Японська література - Хрестоматія Том I (VII-XIII ст.) - Бондаренко І.П. 2010

Норіто

Терміном норіто («заклинальні моління», «молитви-заклинання») в японському літературознавстві позначається синтоїстська культова поезія, яка декламувалася під час церемоніальних містерій у синтоїстських храмах. Розквіт цього літературного жанру припадає на VII-VIII ст., проте зародився він значно раніше - приблизно в III-IV ст. н.е., коли анімізм давніх японців, тобто одушевляння ними різноманітних природних утворів (гір, скель, рік, водоспадів, дерев тощо), явищ природи, а також культ предків і елементи шаманства, об’єднавшись в одне ціле, поступово набули рис віросповідування і згодом перетворилися на цілісну систему міфологічно-релігійного віровчення - суто японську національну релігію синто (досл.: «Шлях Богів»). У цей період кожний рід ще мав власне родове святилище ясіро і свого Бога-покровителя. Для родового об’єднання Ямато, якому з часом вдалося підкорити інші роди і таким чином об’єднати країну, таким Богом була Велика Богиня сонця Аматерасу Оомікамі.

Тривалий час існувала виключно усна традиція передачі текстів норіто від одного покоління синтоїстських жерців до іншого. Переважно цим займалися представники родів Накатомі та Імібе, які протягом кількох століть обиралися жерцями і священиками синтоїстських храмів.

Уперше тексти церемоніально-обрядових пісень були зібрані у збірку норіто «Енґі-сікі» («Ритуали доби Енґі» або «Установлення /традиції/ доби Енґі») на початку Х ст., а саме - в 927 р.

Більшість норіто мали чітку змістову структуру:

а) опис історії виникнення того чи іншого обряду;

б) короткий переказ відповідного міфу (міфів);

в) змалювання господарського та політичного устрою відповідної епохи виникнення обряду;

г) докладний перелік піднесень-подарунків синтоїстським богам, тобто того, чим раніше віддячували за виконання богами відповідного прохання - своєрідний натяк жерців на те, що саме вони хотіли б отримати від замовників церемонії цього разу, оскільки подарунки залишалися у власності священиків синтоїстського храму.

Мовою норіто була виключно японська мова, а запис текстів на початковому етапі здійснювався фонетико-ієрогліфічним способом. Стиль норіто є середнім між поезією та прозою, однак більшість фахівців відносить норіто до поезії, оскільки цьому жанру властиві такі поетичні художньо-стилістичні засоби, як риторичні прикраси, метафори, паралелізми, повтори тощо. Відомий російський японіст М.О. Невський, який свого часу досліджував цей літературний жанр і який уперше переклав та надрукував декілька норіто російською мовою (див.: Восток /Литература Китая и Японии. Сборник первый, Academia/. - Ленінград, 1935), з цього приводу зазначав: «За своєю мовою і стилем норіто посідають середнє місце між поезією та прозою і радше мають бути віднесені до першої, ніж до другої. Тут ми бачимо безліч риторичних прикрас, метафор, паралелізмів, повторів та інших прийомів, розрахованих на те, щоб підсилити враження і додати молінням піднесеності. Окремі частини норіто звучать дуже святково і навіть ритмічно» (Невський Н.А. «Культовая поэзия давней Японии /VI-VIII вв./» // Петербургское востоковедение. - Выпуск 8. - СПб., 1996. - С. 292).

Дійсно, зазвичай норіто виголошувалися особливим святково- церемоніальним речитативом і супроводжувалися відповідними магічними діями: жестами, рухами, танцями.

У якості прикладу такого ритмічного піднесено-святкового звучання, яке досягається завдяки застосуванню типових для давньої поезії стилістичних засобів, наведемо уривок із норіто під назвою «Велике очищення (від гріхів) в останній день місяця мінадзукі»:

Як вітру подих

Восьмишарові небесні хмари

Миттю розганяє,

Як він розвіює увечері і вранці

Пітьму вечірню

І ранкову млу,

Як відв’язавши ніс,

Корму звільнивши,

Виштовхують великий корабель

Із гавані у море,

Як під корінь

Гартовані сокири у лісах

Густі дерева зрубують миттєво,

Ми теж очистимося

Від гріхів своїх! (Переклад наш.- І.Б.)

¹ Йдеться про церемонію всенародного відпущення гріхів, яка здійснювалася в синтоїстських храмах двічі на рік - наприкінці шостого і дванадцятого місяців року за місячним календарем.

Тематика норіто була найрізноманітнішою: прохання гарного врожаю та сприятливої погоди, припинення природних катаклізмів, пожеж, епідемій, голоду тощо, святкування різних сезонних подій, сімейних обрядів і навіть прохання або подяка за призначення на ту чи іншу посаду.

