Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012

Поезія буднів життя
Ісікава Такубоку (1886-1912)
Поезія

Ісікава Такубоку помер на 27 році життя. Його поетичне слово влило, однак, у річище японської літератури свіжий струмінь, надавши їй нової життєвої сили, вивівши з тісного кола розчулених замилувань красою на ширші простори повсякденного людського буття. Поезія перестала бути самим лиш замилуванням. Вона озвалася голосом пробудженої із споглядального безруху людини, що прагне перебудувати світ на засадах правди й справедливості.

Такубоку (справжнє ім’я - Хадзіме) написав свої перші вірші в п’ятнадцятирічному віці під впливом поезії школи «Ранкової зорі» - під такою назвою 1900 року відомий поет Йосано Теккан (1873-1935) почав видавати журнал, навколо якого гуртувалося Товариство нової поезії. Кінець XIX століття позначився в японській літературі стрімким розвитком романтизму. «Всі ніби сп’яніли від світла, нових голосів і мрій. Юна уява пробудилася з довгого сну й припала до джерела народної мови», - писав один з перших японських романтиків Сімадзакі Тосон у передмові до збірки романтичних віршів «Молоді пагони» (1897 р.). Цей літературний рух відображав прагнення прогресивних сил Японії покласти край залишкам феодального ладу в країні. Молодь захоплено зачитувалася поезією Шеллі, Байрона, Шіллера, проймаючись її волелюбними ідеями, великий успіх мали прозові твори прогресивних російських письменників - Тургенєва, Толстого. Поети-романтики знайшли в європейській поезії джерело натхнення і почали писати твори великої форми - на відміну від усталених у японській літературі форм ліричної мініатюри (танка й хайку).

Такубоку перші свої твори написав у формі танки, деякі з них з’явилися друком на сторінках журналу «Ранкова зоря». Йосано Теккан звернув увагу на хист молодого поета, але порадив йому писати не танки, а вірші великої форми. 1905 р. Такубоку пощастило видати збірку таких «довгих» віршів під назвою «Прагнення». Це твори, пройняті духом романтичної окриленості, у них відчувається нестримний порив молодості до відкриття незвіданого, прагнення осягнути вічність і пізнати правду життя. В цій збірці енергійною інтонацією особливо вирізняється вірш «Пам’яті адмірала Макарова», де поет складає шану відважному флотоводцю країни, з якою воювала Японія; в інших «довгих» віршах вражає гострий невблаганний голос, яким він картає своє покоління за бездіяльність. Висока повага звучить у рядках твору про звичайного робітника, який у передсмертну годину не забув, що сьогодні його робітниче свято - Першотравень (збірка «Свист і свисток», 1913). Громадська чуйність властива Такубоку ще з юнацьких літ, дарма що поет був тоді досить далекий від революції. 1905 року він писав одному з друзів: «Російський панцерник «Потьомкін» підняв повстання в Одесі. Радісна звістка!»

Вирішивши, що його покликання - література, Такубоку покинув середню школу за півроку до закінчення й подався до Токіо. Це була разюча зміна в житті юнака. Він народився 28 жовтня 1885 р. (офіційною, однак, вважається дата реєстрації - 20 лютого 1886 р.) в родині буддійського священика й дитинство провів на селі, в префектурі Івате, що на північному сході острова Хонсю. Навколо височіли гори, шумів гай, де часто кувала зозуля, стукав дятел (по- японському - такубоку), батьки пестили єдиного сина, і він не знав ще прикростей життя. І раптом усе пішло шкереберть. Уже в Токіо його наздогнала звістка, що батька звільнили зі служби, і родина залишилася без засобів до існування. Мимоволі він змушений був узяти на свої плечі опікування родиною - батьками, дружиною, молодшою сестрою. Три роки минуло в нелегкій боротьбі за шматок хліба - працював спершу вчителем у рідному селі, потім журналістом у провінційних газетах і журналах. Для поета цей час став часом змужніння й формування революційного світогляду.

Навесні 1908 р. Ісікава Такубоку зважується на сміливий крок: їде до Токіо, де, замкнувшись у кімнатці дешевого готелю, створює одну за одною кілька повістей. Усі вони викликали в нього почуття гострого незадоволення - аж до відчаю і навіть думок про самогубство.

