Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011
«Сіндзю тен-но Амідзіма» («Самогубство закоханих на острові Амідзіма»)
Тікамацу Мондзаемон (1653-1724)
Театр. Драматургія
Дійові особи:
Оповідач
Кохару — дівчина з кварталу кохання, 19 років
Дзіхей — торгівець папером, 28 років
О-Сан — дружина Дзіхея
Маґоемон — торгівець мукою, старший брат Дзіхея
Ґодзаемон — батько о-Сан, тесть Дзіхея
Тітка Дзіхея — мати о-Сан
Тахей — трохи божевільний, 30 років
Дембей — хазяїн будинку зустрічей
Чернець-блазень
Суґі — служка Кохару
Тама — служниця о-Сан
Кантаро — син Дзіхея, 6 років
О-Суе — донька Дзіхея, 4 роки
Дія перша
Дія розгортається в кварталі кохання. До Кохару сьогодні вночі має прийти якийсь поважний самурай, але вона навіть бачити його не хоче, оскільки чекає лише на свого коханого Дзіхея. Нічого не поробиш, розважати гостей — це обов’язок дівчини, а тому вона вже сидить разом із самураєм і ввічливо веде бесіду.
Дзіхей тим часом уже наблизився до кімнати Кохару, але побачивши, що вона не сама, підслуховує розмову. Кохару, сама не знаючи чому, довірила свої потаємні думки такому, як їй здавалося, поважному чоловікові. Дівчина розповідає йому про те, що хоче покінчити життя самогубством разом із коханим, оскільки викупити він її не може, а служити в цьому домі Кохару необхідно ще довгих п’ять років, протягом яких її може хтось викупити; зустрічатися потайки як від дружини Дзіхея, так і від усіх інших уже неможливо.
Проте самурай відмовляє Кохару від такого вчинку: вона має подумати про свою бідну матір, про дружину та дітей Дзіхея. І Кохару слізно благає самурая допомогти їй, оскільки вона розуміє, що не хоче помирати.
Почувши це, Дзіхей, ошаленілий від гніву, кидається на Кохару, проте, на щастя, вона сиділа далеко і меч не дістав її.
Тут раптом самурай знімає шляпу і... Дзіхей бачить, що це ніякий не самурай, а його старший брат Маґоемон — торгівець мукою. Уся родина Дзіхея була занепокоєна його романом з Кохару, а тому Маґоемон вирішив прийти поговорити з дівчиною, а вона йому одразу зізналась у всьому, що відчувала.
Дзіхей, відчувши себе зрадженим Кохару, яка, виявляється, не хоче вбивати себе заради їхнього кохання, залишає дівчину. Дзіхей обіцяє братові, що ця інтрижка завершена, що він повертається в родину.
Дія друга
Дія відбувається в оселі Дзіхея й о-Сан. До них приходять Маґое-мон і мати о-Сан. Дзіхей обіцяє, що роман з Кохару завершено. Вони ж йому сповіщають про те, що знайшовся вже якийсь багатий чоловік; він-то й готовий викупити Кохару.
О-сан плаче, оскільки знає, що Кохару скоріше покінчить життя самогубством, аніж вийде заміж за цього божевільного Тахея (це він збирається викупити дівчину).
Як не дивно, але о-Сан стає шкода юну дівчину. Вона розповідає про свої побоювання чоловікові, який до цього часу не переставав повторювати, що Кохару — жалюгідна зрадниця. Проте після слів дружини він уже думає, де б дістати грошей, щоб викупити Кохару першим. Для цього йому необхідно знайти сімсот п’ятдесят момме сріблом.
І тоді о-Сан дістає гроші, які мала віддати за папір у цьому місяці, потім одне за одним дістає зі скрині свої розкішні вбрання, віддає кращий одяг своїх дітей тощо. Таким чином, усе, що мала о-Сан, вона віддала чоловікові.
