Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011
«Мінасе сан-ґін хяку-ін» («Сто віршів трьох поеті із Мінасе»)
Соґі, Сьохаку, Сотьо
Ренґа. Колективна поезія
«Мінасе1 сан-ґін хяку-ін» — одна з кращих і типових для японської поезії XV ст. збірок віршів (оригінальних колективних поем), написаних у жанрі ренґа, була складена 22 січня 1488 р. поетом Іїо Соґі 11421-15021 та двома його учнями: Сьохаку 11443-15271 і Сотьо /1448-1532/, коли подорожуючи в Сетцу2, вони зупинилися на нічліг у Ямадзакі3.
На вибір включити до складу другого тому «Хрестоматії» японської класичної літератури як цю, так і наступну поетичну збірку «Юяма сан-ґін хяку-ін», насамперед вплинув той факт, що одним із авторів цих творів був Іїо Соґі — неперевершений майстер жанру ренґа, творчість якого високо оцінював Мацуо Басьо. Його поетичний талант і вміння лаконічно висловити в короткому вірші глибоку філософську думку добре помітні навіть на прикладі цих двох невеликих за обсягом поемах-ренґа.
До історії японської поезії Соґі увійшов як укладач власної антології ренґа, відомої під назвою «Трава забуття» («Васуре-ґуса» /1474 р./), автор ліричного щоденника «Сіракава кіко» /1468 р./, трактатів «Тьорокубумі» /1466р./та «Адзума мондо» /1470 р./, присвячених поетиці ренґа й техніці їх складання, а також як упорядник однієї з кращих офіційних антологій ренґа під назвою «Сінсен Цуку-ба-сю» /1495р./, укладеної за наказом імператора Ґо-Цуті-мікадо.
І. Бондаренко
1 Мінасе — назва ріки та місцевості в преф. Осака.
2 Сетцу — іст. назва провінції, що входить нині до складу преф. Осака (райони Ікеда та Ітамі).
3 Ямадзакі — іст. назва провінції, що входить нині до складу преф. Кіото.
1
У горах сніг,
Але підніжжям гір
Вже стелиться серпанок вечорами.
(Соґі)
2
І талі води здалеку несуть
Села гірського аромат сливовий.
(Сьохаку)
3
Над річкою легенький вітерець
Весни прикмету —
Верб табунчик пестить.
(Сотьо)
4
Ледь-ледь світає.
Весел чути сплеск,
Проте човна самого ще не видно.
(Соґі)
5
Ще проступає крізь нічний туман
У небі слід
Від місяця блідого.
(Сьохаку)
6
Закінчується осінь — і поля
Сріблястий іній рясно покриває.
(Сотьо)
7
Посеред трав засохлих —
Плач комах
Безжалісно бентежить нашу душу!
(Соґі)
8
Помітив раптом стежку у траві,
Приблизившись до тина.
Звідки? Дивно!
(Сьохаку)
9
Мабуть, з того села,
Що в нетрях гір,
Де буревій ніколи не вщухає.
(Сотьо)
10
Якщо так скрутно люди там живуть,
Їх доля нашої сумнішою здається!
(Соґі)
11
Не варто нині думати про те,
Які самотні ми
На цьому світі!
(Сьохаку)
12
Тим паче, що людини почуття —
Такі мінливі, як усім відомо!
(Сотьо)
13
Але ж сумує навіть по росі,
Що, випавши, зникає,
Квітка кожна!
(Соґі)
14
Імла вечірня все ще береже
Останній відблиск сонячного світла.
(Сьохаку)
15
З піснями повертаються пташки
До гнізд своїх, —
Для них вже також пізно!
(Сотьо)
16
Крізь хащі пробираючись гірські,
І не збагнеш: де стежка, а де небо!
(Соґі)
17
Але ж і розпогодиться коли,
Не висохнуть
Мандрівника рукава.
(Сьохаку)
18
Яскравий місяць тьмариться в очах,
Коли в траві ночую просто неба.
(Сотьо)
19
Не сплю щоночі,
Тільки марно все:
Минає осінь знову по-пустому!
(Соґі)
20
Зриває вітер пізній цвіт хаґі,
І смутку повні наші сни короткі.
(Сьохаку)
21
Мені наснились родичі мої,
Усі покійні...
Що мене чекає?
(Сотьо)
22
На що нам сподіватись? Ми також,
Старіючи, йдемо за ними слідом!
(Соґі)
23
Якщо смаку бракує
Цим пісням —
Сприйміть хоча б їх таємничий смуток!
(Сьохаку)
24
Мій друже любий, він — як та журба
Вечірнього затьмареного неба.
(Соґі)
25
Сьогодні ми вершини перейшли,
Покриті хмарами,
А не вишневим цвітом.
