Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011
Японські поети XVI-XVIII ст.
ХАЙКУ (ХОККУ)
ЯПОНСЬКИХ ПОЕТІВ XVII — XVIII ст.
у перекладах М. Лукаша
Крилечками мах!
Що, скажи, метелику,
бачиш ти у снах?
(Каґа-но Тійодзьо)
По воду Наберу в сябра:
уночі повій повивсь
круг мого цебра.
(Каґа-но Тійодзьо)
Світ наш, як роса:
тут, на кладовищі,
ясно все і вся.
(Соїн)
Нічого не чув:
чи душею десь витав,
чи нема зозуль?
(Соїн)
Зоряний узор
Муругий павук
павутиною вловив
кленовий листок.
(Хо-о)
Рай і пекло
Павуків бенкет:
в сіті росяній, тремкій
два метелики.
(Хо-о)
Зеленій, зеленій!
Зеленіє перша рунь
через талий сніг.
(Райдзан)
Срібний огонь
Хризантеми квіт:
промінь місяця в росі,
світло, влите в лід.
(Ранко)
Сніг побив квітки...
Не зів’яли тільки айстра
та слава майстра.
(Сенгін)
Легка музика
Соловей співа
на бамбуковім бучку:
той іще пливе.
(Хоро)
Місяць у повні:
діти народилися
десь і сьогодні.
(Сінтоку)
Палять вугілля —
олень на вечірній дим
дивиться здаля.
(Хадзін)
Викинеться лин —
тільки кола по воді...
Зозуля: ку-ку!
(Ґонсуй)
Ураган ущух:
тільки чути з далини
хвиль неясний шум.
(Ґонсуй)
Вербени цвітуть:
уночі вони ряхтять,
як Молочна Путь.
(Ґонсуй)
Забуття
Осінь-самота.
Рік ні в кого не бував,
і в мене ніхто.
(Сьохаку)
Жайворова трель
і зозулине «ку-ку»
пішли вперехрест.
(Кьорай)
З озера вода
по затонах розлилась:
майові дощі.
(Кьорай)
З гонгом сторожі
цеї ночі не прийшли:
місяць у юзі.
(Кьорай)
Сливи тонкий пах...
Чашку гість підніс до уст
ясно-голубу.
(Кьороку)
З рису калачі —
подрібнішали і ті...
Листопад подув.
(Кьороку)
Ночував якось
у покої для князів:
там-то одубів!
(Кьороку)
Роздирають шовк
у столичних крамарнях:
літній час прийшов.
(Кікаку)
Жахнувся зо сну
Сон а чи ява?
Наче ріже мене хтось...
Аж воно блоха!
(Кікаку)
Не замів, бо цвіту жаль
Мій слуга дрімав
на опалих пелюстках...
Я й не накарав.
(Кікаку)
Досвіток
Рано, ще й не світ,
з ночі в дар тобі несу
сливи любий цвіт.
(Кікаку)
«Спалим комарів!» —
цар цариці над ушко
в спальні говорив.
(Кікаку)
Над кручами Янцзи
Білих ікл оскал,
мавпи хриплий, тоскний крик...
Місяць межи скал.
(Кікаку)
I нема куди
вилить воду з купелю:
коники сюрчать.
(Оніцура)
На подолі — ох! —
уночі пролився дощ
на молодий сніг.
(Бонтьо)
Довгі-довгі ночі
Осінь — і літа...
З вежі видзвонило
шість — може, засвіта.
(Ріто)
Переклад М. Лукаша1
1 Із кн.: «Від Бокаччо до Аполлінера /Переклади/». — Київ, 1990.
ХАЙКУ (ХОККУ)
ЯПОНСЬКИХ ПОЕТІВ XVI-XVIII ст.
у перекладах М. Федоришина
СОКАН
(1464-1552)
до місяця
ручку приладнати
гарне віяло
навколінцях
пісню підносять
жаби
МОРІТАКЕ
(1472-1549)
опалий лист
на дерево вернувся
то метелик
БАЙСІЦУ
(1769-1852)
зимова ніч
голка загубилася
страшно
ясний місяць
перед деревами мізерна
людська тінь
то що, може,
місяць кричав?
зозуля кувала
ҐОНСУЙ
(1650-1722)
о смуток
серед цикад сюрчання
самітна черниця
плеснув короп
і вода заніміла
зозулі голос
вітер осінній
кінець свій знайшов
у реві моря
ДАНСУЙ
(?)
і перед царем
капелюха не знімає
опудало
ДЗЬОСО
(1662-1704)
поля і гори
сніг забрав
нічого не лишилося
«щойно бачив дно» —
наче сказати хоче
дике каченя
на дні ріки
до каменю прилип
лист з дерева
КАҐА-НО ЦІЙОДЗЬО1
(1703-1775)
о метелику
що тобі приснилось
аж крильцями махнув
1 Тут і далі зберігається транскрипція японських імен перекладача.
КІКАКУ
(1661-1707)
блискавка
вчора на сході
сьогодні на заході
немає дня
щоб не продав хоч одного дзвона
весна в Едо
КЬОРАЙ
(1651-1704)
«прошу-прошу» — кажу
все одно стукає
засніжена хвіртка
зозуля кує
з жайворонком навхрест
п’ять-шість
схилилися докупи
плакучих верб
ОНІЦУРА
(1661-1738)
світає
на кінчиках озимини
весняний іній
з мийниці воду
вилити нікуди
цикади сюрчать
цієї осені
без дитини на колінах
місяцем милуюся
смеркає
форелі животики видно
така мілизна
цвіт осипався
знову тиша панує
у храмі Ондзьодзі
РАЙДЗАН
(1653-1716)
дівчата саджають рис
незаболочена у них
тільки пісня
зелено-презелено
молоді пагони зеленіють
засніжене поле
губернатора
імені навіть не запам’ятав
рік минув
не одну осінь
не знає спокою
мати самотня
РЬОКАН
(?)
як лягла
так і лежить
в саду трава
РЬОТА
(1707-1787)
ні пари з вуст
і гість і господар
і хризантема
літній дощ
серед ночі нишком
місяць між соснами
РЬОТО
(1655-1717)
коло руїн замку
поля оглядають
фіалки
СІСЕЙДЗЬО
(?)
парасоля
штурхнула мене
осінній дощ
СІҐЕЙОРІ
(1602-1680)
пілігримські
посохи лиш йдуть
літнім полем
«вже осінь!» - вранці
з першого кроку збагнув
на чистій веранді
почекай-но ще
перед вишнею в цвіту
у дзвін не бий
СІНТОКУ
(1634-1698)
о місяцю ясний
і сьогодні народилися
десь діти
СОІН
(1605-1682)
якби оцінювати
то чим
острова осінній вид
суріпиці квітка
одна розцвіла
під сосною
осінь
постать монаха
вечір
ЦЬОРА
(1729-1781)
уночі веселий
вдень спокійний
весняний дощ
сакура опала
і день відразу перейшов
у вечір
крізь віття
проглядають зірки
сумна верба
ТАЙҐІ
(1709-1771)
перше кохання
під ліхтарем тулиться
лице до лиця
і в пса пожбурити
каменюки не знайти
зимовий місяць
ТЕЙСІЦУ
(1609-1673)
«о-о-о!» — і більше ні слова
на горі Йосіно
зацвіли вишні
прохолоди
брилою завис
місяць опівночі
ХАДЗІН
(1677-1742)
випалюють вугілля
олень дивиться
на вечірній дим
ХОКУСІ
(?)
поле продав
все одно не дають спати
жаби
Переклад М. Федоришина