Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011

«Сотоба Коматі» («Надгробок і Коматі»)
Каннамі Кійоцуґу (1333-1384)
Театр. Драматургія

Дійові особи

Перший чернець, що мандрує горами, рівнинами (вакі)

Другий чернець, що супроводжує його (вакіцуре)

Оно-Коматі — спочатку її сприймають як стару вбогу жінку, як жебрачку, але потім упізнають під цією подобою видатну поетесу (сіте)²

Місце дії

Поблизу гробниці, що розташована в горах

Чернець та його супутник

Неглибоко в горах ховається наш дім,

Неглибоко в горах ховається наш дім,

А глибоко в серці шукає спокою думка.

Перший чернець

Я — чернець, що спустився з гори Коя.

Зараз прямую до столиці.

Будда минулого

Давно вже помер,

¹ Сотоба — кругоподібна дерев’яна споруда-надгробок на могилі вождів, святих та інших відомих осіб.

² Оно-но Коматі — відома поетеса X ст., красуня, яка, за визначенням Кі-но Цураюкі, увійшла до плеяди «шести безсмертних» поетів Японії — найвидатніших майстрів жанру вака епохи Хей-ан. Входить також до когорти «тридцяти шести безсмертних» поетів — представників японської класичної поезії доби Середньовіччя.

³ Сіте — головний актор в спектаклі театру Но; вакі — актори, які грають ролі антагоністичних по відношенню до сіте героїв або доповнюють образ сіте; вакіцуре — актори-партнери вакі.

А Будда майбутнього

Ще не з’явився.

Перший і другий ченці разом

Ми прийшли у цей світ

Посередині сну.

І що назвати нам істиною?

Випадково пощастило отримати нам

Подобу людську.

А крім того,

Знайшли ми Священне Слово —

До прозріння основу, -

Слово самого Будди.

Слухаючи серце своє,

З метою єдиною

Ряси одягли ми.

Жебрачка

Я — ніби трава, що пливе річкою.

Я — ніби трава, що пливе річкою.

Я — сумна.

О Боги!

В ті давні, минулі роки,

Красою була моя пиха.

З волоссям чорним,

Мов верба весняна,

Вітер грався на дозвіллі.

У промовах своїх,

Разом з тим, і я красувалась.

Була гарніша від квітів,

Що могли від шепоту от-от облетіти.

А зараз навіть прислуга

Верне від мене свій погляд.

Все, що лишилось у мене —

Сором...

Прийшли гіркі дні

До сторічної жебрачки,

Що стоїть перед вами.

У столиці я ховаюсь

Від поглядів людей.

Чекаю, поки прийде ніч,

Вона безпечна.

Із місяцем і я виходжу.

Із місяцем і я виходжу.

Щось я зовсім стомилась.

Сяду перепочити ось на цьому старому пні.

Перший чернець

От і день вже добігає кінця. Нам необхідно поспішати. Але що це?! Якась жебрачка сидить на ступі, на священному місці. Ходімо, необхідно негайно сказати їй про це і попросити встати.

Гей, шановна! Ти сидиш на ступі — на священному лику самого Будди. Це аж ніяк не місце для відпочинку. Вставай і йди відпочивати десь в іншому місці.

Жебрачка

Ти кажеш, що це лик самого Будди, але не бачу я ані літер, ані різьблень жодних, ні прикрас. Бачу лише стару колоду.

Перший чернець

Хай це дерево, що в горах,

Вже сухе і мертве.

Але може заквітнути

Сакурою ніжною та чарівною.

Жебрачка

Я й сама ніби мертве поліно,

Але в серці моєму

Все ще квітне весна.

Скажи мені краще одне:

Чому вирішив ти,

Що поліно оце — лик Будди святого?

Другий чернець

Надгробок цей —

Лик Будди святого,

Який окреслив світ людський увесь і всі його форми.

Жебрачка

Ну, і які ж це форми?

Перший чернець

Земля, Вода, Вогонь, Вітер, Простір.

Жебрачка

П’ять великих основ...

Це нагадує людське тіло,

Що так само складається з п’яти частин.

А значить, і надгробок, і тіло — рівні?

У чому ж тоді полягає між ними різниця?

Другий чернець

Так, ти права,

За формою вони, може, і схожі,

Але силою благодіянь дуже різняться.

Жебрачка

Що ж означає «сила благодіянь» ступи?

Перший чернець

Лише один погляд на ступу —

І ти навіки позбавишся трьох жахливих гріхів.

Жебрачка

Але знаємо ми,

Що саме в серці просвітління може настати,

А тому серце важливіше від ступи якоїсь.

Другий чернець

Якщо так, якщо і справді ти просвітління досягла,

То чому ж не покинеш цього тлінного світу?

Жебрачка

Та хіба ж цей світ лишають тілом?

Ні, цей світ полишають серцем.

Перший чернець

Якщо серце пішло від тебе,

Ти не в змозі відчути присутність Будди.

Жебрачка Та ні, навпаки,

Я відчула присутність Будди,

Тому-то й наблизилася до ступи.

Другий чернець

Тоді чому ж ти не проявляєш поваги?

Чому ти на ступі сидиш?

Жебрачка

Надгробок вже стомився тут стояти,

Я теж стомилася по світу снувати,

А тому нічого поганого в тому немає,

Що я тут відпочиваю.

Перший чернець

Та бачу вже я,

Що ти збилася з прямого до Будди шляху.

Жебрачка

Але ж не лише прямим шляхом

До Будди люди потрапляють.

