Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Хяку-нін і-сю («По одному віршу ста поетів») 1235 р.
Дзуйхіцу

ХЯКУ-НІН ІС-СЮ або

«ПО ОДНОМУ ВІРШУ СТА ПОЕТІВ»

Якщо більшість японських поетичних антологій VIII-XIII ст., починаючи з «Ман-йо-сю» (середина VIII ст.) і закінчуючи «Сінкокін-вака-сю» (1205 р.), мали статус офіційних і укладалася за наказом того чи іншого імператора, то антологія «Хяку-нін іс-сю» («По одному віршу ста поетів») була укладена 1235 р. поетом Фудзіварою Тейка (Фудзівара-но Садаіе) (1162-1241) за власної ініціативи на прохання його родича - Уцуномія Йоріцуна, відомого заможного самурая, який, побудувавши новий палац у місцевості Оґура, вирішив прикрасити розсувні паперові перебірки сьодзі між його кімнатами малюнками відомих художників того часу в супроводі текстів відповідних віршів кращих японських поетів минулих часів і сучасності. Фудзівара Тейка, який на той час уже встиг здобути гучну славу укладача поетичної антології «Сінкокін-вака-сю», із задоволенням виконав прохання батька молодої дружини свого сина. А мистецтво укладання поетичних збірок цінувалося тоді не менше, ніж уміння писати вірші.

Зміст і структуру поетичної антології «По одному віршу ста поетів» («Хяку-нін іс-сю», 1235 р.) віддзеркалює її оригінальна назва - до складу антології увійшли сто кращих віршів ста японських поетів, які жили в період з другої половини VII ст. до першої третини XIII ст.

Цікаво, що до кінця XVI ст. поетична збірка «По одному віршу ста поетів» Фудзівари Тейка залишалася практично не відомою навіть найпалкішим шанувальникам японської класичної поезії. І раптом ця невеличка за обсягом антологія, яка в письмовому вигляді тривалий час припадала пилом на полицях родинної бібліотеки нащадків родини Тейка, почала розходитися по країні сотнями і тисячами списків, перетворившись на справжню народну книгу, своєрідний японський «Кобзар», хіба що з тією різницею, що містив він вірші не одного поета, а кращі поезії ста відомих поетів, написаних у жанрі танка.

Цій винятковій популярності антології «Хяку-нін іс-сю», вірші якої знає сьогодні напам’ять майже все доросле населення країни, сприяло знайомство японців зі грою в карти після появи в країні в 1543 р. перших європейців - португальских місіонерів-єзуїтів, які прибули сюди з тодішньої Формози (нині о.Тайвань). Народилася нова захоплююча поетична гра, яка отримала назву «Ута-ґарута» (заст.: - «Карти-пісні» або «Поетичні карти»). Її учасники повинні якомога швидше з’єднати разом дві частини одного вірша. Ці частини (відповідно: 3 і 2 рядки) записувалися на різних картах, загальна кількість яких складала двісті штук. Половину перетасованої колоди карт із початковими рядками віршів (так звані «йоміфуда», досл.: «карти, що читаються») тримав у руках і читав уголос ведучий, а учасники гри мусили швидко знайти продовження вірша серед іншої половини карт, розкладених на підлозі (так званих «торіфуда» - досл.: «карти, що беруть»).

Особливо популярною ця поетична гра була й залишається донині в новорічну ніч. Практично всі загальнонаціональні канали телебачення Японії у своїх святкових новорічних програмах, а також у перші дні січня обов’язково транслюють фінальні змагання з цієї цікавої інтелектуальної гри, яка зазвичай проходить під егідою того чи іншого члена японської імператорської родини, а імена переможців, які отримують чималі грошові чи інші коштовні призи, стають відомими всій країні.

Поетичні сюжети та образи антології «Хяку-нін іс-сю» свого часу надихали на творчість багатьох японських художників, зокрема, таких всесвітньо відомих майстрів пензля, як Хокусай (Кацусіка Хокусай, 1760-1849), Хіросіґе (Андо Хіросіґе, 1797-1858) та ін., які багато разів малювали до її численних видань чудові ілюстрації.

Саме поетична антологія «По одному віршу ста поетів» стала першою збіркою японської класичної поезії, з якою познайомилися європейці. Йдеться про англомовний переклад цієї антології, виконаний Ф.В. Діккінсом (1838-1915) і надрукований наприкінці 1866 р. у Лондоні (Dickins F.V. Hyak nin is’shiu, or, Stanzas by a Century of Poets, Being Japanese Lyrical Odes. - London: Smith, Elder. - 1866).

