Пісня жіночого серця
Йосано Акіко (1878-1942)
Поезія
В історії японської літератури чимало славетних жіночих імен. Серед авторів знаменитої поетичної антології «Манйосю», упорядкованої у XIII ст., багато жінок. І, звісно, найсильніше в їх творах звучить тема кохання.
Хоч віки вічні
Чекатиму на тебе
Допоки коси
Мої хвилясті чорні
Аж інеєм вкриються.
(Іванохіме, IV ст.)
Перший у світі роман-епопею «Ґендзі моногатарі» («Повість про Ґендзі») майже тисячу років тому (1004 р.) теж написала жінка - Мурасакі Сікібу, її ж сучасниця Сей Сьонаґон своїм щоденником «Нотатки під подушкою» започаткувала новий літературний жанр - дзуйхіцу («слідом за пензлем» - пензлем давні японці писали свої твори). А сучасниця Лесі Українки - молода Йосано Акіко - свій поетичний хист віддала оновленню найдавнішого жанру японської літератури, пов’язавши мистецьку діяльність із боротьбою за звільнення жінки від пут конфуціансько-феодальної моралі.
Талант Йосано Акіко яскраво засяяв на небосхилі японської літератури в час розквіту доби «Мейдзі», що почалася за десять років до народження поетеси. 1868 рік був поворотним в історії Японії, що на той час після майже трьохсотлітньої самозамкнутості почала відчиняти двері «білим варварам», як у середньовіччі японці називали європейців. Саме 1868 року було повалено сьогунат - військово- феодальну політичну систему, і верховну владу повернуто імператорові. Ця подія відома як революція «Мейдзі». Таким девізом («світле правління») назвав своє врядування (1868-1912) імператор Муцухіто, Японія впевнено ступила на шлях капіталістичного розвитку під гаслом європеїзації. У квітні шістнадцятилітній імператор склав присягу, в якій, зокрема, проголошувалося, що «всі погані звичаї минулого буде ліквідовано... знання перейматимуться від цілого світу». В країні почалася докорінна перебудова життя, за висловом академіка М. Конрада, - «від організації нового економічного устрою до зміни форми зачіски». Про масштаб соціальних зрушень красномовно свідчить хоча б те, що поборники найрадикальнішої європеїзації висунули навіть пропозицію відмовитися від японської мови і як мову нової нації взяти англійську. Але такі карколомні соціальні прожекти врівноважувалися міцними реставраційно-консервативними тенденціями, вилившись врешті у вікопам’ятне гасло «європейська техніка - дух японський». Адже й сама революція «Мейдзі» мала форму реставрації імператорської влади.
На літературному терені тим часом наче прорвало греблю - за кілька десятиліть японською мовою було перекладено все найзначніше зі світової культури - від Гомера до Толстого і Чехова; усі літературні течії, що в Європі розвивалися протягом століть, у Японії перебігли з калейдоскопічною швидкістю майже за життя одного покоління. Повінь європеїзації проте не змила давніх жанрів національного мистецтва, спричинившись, зокрема, лише до оновлення тисячолітньої танки і класичної хайку.
Кінець XIX ст. в японській літературі був епохою романтизму. Цей напрям вдихнув свіжої життєвої сили і в древню танку, що постала з народної пісні. «Танка» означає коротка пісня. Цей жанр ще має назву «вака» - японська пісня. У Європі переклади цих поезій називають деколи японськими п’ятивіршами, оскільки їх формальною ознакою є чергування п’яти - й семискладових рядків: 5-7-5-7-7. Стислу, виразну характеристику танки дає відома дослідниця й перекладачка російською мовою славнозвісної «Манйосю» А. Глускна: «Улюбленими темами середньовічних танок були теми кохання й природи. Тільки замість європейського «культу прекрасної дами» в Японії був створений «культ рідної природи», котра постає як постійне невичерпне джерело натхнення. Любовна лірика переплітається з пейзажною, людські почуття передаються звичайно через образи природи або у зв’язку з ними... Незважаючи на лаконізм, цій короткій формі вірша притаманна різноманітність стилів: вона може пролунати народною ліричною піснею, частівкою, чутливим романсом, вишуканим любовним посланням, середньовічною альбою, а то й жартівливим мадригалом, уїдливою епіграмою. Важливого значення при цьому набуває традиційний поетичний образ... Ще у VIII ст. склалася особлива «сезонна» естетика, яка відіграла важливу роль у подальшій історії японської пейзажної лірики».
