Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012

Vita sexualis (Уривки)
Морі Оґай (1862-1922)
Проза

Пан Канаї Сідзука за професією філософ.

Професія філософа супроводжується написанням певних книг. Хоча пан Канаї і займається філософією, жодних книг він не пише. Закінчивши гуманітарний університет, він, здається, написав досить дивну дослідницьку роботу під назвою «Порівняння філософії єретиків та філософії Греції до часів Сократа». Після цього дослідження він нічого не писав.

Проте, робота є робота, тому він читає лекції. Він очолює кафедру історії філософії, тому й читає лекції з сучасній історії філософії. За оцінкою студентів, у порівнянні з лекціями викладачів, які написали багато книг, лекції викладача Канаї набагато цікавіші.

Його лекції базуються на чіткій структурі і часом охоплюють досить дивні теми. У такі моменти студенти отримують надзвичайне враження від його лекцій. Особливо це стосується об’єднання деяких понять, на перший погляд, непоєднаних взагалі, які не мають жодного зв’язку між собою, проте люди, які слухають його лекції, віддразу все розуміють. Наприклад, Шопенґауер такі матеріали, як інформація з книг та газет, переводив у світську бесіду, для того, щоб пояснити свою філософію. Пан Канаї, у свою чергу, все пояснює історією філософії. Під час серйозної лекції він бере для прикладу роман, який у цей час є популярним серед молоді, і всі студенти дуже дивуються від такого поєднання філософії та літератури.

Пан Канаї читає багато романів. Він не сприймає газети та журнали, цінує лише белетристику. Та якби письменники дізналися, про що він думає під час прочитання їх книг, вони, мабуть, дуже б обурилися. Він не вбачає в книгах твори мистецтва. Пан Канаї висуває величезні вимоги до мистецтва, тому будь-який роман піддається оцінці відповідно до цих вимог. Для пана Канаї є цікавим, проте незрозумілим, коли письменники описують свій психологічний стан. Тому, коли автор роману намагається описати щось трагічне чи патетичне, пан Канаї відчуває крайню веселість, коли ж автор пише про щось комічне, він, навпаки, стає печальним.

Час від часу у пана Канаї теж виникає бажання спробувати щось написати. Хоча він і читає лекції, він не прагне створити власну систему філософії, оскільки не відчуває зацікавленості щось писати у цій царині. Він хотів би спробувати написати сценарій або роман. Але позаяк він висуває дуже високі вимоги до творів мистецтва, то це не є легкою справою.

[...]

Тим часом вийшов друком роман Нацуме Сосекі. Пан Канаї прочитав його з надзвичайною зацікавленістю. І відчув, як у нього чешуться руки від бажання створити щось подібне. Проте, на противагу роману «Ваш покірний слуга кіт» пана Сосекі, згодом з’явився роман «Я теж ваш покірний слуга кіт». А потім вийшов роман під назвою «Ваш покірний слуга собака». Пан Канаї, побачивши все це, відчув огиду і вирішив нічого не писати.

Водночас у Японії набув популярності натуралізм. Коли пан Канаї познайомився з творами цього стилю, він не відчув особливої симпатій до них. Проте, певний інтерес у нього виник, і він вирішив, що також може дещо додати до ідей натуралізму. Пан Канаї задумав дивну річ.

Кожного разу, коли він читав натуралістичний роман, він звертав увагу на те, що автор використовував кожен випадок життя героя, щоб описати його сексуальне бажання, а критики в один голос запевняли, що це і є справжнє життя. У той же час пан Канаї задавався питанням, чи було таке сприйняття вірним для життя, він підозрював, що, можливо, на відміну від іншої частини людського роду, він міг би бути байдужим до таких бажань, що він міг би мати екстраординарне природне відчуття життя, яке можна було б назвати frigiditas. Особливо, коли він читав роман Золя «Жерміналь», в якому читач спостерігає за стосунками між чоловіком і жінкою в поселенні робітників шахт, що живуть в жахливих умовах і бідності. Пан Канаї розумів, що без ідеї, описаної автором, важко передати все жахіття життя, проте він гадав, що можна обійтися і без цього.