Перший переклад українською мовою поетичної антології «Хяку-нін іс-сю» був здійснений лише через сто років Ігорем Шанковським і надрукований у Мюнхені 1966 р. (Сто поетів - сто пісень. Ґіаку-нінішшу: збірник давньої японської поезії. Серія для аматорів. (Вступ та переклад Ігора Шанковського). - Мюнхен: Видавництво «На горі» І. Костецького. - 1966. - 109 с.). У передмові до цього видання І. Шанковський зазначає, що «вкластися в точний розмір танки і в той же час передати українською мовою багатющий зміст мініятюрної поезії - попросту неможливо» (див.: Шанковський І. Антологія «Сто поетів - сто пісень // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур Сходу (тексти, літературно-наукові статті): Хрестоматія / Упорядник Л.В. Грицик. - К.: ВПЦ «Київський університет». - 2006. - С. 668). Саме тому цей відомий український перекладач і літературознавець, називаючи власні переклади «переспівами», просить вибачення «у серйозних дослідників» і бере на себе «відповідальність за свої переклади як авторизовані» (Там само, с. 669). Для перекладу українською мовою віршів-танка з антології «Хяку-нін іс-сю» І.Шанковський обирає силаботонічний п’ятистопний ямб із різними комбінаціями римування відповідних рядків у віршах (а-б-б-а-а, а-б-б-а-б тощо). Як приклад, наведемо два вірші з антології «Хяку-нін іс-сю» в перекладах І.Шанковського:

Вертаюся в село, де я зростав: нових облич мій зір уже не знає.

Та запах пелюсток, що долітає з-за брам твоїх, - незмінний: унаяв він пахощі дитинства навіває!

(№ 35, Кі-но Цураюкі)

Темніє вечір, лагідний вітрець,

І потічок дзюркоче коло Нари,

І плюскіт богомольців... Як примари!

Купаються при храмі. Під кінець -

Здається літній сон з небес, із хмари

(№ 98, Дзюнії Іетака)

Попри його власні заяви, ми вважаємо запропоновавану І. Шанковським строфічну форму для перекладу японських віршів-танка дуже вдалою, а самі переклади досконалими й адекватними, хоча й дещо багатослівними.

На жаль, за радянських часів усе, що друкувалося за кордоном українською мовою, автоматично отримувало тавро «антирадянської літератури», а тому ця збірка перекладів Ігора Шанковського, яка, до того ж, була видана обмеженим накладом за рахунок самого перекладача, у сьогоднішній Україні є раритетним виданням, ознайомитися з яким можна хіба що в читальній залі Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського.

Серед імен японських поетів, вірші яких увійшли до складу «Хяку-нін іс-сю», зустрічаються як відомі імена:

Какіномото-но Хітомаро (др. пол. VII - поч. VIII ст.),

Ямабе-но Акахіто (пер. пол. VIII ст.),

Тюнаґон Якамоті (Отомо-но Якамоті) (718/?/-785),

Кісен-хосі (пер. пол. IX ст.),

Оно-но Коматі (834/?/-900/?/),

Содзьо Хендзьо (816-890),

Арівара-но Наріхіра (825-880),

Фудзівара-но Тосіюкі (/?/-907/?/),

Ісе (877/?/-938/?/),

Сосей-хосі (др. пол. IX - поч. X ст./?/),

Фун’я-но Ясухіде (/?/ - кін. IX ст.),

Ое-но Тісато (др. пол. IX - поч. X ст.),

Канке (Суґавара-но Мітідзане) (845-903),

Мінамото-но Мунеюкі (/?/-939),

Осікоті-но Міцуне (кін. IX - пер. пол. X ст.),

Мібу-но Тадаміне (др. пол. IX - поч. X ст.),

Кі-но Томонорі (/?/-905/?/),

Кі-но Цураюкі (868-946),

Кійоха(ва)ра-но Фукаябу (кін. IX - поч. X ст.),

Ідзумі Сікібу (978/?/-/?/),

Мурасакі Сікібу (973/?/-1019/?/),

Сей-Сьонаґон (966/?/-1027/?/),

Сайґьо-хосі (Сато Норікійо) (1118-1190),

Сьокусі-найсінно (Сікісі-найсінно) (/?/-1201),

Дзюнії Іетака (Фудзівара-но Іетака) (1158-1237),

Ґотоба-ін (Дайдзьо-тенно) (1180-1239),

Фудзівара-но Садаіе (Фудзівара-но Тейка)(1162-1241); так і імена маловідомих поетів:

Сарумару-даю (?),

Семімару (IX ст./?/),

Сандзьо-но удайдзін (873-932),

Тейсінко (Фудзівара-но Тадахіра) (880-949),

Укон (пер. пол. X ст.),

Санґі Хітосі (880-951),

Фудзівара-но Мітінобу (972-994),

Рьодзен-хосі (пер. пол. XI ст.)

Мінамото-но Канемаса (кін. XI - поч. XII ст.),

Сакьо-но дайбу Акісуке (1090-1155),

Тайкеммон-ін-но Хорікава (пер. пол. XII ст.),

Доін-хосі (Фудзівара-но Ацуйорі) (1090-1182/?/),

Імбумон-ін-но тайфу (1131/?/-1200/?/),

Нідзьо(-но)-ін-но Санукі (1141/?/-1217/?/) та ін.

Це свідчить про те, що укладач антології «Хяку-нін іс-сю» Фудзівара Тейка віддавав перевагу художній цінності конкретного поетичного твору перед гучністю імені того чи іншого поета.

Оскільки відібрані укладачем поезії супроводжувалися (а, можливо, супроводжували) відповідними малюнками, які перекликалися зі змістом конкретного вірша (чи, навпаки, із сюжетом намальованої картини), тематика переважної більшості поетичних творів антології «По одному віршу ста поетів» зводиться до двох головних тем:

а) вірші про природу - 46 танка,

б) вірші про кохання - 43 танка.