З часом образи й метафори канонізувалися й перетворилися на шаблони. В умовах бурхливого розвитку нових літературних жанрів енергійну реформу танки здійснили поети Йосано Теккан та Масаока Сікі, причому якщо Теккан вивів танку на романтичний шлях, то Сікі ствердив у поезії реалістичний принцип «сясей» (малювання з натури). Вінцем реформи ваки стала сповнена соціально-критичного, демократичного пафосу танка Ісікави Такубоку. А тим часом Йосано Теккан організував 1899 року «Товариство нової поезії» («Сінсіся») й наступного року почав видавати журнал «Мьодзьо» («Ранкова зоря»). Через рік після виходу першого номера «Мьодзьо» учасниця цього літературного об’єднання поетеса Йосано Акіко видала свій шедевр - збірку «Мідареґамі» («Розплетена коса»), що стала вершиною романтичної танки. Йосано Акіко народилася 7 грудня 1878 р. (десятого року Мейдзі) у місті Сакаї префектури Осака, через два місяці після того, як унаслідок нещасного випадку помер її старший брат. Вона була третьою донькою в багатодітній родині потомственного купця, котрий, згідно з конфуціанським культом, щиро прагнув як доказ своєї глибокої поваги до предків залишити після себе якомога більше синів, що складали б і далі шану предкам та забезпечували неперервність роду. Розчарований батько пройнявся до доньки такою неприязню, що мати мусила віддати її на виховання своїй сестрі. І лише через три роки, після народження ще одного сина, батько змилосердився й дозволив забрати доньку назад. Поступово дівча полонило його своїм розумом, а коли згодом виявився і її хист до літератури, батько дав доньці найвищу освіту, яку тільки могла дістати японська жінка у ті часи. 1892 року Акіко закінчила жіночу гімназію й додаткові курси.
Вдома, однак, на неї чекали нудні підрахунки у батьковій крамниці, а вільний час вона мусила проводити в самітництві, під суворим батьківським наглядом, як того вимагала феодальна мораль. Таке життя було нестерпне для дівчини, яку тягнуло до активної праці у розбудженому суспільстві. Глибоко вивчаючи японську класику (а треба сказати, батько мав непогану бібліотеку), Акіко дедалі пильніше придивляється до сучасного літературного життя. Сама пише вірші й надсилає їх до літературних часописів сусіднього міста Осака, а згодом і в Токіо - до щойно заснованого журналу «Мьодзьо». Ставши одним з перших членів «Товариства нової поезії», вона познайомилася з його організатором, редактором «Мьодзьо» - поетом Йосано Текканом, у якого закохалася, і щоб вийти заміж, втекла врешті з батьківського дому. 1901 року вона видрукувала свою знамениту збірку танок «Мідареґамі», справжній гімн коханню й боротьбі за емансипацію жінки від гніту феодальних догм і забобонів. На ту пору то була вельми смілива поезія:
О наставнику шкільний
Незайману дівчину
Ти ще не обнімав
Не цілував
А вчиш як жити
Як ніхто доти, у своїх глибоко автобіографічних віршах-піснях Йосано Акіко пристрасно й переконливо проголосила потаємну думку кожної японської жінки - про право на кохання:
О не кори мене
З висоти своєї
Хіба не бачиш
Сліз пекучих
Вічні сліди?
І, як ніхто, оспівала красу людської плоті.
Чи ти сліпий
Чи мріяти не вмієш
О юначе
Хіба не бачиш
Як вуста палають?
Вірші Акіко звучать протестом проти застарілих конфуціансько-феодальних поглядів на кохання, стверджують право жінки на активну поведінку у ньому:
Повір, що серце співає
Нема такої сили
Щоб квітку польову спинила
А що вже дівчина
В думках весняних зваб.
«Куртуазна» лірика Акіко далека від оспівування японських гетер. Поетеса показує, як мало романтизму для самої жінки у «романтичному» фахові ґейші:
О ті часи
Коли великий бубон
Був мені ще не під силу
Думала буду щаслива
Як одягну шати красиві.
Бо ж насправді:
Втрете
Вчетверте
Ту саму пісню
Просить співати
Осоружний багатій.
Поетеса не обмежується жіночою темою. Під час російсько- японської війни Акіко написала гострий антивоєнний вірш в новому, запозиченому з європейської літератури жанрі «сінтайсі»: «Ти, брате, життя свого не покладай» з підзаголовком «Плач за братом у війську, що веде облогу Порт-Артура». Вірш, у якому суворо засуджується мілітаристська ідеологія панівного класу, відразу потрапив до заборонених і знову зробився доступним японському читачеві аж після капітуляції Японії 1945 року.
Вірші Йосано Акіко - сплав класичної асоціативності танки з сучасністю змісту. До речі, про це ще. Йосано Акіко була глибоким знавцем японської класичної літератури, свідчить хоча б той факт, що тривалий час її переклад роману «Ґендзі моногатарі» сучасною японською мовою вважався хрестоматійним. Свої танки Акіко складала, не наслідуючи давніх зразків, але глибоко засвоюючи їхню тропіку й розгалужену асоціативність. Тому й не дивно, що чимало танок Акіко при всій своїй новизні перегукуються з віршами класичних антологій «Манйосю», «Кокінсю», «Сінкокінсю». Збірка «Розплетена коса» - один із шедеврів японської літератури, помітний внесок до скарбниці світової лірики.
М. Федоришин