(Сотьо)
26
І весняних гусей прощальний крик,
Прислухавшись, ми теж почули нині!1
(Сьохаку)
27
Невже затьмареним
Здається місяць їм?
Затримайтесь і помилуйтесь з нами!
(Соґі)
28
Осіннім ранком мокрий від роси
Прокинуся я знову у дорозі.
(Сотьо)
29
Удалині
Край поля над селом
Туман холодний стелиться за обрій.
(Сьохаку)
30
Доносять вітру подихи пругкі
Прачів далекий стукіт по білизні.
(Соґі)
1 Дикі гуси прилітають до Японії лише на зимівлю.
31
Щороку в грудні холод до кісток
Проймає тіло
Крізь тоненький одяг.
(Сотьо)
32
У розпачі від марного життя
Збираю хмиз приречено у горах.
(Сьохаку)
33
В моїх думках при цьому лиш одне:
Чи вартий світ того,
Щоб жити в ньому?
(Соґі)
34
Але куди подітися мені
Від розпачу свого і безнадії!
(Сотьо)
35
Так і живу, чекаючи кінця, —
Розлуки вічної
Після кохання ночі.
(Сьохаку)
36
А все ж таки, чому людська любов
Завершується саме так на світі?
(Соґі)
37
З тобою розлучившись,
Палко так
Не зможу вже нікого я кохати!
(Сотьо)
38
Бо в світі цім нема поміж людьми
На неї навіть схожої людини!
(Сьохаку)
39
В старій столиці кожне деревце,
Травинка кожна —
Спогади й досада.
(Соп)
40
І навіть жалюгідний цей нічліг
Нагадує мені гірке прощання.
(Сотьо)
41
Нехай втішає згадка про батьків,
Хоча вони й померли
Нещодавно...
(Сьохаку)
42
Минають дні, і місяці летять,
А сни нас повертають у минуле.
(Соґі)
43
Від берега Відчалюють човни,
Причал свій покидаючи востаннє.
(Сотьо)
44
Якщо ми не народжуємось знов,
Про вчення Будди хочу я почути!
(Сьохаку)
45
А поки що, до зустрічі, печаль,
Немов роса,
То з’явиться, то зникне.
(Соґі)
46
На інших покладаючись, живу.
Собі ж обрид, як вітер цей осінній1.
(Сотьо)
47
В полині марно коники сюрчать,
Надіючись,
Що хтось їх урятує.
(Сьохаку)
1 Гра слів: яп. слово «акі» (осінь) омонімічне одній із форм дієслова «акіру» або ж «аку» — набриднути, обриднути; пересититися.
48
На цій горі, освяченій людьми1, —
Лиш місяця яскравого сіяння!
(Соґі)
49
Відлуння дзвонів в горах — тільки це
Мене, самотнього,
Тепер уранці будить.
(Сотьо)
50
Щоночі землю паморозь сріблить
Та так, що посріблилося й волосся.
(Сьохаку)
51
Зимовий день!
В затоці журавель
Зажурено стоїть, піднявши ногу.
(Соґі)
52
Удалині — рибалка на човні.
Солоний вітер. Вечір. Сутеніє.
(Сьохаку)
53
Чи заблукав Серпанок весняний?
Кудись за обрій тягнеться безкраїй.
(Сотьо)
1 У оригіналі: «сіме-юу-яма» — гора, що обплетена «сіме». Сіме — ритуальні солом’яні канати з вплетеними в них смужками паперу, якими прикрашають святі місця: храми, скелі тощо.
54
Не бачив звідки — у гірське село
Весна-красуня знову завітала!
(Соп)
55
З кущів
Останніх квітів пелюстки,
Що ледь тримались, сумно опадають.
(Сьохаку)
56
Промок до нитки в лісі від роси,
Стежиною крізь хащі продиравшись!
(Сотьо)
57
Від холоду осіннього й дощу
Печера в скелях —
Марний порятунок!
(Соп)
58
В кого рукава мохом поросли,
Тому вже не до місяця на небі.
(Сьохаку)
59
Ні! Благородна схимника душа
Не зможе вже
Почерствіти ніколи!
(Сотьо)
60
Вдалечині ледь видно корабель,
Що відійшов, як хвилі вгамувались.
(Соґі)
61
За ніч на морі буря уляглась:
Ранкова тиша,
В небі — ні хмаринки!
(Сьохаку)
62
Далеких гір вершини білий сніг
З усіх боків облив яскравим сріблом.
(Сотьо)
63
Цей листопад,
Ця хатка на горі
Мені в житті ніколи не обриднуть.
(Соґі)
64
А смуток мій — від тих сумних пісень,
Які співає вітер серед сосен!