Якщо проілюструвати вірші про природу відповідними пейзажними картинами художникам, які прикрашали новий палац Уцуномія Йоріцуна, було не складно, то «намалювати» суто любовний сюжет було набагато складніше. Можливо, саме тому Фудзівара Тейка намагався відбирати переважно такі вірші про кохання, у яких, окрім опису почуттів та емоцій, були наявними також реалії матеріального світу.

Решту поетичних творів складають ліричні поезії загальнофілософського змісту: мінливість людської долі, швидкоплинність життя, неминучість старості, смерті то-що (див.: № 10, 11, 45, 57, 66, 84, 86, 95, 96, 99, 100). Однак схожі філософсько-ліричні мотиви відчуваються також у багатьох віршах про природу і навіть про кохання, коли те чи інше природне явище, предмет тощо асоціюється з людською долею, почуттями, емоціями (див.: № 8, 9, 23, 28, 33-35, 47, 70, 75, 78, 83, 85, 86, 93).

Якщо японські вірші про кохання, у тому числі й ті, що увійшли до складу збірки «Хяку-нін іс-сю», за своїм змістом і палітрою художніх образів мало чим відрізняються від любовної лірики інших народів, то японській пейзажній ліриці притаманна глибоко національна специфіка, обумовлена особливим ставленням японців до оточуючого їх світу природи, що має насамперед релігійне (синтоїстське) підґрунтя. Мало хто з народів світу вміє так шанувати та цінувати красу довколишньої природи, красу речей, красу поетичного слова і взагалі красу в будь-яких її проявах, як японці. Почуття прекрасного, формуванню якого в душі мешканців Японських островів, на нашу думку, сприяє не тільки давня культурна традиція, але й неповторно чарівна природа Японії, є чи не найголовнішим емоційним почуттям будь-якого японця у хвилину його дозвілля.

Великий індійський письменник і поет Рабіндранат Таґор (18811941), який тричі побував у Японії, виступаючи з лекцією перед студентами університету Кейо під час своїх перших відвідин цієї країни в 1916 р., сказав: «Японія дала життя досконалій за формою культурі і розвинула в людях таку властивість зору, коли правду бачать у красі, а красу у правді» (Кавабата Я. Существование и открытие красоты // Японские дзуйхицу. - С-Пб., 1998. - С. 532).

Японці ніколи не сприймали красу як постійну, перманентну сутність речей та явищ, а лише як швидкоплинне, мінливе внутрішнє почуття, що народжується в душі людини і незабаром зникає. При цьому споглядання прекрасного у свою чергу зовсім не обов’язково породжує в їхньому серці емоційний сплеск захоплення або радості. Швидше навпаки, дзен-буддійське розуміння швидкоплинності буття викликає в душі японця відчуття незрозумілого смутку, таємничої печалі - того, що самі японці називають словом «аваре» (заст.: «журба»; «співчуття», «жалість»). «Якби людське життя було вічним і не зникало б одного чудового дня, як роса на рівнині Адасі, не розвіювалося б, неначе дим над горою Торібе, не було б у ньому стільки таємничої чарівності. Світ чарує саме своєю мінливістю» - писав у своїх «Записках від нудьги» («Цуредзуреґуса») відомий буддійський чернець Кенко-хосі (справжнє ім’я: Урабе Канейосі, 1283-1352) (Кэнко-хоси. Записки от скуки // Классическая японская проза XI-XIV веков. - М., 1988. - С. 317).

Перший японський лауреат Нобелівської премії з літератури Кавабата Ясунарі (1899-1972) у своїй нобелівській лекції (1968 р.), яку він красномовно назвав «Красою Японії народжений», зазначав: «Коли милуєшся красою снігу чи місяця, коли тебе чарує краса чотирьох пір року, коли пробуджується свідомість і ти відчуваєш благодать від зустрічі з прекрасним, тоді особливо сумуєш за другом: хочеться розділити з ним цю радість» (Кавабата Я. Существование и открытие красоты // Японские дзуйхицу. - С-Пб., 1998. - С. 510).

Він же у статті зі схожої тематики «Існування і відкриття краси», цитуючи уривки дискусії Мацуо Басьо з його учнями Сьохаку, Кьораєм і Сіко про суть прекрасного, зокрема, акцентуючи увагу на словах Кьорая про те, що «прекрасне народжується самостійно у відповідну мить», і що «важливо схопити цю мить», від себе додає: «Прекрасне народжується у процесі відкриття існуючої краси, при переживанні відкритої краси і під час відтворення пережитої краси. У словах «прекрасне народжується самостійно у відповідну мить» найголовнішим є усвідомити те, що означає «у відповідну мить» і як «схопити цю мить», або, краще сказати, благовоління Неба. Якщо вдалося «схопити цю мить», це означає, що тебе облагодіяв Бог краси» (Там само, с. 537).

На наше переконання, саме це неперевершене вміння японських поетів, у тому числі, й авторів поетичної антології «По одному віршу ста поетів», «схопити мить», а головне - зафіксувати її, тобто стисло описати у відповідній віршовій формі (підкреслимо: описати не почуття, породжені «цією миттю», а саме «цю мить»), і сприяло появі та розквіту в японській поезії, таких унікальних за своєю лаконічністю поетичних жанрів, як танка та хайку.

