Томіта Моппо (1897-1923)
Поезія
У півторатисячолітній історії японської поезії, мабуть, не було трагічнішої постаті, ніж постать Томіти Моппо. Здавалося, що доля навмисне обрала цього талановитого юнака для нескінченних знущань і постійних випробувань. Народившись 1897 р. в одному з найбідніших кварталів тодішнього Токіо, він у два роки став інвалідом і все життя пересувався лише за допомогою візка. Звідси, до речі, й походить його прізвисько «Моппо» (досл. з яп.: «дерев’яний крок /нога/»), яке потім стало літературним псевдонімом поета.
Злий фатум жорстоко переслідував усе життя не лише Томіту Моппо, а й усю його численну родину. Глухонімий брат і обидві сестри, які з дитинства змушені були займатися проституцією, аби якось прогодувати себе та допомогти своїй сім’ ї, помирають молодими від сухот. А сам поет у двадцять шість років гине у вогнищі страшної пожежі, що охопила старі дерев’яні райони Токіо, де він жив, відразу після руйнівного землетрусу 1923 р.
Не маючи змоги ходити до школи, допитливий хлопчик самотужки навчився читати й писати, ще в дитинстві закохався в поезію, а з 1914 р. починає регулярно надсилати до часопису «Хототоґісу» («Зозуля») власні вірші.
Щоб заробляти на життя, він перепробував безліч професій, але будь-яку вільну хвилину завжди присвячував самоосвіті й поезії. У 1917 р. Томіта Моппо випадково знайомиться з Араї Сейфу (18971972) - майбутнім редактором літературного часопису «Акане» («Марена»). Це був чи не єдиний щасливий епізод у його житті, оскільки саме Араї Сейфу вже після трагічної смерті поета зібрав докупи та опублікував першу і єдину збірку творів Томіти Моппо під назвою «Моппо ку-сю» («Збірка віршів Моппо»). Ця невеличка поетична збірка й зробила відомим ім’я поета серед шанувальників японської поезії хайку.
І. Бондаренко
Цвіте щириця.
Місяць мерехтить поміж дерев
У сутінках вечірніх.
(1916)
Зненацька аж заскиглив
Від розпуки.
Осінні сутінки.
(1916)
Рецепт від лікаря
Заповнюю рядками.
Холодна ніч.
(1916)
Ще не вугор,
Проте вже й не людина!
Травневий дощ.
(1918)
Зриваються зі стелі
Таргани.
Ніч нескінченна!
(1918)
Студена ніч!
А як засвище протяг,
Зіщулюються навіть таргани.
(1918)
Поблискують сідницями
Мурахи.
Весняне сонце.
(1919)
Початок літа.
Трапеза ранкова:
Морська капуста разом із піском.
(1919)
Згасає день.
На скошеному полі -
Людини тінь!
(1920)
Закінчується рік.
У мене також
Є учениця!31
(1920)
Хоча б у сні побачити,
То й смерть була б милішою:
Зима! Дерева! Вітер!
(1920)
День поміж хмарами
Просвічує водою.
Розквітли півники.
(1921)
Уся родина хвора,
Ще й цикади
Перед ворітьми скиглять уночі!
(1922)
У прохолоді ночі
Із труни -
Сестриччині покірні оченята.
(1923)
31 За місячним календарем одна з назв грудня японською мовою - «Сівасу» («місяць учителів-бігунів", «місяць захеканих учителів»). Наприкінці року перед іспитами вчителі мали змогу добре заробляти приватними уроками. Але оскільки поет був інвалідом, цей жартівливий натяк набуває трагічного звучання.
Дивлюся на труну,
А в серці порожнеча.
Осінній день.
(1923)
(Переклад І. Бондаренка)