Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012

Акутаґава Рюноске (1892-1927)
Проза

Видатний японський письменник, один із найоригінальніших і найяскравіших майстрів малої форми, автор новел, мініатюр, віршів, сценаріїв, есе та критичних статей, Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Батьком майбутнього письменника був продавець молока, що володів пасовиськами на околицях тогочасного Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом ріс Рюноске - звідси й прізвище. Рюноске народився, коли батьку було сорок два роки, а матері - тридцять три. За старовинним звичаєм, батьки зробили вигляд, що дитину їм підкинули, й віддали хлопчика на виховання в дім старшої сестри матері, яка, хоча й була заміжня, але дітей не мала. Все це було зроблено із забобонних міркувань, оскільки в Японії тих часів вважалося недоброю прикметою, коли батькам немовляти було за тридцять. Ще одна версія причини виховання Рюноске родичами - психічний розлад матері.

Із дитинства хлопчик цікавився літературою, коло його читання - японська та китайська класика, Нацуме Сосекі, Морі Оґай, Стріндберг, Бодлер, Ібсен, Франс, Стендаль, Толстой, Достоєвський, Гоголь - було надзвичайно широким. 1910 р. Акутаґава закінчив токійську муніципальну середню школу серед найкращих і, вирішивши вивчати англійську літературу, вступив до Першого коледжу на літературне відділення. У 1913 р. Акутаґава закінчує коледж і вступає на англійське відділення Токійського імператор-ського університету, захопившись виданням журналу «Сінсітьо» («Нові течії»). Журнал займав позицію критики школи натуралізму, а його представники були першими «антинатуралістами». Акутаґава та його друзі-літератори своїм методом проголосили неореалізм.

Початок друкованої творчості письменника припадає на 1914 рік: у журналі «Сінсітьо» опубліковано перше оповідання Акутаґава «Старість», а згодом «Ворота Расьомон» (1915) і «Ніс» (1916), які одразу примусили говорити про нового талановитого автора й отримали схвальний відгук Нацуме Сосекі. Серед ранніх робіт Акутаґава переважають «квазіісторичні» новели, сюжети яких запозичено з різних літературних пам’яток (наприклад, «Стародавні повісті», «Оповідання, зібрані в Удзі» тощо).

Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава дістає посаду викладача англійської мови у Військово-морській школі міста Камакура. Своє життя в ці роки він згодом опише в циклі новел про вчителя Ясукіті - чесну, проте дещо непутящу людину, котра потрапляє в різні кумедні ситуації. Майбутній дружині він писав, що ненавидить викладання: «Лиш побачу обличчя учнів - й одразу охоплює туга, нічого не поробиш. Зате я моментально оживаю, коли переді мною папір, книги, перо й гарний тютюн». Однак це були найпродуктивніші роки його життя - за 9 місяців Акутаґава створив близько 20 новел, есе, статей. Водночас за допомогою одного з друзів Акутаґава намагається отримати місце викладача в університеті Кейо, але переговори затягалися, і врешті-решт він приймає іншу пропозицію - стає співробітником газети «Осака майніті сімбун». 1919 року Акутаґава переїздить до Токіо та повністю присвячує себе літературі. В цей час він стає одним із визнаних метрів групи «сінґі-коха» («неомайстерності»), яка виступала за реалістичне втілення дійсності, побаченої в якомусь яскравому, незвичайному факті.

Щодо свого захоплення зображенням минулого Акутаґава казав: «Душа людини давнини й сучасності має багато спільного. От в чому річ». Тому в давнині він шукав аналоги вчинків, думок, психології сучасників. Загалом сюжети, запозичені з минулого, у Акутаґава можна поділити на три періоди: ХІІ століття, коли давню столицю Японії Кіото спіткали численні нещастя, кінець ХVІ століття - епоха сильного впливу й розповсюдження християнства в Японії та початок епохи Мейдзі - період просвітництва.

Акутаґава стає неперевершеним майстром короткого оповідання, традиція написання якого має в Японії глибоке коріння. Літературні критики знаходять схожість між творчістю Акутаґава та Нацуме Сосекі, зокрема проблему егоїзму. І це невипадково, адже Акутаґава вважався одним з учнів Нацуме й відвідував літературні вечори, влаштовувані в його домі. І в романах Нацуме, і в новелах Акутаґава егоїзм не був проблемою особистості як такої. Обидва показали егоїзм як проблему суспільства загалом, як «державний егоїзм Японії».

Останній період літературної діяльності письменника - 1921-1927 роки - присвячені темам людини й суспільства, добра та зла, недосконалості соціального життя. Неприйняття деяких негативних форм мілітаризму й капіталізму письменник спробував показати в повісті « У країні водяників» (1927). Крім того, він звертається до жанру напівавтобіографічної прози - уже згадуваний цикл «Із записок Ясукіті» (1923) або лірико-філософське есе «Слова пігмея» (1923-1925).

Акутаґава вчинив самогубство 24 липня 1927 року, вживши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів та знайомих, утім, не було цілком несподіваним. Ніхто так і не дізнався справжньої причини його смерті, одна з вірогідних - серйозна психічна хвороба, успадкована від матері, чи принаймні страх перед нею, інші хвороби, душевний надлом.

1935 р. його друг, письменник і видавець Кікуті Кан започаткував літературну премію імені Акутаґави Рюноске, яку й досі раз на рік вручають молодим літераторам, дебютантам у світі літератури та вважають однією з найпрестижніших літературних премій. За кількістю художніх перекладів іноземними мовами Акутаґава Рюноске посідає одне з перших місць серед японських письменників.

Д. Купко