І.П. Бондаренко

ХЯКУ-НІН ІС-СЮ

1

Притулок тимчасовий

Відшукав я

В осіннім полі,

І роса щоніч

Зволожує мого вбрання рукава.

(Тендзі-тенно, 627-671)

2

Весні на зміну

Літо йде духмяне,

І білий шовк

Своїх небесних риз

Просушує на схилах

Каґу-яма1.

(Дзіто-тенно, 645-702)

3

Невже цю ніч,

Цю нескінченну ніч,

Що тягнеться,

Мов довгий хвіст фазана,

На самоті проводити мені?

(Какіномото-но Хітомаро, друга пол. VII - початок VIII ст.)

4

Хто до затоки Таґо2 шлях здолає,

Побачить теж,

Як Фудзіями3 пік

Новий сніжок

Потроху присипає.

(Ямабе-но Акахіто, перша пол. VIII ст.)

1 Каґу-яма — одна з трьох найвідоміших мальовничих гір у провінції Ямато (нині преф. Нара).

2 Таґо — назва затоки на узбережжі Тихого океану.

3 Фудзіяма — гора в центральній частині о. Хонсю.

5

Ще більший смуток

Осінь навіває,

Коли долине з жовтолистих гір

Плач оленя,

Що любу підкликає.

(Сарумару-даю, /?/)

6

Покритий інеєм

Сорочачий місток1

У темнім небі раптом забіліє,

І непроглядна ніч

Сповиє світ.

(Тюнаґон Якамоті, 718/?/- 785)

7

В просторах неба зоряного -

Місяць.

Невже це він колись

У Касуґа2

Над схилами Мікаса3 піднімався?

(Абе-но Накамаро, 698-770)

8

Живу собі

В оленячім краю,

Що на південнім сході

Від столиці.

Юдоллю4 всі оселю звуть мою.

(Кісен-хосі, перша пол. IX ст.)

1 Сорочачий місток — за легендою, на мосту, що раз на рік наводять через Небесну Річку (Чумацький шлях) у нічному небі сороки, зустрічаються закохані зірки Вега та Волопас, покарані і розлучені Богами.

2 Касуґа — назва місцевості на схід від м. Нара.

3 Мікаса — гора поблизу м. Нара.

4 В оригіналі: Удзіяма — гірський масив на схід від м. Кіото. У вірші гра слів: назву Удзі, написану графемами хіраґани, можна прочитати також як «земля печалі», «край смутку», «юдоль».

9

Поблякнув і опав.

Вишневий цвіт

I я марнію,

Дивлячись подовгу,

Як нескінченний дощ полоще світ.

(Оно-но Коматі, середина IX ст.)

10

Ось і вона!

Знайомі, незнайомці.

Хтось повертається,

Хтось вирушає в путь.

Застава зустрічей1 - розлучниця-застава!

(Семімару, IX ст. /?/)

11

Рибальський човне!

Людям передай,

Що стрів мене,

Коли безкрайнім морем

Я в Ясосіму2 плив - вигнання край.

(Санґі Такамура, 802-852)

12

Небесний вітре!

Повівом своїм

Закрий у хмарах стежку,

Щоб у танці

Дівочі постаті затримались на мить!3

(Содзьо Хендзьо, 816-890)

1 Застава Зустрічей (Аусака-но сені) — давня гірська застава на схід від м. Кіото.

2 Ясосіма — давня назва о. Окі, що знаходиться поблизу західного узбережжя Тихого океану (преф. Сімане). За давніх часів — місце заслання аристократів.

3 Йдеться про церемоніальний танець Ґосеті, який виконувався п’ятьма танцівницями під час свята «Зустрічі нового врожаю». За легендою, першими виконавцями цього танцю були небесні феї.

13

Глибокою

Закоханих рікою1

Стають з гори Цукуби2

Два струмки.

Моя любов до тебе є такою ж!

(Йодзей-ін, 868-949)

14

Хто вигадав

Цих візерунків сум?

Прихована печаль3

Із краю Мітіноку4!

Я не спромігся б на таку красу.

(Кавара-но Садайдзін, 822-895)

15

У весняному полі

Перші трави

Для тебе я зриваю -

Білий сніг

Обліплює мого вбрання рукава.

(Коко-тенно, 830-887)

16

Ми розлучаємось!

Але якщо почую

Крізь сосен шум:

«Чекаю!5 Приїжджай!» -

1 Ріка Закоханих (Мінано-гава) — поетична назва ріки, витоки якої знаходяться на горі Цукуба.

2 Цукуба — гора в північно-східній частині о. Хонсю.

3 Прихована печаль — гра слів: «сінобу"може означати назву тканини, яку виготовляли в селищі Сінобу (р-н Мітіноку), і «приховану печаль /сум, смуток/».

4 Мітіноку — історична назва місцевості (преф. Міяґі).

5 Гра слів: слово «мацу", записане графемами хіраґани, можна прочитати як «чекати» і як «сосна».

На крилах із Інаби1 прилечу я.

(Тюнаґон Юкіхіра, 818-893)

17

В добу Богів

Не чули про таке!

Там, де ріка Тацута2

Струмувала,

Мереживо багряне мерехтить.