Коли той уже зібрався було покинути свою жінку, яка тепер не знала, що з нею буде далі, оскільки в неї не залишилося ні грошей, ні чоловіка, а родина фактично розпалась, до їхньої оселі заходить батько о-Сан — Ґодзаемон. Одразу зрозумівши, що відбувається, він забирає о-Сан до себе, розірвавши їх з Дзіхеєм шлюб і залишивши дітей без матері.
Дія третя
Дзіхей віддає всім борги й каже, що поїде до столиці. Його шукає брат разом із маленьким сином Дзіхея, сподіваючись на те, що той, побачивши свого сина, вирішить повернутися в сім’ ю. Спочатку Дзіхей і справді хоче повернутися, забути про все... Але раптом він передумує: іде до Кохару, тихенько відчиняє до неї двері, вони разом виходять на вулицю, вони вільні, вони поспішають...
Сцена перша
Мітіюкі
«Прощання з дванадцятьма мостами»
Оповідач
Ці двоє поспішають.
Шалені у коханні, -
Вони міри не знають.
Такі, як вони, завжди погано кінчають.
Сумний кінець життя,
І вже немає вороття.
Яке ж їх покарання?
Так само, як насіння,
Що вітром швидко плине,
Так само рознесуть чутки
Про самогубство цих коханців.
Немов троянди пелюстки,
Що швидко так летять в повітрі,
Так само швидко спаплюжать честь Дзіхея ці плітки.
Він вже покірно стежить,
Як насувається розплата
За всі його гріхи велика плата.
За те, що знівечив, занапастив, згубив життя,
Забув про всі діла,
І вже не має вороття.
Душа вагається і зволікає,
Коли по цьому гіркому шляху
Пройтися має.
Коли під місяцем іде
Туди, де з життя назавжди піде.
Безсилля... —
Це знак того, що серце,
Яке хоче полишити все це,
Блукає темрявою, де
Білястий іній ледве виграє.
Іній, що блищить вночі —
Зранку додому мерщій.
Як на світанку іній зникає,
Так все на цьому світі щезає.
Проте, перш, ніж іній розтане,
Закоханих вже не стане.
О, скільки раз вони лежали в спальні
Думали про те, що доля сумна.
Дзіхей згадав, як стежив, як ріка
На захід тихо утіка.
Як зранку і вночі
Він переходив через міст Тендзін.
Тут Суґавара-но Мітідзане
Зупинявся на шляху до вигнання.
«Не забувай мене, квітучий саде!» —
Таку сумну створив він пісню.
А слива й досі за ним скніє.
Ось «Сливи міст»,
За ним «Зелений міст».
Проте ні слива, ні сосна
Не витримали журного життя
Прийшли до вчителя...
Ось третій міст — «Вишневий»,
Проте та вишня, що росла,
Не в змозі відірвати коріння була,
Так і не побачила вчителя.
За ним у тузі вона померла.
Проте тепер жива легенда
Про ті три дерева.
А з нею й пісня не помре
Про злий талан Мітідзане.
Дзійхей
Я вб’ю тебе і сам піду з життя.
У чому криється причина нашого нещастя?!
Розсудливість моя
Не більша, ніж маленька мушля.
До речі, ось наступний міст —
Увесь із мушлі...
Пройти по ньому — це лиш мить,
Так само, як життя прожити.
Твоє життя таке коротке —
Коротше за осінній день.
Тобі ж немає ще і двадцяти,
Мені ще виповнитись має двадцять дев’ять.
Але вже сьогодні вночі
Ми відкинемо долі земні.
Нікому нас не розлучити,
Навіки один одного будемо любити.
Усього три роки ми прожили разом,
А потім загибель зустріли одразу.
Наступний міст — «міст Зустрічей».
Він вже далеко від наших очей.
«Міст Наніва» вже перед нами,
А значить місто — поза нами.
«Міст Фунаірі», сьомий ми минемо,
До воріт пекла пройдемо.
Оповідач
Дзіхей — сумний, скорботний.
Кохару ж шукає у ньому опори.
Кохару
Дзіхею,
Ми вже в пеклі...
Оповідач
Один на одного дивитися не припиняють,
І сльози очі застилають.
Потік цих сліз заливає
На півночі «міст Хорікава».