Дехто з зарубіжних дослідників порівнює японські норіто з католицькими проповідями (див.: Florenz K. Geschihte der Japanischen Lit- terature. - Lpz., 1909), інші - з біблійними псалмами (див.: Engi-Shiki. Procedures of the Engi Era. Books I-V. Translated with Introduction and Notes by F.G Bock. - Tokyo, 1970). На нашу думку, подібні порівняння доречні лише з точки зору змісту та ідейної спрямованості зазначених жанрів релігійної літератури. Що ж стосується специфіки норіто як поетичного жанру, то їх доцільніше порівнювати з відповідними жанрами саме японської класичної поезії, як це робить у своєму ґрунтовному науковому дослідженні Л.М. Єрмакова, насамперед із наґаута («довгими піснями»), що містяться у складі найдавніших історико-міфологічних літописів «Кодзікі» та «Ніхон-сьокі» (див.: Норито. Сэммё. /Памятники письменности Востока. XCVIIІ. - Пер. со старояп., исследование и комментарий Л.М. Ермаковой. - М., 1991), а також відповідними віршами у складі першої японської поетичної антології «Ман-йо-сю». До речі саме в «Ман-йо-сю» вперше зустрічається термін «котодама» (яп - «душа слова», «магія слів»; див.: вірш № 894 Яманое-но Окура, сувій № 5), під яким розумілася магічна властивість слова викликати дух синтоїстських богів і божественних предків, котрі своїми діями могли втручатися в повсякденнне життя людей і впливати на перебіг не лише сучасних, але й майбутніх подій. Беззастережна віра в дієвість обрядових синтоїстських молитов і заклинань ґрунтувалася саме на цьому глибокому переконанні давніх японців.

І.П. Бондаренко

Слова у свято вигнання демонів хвороб (На-но мацурі-но котоба)

Цей текст знаходиться в шістнадцятій книзі «Енґісікі» в розділі «Онйоръо», де описані даоські ритуали так званої захисної магії (кіндзю), яка розглядалася насамперед як засіб лікування хвороб та вигнання демонів епідемій.

Ритуал бере свій початок з китайського новорічного екзерцизму «но» (яп. «на» в заголовку тексту). В цьому екзерцизмі, жрець починає вигнання Мору. В ритуалі Великого вигнання виганяється «ци» зими для того, щоб звільнити місце для весняного «ци», яке, в свою чергу, пов’язане з поняттям «ян». Пагубні демони мешкали в низинах та на тіньових сторонах гір, і на боротьбу з ними виходила процесія перевдягнених у тварин жерців. Їх було дванадцять - за числом місяців року. Згідно з шістнадцятою книгою «Енґісікі», в ритуалі використовують п’ять видів зброї, серед якої - лук і посох з персикового дерева та тростинові стріли. Ритуал проводиться в пізніх сутінках в останній день року.

Цього року, цього місяця, цього дня, цієї години, на початку години - виправлення бірок, на початку години - виправлення діянь, наприкінці години - виправлення бірок, наприкінці години - виправлення діянь.

Гір і рік досягати,

забороняти [шкідливе] ци

у долинах річок;

двадцяти чотирьом володарям,

тисячі двомстам управителям,

дев'яти тисячам безлічі воїнів-вершників, -

всім попереду, позаду, ліворуч, праворуч вишикуватися,

і кожному в стороні своїй місце зайняти й службу нести.

Всі божества Неба-Землі, -

яким славу підносить й яких почитає в палаці великому

управитель управи благочинства, -

нехай спокійно й благополучно перебувають, -

так кажу.

І ще особливо наголошую:

якщо демони хвороб із порчею дурною

десь у різних місцях, у селах різних

зачинилися й сховалися, -

то в тисячі сіл й інших селах,

у повітах у чотирьох напрямках,

на сході - до Мітіноку,

на заході - до Вотіка,

на півдні - до Тоса,

на півночі - до Садо,

ви, демони хвороби, по ту сторону тих меж житло собі визначите й туди відправляйтеся, і даровані вам будуть скарби п’ятикольорові, дари різні морів і гір; в усі місця, у всіх напрямках, куди ви відступаєте й переходите, негайно відступіть й вийдіть! - таке вигнання виголошується.

А якщо з серцем, що опирається,

вони зупиняться й сховаються,

то великий чин, що вигнання демонів здійснює,

малий чин, що вигнання демонів здійснює,

з п'ятьма видами зброї різної

за ними поженуться й уразять їх,

тож слухайте це, - так виголошую.