(Арівара-но Наріхіра асон, 825-880)

18

Голубить хвиля

Берег Суміное3

У час нічний.

А ти і уві сні

Очей людських страхаєшся, кохана!

(Фудзівара-но Тосіюкі асон, /?/-907/?/)

19

На стеблах очерету

В Наніва4,

Хоча і крихітні,

Видніються колінця...

А в нас й коротких зустрічей нема!

(Ісе, 877/?/-938/?/)

20

Мені тепер

Все байдуже під небом!

Нехай поглинуть хвиліНаніва5,

Немов той бакен...

1 Інаба — гора поблизу м. Кобе (преф. Хьоґо).

2 Тацута (Тацута-ґава) — ріка в преф. Нара.

3 Суміное — морська затока поблизу м. Осака.

4 Наніва — давня назва частини узбережжя і морської затоки в районі сучасного м. Осака.

5 Див. коментар до вірша № 19.

Я пливу до тебе!

(Мотойосі Сінно, 890-943)

21

Не зволікаючи

Прийти пообіцяла

В цю вересневу нескінченну ніч...

Хіба що місяця

Під ранок дочекався!

(Сосей-хосі, IX - 909/?/)

22

Пожовклі трави,

Деревця понурі

Тугі пориви хилять до землі...

Як влучно «вітром в горах»1 нарекли

Осінню бурю!

(Фун ’я-но Ясухіде, /?/ - кінець IX ст.)

23

Милуюсь місяцем,

А на душі печаль!

Приходить осінь

Не лише до мене,

Але до мене теж вона прийшла!

(Ое-но Тісато, друга пол. IX - поч. X ст.)

24

Ми не взяли дарів2

В дорогу ранню,

Та з Божого веління і без них

Гора Підношень3

1 Ієрогліф [арасі], який означає «бурю», «буревій», «ураган», складається з двох частин: верхньої — [яма] («гора») та нижньої — [кадзе] («вітер»).

2 В оригіналі: «нуса» — різнокольорові смужки тканини чи паперу (часто з текстом молитов), які прив’язують на деревах поблизу священних місць.

3 Гора Підношень (Тамукеяма) — гора в преф. Нара.

У парчі багряній!

(Канке, 845-903)

25

Цю гору,

Диким хмелем оповиту,

Горою Зустрічей1 назвали недарма!

Там і для нас

Є стежка непомітна!

(Сандзьо-но удайдзін, 873-932)

26

Вершини Оґура2

Золотолисті клени!

Якщо серця ви маєте, то ви

Їх Світлість знов

Зустрінете такими ж!

(Тейсінко, 880-949)

27

В долині Міка3 річка Ідзумі4,

Клекочучи джерелами,

Струмує.

Коли востаннє бачив я її?

Чому тепер за нею так сумую?

(Тюнаґон Канесуке, 877-933)

28

Трава пожовкла.

Жодної душі!

Згадаю -

Ще нестерпнішою стане

Зимова самота

В гірськім селі.

(Мінамото-но Мунеюкі асон, /?/-939)

1 Гора Зустрічей (Аусака-яма) — див. коментар до вірша № 10.

2 Оґура (Оґура-яма) — гора поблизу м. Кіото.

3 Міка (Міка-но хара) — долина в преф. Кіото.

4 Ідзумі (Ідзумі-ґава) — ріка в преф. Кіото.

29

Посеред паморозі

Білу хризантему

Хіба що навмання тепер зірву -

В оману вводить очі

Перший іній!

(Осікоті-но Міцуне, кінець IX- перша пол. Xст.)

30

Безжалісно світанок мерехтів,

Нас розлучаючи...

Відтоді час ранковий

Для мене -

Найсумніший у житті!

(Мібу-но Тадаміне, середина IX - поч. X ст.)

31

Неначе пізній місяць

Над селом

У небі світанковому засяяв -

Над Йосіно1

Сніжити почало!

(Саканоуе-но Коренорі, кінець IX- перша пол. X ст.)

32

В ущелині гірській

Осінній вітер

Кленовим листям річку загатив,

Знесиливши

Води потік бурхливий.

(Харуміті-но Цуракі, /?/-920)

33

В день весняний,

Залитий сяйвом сонця,

Що безтурботно світить споконвік,

1 Йосіно — мальовничий гірський масив, розташований у південній частині преф. Нара.

Вишнева заметіль

Бентежить серце.

(Кі-но Томонорі, /?/-905/?/)

34

Хто з моїх вірних друзів

Ще живий?

Хіба що та сосна, що в Такасаґо1,

Та в давні приятелі

Я їй не годжусь!

(Фудзівара-но Окікадзе, друга пол. IX - поч. X ст.)

35

Мій рідний край!

Одвічна таємничість

Людських сердець

І вишень аромат

Одвічно щирий!

(Кі-но Цураюкі, 866/?/-945)

36

Не встигла ніч

Змінити повечір’я,

Уже світанок

В небі майорить!

Де ж місяцю знайти собі ночівлю?

(Кійовара-но Фукаябу, кінець IX - перша пол. X ст.)

37

Осіннє поле Вітер засіває

Краплинками сріблястої роси,

Немов коштовні перли

Розсипає.