У червні того самого року поет знову повернувся до поезії, і знову-таки до танки. Але вже по-новому. «Танка - моя сумна забавка», - сказав Такубоку, ще переживаючи гіркоту своєї поразки.

То був час, коли японська реакція вирішила вщент винищити соціалістичні ідеї. Тим-то 1910 року була спровокована «справа Котоку», організовано суд при закритих дверях і вчинено криваву розправу над дванадцятьма підсудними на чолі з Котоку Сюсуй. Котоку був душею «Хеймін ундо» (руху за мир і демократію), талановитим публіцистом свого часу, активним пропагандистом соціалізму, першим перекладачем «Маніфесту Комуністичної партії» японською мовою.

Ця справа дуже вразила Такубоку. Він на останні гроші купує книжки про соціалізм і жадібно читає їх. Ось один із записів у щоденникові поета: «У світоглядному відношенні цей рік був для мене важливий. Я знайшов ланку, котра повинна з’єднати мої нахили, інтереси, прагнення. Це - соціалізм. Я особливо багато читав з цього питання, обміркував його й обговорював з іншими».

Приблизно на цей час припадає й зацікавлення Такубоку російською культурою і революційним рухом у Росії. 1908 року він писав; «Я працював, але на очі мені потрапила книга Тургенєва, і я нічого не міг вдіяти з собою. Сьогодні обов’язково дочитаю її до кінця». А в одному з листів поета знаходимо захоплену оцінку повісті Горького «Троє»: «Прекрасно. Воістину прекрасно».

Згодом, уже по смерті поета цими самими словами будуть оцінені його нові, сміливі, незвичайні за змістом танки.

Вірші у формі танки створювалися в Японії з непам’ятних часів. Багато з них - це перлини народної творчості, вияв своєрідного японського світобачення і світовідчування. В епоху, що передувала буржуазній «революції» Мейдзі (1868 р.), почався рух за оновлення танки, за створення в цій давній віршовій формі творів, близьких до сучасності, до широкого кола читачів. Цей рух бурхливо розквітнув у мейдзінський період (1868-1912), відображаючи прагнення молодої японської буржуазії до заперечення старих авторитетів, до ліквідації феодальних порядків. Та в міру того, як від колишньої прогресивності капіталізму в Японії не залишалось ані сліду, буржуазні літератори чимраз дужче схиляються до декадансу, естетства, містики. На противагу цьому виникає літературний рух за збереження властивого японській літературі способу художнього мислення й збагачення письменництва новими ідеями та новими виражальними засобами. Творчість Такубоку має у цьому відношенні етапне значення для розвитку нової японської літератури, та й, мабуть, мистецтва взагалі. Рішуче зламавши рамки поетичного канону, що обмежував тематику танки ліричними переживаннями особи, він перший ввів у поезію тему буднів життя, покликання людини, боротьби за правду й справедливість. Творчість Такубоку знаменувала крутий поворот японської літератури до насущних питань життя. Не для замилування фіксує поет свої переживання й враження; крізь їх призму він намагається збагнути суть навколишніх речей і подій. Кожна танка - це якесь одне враження, що тягне за собою ланцюжок асоціацій. А сума таких танок-вражень дає нам повну й виразну картину поетового життя його часу, проблем, що хвилюють і його особисто, і все сучасне йому суспільство.

У збірці «Жменя піску» Такубоку торкається таких тем, як неповторна цінність особи й самотність людини у світі, де точиться жорстока боротьба за існування (цикл «Пісні про любов до себе»); зв’язок людини з батьківщиною з тією землею, що її виплекала, з людьми серед яких вона зросла (цикли «Дим» та «В обіймах осіннього вітру»); радість спілкування з людьми та пам’ять про друзів і товаришів (цикл «Незабутні»); трагедія особистого життя (цикл «Коли скидаю рукавичку»).

Розділ «Пісні про любов до себе» названий так не випадково. Мейдзінська епоха, в яку жив і творив Такубоку, була епохою бурхливих змін у всіх царинах життя Японії; після майже трьохсотлітньої замкнутості країна, мов пробуджена зі сну, намагалася стати в рівень з Європою й Америкою. Це була епоха запеклої боротьби нового зі старим, епоха важливих світоглядних змін. Стара Японія не знала такого поняття як свобода особи, сама по собі людина не мала жодної суспільної вартості, нею просто нехтували. Тепер це поняття торувало собі шлях до умів японців через опір консервативних традицій. З болем у душі Такубоку вигукує:

У серці людини, що має себе за людину,

Таїться і раб

У кайданах.