Велике свято куштування першого врожаю

(Ооніе-но мацурі)

У сьомій книзі «Енґісікі» цей ритуал має назву «амацукамі-но йоґото» (благе побажання небесних богів). «Енґісікі» відводить цьому ритуалу цілу главу.

У міфології акт куштування плодів першого врожаю трапляється у міфі про Аматерасу, яка саме займалась цим обрядом у спеціально відведеному покої, коли її брат Сусано почав вершити свої «гріхи небесні» прямо в цій залі («Кодзікі»). Аме-но вакахіко в одній із версій «Ніхон-сьокі» знаходився в такому покої, коли його наздогнала стріла, яку він сам же й випустив для того, щоб убити фазана. У будь-якому випадку, цей обряд досить давній.

Церемонія ритуалу тривала декілька днів, вірніше, декілька ночей, так як боги в основному спускалися за дарами вночі.

Спочатку ворожінням визначалися учасники церемонії та дві провінції - «юкі» та «сукі». У цих провінціях виривали з коренем рис, підсушували його і через деякий час несли в столицю. Вкушання рису супроводжувалося різними ритуальними танцями, а також виконувалися пісні різних провінцій.

Після завершення свята всі побудовані для нього будівлі спалювали. Для цього два жерці відправлялися в дві провінції, де спочатку здійснювали обряд почитання восьми божеств імператорської трапези, потім проходили обряд очищення, і тільки після цього спалювали тимчасові будівлі, призначені для свята.

Жерці, що зібралися, і священнослужителі, всі слухайте - так виголошую.

За дозволом бога й богині,

прабатьків владики нашого,

що на Рівнині Високого Неба божественно перебувають,

говорю смиренно перед царственими богами,

яким хвалу підносять у храмах неба, храмах землі.

У день зайця місяця сімоцукі року нинішнього

царя нащадок вкушати буде

небесну трапезу, довгу трапезу, вічну трапезу,

і нехай боги-царі на неї погодяться,

щоб вік його як міцна скеля, вічна скеля збережений був,

квітучим віком щасливий був,

щоб тисячу осеней, п'ять сотень осеней

він трапезу спокійно, мирно вкушав,

зарум'янившись пишним рум'янцем.

Тому багаті дарунки царя нащадка -

світлі тканини, блискучі тканини,

м'які тканини, грубі тканини приносимо

і на пишному сході сонця ранкового

хвалу підносимо - і всі слухайте, -

так виголошую.

Особливо наголошую: дарунки піднесені,

що очищення пройшли,

до тендітних плечей жерців товстими шнурами прив'язані,

жерці й священнослужителі

прийміть і неухильно підношення зробіть, -

так виголошую.

Свято втихомирення вогню (Хосідзуме-но мацурі)

Як вказує «Енґісікі», ритуал Хосідзуме (або Тінкасай) проводився в чотирьох кутах території палацу в останній день шостого і дванадцятого місяця, або ж день визначався за домогою ворожіння.

На столі з вісьмома ніжкама розкладали підношення, причому стіл ставили у дворі. Один з жерців кланявся на чотири сторони світу, починаючи з тієї, яка відповідала порі року і гасив вогнища, запалені у дворі, за допомогою солі та води. В помічницю він брав жінку і разом з нею підносив спочатку шовк, морські дарунки (від богів справа), потім річні дарунки (від богів зліва), також виставляли різні бутлі. Після цього, жрець мав чотири рази поклонитися, двічі сплеснути долонями, прочитати норіто так, як воно наведене в «Енґісікі», а потім, коли помічник винесе «нуса», розкласти їх у такому порядку: зліва-справа-зліва, знову чотири рази поклонитись і покласти нуса на стіл.

За дозволом бога й богині, прабатьків владики нашого,

що на Рівнині Високого

Неба божественно перебувають,

призначено було царю-нащадку

країною рясних долин тростинових

і тучного колосу

мирно, спокійно правити.

І коли йому Піднебесну поручали,

виголосили вони слова закляття небесного,

закляття сильного, такі слова:

«Два божества-стовпа,

Ідзанаґі-но мікото, Ідзанамі-но мікото,

чоловік і дружина, у шлюб вступили,

і країни - вісім десятків країн,

і острови - вісім десятків островів -

були народжені.

І вісім сотень міріад божеств

були народжені.

І коли народжувалось диття останнє, дорогоцінне -

Хомусубі-но Камі, -

то опалилось місце потаємне,

і богиня за скелею сховалась,

і сказала вона: не дивись на мене, чоловіче мій,

ночей - сім ночей, днів - сім днів.

