Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012


Томіта Моппо (1897-1923)
Поезія

У півторатисячолітній історії японської поезії, мабуть, не було трагічнішої постаті, ніж постать Томіти Моппо. Здавалося, що доля навмисне обрала цього талановитого юнака для нескінченних знущань і постійних випробувань. Народившись 1897 р. в одному з найбідніших кварталів тодішнього Токіо, він у два роки став інвалідом і все життя пересувався лише за допомогою візка. Звідси, до речі, й походить його прізвисько «Моппо» (досл. з яп.: «дерев’яний крок /нога/»), яке потім стало літературним псевдонімом поета.

Злий фатум жорстоко переслідував усе життя не лише Томіту Моппо, а й усю його численну родину. Глухонімий брат і обидві сестри, які з дитинства змушені були займатися проституцією, аби якось прогодувати себе та допомогти своїй сім’ ї, помирають молодими від сухот. А сам поет у двадцять шість років гине у вогнищі страшної пожежі, що охопила старі дерев’яні райони Токіо, де він жив, відразу після руйнівного землетрусу 1923 р.

Не маючи змоги ходити до школи, допитливий хлопчик самотужки навчився читати й писати, ще в дитинстві закохався в поезію, а з 1914 р. починає регулярно надсилати до часопису «Хототоґісу» («Зозуля») власні вірші.

Щоб заробляти на життя, він перепробував безліч професій, але будь-яку вільну хвилину завжди присвячував самоосвіті й поезії. У 1917 р. Томіта Моппо випадково знайомиться з Араї Сейфу (18971972) - майбутнім редактором літературного часопису «Акане» («Марена»). Це був чи не єдиний щасливий епізод у його житті, оскільки саме Араї Сейфу вже після трагічної смерті поета зібрав докупи та опублікував першу і єдину збірку творів Томіти Моппо під назвою «Моппо ку-сю» («Збірка віршів Моппо»). Ця невеличка поетична збірка й зробила відомим ім’я поета серед шанувальників японської поезії хайку.

І. Бондаренко

Цвіте щириця.

Місяць мерехтить поміж дерев

У сутінках вечірніх.

(1916)

Зненацька аж заскиглив

Від розпуки.

Осінні сутінки.

(1916)

Рецепт від лікаря

Заповнюю рядками.

Холодна ніч.

(1916)

Ще не вугор,

Проте вже й не людина!

Травневий дощ.

(1918)

Зриваються зі стелі

Таргани.

Ніч нескінченна!

(1918)

Студена ніч!

А як засвище протяг,

Зіщулюються навіть таргани.

(1918)

Поблискують сідницями

Мурахи.

Весняне сонце.

(1919)

Початок літа.

Трапеза ранкова:

Морська капуста разом із піском.

(1919)

Згасає день.

На скошеному полі -

Людини тінь!

(1920)

Закінчується рік.

У мене також

Є учениця!31

(1920)

Хоча б у сні побачити,

То й смерть була б милішою:

Зима! Дерева! Вітер!

(1920)

День поміж хмарами

Просвічує водою.

Розквітли півники.

(1921)

Уся родина хвора,

Ще й цикади

Перед ворітьми скиглять уночі!

(1922)

У прохолоді ночі

Із труни -

Сестриччині покірні оченята.

(1923)

31 За місячним календарем одна з назв грудня японською мовою - «Сівасу» («місяць учителів-бігунів", «місяць захеканих учителів»). Наприкінці року перед іспитами вчителі мали змогу добре заробляти приватними уроками. Але оскільки поет був інвалідом, цей жартівливий натяк набуває трагічного звучання.

Дивлюся на труну,

А в серці порожнеча.

Осінній день.

(1923)

(Переклад І. Бондаренка)







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.