(Фун’я-но Асаясу, друга пол. IX - поч. X ст.)

1 Такасаґо — назва морського узбережжя в преф. Хьоґо, яке здавна славилося своїми віковими соснами.

38

Кохати присягався

І забув!

Що ж, не за себе

Я тепер тривожусь,

А за його хвилююся судьбу!

(Укон, перша пол. X ст.)

39

Приховую кохання,

Як бамбук

Ховає в заростях густих

Свій юний пагін...

Але ж занадто палко я люблю!

(Санґі Хітосі, 880-951)

40

Як не приховую кохання,

Все одно,

Від спогадів

Полум’яніють щоки...

Питаннями всі допекли давно!

(Тайра-но Канеморі, /?/-990)

41

Я покохав!

Як можна покохать

По-справжньому, -

Лиш таячи кохання...

Але плітки попереду летять.

(Мібу-но Тадамі, середина X ст.)

42

Кохати присягалися повік,

Сльозами поливаючи рукава,

Аж поки Мацу-ями1

Гострий пік

1 Мацу-яма (повна назва: Суе-но Мацу-яма) — гора на півночі о. Хонсю поблизу м. Таґадзьо (преф. Міяґі).

Не вкриють темні хвилі океану!

(Кійохара-но Мотосуке, 908-990)

43

До зустрічі з тобою

Я не міг

І уявити навіть щось подібне

Тому, що з серцем

Коїться тепер!

(Ґон-тюнаґон Ацутада, 906-943)

44

Шкода,

Якщо ніколи у житті

Ми більше не зустрінемось! -

Сваритись

Зате підстав не буде вже тоді.

(Тюнаґон Асатада, 910-966)

45

Сумний кінець

Нікчемного життя!

Мабуть, ніхто

Не буде жалкувати,

Ніхто не скаже й слова співчуття!

(Кентоку Ко, 924-972)

46

Як той човняр,

Що через Юра1 гирло

В човні несеться без стерна,

Я теж

Кочусь нестямно до кохання прірви!

(Соне-но Йосітада, друга пол. X ст.)

1 Юра — назва ріки і морської протоки поблизу м. Міядзу (іст. провінція Танґо, нині преф. Кіото).

47

Стару оселю

Хміль оповиває,

Довкола смуток.

Жодної душі!

Хіба що осінь в гості завітає!

(Еґьо-хосі, друга пол. X ст.)

48

Як хвиля,

Розшматована об скелі

Буремним вітром,

І моя душа

Вже помарніла від думок пекельних.

(Мінамото-но Сіґеюкі, /?/-1000)

49

Як охоронців вогнища,

Палає

Душа моя закохана вночі!

А вдень, як і вони,

Також згасає.

(Онакатомі-но Йосінобу, 921-991)

50

Лиш завдяки тобі й заради нас

Тепер молюсь,

Аби повік тривало Життя,

Яким я нехтував весь час.

(Фудзівара-но Йосітака, 954-974)

51

Про те,

Як палко я тебе кохаю,

Можливо, краще розповість полин,

Що на горі Ібукі1

1 Ібукі — гора на межі префектур Сіґа та Ґіфу.

Полихає!

(Фудзівара-но Санеката асон, /?/-998)

52

Хоча і знаю:

Знов настане ніч,

Коли у сутінках вечірніх

День погасне,

Світанок я ненавиджу все більш!

(Фудзівара-но Мітінобу асон, 972-994)

53

Якби ти знав,

Як забарився ранок,

І як я нудьгувала в самоті,

Всю ніч тебе чекаючи,

Коханий!

(Удайсьо Мітіцуна-но хаха, 937/?/-995)

54

Якщо для тебе клятва «Не забуду!»

Колись, коханий,

Стане тягарем -

Той день в моїм житті

Останнім буде!

(Ґідосансі-но хаха, /?/-996)

55

Замовк назавжди

Голос водограю1

Ще в давнину,

Та струменем дзвінким

Його ім’я в переказах лунає.

(Дайнаґон Кінто, 966-1041)

1 Йдеться про штучний водоспад біля храму Дайкакудзі (Кіото), споруджений за наказом імператора Саґа на початку IX ст., який згодом був зруйнований.

56

Ще хоч би раз

Зустрітися нам треба,

Щоб цю останню зустріч пам’ятать

Там, де вже інший світ

І інше небо!

(Ідзумі Сікібу, 978/?/-/?/)

57

Опівночі

Зустрілись на хвилину...

Я навіть упізнати не змогла -

Сховався саме місяць

За хмарину!

(Мурасакі Сікібу, 973/?/-1019/?/)

58

Не встигне вітер

З Аріми1 дмухнути -

В долині Іна2 вже шумить бамбук.

Отак і любий -

Не дає забути!

(Дайні-но саммі, 999-/?/)

59

Дивилася,

Як місяць круторогий

Всю ніч котився небом

І пропав...

Заснула б краще зразу без тривоги!

(Акадзоме-емон, 958/?/-/?/)

1 Аріма (Аріма-яма) — гора в преф. Хьоґо (/іст./ про вінція Цу).

2 Іна — назва долини, розташованої поблизу цієї гори.

60

Через вершину Ое3 в Ікуно4 -

3 Ое (Ое-яма) — гора в преф. Кіото.