Проте ще сім днів не минуло,

як подумав він, що дивними є її дії,

і подивився на неї -

а вона, вогонь породивши,

місце опалила потаємне.

І тоді вона так сказала:

«Говорила я тобі, чоловіче мій,

щоб ти не дивився,

а ти все одно зі мною поглядом зустрівся».

І далі сказала:

«Тепер ти, чоловіче мій,

повинен владарювати у верхній країні,

а я буду владарювати у нижній країні».

І сховалась вона за скелею,

і вирішила до схилу Йоміцухірасака добратись.

І так тоді сказала:

«Залишилось у верхній країні,

в якій чоловік мій царює,

дитя, серцем погане», -

повернулась і знову дітей народила.

Народжене нею, чотирьох видів було -

Мідзу-но Камі, [бог водяний],

тиква-горлянка, водорості річні,

і Ханіяма-хіме.

І тоді вона такі настанови давала:

«Якщо грубим стане серце цього дитяти,

що серцем погане,

тоді втихомирте його за домогою води,

тикви-горлянки, Ханіяма-хіме,

водоростями річними».

І тому наслідуючи, нехай хвала вознесеться,

нехай при дворі божественного нащадка

сум’яття не буде,

нехай дарунки коштовні

світлі тканини, блискучі тканини,

м'які тканини, грубі тканини,

п’яти родів дарунки,

що в Рівнині Синього Моря живуть -

з плавником широким, з плавником вузьким,

до водоростей морських, водоростей прибережних,

пиття священне -

верхівки сосудів високо здіймаючи,

утроби сосудів наповнивши, у ряд виставлять,

аж до грубого рису, м'якого рису,

гірській гряді подібно, високо вкладуть,

і, відповідно до слів закляття небесного,

закляття тяжкого, нехай славослів'я піднесуться, -

так говорю смиренно.

Свято Касуґа (Касуґа-но мацурі)

В «Енґісікі», у розділі «Імена богів», є вказівка: «Свято Касуґа - чотири божества». Це - чотири родових бога Фудзівара (Такемікадзуті-но мікото, Іваінусі-но мікото, Аме-но кояне-но мікото і Хаме-ґамі), перенесені в храм Касуґа, недалеко від міста Нара. Ритуал проводився у другий та одиннадцяий місяць першого дня мавпи. Перше зафіксоване в документах проведення свята відносять на кінець 40-х - початок 50-хроків VIII ст.

В «Енґісікі» свято Касуґа описане як маленьке свято, тому ритуал проводився не при імператорському дворі, проте на його проведення висилався посланець від імператора.

По велінню великому повелителя нашого

Смиренно й тремтливо говорю, схилений,

перед богами царственими - чотирма стовпами,

Такемікадзуті-но мікото, у Касіма що перебуває,

Іваінусі-но мікото, у Каторі що перебуває,

Аме-но кояне-но мікото, у Хіраока що перебуває,

Хамеґамі-дівою.

Як побажали боги великі,

У коренях підземних скель гори Мікаса, що в Касуґа,

стовпи храму зміцнили грузно,

коники даху в Рівнину Високого Неба піднесли високо,

від неба укриттям, від сонця укриттям

вважаємо з благоговінням.

І подносимо скарби священні - дзеркало, меч і лук,

спис і коня - сюди перепровадимо.

Одяг священний -

яскраве ткання, блискуче ткання,

м'яке ткання, грубе ткання підносимо.

Поклажу з підношенням,

що країна в чотирьох напрямках у данину збирає,

рядком поставимо:

те, що в Рівнинах синіх морів -

із плавником широким, із плавником вузьким,

до водорості морської і водорості прибережної,

те, що в горах і полях -

солодкі трави, гіркі трави,

пиття священне -

верхівки сосудів високо здіймаючи,

утроби сосудів наповнивши, рядком поставимо.

Дарунки всіх видів,

гірською грядою склавши, укладемо.

Від жерця такої-то управи, звання, роду, імені

великі дарунки дорогоцінні, -

як дарунки великі, дарунки рясні,

мирно, спокійно вкушайте, -

перед царственими богами великими

хвалу підношу, - так говорю смиренно.

І, ці підношення зробивши,

процвітання молю дарувати

і тепер і надалі,

щоб повелитель наш мирно, спокійно [правив],

рясним століттям, квітучим століттям щасливий був,

як вічна скеля, як міцна скеля збережений був,

і щоб усіх місць, усіх будинків володарі й вельможі,

що государю служать,

теж у спокої перебували,

при дворі государевому

мирно б государю служили,

розцвітаючи, як жива вітка квітуча.

І нехай хвала піднесеться, - так говорю смиренно.

Переклад Н. Кулигіної, О. Левицької