тільки віддали наказ піднести частування для государині, з’явилися вісім однаково одягнених у біле придворних пані з волоссям, зачесаним назад і перехопленим білими стрічками, вони несли білі підношення. Государині прислужувала Мія-но найсі, яка завжди вирізнялася дивною привабливістю, та сьогодні з перев'язаним білою стрічкою волоссям, яке спадало на плечі, вона була особливо красива. Я бачила її обличчя впівоберта: сховане частково віялом, воно виглядало дивовижно вродливим!

Вісім придворних дам із зачесаним назад волоссям - Ґен сікібу, кодзаемон, кохьое, Таю, Омума, Комума, кохьобу і Комоку - були молодими і вродливими, вони розташувалися у два ряди, одна навпроти іншої, та трималтся дуже пристойно. Їхні зачіски були звичайними для тих, хто прислужував государині, але через особливу важливість випадку вибір припав на найкрасивіших; ті, кого обійшли стороною, перебували в жахливому настрої, і скаржилися, і плакали від прикрощів - виглядали вони, одним словом, комічно.

Більше тридцяти пані, які розташувалися на площі в два ряди між стовпами залу на схід до помосту, являли собою живописне видовище. Служниці внесли святкову їжу. Перед фіранками, що відділяли ванну кімнату збоку, поставили ще одну, вже повернену на південь, і їжу подали туди на двох білих столиках. Поволі наступала ніч, і в яркому місячному освітленні я спостерігала за слугами та служницями, кухарками й відповідальними за зачіски, прибиральницями, обличчя яких я бачила вперше. Там були й інші, можливо, ключниці чи ще хтось, оскільки одяг, рум’яна і гребінці на них виглядали незграбно, але цілком відповідно урочистості події. На східній веранді, впритул до виходу зі спальні в коридор, люди розташувалися настільки тісно, що й не протиснутися.

Коли столи вже було накрито, придворні пані сіли близько бамбукових фіранок. Полум’я світильників яскраво освітлювало усіх, але вбрання пані О-сікібу1 було особливо красивим: її шлейф і коротка накидка були прикрашені вишивкою з видом містечка Камацубара, що на горі Осіо. Таю-но мьобу й пальцем не поворухнула, щоб прикрасити свою накидку, але на її шлейфі красиво сріблилася морська хвиля: нічого надзвичайного, але красиво. Малюнок на шлейфі Бен-но найсі був відзначений рідкісним смаком: журавель стояв на сріблястому березі моря; розмістити разом це й гілку сосни, що суперничає з журавлем у довголітті, здалося мені дуже вдалим. Прикрашений срібними накладками шлейф пані сьосьо виглядав не настільки вражаюче, і люди нишком пересуджували про це. Цієї ночі государиня виглядала настільки привабливо, що мені хотілося, щоб її обов’язково побачили інші: "Цей світ ще ніколи не бачив нічого подібного", - сказала я, посунувши фіранку, за якою сидів чернець, що був на нічному чергуванні. "Прекрасно, просто прекрасно", - відгукнувся він, облишивши молитви й задоволено потираючи руки.

Сановники вищих рангів залишили свої місця й зібралися на мосту. Разом із Мітінаґа вони грали в кості. Було неприємно дивитися, як кожний прагнув заволодіти папером для письма, який призначався переможцеві.

Наближавсь і час для віршів. Вірш потрібно було виголосити, коли підносять чарку, й ми заворушили губами, думаючи, як би сказати вдаліше. Я склала наступний вірш:

Нехай у місячному сяйві чарка, що колом всіх обходить

І дивним світлом сяє, на довгі роки щастя принесе!

1 Осікібу— дружина управителя земель Мітіноку, довірена Мітінаґа.

"Коли дайнаґон Кінто тут, варто думати не тільки про слова, але й про те, щоб голос звучав належно", - шепотілися між собою, але чи це тому, що було багато інших справ, або ж тому, що було пізно, тільки всі розійшлися, і нікому не судилося виголосити вірш.

А потім стали роздавати подарунки. Вищі сановники отримали одяг для дружин, а також одяг і ковдри з числа підношень немовляті. Чиновникам четвертого рангу дісталося по набору одягу на підбивці та хакама, чиновники п’ятого рангу одержали по набору одягу, шостого - по парі хакама.

Наступного вечора місяць був дуже гарний, погода - чудова, і молодші пані вирішили розважитися катанням на човні. Білі одяги відтіняли чорноту волосся ще більше, ніж у дні, коли носять звичайні кольори. Кодаю, Ґен сікібу, Міяґі-но дзідзю, Ґосеті-но бен, Укон, кохьо, Коемон, Муме, Ясураї та пані з Ісе сиділи поблизу веранди, коли Лівий радник у чині тюдзьо Цунефуса та другий син Мітінаґа Норіміті, який мав такий самий чин, умовили їх покататися, а багор взяв у свої руки правий радник Канетака в чині тюдзьо. Деякі жінки залишилися на березі, та вони, напевне, заздрили і спостерігали за човном. Обриси їх білих одежин у відблисках місячного світла на білому піску в саду виглядали дуже красиво.

Оголосили, що до північних воріт прибуло кілька екіпажів. То були пані з государевого палацу. Серед них були Тодзаммі, Дзідзю-но мьобу, Тосьосьо-но мьобу, Мума-но мьобу, Сакон-но мьобу, Тіку-дзен-но мьобу, Сьо-но мьобу та Омі-но мьобу та інші. Але я можу й помилитися, адже не знаю всіх у обличчя. Пані з човна збуджені зійшли на берег. Мітінаґа також вийшов до них і як ні в чому не бувало обмінювався люб’язностями. Подарунки були роздані відповідно до рангів.

Переклад Ю.В. Осадчої







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.