4 Ікуно — назва мальовничої долини в преф. Кіото.

Занадто довгий шлях!

По «Сходах в небо»1

Також ніхто

Не ходить вже давно.

(Косікібу-но найсі, Ю00/?/-Ю25)

61

Восьмипелюстка-сакура2 із Нари3!

Столиці давньої

Сьогодні аромат

Аж за Дев’яту Браму4

Просочився!

(Ісе-но Тайфу, /?/)

62

Можливо,

Кукуріканням своїм

Хтось і спромігся ошукати варту,

Заставу Зустрічей5

Не обдурити їм!

(Сей-сьонаґон, 966/?/-1027/?/)

1 «Сходи в небо» (Ама-но хасідате) — назва морської коси поблизу м.Міядзу (/іст./ пров. Танґо).

2 Восьмипелюстка-сакура — махрова японська вишня.

3 Нара — столиця Японії в 710-794 рр.

4 Дев’ята Брама — поетична назва імператорського палацу. У вірші гра слів: «вісім» — «дев’ять».

5 Застава Зустрічей (Аусака-но сені) — див. коментар до вірша № 10.

63

Ми розлучаємось назавжди відтепер!

Якби я міг

Бодай про це, кохана,

Устами власними

Оповістить тебе!

(Сакьо-но дайбу Мітімаса, 993-1054)

64

Коли туман

Над річкою Удзі1

У променях зорі поволі тане,

Тичинки верш з’являються в воді

І тягнуться по мілині рядами.

(Ґон-тюнаґон Садайорі, 995-1045)

65

Не просихають

Від образи рукави.

Але ще більше жалкувати буду,

Якщо спаплюжать язиками люди

Моє ім’я!

(Саґамі, середина XI ст.)

66

Давай удвох

На долю нарікати!

Мене так само,

Сакуро гірська2,

Ніхто не хоче бачити і знати.

(Дайсодзьо Ґьосон, 1055-1135)

67

Хоча б на мить

У цю весняну ніч

Тобі на руки голову схилити! -

Та навіть це

Зганьбить ім’я мені.

(Суо-но найсі, середина XI - поч. XII ст.)

1 Удзі(-ґава) — річка, яка протікає поблизу м. Кіото і впадає в озеро Біва (Бівако).

2 Гірська сакура (яп.: «ямадзакура" — у класичній поезії символ самотності.

68

Якщо і повікую ще,

Одначе

Нічого краще місяця цього

В нічному небі

Я вже не побачу!

(Сандзьо-но ін, 976-1017)

69

З гори Мімуро1 золото зриває

Безжалісно

Осінній буревій -

В парчу ріку Тацуту2

Одягає.

(Ноін-хосі, 988-/?/)

70

Засмучений,

Надвір з оселі вийшов,

А довкруги те ж саме, що в душі -

Осінні сутінки,

Здається, ще сумніші.

(Рьодзен-хосі, перша пол. XI ст.)

71

Смеркається!

У полі край воріт

Осінній вітер щось шепоче рису

І рветься

В очеретяний курінь.

(Дайнаґон Цуненобу, 1016-1097)

1 Мімуро(-яма) — гора поблизу м. Ікома (преф. Нара).

2 Тацута (-ґава) — річка в преф. Нара.

72

Лиш прислухаюсь здалеку,

Як жваво

Бурчать сердиті хвилі в Такасі3.

Наблизитись боюсь -

3 Такасі — назва місцевості в преф. Осака.

Змочу рукава!

(Юсі Найсінно-ке-но Кії, середина XI - початок ХІІ ст.)

73

Не піднімайся високо,

Благаю,

Серпанку світанковий! -

Вишень цвіт

Вершину Такасаґо1 прикрашає.

(Ґон-тюнаґон Масафуса, 1041-1111)

74

Молив Богів

Я зовсім не про це!

Чому ж вона така немилосердна,

Як буревій

Зі схилів Хацусе2?

(Мінамото-но Тосійорі асон, 1055-1129)

75

Твоя обіцянка

В житті моїм була,

Немов роса

Засохлому полину...

Надія вслід за осінню пішла.

(Фудзівара-но Мототосі, 1060-1142)

76

Виходиш море -

Вітер, щогли гнуться,

І здалеку

Пінисті гриви хвиль

Хмаринками на обрії здаються.

(Хоссьодзі Нюдо Сакі-но кампаку дайдзьо дайдзін, 1097-1164)

1 Такасаґо — гора в преф. Хьоґо.

2 Хацусе (Хацусе/-но/-яма) — назва гори і буддійського храму богині Каннон на її вершині (преф. Нара).

77

Гірська ріка

Прискорює свій плин

На мілині,

А трапиться їй скеля -

Розділиться й сплітає рукави.

(Сутоку-ін, 1119-1164)

78

Як часто будить вас,

Мої відважні

І юні стражники біля воріт Сума1,

Крик куликів

Над островом Авадзі2?

(Мінамото-но Канемаса, кін. XI - поч. XII ст.)

79

Осінній вітер

Хмари розпинає,

А крізь прогалини на небі

Де-не-де

Яскравий місяць зрідка проглядає.

(Сакьо-но дайбу Акісуке, 1090-1155)

80

Не знаю,

Чи надовго це кохання?

