Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011

Канадзосі. Іхара Сайкаку (1642-1693)
Белетристика

Найвідоміший японський письменник-прозаїк доби Едо Іхара Сайкаку¹, справжнє ім’я якого було Хіраяма Тоґо, народився 1642 р. в сім’ї заможного осакського купця, але попри сподівання батька не став продовжувачем його справи, а присвятив своє життя літературній творчості.

Засновник реалістичного напряму в японській художній прозі доби Едо, Іхара Сайкаку розпочав свою літературну кар’єру як поет жанру хайку. Будучи представником школи Данрін, яка сповідувала максимальну демократизацію поетичної мови, а одним із головних принципів поетики хайку проголошувала їх оригінальність і комічність, Сайкаку прославився своїм блискучим талантом імпровізатора, здатністю до миттєвого експромту, умінням блискавично скласти вірш-хайку на будь-яку тему. Про його талант і здатність складати вірші з неймовірною швидкістю ходили легенди. Так, за однією з них, він у 1684 р. під час святкових церемоній у храмі Сумійосі (м. Осака) на поетичному конкурсі на швидкість складання віршів («якадзу») за один день склав понад 23 000 хайку (16 віршів за хвилину) — абсолютний рекорд, неперевершений до цього часу.

Писати прозові твори Іхара Сайкаку почав досить пізно. Будучи вже досить відомим поетом, він лише в сорок років пише свій перший роман «Історія любовних пригод самотнього чоловіка» («Косьоку іті-дай отоко», 1682 р.)². Твір користувався на стільки шаленою популярністю у читачів, що його автор ще за життя визнається класиком. Після смерті письменника цей та інші його прозові твори були класифіковані як шедеври жанру укійодзосі (досл.: «книги про тлінний світ»).

¹ Псевдонім Сайкаку має подвійне значення. За своїм ієрогліфічним написанням це слово означає «Журавель, що прямує на захід» (журавель є символом щастя й довголіття, а західний напрямок у буддизмі символізує місцезнаходження раю Будди Аміди); а словоомофон сайкаку, яке пишеться ієрогліфами, має значення «кмітливість», «винахідливість» і, можливо, натякає не лише на купецьке походження й відповідні риси характеру письменника, успадковані від батька, але й на його «мовну винахідливість», яка зрештою і прославила Іхару Сайкаку.

² На думку фахівців, ця несподівана переорієнтація Іхари Сайкаку з поезії на прозу не в останню чергу була зумовлена низкою драматичних подій особистому житті письменника, зокрема раптовою смертю дружини, а згодом і доньки. Сайкаку вирушає в мандри країною, під час яких, за його словами, він «де тільки міг, збирав зерна, з яких проростають історії», Зібрані під час цих мандрів матеріали (казки, легенди, різноманітні історії тощо) пізніше лягли в основу багатьох творів письменника, зокрема стали сюжетами новел- мініатюр у складі двох збірок «Оповідання з усіх провінцій» (1685 р.) і «Подорожній каламар для туші» (1687 р.).

Загалом творчу спадщину Іхари Сайкаку фахівці поділяють на три тематичні групи:

а) косьокубон («повісті про кохання»), до яких належать такі відомі твори письменника, як «Історія любовних пригод самотнього чоловіка» («Косьоку ітідай отоко», 1682 р.), «Історія любовних пригод самотньої жінки» («Косьоку ітідай онна», 1686 р.), «П’ять жінок, що обрали кохання» («Косьоку ґо-нін онна, 1686 р.»);

б) букемоно («повісті про самураїв») — цікаві й повчальні історії з життя самураїв, розповіді про їхні звичаї, традиції, моральні принципи тощо, які увійшли до складу таких збірок новел Іхари Сайкаку, як «Нотатки про передачу бойових мистецтв» («Будо денрайкі», 1687), « Повісті про самурайський обов’язок» («Букеґірі-моноґатарі», 1688) та ін.

в) тьонінмоно («повісті про городян») — оповідання морально-етичного змісту, покликані на реальних життєвих прикладах пояснити читачам можливі шляхи та способи досягнення успіху, добробуту, сімейного щастя тощо, своєрідні підручники з доброчесності та порядності, призначені для мешканців міст. Художні твори цієї тематики містяться у збірках Іхари Сайкаку «Довічна скарбниця Японії» («Ніхон ейтай ґура», 1688), «Роздуми про те, як краще прожити на світі» («Секен муне сан-йо», 1692), а також «Останній візерунок, витканий Сайкаку» («Сайкаку орідоме», 1694 р.), яка вийшла друком уже після смерті видатного письменника.

І. Бондаренко