Не зрозуміло, чому поети, письменники та й прості люди пишуть про секс і приділяють йому стільки уваги. Це питання стосується проблеми геніальності та стосунків - пояснює Ломброзо. Мобіус, в свою чергу, називає поетів і філософів душевно хворими людьми і фундаментально це доводить. Правда, зовсім інша ситуація відбувалася в японському натуралізмі. Письменники докладали величезних зусиль, щоб писати у подібному руслі. Критики намагалися пояснити життя людей сексуальним бажанням. Всі розглядали людське існування крізь призму душевної хвороби, а також за допомогою лібідо та відтінку шкіри. Проте пан Канаї пішов значно глибше у своїх роздумах.

Він розмірковував так. Хить зустрічається всюди. Мається на увазі випадок, коли робітник підглядає за жінками у банях, потім переслідує їх, нападає і ґвалтує. У багатьох країнах це звична річ. У західних газетах цим випадкам приділяють два-три рядочка у кутку сторінки. Проте раптом по всій Японії такі випадки розрослися у величезну проблему. Це було пов’язано з таким популярним у країні натуралізмом. Хить і натуралізм - це одне й те ж саме. Бути хтивим - розповсюджене дієслово. Інтернаціоналізм.

Пан Канаї змушений був засумніватися: а чи насправді люди навколо стають еротоманіаками, чи він сам ненормально холодний і нечуттєвий?

Одного дня пан Канаї під час лекції «Вступ до філософії Ієрусалиму» побачив у одного зі студентів маленьку книжечку, яку той приніс з собою. І коли лекція закінчилась, пан Канаї взяв у руки книжечку і запитав, що то воно є. Студент відповів:

- Я купив її, коли їздив у Нанкодо за довідником. Я ще не читав, тому, якщо хочете, Вчителю, візьміть її, почитайте!

Пан Канаї взяв її додому, і, як тільки з’ явилась вільна хвилинка, сів читати. Читаючи це естетичне дослідження, пан Канаї все більше і більше дивувався. Ось що там було написано. Це було дослідження мистецтва залицяння. Це було дослідження спокуси. Робота, що описувала сексуальне бажання у мистецтві. Картинки з сексуальними сценами, фото скульптур, перелік музичних творів з відповідною тематикою, сценарії романів - все було зібрано в одній маленькій книжечці.

Пан Канаї був вражений, проте одночасно він відчував симпатію до автора книжки. Він подумав: «Це ж геніально! Але чому ж маленьку книжечку не розширити і не відкрити людям новий погляд на їх сексуальні бажання?» Опираючись на цей посібник, можна за такою же схемою довести, що кожен інцидент у житті - прояв сексуального бажання. Можливо, можна продемонструвати, що сексуальне бажання проникає у всі куточки життя. Навіть релігію можна найбільш легко пояснити за допомогою бажання. Загальний спосіб звертатися до Христа - як до нареченого. Є багато черниць, яких вважають святими, але хіба хто-небудь колись виявив бажання дослідити їх лібідо з точки зору розбещеності? Серед людей, які демонструють любов і турботу, зустрічається безліч садистів і мазохістів. Якщо дивитись крізь призму бажання, лише лібідо є найголовнішим джерелом життєвої енергії. Принцип «Cherchez la femme» може бути застосований до кожного особистого і соціального аспекту життя. Пан Канаї відчув, що, якщо він спостерігатиме людське життя з цієї точки зору, він, ймовірно, не уникнув би долі соціального ізгоя.

Ось чому пан Канаї, відчуваючи страшенне бажання працювати, вирішив сісти за роботу в такому дивному напрямку. Він розглядав проблему таким чином: лібідо, як таке, відкривається у житті людини після потрясінь і значення його у цьому житті майже не описано у літературі. У мистецтві зустрічаються непристойні картини, таким чином порнографія існує в кожній країні. Є непристойні книги. Але це не та література, до якої кожен ставиться серйозно.

У великій царині поезії є багато поем, написаних про кохання. Але кохання, хоча й має тісні зв’язки з лібідо, проте фізичне бажання - це зовсім інше. Існує безліч документів, таких як судові довідки або медичні. Але вони розглядають лібідо з аномальної сторони, як сексуальне збочення.