Переплелися в серці почуття,

Немов волосся чорне

На світанні.

(Тайкеммон-ін-но Хорікава, перша пол. XII ст.)

1 Сума — стародавня застава на узбережжі Внутрішнього Японського моря напроти о. Авадзі.

2 Авадзі — острів у Внутрішньому Японському морі.

81

Зозулі голос!

Придивлявся довго -

Крім місяця ранкового,

На жаль,

Так і не зміг розгледіти нічого.

(Ґотокудайдзі-но садайдзін, 1139-1191)

82

Тягар думок!

Та треба якось жити.

Ось тільки сльози розпачу свого

Усе ніяк не можу

Зупинити.

(Доін-хосі, 1090-1182/?/)

83

Від світу грішного

Куди втекти - не знаю!

У глухомань гірську?

Але ж і там

Крик оленя розпачливий лунає.

(Котайґоґу-но дайбу Тосінарі,1114-1204)

84

Як житиму,

То, може, й про сьогодні

Колись згадаю з тугою в душі!

Як згадують

Минулих літ знегоди.

(Фудзівара-но Кійосуке асон, 1104-1177)

85

Всю ніч у роздумах!

Світанок забарився.

До спальні крізь шпарину у вікні

Немилосердний морок

Просочився.

(Сюн’е-хосі, 1113-1191/?/)

86

Ці сльози! Звідки? -

Не збагнеш відразу...

Невже це місяць смутку додає,

Запрошуючи

Пожуритись разом?

(Сайґьо-хосі, 1118-1190)

87

Дощу краплинки

Все ще досихають

На листі в лісі,

А уже туман

Осінні сутінки угору піднімають.

(Дзякурен-хосі, 1139/?/-1202)

88

За ніч коротку,

Ніби забуття

В затоці Наніва1 очеретинки,

Розплачуюсь коханням

На життя.

(Кокамон-ін-но бетто, XII ст.)

89

Життя!

Ти мов намисто з самоцвітів.

Якщо порвешся - рвись!

А якщо ні,

Чи зможу я те, що в душі, таїти?

(Сьокусі-найсінно, /?/-1201)

1 Наніва — див. коментар до вірша № 19.

90

Хотіла б я,

Щоб він побачив їх -

Одзімських1 рибаків

Рукава мокрі...

Вони хоч не линяють, як мої!

(Імбумон-ін-но тайфу, 1131/?/-1200/?/)

91

Із-під циновок в інії

Сюрчати

Почав цвіркун сумний...

Невже й мені

Всю ніч на самоті в одежі спати?

(Ґокьоґоку сессьо Сакі-но дайдзьо дайдзін, 1169-1206)

92

Як тії скелі У відкритім морі,

Не просихають рукави й на мить,

Та він байдужий

До чужого горя!

(Нідзьо-ін-но Санукі, 1141/?/-1217/?/)

93

Якби цей світ

Таким і був довіку -

Зворушливо сумним,

Як той рибак,

Що човен тягне узбережжям диким!

(Камакура-но удайдзін, 1192-1219)

94

З гір Йосіно2

Осінній вітер віє -

Доносить стукіт праників здаля...

А над селом

Холодна ніч хмурніє.

(Санґі Масацуне, 1170-1221)

1 Одзіма — острів поблизу північно-східної частини узбережжя Тихого океану (преф. Міяґі).

2 Йосіно — див. коментар до вірша № 31.

95

Чернець нікчемний

Людство заслоняю

Від лиха ряси чорним рукавом -

Для храму ліс

Свячу й благословляю!

(Сакі-но дайсодзьо Дзіен, 1155-1225)

96

Не цвіт вишневий

Крутить в заметілі

В саду моєму лютий буревій,

Мої літа -

В тій хуртовині білій!

(Нюдо Сакі-но дайдзьо дайдзін, 1171-1244)

97

В Сосновій бухті1

Зранку і до ночі

Палають водорості,

Як моя душа,

Чекаючи на ту, що йти не хоче!

(Ґон-тюнаґон Садаіе /Фудзівара-но Тейка/, 1162-1241)

98

Вже шепчеться

З рікою Нара2 вітер...

Лише обряд Очищення3 в воді

Нагадує,

Що ще триває літо.

(Дзюнії Іетака, 1158-1237)

1 Соснова бухта — назва затоки на о. Авадзі у Внутрішньому Японському морі, де колись із водоростей добували сіль. У вірші — гра слів (див. вірш № 16).

2 Нара — невелика ріка поблизу синтоїстського храму Каміґамо в м. Кіото.

3 Обряд Очищення — (Місогі) синтоїстський обряд омивання, що здійснювався в останню літню ніч.

99

Ненавиджу

І співчуваю людям -

Тепер моєї туги джерелом

Став остогидлий світ

Журби й облуди!

(Ґотоба-ін, 1180-1239)

100

Старий маєток!

По окрайку стріхи

«Трава печалі»1 густо поросла...

В минулому -

І пристрасті, і втіхи!

(Дзюнтоку-ін, 1197-1242)

Переклад І. Бондаренка * з

1 «Трава печалі» (яп.: «сшобу-ґуса" — дослівний переклад назви одного з видів японської папороті (лат.: Davallia Mariesii Moore).







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.