Саме для того, щоб утвердити погляд на людину, як на найвищу гуманістичну цінність, він і називає один із своїх поетичних циклів «Пісні про любов до себе». Ліричний герой постає тут як складна і сповнена гострих протиріч особистість.

Танки збірки «Сумна забавка» поет написав в останні два роки життя. То був вельми скрутний для нього час: померла мати, тяжким ударом стала для нього смерть маленького сина, смертельною виявилась поетова хвороба. Але він не відходить від суспільного життя, уважно стежить за подіями, що відбуваються в країні й світі, намагаючись збагнути їхню суть і знайти спосіб змінити несправедливий лад. «У сучасному суспільстві до всього треба прикласти руйнівну сокиру, - каже герой його повісті «Талант - хмара». - Найкраще вдосконалення нинішнього суспільства - це вщент зруйнувати його».

Такубоку бачить, що такі соціальні перетворення вже наближаються у сусідній Росії, і цікавиться не тільки російською літературою, а й діяльністю російських революціонерів. Тому в нього «цілий день у голові крутиться російське ім’я «Бородін», тому й свою дочку він називає «російським ім’ям - Соня».

Танки Такубоку - це книга життя поета. Тут і сумні й милі спогади і гостра публіцистика, що дає чуттєвий зліпок самої дійсності.

Такубоку утвердив і певну строфічну вільність цього поетичного жанру. Класична танка складалася з п’яти рядків із кількістю складів: 5-7-5-7-7, хоча й були випадки запису танок двома трьома і навіть одним рядком.

Такубоку записує свої танки трьома рядками, не механічно поєднуючи вірші п’ятирядкової танки, а так, щоб у кожному конкретному випадку створити посилений ритміко-синтаксичний ефект. Ось хоча б такий приклад:

Над островами,

Що ланцюгом простягнулися в цьому кутку океану

Дме осінній вітер.

Другий довгий рядок танки справді асоціюється з довгим ланцюгом, хоча в тексті слова «довгий» і нема.

Часто буває, що при однаковій кількості складів в оригіналі рядки танки мають виразно неоднакову лінійну довжину. Таку можливість дає японська орфографія, де слова можуть записуватися ієрогліфами або складовою азбукою; у другому випадку вони займають більше простору, й цією можливістю майстерно користується Таку- боку.

Досі танки Такубоку перекладалися російською й українською мовами в основному п’ятивіршами, як і поезія цього жанру взагалі. Це, мабуть, пов’язано з тим, що замість оригінальних назв жанрів «танка» та «хайку» у вітчизняному літературознавстві часто-густо вживаються назви «п’ятивірш» та «тривірш». Але йдучи за оригіналом, танки Такубоку можна перекладати й тривіршами, що, зрештою, й ближче до форми першотвору.

Перша книга танок Такубоку «Жменя піску» вийшла в кінці 1910 року. Друга - «Сумна забавка» - була видана в 1912 році вже після його смерті. Українською мовою танки Такубоку вперше були надруковані у «Всесвіті» 1971 року в перекладах Геннадія Туркова, який 1984 року видав переклади поезій Такубоку окремою збіркою у серії «Перлини світової лірики» видавництва «Дніпро».

Такубоку залишив і значну літературно-критичну спадщину. Але за життя поета опубліковано лише незначну частину його статей, деякі ж забороняла цензура аж до кінця Другої світової війни. Всі статті, замітки й матеріали, що стосувалися так званої «Справи про велику зраду» («справи Котоку»), побачили світ лише 1949 року. Після війни були надруковані й щоденники поета, які відразу ж одержали високу оцінку японської критики. Літературознавець Кувахара Такео стверджує: «Щоденник латинкою» - це вершина японської щоденникової літератури. Але й це сказано надто слабо. Він - гордість сучасної японської літератури, один з найбільших її шедеврів».

У повоєнний час і донині творчість Такубоку викликає великий інтерес у найширших і найрізноманітніших літературних колах Японії.

Такубоку жив у злиднях і помер 13 квітня 1912 року. Кажуть, у день смерті поета опав цвіт сакури. Нині квітень вважається в Японії місяцем Такубоку, місяцем вшанування всіма японцями пам’яті свого улюбленого поета.

М. Федоришин