Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012


Акутаґава Рюноске (1892-1927)
Проза

Видатний японський письменник, один із найоригінальніших і найяскравіших майстрів малої форми, автор новел, мініатюр, віршів, сценаріїв, есе та критичних статей, Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Батьком майбутнього письменника був продавець молока, що володів пасовиськами на околицях тогочасного Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом ріс Рюноске - звідси й прізвище. Рюноске народився, коли батьку було сорок два роки, а матері - тридцять три. За старовинним звичаєм, батьки зробили вигляд, що дитину їм підкинули, й віддали хлопчика на виховання в дім старшої сестри матері, яка, хоча й була заміжня, але дітей не мала. Все це було зроблено із забобонних міркувань, оскільки в Японії тих часів вважалося недоброю прикметою, коли батькам немовляти було за тридцять. Ще одна версія причини виховання Рюноске родичами - психічний розлад матері.

Із дитинства хлопчик цікавився літературою, коло його читання - японська та китайська класика, Нацуме Сосекі, Морі Оґай, Стріндберг, Бодлер, Ібсен, Франс, Стендаль, Толстой, Достоєвський, Гоголь - було надзвичайно широким. 1910 р. Акутаґава закінчив токійську муніципальну середню школу серед найкращих і, вирішивши вивчати англійську літературу, вступив до Першого коледжу на літературне відділення. У 1913 р. Акутаґава закінчує коледж і вступає на англійське відділення Токійського імператор-ського університету, захопившись виданням журналу «Сінсітьо» («Нові течії»). Журнал займав позицію критики школи натуралізму, а його представники були першими «антинатуралістами». Акутаґава та його друзі-літератори своїм методом проголосили неореалізм.

Початок друкованої творчості письменника припадає на 1914 рік: у журналі «Сінсітьо» опубліковано перше оповідання Акутаґава «Старість», а згодом «Ворота Расьомон» (1915) і «Ніс» (1916), які одразу примусили говорити про нового талановитого автора й отримали схвальний відгук Нацуме Сосекі. Серед ранніх робіт Акутаґава переважають «квазіісторичні» новели, сюжети яких запозичено з різних літературних пам’яток (наприклад, «Стародавні повісті», «Оповідання, зібрані в Удзі» тощо).

Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава дістає посаду викладача англійської мови у Військово-морській школі міста Камакура. Своє життя в ці роки він згодом опише в циклі новел про вчителя Ясукіті - чесну, проте дещо непутящу людину, котра потрапляє в різні кумедні ситуації. Майбутній дружині він писав, що ненавидить викладання: «Лиш побачу обличчя учнів - й одразу охоплює туга, нічого не поробиш. Зате я моментально оживаю, коли переді мною папір, книги, перо й гарний тютюн». Однак це були найпродуктивніші роки його життя - за 9 місяців Акутаґава створив близько 20 новел, есе, статей. Водночас за допомогою одного з друзів Акутаґава намагається отримати місце викладача в університеті Кейо, але переговори затягалися, і врешті-решт він приймає іншу пропозицію - стає співробітником газети «Осака майніті сімбун». 1919 року Акутаґава переїздить до Токіо та повністю присвячує себе літературі. В цей час він стає одним із визнаних метрів групи «сінґі-коха» («неомайстерності»), яка виступала за реалістичне втілення дійсності, побаченої в якомусь яскравому, незвичайному факті.

Щодо свого захоплення зображенням минулого Акутаґава казав: «Душа людини давнини й сучасності має багато спільного. От в чому річ». Тому в давнині він шукав аналоги вчинків, думок, психології сучасників. Загалом сюжети, запозичені з минулого, у Акутаґава можна поділити на три періоди: ХІІ століття, коли давню столицю Японії Кіото спіткали численні нещастя, кінець ХVІ століття - епоха сильного впливу й розповсюдження християнства в Японії та початок епохи Мейдзі - період просвітництва.

Акутаґава стає неперевершеним майстром короткого оповідання, традиція написання якого має в Японії глибоке коріння. Літературні критики знаходять схожість між творчістю Акутаґава та Нацуме Сосекі, зокрема проблему егоїзму. І це невипадково, адже Акутаґава вважався одним з учнів Нацуме й відвідував літературні вечори, влаштовувані в його домі. І в романах Нацуме, і в новелах Акутаґава егоїзм не був проблемою особистості як такої. Обидва показали егоїзм як проблему суспільства загалом, як «державний егоїзм Японії».

Останній період літературної діяльності письменника - 1921-1927 роки - присвячені темам людини й суспільства, добра та зла, недосконалості соціального життя. Неприйняття деяких негативних форм мілітаризму й капіталізму письменник спробував показати в повісті « У країні водяників» (1927). Крім того, він звертається до жанру напівавтобіографічної прози - уже згадуваний цикл «Із записок Ясукіті» (1923) або лірико-філософське есе «Слова пігмея» (1923-1925).

Акутаґава вчинив самогубство 24 липня 1927 року, вживши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів та знайомих, утім, не було цілком несподіваним. Ніхто так і не дізнався справжньої причини його смерті, одна з вірогідних - серйозна психічна хвороба, успадкована від матері, чи принаймні страх перед нею, інші хвороби, душевний надлом.

1935 р. його друг, письменник і видавець Кікуті Кан започаткував літературну премію імені Акутаґави Рюноске, яку й досі раз на рік вручають молодим літераторам, дебютантам у світі літератури та вважають однією з найпрестижніших літературних премій. За кількістю художніх перекладів іноземними мовами Акутаґава Рюноске посідає одне з перших місць серед японських письменників.

Д. Купко







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.