Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011

Дзеамі Мотокійо (1363-1443)
Театр. Драматургія

Дзеамі Мотокійо (1363-1443) — один із найвидатніших діячів японського театрального мистецтва, композитор, хореограф, теоретик театру Но, талановитий драматург, автор понад ста п’єс, які складають майже половину всього репертуару театру Но, заснованого його батьком Каннамі Кійоцуґу в 1374 р.

Серед найвідоміших і найпопулярніших у японських глядачів доби Муроматі (1333-1568) драматичних творів Дзеамі Мотокійо насамперед слід назвати такі п’єси, як «Такасаґо», «Ямауба» («Гірська відьма»), «Кійоцуне», «Таданорі», «Мацукадзе» («Вітер у соснах»), «Ацуморі», «Каґьокіе» та ін.

11-річним хлопчиком Дзеамі зіграв дитячу роль у спектаклі, що поставив у резиденції сьоґуна Асікаґи Йосіміцу (1358-1408) його батько, після смерті якого юний Дзеамі Мотокійо очолив театральну трупу «Кандзедза»¹.

Важається, що Каннамі Кійоцуґу створив театр Но, а Дзеамі Мотокійо сприяв його розквіту та популярності. Саме Дзеамі у 24-х «таємних трактатах»² розробив теоретичні засади драматичного мистецтва Но, його естетику, хореографію, а також окреслив і обґрунтував головні принципи та прийоми акторської майстерності. Переклади двох із цих трактатів Дзеамі, а саме «Сікадо» («Істинна стежка /шлях/ до Квітки») і «Какьо» («Дзеркало перед Квіткою» /»Дзеркало Квітки»/), увійшли до складу хрестоматії.

¹ Назва «Кандзедза» утворена з перших ієрогліфів «кан» і «дзе» у складі власних імен Каннамі та Дзеамі, а також ієрогліфа «дза» («театральна трупа», «театр»).

² У період з 1418 р. по 1436 р. Дзеамі написав 24 трактати з теорії драматичного мистецтва й акторської майстерності театру Но, з яких 3 вважаються втраченими. Ці трактати були таємними, оскільки містили професійні секрети й призначалися виключно для внутрішнього («цехового») використання. Найважливішими серед трактатів Дзеамі, на думку фахівців, є «Каденсьо» (або «Фусі каден» — «Сказання про Квітку /стилю/», 1418 р.), «Ка-кьо» — «Дзеркало перед Квіткою», 1419-1420 рр.), «Сікадо» («Істинна стежка /шлях/ до Квітки», 1420 р.), «Нікьоку сантай едзу» («Книга з малюнками /схемами/ про два мистецтва і три форми», 1421 р.), «Юґаку сюдофукен» («Міркування про стиль і шляхи пізнання мистецтва юґаку / — одна з ранніх назв театру Но.- І.Б./», 1419-1420 рр.), «Кюі» («Дев’ять щаблів /ступенів, рівнів/», 1419-1420 рр.), «Носакусьо» («Книга про те, як писати Но»), ще один варіант назви цього трактату — «Сандо» («Три шляхи», 1421-1428 рр.).

Після смерті сьоґуна Асікаґи Йосіміцу, який з незмінною прихильністю ставився до артистів театру і його керівника, наступники Асікаґи Йосіміцу, передусім третій син — Асікаґа Йосінорі, що знаходився при владі з 1429 р. по 1441 р., з різних причин незлюбили театр, примусивши трупу «Кандзедза» покинути столицю й заробляти на життя гастролями в провінції. Більше того, за відмову Дзеамі ознайомити зі своїми трактатами одного з фаворитів сьоґуна Йосінорі, він відправляє його в заслання на о. Садо, що в Японському морі, де вже постарілий майстр театру Но перебував з 1434 р. по 1436 р.

Помер Дзеамі Мотокійо 1443 р. в Кіото. Оскільки його старший син Мотомаса, який щиро любив театр і навіть досяг значних успіхів як актор, не набагато пережив батька, а молодший — Мотойосі постригся в ченці, зі смертю Дзеамі акторська династія засновників театру Но фактично обірвалась.

І. Бондаренко