Дзіхей
Якщо на північ підемо,
Востаннє дім узріємо.
Але, не оглянуся,
Думки від себе я жену.
Про дітей сумне майбутнє,
Про дружини гірку долю
Думати собі не дозволю.
Уже на півдні «міст Тендзін»,
Не зрахувати тут домів.
Уже пройшли ми дев’ять мостів,
«Міст Демона» — десятий.
Стоїть він саме там, де Йодо і Ямато
Зливаються в один потік.
Потік і риба — нерозлийвода,
Кохару і Дзіхей — так само навіки.
Кохару
Хай не в цьому житті,
Але в наступному вже точно
У світ цей тлінний ми нерозлучними
Чоловіком і дружиною прийдемо.
Тож сум відкинемо.
В єдиному лотосі, щоб народитись,
Богині Каннон я помолилась.
Передостанній міст — «Кьобасі»,
Його ми також перейшли.
Лише останній міст перед собою ми лишили —
Це міст «Нарі» —
Міст прощання...
У мене є лише одне бажання:
Урятувати всіх нещасних від кохання.
Оповідач
На жаль, ця мрія — нездійсненна,
Маленької душі бажання.
Шкода Кохару аж до сліз,
Проте ранок уже наблизився.
Дзіхей
Світає... Чуєш?
Мерщій ходімо, час уже настав.
Для нас
Піти з цього життя назавжди.
Оповідач
Вони проходять декілька кроків,
«Хай Амітаба нас боронить».
А перед нами острів Амідзіма. —
Це значить — подорож скінчилась,
А значить і життю — кінець!
Сцена друга
На острові Амідзіма
Дзіхей
Вже час поставити нам крапку.
Хай місце смерті буде тут.
Оповідач
Він бере її за руку,
Щоб сісти разом на траву.
Кохару
Весь час, поки ми йшли,
Я все думала про лист до Вашої дружини,
В якому
У відповідь на її лист
Я обіцяла покинути Вас.
І от, коли знайдуть наші тіла,
Які будуть лежати разом,
Коли ця вість про двох коханців
Розлетиться по всьому місту,
Моя обіцянка,
Мій лист перетвориться на аркуш
Змарнованого паперу.
Якщо я Вас туди з собою заберу,
Що думатиме жінка Ваша про Кохару?
«Кохару — підступна та лукава жінка.
Даремно лиш відправлено того листа.
Гетера-зрадниця,
Яка не знає співчуття».
Мільйонів легше перенести дорікання,
Ніж дорікання Вашої о-Сан,
Тому мене Ви тут убийте,
Собі ж подалі місце десь знайдіть.
Оповідач
Вона йому до серця припадає
І ніжно так благає.
Дзіхей
Не хвилюйся про це.
Мій тесть забрав о-Сан до себе в дім
І шлюб наш розірвав.
Ми тепер чужі один одному люди.
Які можуть бути почуття обов’язку до жінки,
З якою я розлучений?
Згадай, про що ми говорили:
Тепер і я, і ти пов’язані назавжди.
Кохару
Невже Ви хочете,
Щоб наші тіла були поруч?
О ні!
Помремо один від одного подалі!
А далі...
В загробному житті,
Нещасні наші дві душі
Зіллються самі воєдино.
І в пеклі, і в раю разом ми будемо назавжди.
Оповідач
Вона на землю падає
І плаче...
Дзіхей
Ти права, моя мила!
Наші тіла — земля, вода, вогонь і вітер.
Коли ми помремо,
Вони повернуться у небуття.
Проте наші душі — вічні.
Ось вірний знак.
Відтак, хай буде так.
Кохару і Дзіхея душі
Разом будуть назавжди.
Оповідач
Він гострий меч із піхви дістає
І миттю волосся своє відрізає.
Дзіхей
Дивись, Кохару!
До цієї миті я торгував папером,
Був чоловіком о-Сан.
Зараз же, коли я обрізав волосся,
То полишив той метушливий світ.
Тепер я чернець —
Мене не обтяжують ані діти, ані жінка.