Другий чернець

Так-так, я пам’ятаю того підступного Дайбу¹...

Жебрачка

Який став таким же милостивим,

Як сама Каннон².

Перший чернець

А дурний Хандоку?

Жебрачка

Хандоку став таким же мудрим,

Як сам Мондзю³.

Другий чернець

Значить, зло — це...

Жебрачка

...Добро.

Перший чернець

Тоді те, що зветься хибною думкою.

Жебрачка

Називається просвітлінням бодхі.

Другий чернець

А просвітління бодхі...

Жебрачка

Не росте на дереві бодхі.

¹ Дайба (Aryadeva) — відомий індійський чернець III ст.

² Каннон — богиня милосердя в японському пантеоні буддійських божеств. Образ Каннон потрапив до Японії з Китаю разом з буддійським віровченням.

³ Мондзю — вчитель будд, духовний наставник бодхісатв.

Перший чернець

У Дзеркала Істини...

Жебрачка Немає підпори.

Хор

Великі Істини обліку не мають,

Між живим і Буддою — різниці не існує,

«До Будди не лише прямим шляхом потрапляють», -

Так жебрачка ченцям сказала.

І вони аж до землі голови схилили,

Три рази поклонами жебрачку прославляли.

Жебрачка

Моя сила, нарешті, знову до мене прийшла,

Ось послухайте пісню, яку для вас я щойно склала.

«Там, у Країні Щастя, в Раю,

Будді я поклонитися маю,

Проте надгробок цей стоїть на землі,

А тому тут ми з ним рівні».

Хор

Ох, ці проповіді ченців,

Нудні проповіді ченців!

Перший чернець

О, хто Ви, шановна?

Назвіться, будь ласка!

Жебрачка

Як би соромно мені не було,

Але назвусь я, нічого не поробиш!

Я — це все, що лишилося від...

Оно-но Коматі,

Доньки Оно-но Йосідзане —

Управителя Дева.

Перший і другий ченці

Та сама Коматі? Як прикро!..

Коматі, що квітнула, мов кращі квіти,

А брови ті! —

Згадайте! Півмісяцем брови блищали...

Завжди кращі білила були на обличчі її.

І одягу з шовку було безліч у неї.

Жебрачка

Я складала японські пісні, китайські вірші.

Хор

У моїй руці чарка —

Вона закликала всіх до щастя.

На рукав мій

Лягав тихенько Місяць Сивий,

Що приходив здалеку —

З Небесної ріки.

Хто скаже, коли ці часи пройшли?..

На голові у мене тепер не волосся,

А ніби замерзла суха трава,

Пасма волосся на скронях —

Настовбурчене, на них ніби туш хтось розмазав.

Ніжні метелики — мої брови —

Розтанули...

Я нещасна, сорому немає кінця.

Що у тебе в мішечку,

Який висить на шиї твоїй?

Жебрачка

Цей день, він, може, вже останній,

Та, якщо зможу я ще день прожити,

Боби, що в ньому є,

Мій голод утамують.

Хор

А що у тебе за спиною?

Жебрачка

Брудне старе лахміття

Несу з собою я.

Хор

А що у кошику у тебе?

Жебрачка

То в мене білий та чорний стрілолист.

Хор

Ще й плащ весь драний.

Жебрачка

І парасолька ця, як решето.

Хор

Їй навіть нічим своє обличчя від людей прикрити.

Жебрачка Іній, сніг,

І дощ, і роси —

Це все пусте.

Хор

Я би краще приховала свої сльози,

Та нема рукавів.

Сльози — ось справжній сором.

Зараз я блукаю на узбіччі дороги,

На узбіччі життя...

«Подайте, хто може...» -

Прошу перехожих,

А інколи просто не в змозі...

Я раптом — неначе не я,

І голос не мій. І я — вже не я!

Жебрачка

Ну ж бо, ченці! Гей, ви!

Перший чернець

Що тобі?

Жебрачка

Хочу побачити Коматі.

Перший чернець

Що за нісенітницю ти верзеш! Ти ж і є Коматі!

Жебрачка

О, ні! Коматі — це прекрасна жінка, яка занадто плескалася в морі кохання. Весінньою зливою заливали її любовні послання й зізнання, але жодного разу не написала вона правди, у її відповідях не було й краплі щирості. За це вона й була покарана — перетворилася на потворну стару жебрачку! Як я її кохаю, як я кохаю Коматі!

Перший чернець.

Ти кажеш, що багато хто кохав Коматі. Чий же дух тебе тепер мучить?

Жебрачка

Кохання до Коматі жило у багатьох серцях, проте особливо жорстоко розбило воно серце полководця з Фукакуси.

Хор

Я приходжу й повертаюся;

Повернувшись, знову йду.

Перша ніч, друга ніч...

Сьома, восьма, дев’ята...

Ось уже святкують день Нового врожаю.

Я ж сам один,

Сто ночей приходити наказала вона

Це — дев’яносто дев’ятий.

Але що це?

Перед очима все пливе,

Мені дуже боляче...

Жебрачка О, як мені тяжко!

Однієї лише ночі не дочекавшись,

Помер він, полководець з Фукакуси.

Його ненависть не дає тепер мені спокою.

Я одержима. (Заспокоюється)

Я з піщинок побудую ступу,

Відчищу золотого Будду,

Щодня квіти приносити буду,

І слідом за Буддою істини сягну,

Істини сягну!

(Кінець)

Переклад Н. Бортнік