(Сьохаку)
65
Хто ще з людей удосвіта вставать
Щоранку згоден,
Щоб молитись Богу?
(Сотьо)
66
Хіба що місяць знає смуток мій,
Мандруючи завжди зі мною поруч.
(Соґі)
67
Роса поволі Інеєм стає,
І осінь знов зволожує рукава.
(Сьохаку)
68
Волоття посивіле сусукі1
Зриває і розносить лютий вітер.
(Сотьо)
69
В холодні дні
Тьмяніють схили гір,
Доносяться перепелині співи.
(Соґі)
70
Скорботний смуток поле оповив,
Де я живу, і більш нема нікого!
(Сьохаку)
71
Коли повернемось,
Згадаємо про тих, хто нас чекав,
Сумуючи так довго.
(Сотьо)
1 Сусукі (лат.: Miskanthus) — багаторічна трав’яниста рослина родини злакових з довгим тонким стеблом і густою волоттю.
72
А хто цуратись стане, пам’ятай,
Що то пустого світу лицемірство!
(Соґі)
73
Шлях до кохання зовсім не такий,
Як думають про нього
Здавна люди.
(Сьохаку)
74
Забути хочу цей жорстокий світ,
А він щораз нагадує про себе!
(Сотьо)
75
Здавалося б, самітникам гірським
Все байдуже —
Весна прийшла чи осінь.
(Соґі)
76
Але й крізь двері плетені трава
Влізає в дім, бентежачи уяву!
(Сьохаку)
77
За тином поруч з хаткою город,
Хоч і покопаний,
Занедбаним лишився!
(Сотьо)
78
Крізь дощ і млу вечірню на шляху
Самотня постать ледве бовваніє.
(Соґі)
79
Шкода! Не до вподоби солов’ю
Це поле,
Де я хочу зупинитись.
(Сотьо1)
80
Проте, яка спокійна буде ніч!
Вишневий цвіт у темряві біліє!
(Сьохаку)
81
Світати почало,
А я всю ніч
Очей не зводив з вишень білоцвіту2.
(Соґі)
82
Цікаво, на чиєму рукаві
Ти сни свої цієї ночі бачив?
(Сотьо)
1 Не виключена можливість помилки, і цей вірш належить не Сотьо, а Сьохаку, а наступний (№ 80) — навпаки.
2 Гра слів: яп. слово «хана» /квітка; вишневий цвіт/ у деяких словосполученнях набуває значення: красуня, красива дівчина /жінка/, і цим користуються автори двох наступних віршів іронічного змісту.
83
Він вже й забув,
Коли в останній раз
У вічному коханні присягався!
(Сьохаку1)
84
Хоч я й посивів нині, все одно —
Навідатися в гори не готовий.
(Соґі)
85
Того,
Хто там сховався від людей,
Для себе люди також поховали.
(Сотьо)
86
Але ж і в остогидлім світі цім
Як довго можна марно знемагати?
(Сьохаку)
87
А тут уранці, ввечері — димок
Від глиці сосен
Тягнеться до неба.
(Соґі)
88
Не уявляю, як живеться тим,
Хто мешкає в селі на узбережжі!
(Сотьо)
1 Не виключена можливість помилки, і цей вірш належить не Сьохаку, а Сотьо, а попередній (№ 82) — навпаки.
89
Осінній вітер скиглить серед скель
Вздовж берега,
Не даючи заснути.
(Сьохаку)
90
У темнім небі чути крик гусей
Над горами, де затаївся місяць.
(Соґі)
91
Уранці завтра пізній цвіт хаґі,
Змарнілий від роси,
Побачать очі!
(Сотьо)
92
Людини серце теж тоді стає
Таким величним, як і поле Ада1!
(Сьохаку)
93
Не забувай:
Ні дійсність, ані сон —
Ніщо людей ніколи вже не змінить!
(Соґі)
94
Пригадую минуле й не збагну:
Коли розпочинається минуле?
(Сотьо)
1 Поле Ада (у оригіналі: [ада-но оо-но] — Велике поле Ада) — назва долини, що славилася квітом хаґі (нині - східна частина м. Ґодзьо, преф. Нара).
95
А все тому,
Що Будди на землі
З’являються і знову пропадають!
(Сьохаку)
96
Весняний вітер ніжно пестить гай,
Який, здавалося, засох уже назавжди.
(Соґі)
97
Вночі
Ще іній гори покривав,
А вже уранці стелиться серпанок!
(Сотьо)
98
Над хижкою самітника димок
Так безтурботно тягнеться до неба.
(Сьохаку)
99
Той, хто бідує,
Іноді також
Вершин пізнання досягнути може.
(Соґі)
100
Додам лише, що люди взагалі
Обрали вірний шлях у цьому світі!
(Сотьо)
Переклад І. Бондаренка