Якщо у мене немає дружини,
То і в тебе немає почуття обов’язку
По відношенню до неї.
Оповідач
Ридаючи, він геть відкинув,
Волосся, що мить назад обстриг.
Кохару
Як легко стало мені на душі!
Оповідач
Кохару також піднімає меч
Своє волосся, що так плекала, відрізає геть!
Цей чорний вузол —
Як клунок всіх земних турбот.
Дбайливо вичесані пасма
Тепер валяються в траві.
Дзіхей
Тепер і ти черниця, і я чернець.
Ми слово «страх» забудемо назавжди.
Дім і жінка — це мирська справа,
Для мене — це вже пусте.
Для смерті нам такі місця:
Тобі — гора,
Мені — ріка.
Ця галявина,
А тут найвище місце
І стане тобі місцем для смерті.
Я ж повішусь он там,
Де моє мертве тіло зануриться в потік.
Хоч і помремо в один час,
Проте я — від петлі, ти — від меча.
Помремо далеко один від одного
І честь збережемо навіки,
Щоб дотриматися обов’язку суворого
Для моєї жінки.
Свій пояс-шнур знімай,
Мені його віддай!
Оповідач
Вона знімає пояс свій,
Ледь рожевіє він,
Як відблиск юної її краси.
Дзіхею віддає.
Один його кінець міцненько прикріпляє,
Із другого ж петлю надійно обертає.
Так добровільно йде фазан в тенета,
Коли його кохана потрапляє в сіті.
Кохару
Ви помрете поруч не зі мною?
Ви лишите мене невдовзі.
Помру я від меча у мить одну.
Ви ж будете страждати ще за мною.
Дзіхей
Не плач, кохана!
Чи не одне і теж —
Померти від меча чи від петлі?
Передсмертні муки однакові.
Дивись, немов яскравий образ Будди,
На захід місяць поспішає дивний.
На заході, де рай,
Мене ти зустрічай!
Чи є щось, що тебе турбує,
Гнітить, хвилює?
Своє ти серце послабляй,
Мені усе розповідай.
Кохару
У мене нічогісінько немає на душі.
А от Ваша душа, мабуть,
Розривається від переживань за дітьми.
Дзіхей
Нагадала ти мені про них.
Тепер я знову плачу...
Сердешні діточки мої!
Як безтурботно сплять вони.
Я бачу гарнії їх личка.
Забути їх ніяк не вийде...
Дивися, вже зоря.
У храмі служба вранішня.
Для нас — це мить остання.
Не залишай останніх крапель сліз,
Вони застигнуть на твоїм обличчі.
Кохару
Я не залишу сліз,
Ні, я не плачу.
Оповідач
Кохару посміхається,
Кохару зблідла.
Він весь тремтить,
Від сліз нічого вже не бачить.
Дзіхей
Моя рука тремтить.
Кохару
Швидше! Швидше..
Оповідач
Дзіхей, меча встромляючи миттєво,
Кохару посадив на землю.
Проте вона іще жива —
Тепер це справжня мука.
Це кара, карма, катування...
Дзіхею також велике страждання.
Останню волю в руці він збирає
Меч ще раз провертає.
Кохару мертва.
Не в силі стриматися від ридань,
Він поспішає позбавитися від страждань.
Петлю він міцно затягає,
Останнє бажання промовляє:
« У лотосі одному народитися благаю,
Хвала і слава Амітаба!»
І враз стрибає він зі скосу.
Недовго тягнуться його страждання,
Немає вже дихання, немає вже життя!
***
Зранку на острові Небесних сітей
Знайшли рибалки Кохару й Дзіхея,
Що потрапили в тенета смерті.
Рибалки
Дивіться, дивіться Біда!
Тут двоє померлих.
Хутчій! Сюди! Сюди!
Поспішайте!
Оповідач
Тієї ж миті рознеслися
Про смерть закоханих чутки
По Осаці...
Так були піймані
Кохару і Дзіхей
В тенета смерті
На острові Небесних сітей.
І зараз сумна ця повість
У глядачів викликає сльози.
(Кінець)
Переклад Н. Бортнік