«Сповідь» Руссо сміливо і прямо описує всі аспекти сексуального бажання. Коли головний герой «Сповіді» у дитинстві забував вивчити урок, дочка священнослужителя лупцювала його по сідницях. Оскільки хлопчик знайшов побиття надзвичайно приємним, він навмисно вдавав, що не знає того, що він фактично знав, тому, відповідаючи дівчинці неправильно, він отримував від неї стусана. Руссо писав, що, коли дівчинка подорослішала, вона припинила бити його. Це було її першим кроком до сексуального бажанням, але в жодному разі не до першої любові. У книзі зустрічаються також інші описи сексуального бажання, яке відчував головний герой «Сповіді». Але оскільки книга Руссо була написана не для пояснення сексуального бажання, цікавість пана Канаї не була задовільнена.

Кажуть, що Казанова пав жертвою лібідо у своєму житті, і пан Канаї вважав його хорошою, правильною людиною. У мемуарах цього видатного чоловіка, у цьому величному романі життя, у багатотомному виданні від початку до кінця фігурує лише одне бажання, і майже не зустрічається туманних описів кохання.

Проте, було б важко використовувати, наприклад, автобіографію Наполеона як надійне джерело інформації для науково-дослідницької роботи. А все тому, що Наполеон відчував екстраординарну пристрасть до опису своєї персони. Так само не можна використовувати Родоський колосс або статую Будди у місті Нара як об’єкти дослідження людського тіла.

Пан Канаї не хотів йти шляхом попередників. Він задався питанням про те, що не зміг би залишити свого відбитка у мистецтві та серцях людей, якщо не спробує чогось написати. Буде точно правильним вибором, якщо він спробує описати історію лібідо. Проте, щоб бути повністю відвертим, він ніколи не замислювався про своє власне бажання, як воно народилося, а згодом розвинулось у ньому. Хіба він не міг би досліджувати ті бажання і написати про них? Якби він записував їх ясно, в письмовій формі, то він міг би зрозуміти їх безпосередньо. Тоді він ймовірно знав би, чи дійсно його сексуальне життя нормальне. Звичайно, перед спробою написати, він не міг сказати, які результати він отримає. І таким чином він навіть не знав, чи буде це дещо, що він міг би показати іншим. Він думав, у будь-якому разі, він міг би спробувати писати про це поступово, як тільки буде вільна хвилинка.

Приблизно в цей же час він отримав поштою посилку з Німеччини. Зазвичай він замовляв книги. Цього разу серед публікацій були матеріали щодо дослідження проблем сексуального виховання. Слово «сексуальний» не здавалося йому відповідним. Слово «сексуальний» було пов’язане з сексом взагалі, а не безпосередньо з сексуальним бажанням. Іерогліф «секс» має різні значення, пан Канаї подумав, що для перекладу назви дослідження японською мовою він повинен додати ще один ієрогліф - «бажання». У будь-якому випадку, у царині освіти існувала проблема того, чи дійсно сексуальне виховання є необхідним, і чи взагалі можливо його вивчати? У дослідженні цього питання брали участь вчителі, священики, медики, і саме їх погляди висвітлювались у роботі, що потрапила до рук пана Канаї. Незважаючи на різні погляди учасників дискусії, вони всі відповідали «Так» на питання «Чи дійсно сексуальне виховання можливо?» Один з учасників вважав, що сексуальне виховання краще отримувати вдома. Інший стверджував, що це має бути зроблено в школі. У будь-якому випадку, потрібно спробувати. Звичайно, виховання потрібно давати дітям після того, як вони досягли певного віку. Якраз перед шлюбом молодим людям показують певні види картин, традиція, яка має місце в Японії, але у дослідженні було запропоновано дещо ранній вік для сексуального виховання. Чекання до шлюбу могло б призвести до певних проблем. Обговорення почалося, піднімаючи предмет розмноження нижчих істот і поступово розширилося до розмноження людського роду. Хоча учасники почали дискусію з обговорення нижчих форм життя, просто з тичинки і маточки, і хоча вони дійшли висновку, що воно подібне до людського відтворення, дослідники вирішили, що цей підхід є абсолютно необхідним для деталізованого пояснення сексуального життя людини.

Пан Канаї, прочитавши це дослідження, зхрестив на грудях руки і глибоко задумався.

