Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012

Зі збірки «Сумна забава»
Ісікава Такубоку (1886-1912)
Поезія

Хочу дихати вільно і легко,

А в грудях розлягається звук.

Що сумніший од вітру осіннього і холодний мов ніч.

Чоловік думками десь у мандрах.

Жінка лає, діти плачуть.

Такий-то сніданок.

Зими краса - погожий ранок!

Посьорбуєш гарячий чай,

А пара ніжно теплінь щоки.

Розгорнув я мізерну газетку із рідного краю,

І там було чимало помилок.

Такий сум на світанку.

Вірю, що настане нове завтра!

В цих словах

Нема неправди, але...

Нині закортіло піти в гори

І пішов.

І там шукав той камінь, на якім сидів торік.

Я пізно встав, і вже не було часу заглянути в газету.

І нині муляє мене,

Що я перед собою у боргу.

Щороку

Дві-три однакові танки

Посилає мені товариш з нагоди Нового року.

Засинаю з надією в серці,

Може, завтра

Спізнаю добро.

Нечутно минув Новий рік -

І життя

Знов пішло вчорашнім звичним ладом.

Кажуть, що селяни вже зреклися саке.

А буде ще тяжче,

То чого зречуться?

Стара газета!

О, тут похвала на мої перші вірші.

Два-три рядки.

Тоді я й сам не знав,

Що стільки помилок

Вкрадалось у мої листи коханій.

Якби щасливо перебути ще цей місяць,-

Не маю іншого бажання

В останній вечір місяця.

Старі листи!

І з ним п’ять років тому

Ми були такі щирі приятелі.

«Ісікава - останній нікчема»,-

Так не раз я собі говорив

З щемом серця.

Двері штовхнув і одною ногою ступив за поріг.

Перед зором недужого був безконечний, як світ,

Коридор.

Рука санітара, що міряє пульс,

Іноді тепла,

А іноді холодна й незворушна.

Дивлюся із вікна лікарні

І бачу людей,

Що здорові й веселі йдуть своєю дорогою.

Він немов залазить в саму душу

І краде-висмоктує думки...

Стетоскоп.

Колись на саме слово, що я хочу

Бути військовим,

Батьки мої впадали в страшний розпач.

Про книжку, яку, сподіваюся, колись неодмінно видам,

І навіть про обкладинку

Розповідаю дружині.

Уві сні я почув зозулю.

Та скоро забув її голос.

Як сумно.

Так хочеться

Хоч раз дійти до кінця

Оцього нудного довгого в лікарні коридора.

Якби ж то можна мати нове тіло, -

Майнула думка,

Як погладжував операційний шрам.

Сам не знаю, як і звідки

Цілий день у голові

Крутиться російське ім’я «Бородін».

Мабуть, і друзям і рідним дуже дивно,

Що я і в недузі

Тільки й знаю мови - про революцію.

Чотири місяці нелегкої недуги.

Тепер мені вже навіть до вподоби

Смак різних ліків.

Слова «робітник», «революція»

Запам’ятала

П’ятирічна дитина.

П’ятирічній дитині

Російське дав ім’я - Соня.

Кличу на ім’я - і тішиться серце.

Сумний мій батько.

Нині знову начитався газет

І бавиться з мурашками в саду.

Закортіло сьогодні побавитися з сусідськими дітьми,

Я кличу їх, а вони навтіки.

Прикро на серці.

(Переклад М. Федоришина)