Наступного року його старший син закінчує середню школу. Припустимо, що пан Канаї має пояснити синові, що таке сексуальне життя. Який спосіб обрати? Він відчував, що це буде надзвичайно важко. Нарешті він задався питанням, чи не міг би він вирішити проблему шляхом опису історії свого власного сексуального життя. Принаймні, він дізнався би, що з цього вийде, які результати він отримає. Що з цього вийде, якщо написати не для інших, не для публікації? Що з цього вийде, якщо написати для власного сина? Роздумуючи над цим, пан Канаї взяв у руки ручку. Коли мені було шість.

У середині країни є невеличкий феодальний маєток. Так як у країні відмінили систему феодального врядування, то й маєток виглядав дуже самотньо.

Тато разом зі своїм начальником поїхали до Токіо. А мама, відчуваючи себе страшенно самотньою і покинутою, перед тим як віддати мене до школи, вирішила потроху сама зі мною позайматися, тому кожного ранку ми з нею вивчали азбуку та каліграфію.

Ще у часи, коли мій батько служив у феодала, він жив у цьому невеличкому маєтку, обнесеному бетонним парканом з імпозантними воротами. Перед воротами була канава, на іншому березі якої знаходився склад.

Одного дня, після уроку, мама сіла за ткацький станок, а я вибіг з дому з криком «Я - гуляти!».

Ми жили в кварталі заможних родин, і хоча була весна, за огорожами не було видно ані верб, ані вишень. На парканах росли червоні камелії, а недалеко від складу з рисом можна було побачити світло- зелені бруньки апельсинових дерев.

Недалеко знаходився пустир. Серед розкиданих тут і там каменюк, квітнули фіалки та лотоси.

Я почав зривати квіти лотоса. Через деякий час я згадав, як одного дня сусідський хлопчик зі сміхом говорив про те, що чоловікам не личить збирати квіти, і, згадавши це, я кинув свій букет. На щастя ніхто не помітив мого недостойного заняття. Я розсіяно поплентався далі. Стояв чудовий світлий день. Чувся звук маминого ткацького станка: «Ґіїтон, ґіїтон...»

Майже на околицях пустиря стояв невеличкий будиночок. У ньому вже років сорок, як жила старенька вдова. Я раптом вирішив зайти до неї, і дійшовши до парадних воріт, прозковзнув всередину.

Я зняв сандалі і дивився крізь відчинені щьоджі, коли побачив, як стара вдова разом з незнайомою мені дівчиною розглядають щось у книжці. Дівчина була одягнена у червоне кімоно і носила зачіску «Шімада». Я подумав, що вона, напевно, приїхала з міста.

І стара вдова і дівчина страшенно здивувались, помітивши нарешті мене. У обох обличчя дуже почервоніли. Я тоді ще був дитиною, тому не зрозумівши їх стану, якось розгубився. Заглянувши у розкриту книгу, я побачив там незрозумілі картини.

- Бабусю! А що то у вас за книжечка? - Без краплі сорому запитав я.

Дівчина швиденько перевернула книжку обкладинкою догори, подивилась в обличчя старої і засміялася. На обкладинці також була картинка, і, придивившись, я побачив що там намальоване жіноче обличчя.

Стара вдова взяла книжку в руки і відкрила її переді мною. Вказуючи пальцем на щось у книжці, вона промовила.

- Як ти думаєш, що це тут зображено?

Дівчина, що весь час сиділа поряд, просто вибухнула сміхом. Я покосився на малюнок, але побачив там якісь надзвичайно дивно переплетені між собою людські тіла. Я нічогісінько не зрозумів.

- Це чиїсь ноги?

Тоді разом з дівчиною зареготала і стара вдова. Я зрозумів, що то були не ноги. Я відчув себе приниженим до глибини душі.

- Бабусю, я потім краще до Вас зайду, - і не чекаючи відповіді я попрямував до дверей.

Я не став потім морочити собі голову питанням, що ж вони там все ж таки розглядали, у тій книжці. Але їх слова та поведінка були надзвичайно дивними, тому я не відчув жодного задоволення від зустрічі та спілкування з ними. Але й спитати у мами пояснення цієї ситуації я не наважився.

Переклад О. Левицької