Масаока Сікі (1867-1902)
Поезія
Масаока Сікі (справжнє ім’я: Масаока Цуненорі) народився в 1867 р. у м. Мацуяма, що на острові Сікоку. У 1890 р. він вступив на літературний факультет Токійського університету, по закінченні якого поселився в містечку Неґісі, поблизу столиці, де вчителював і продовжував писати свої вірші: до них він мав пристрасть ще з раннього дитинства.
Свій шлях до великої літератури Масаока Сікі почав з критики Мацуо Басьо й протиставлення поетики визнаного патріарха японської поезії творчому методу Йоси Бусона. Саме Бусона, а не Басьо, вважав він неперевершеним майстром хайку й саме його закликав наслідувати, звертаючись до сучасних поетів, що працювали в цьому жанрі. Критиці всесвітньо відомого класика японської поезії присвятив Масаока Сікі своє перше літературне есе «Розмови про Басьо» («Басьо дзацудан», 1893 р.).
У своєму наступному літературному маніфесті «Принципи поезії хайку» («Хайкай таійо», 1895 р.) він формулює власну концепцію жанру хайку, оцінюючи цей жанр як особливий твір мистецтва й ставлячи його на один рівень з романом та живописом. До речі, саме Сікі перший почав уживати термін «хайку» на зміну терміну «хокку», який використовувався до цього часу.
Заснований Масаокою Сікі 1897 р. поетичний часопис «Хотото-ґісу» («Зозуля») зіграв надзвичайно велику роль в історії японської поезії, відкривши шлях до літератури цілій когорті молодих і талановитих поетів кінця XIX - початку XX ст., багато з яких щиро вважали Сікі своїм учителем. Несподівана популярність цього нового літературного видання серед читачів сприяла черговому відродженню жанру хайку в Японії. Заслугою Сікі вважається також «повторне» відкриття японцями поезії Кобаясі Ісси.
Свій літературний псевдонім - «Сікі» (досл. з япон.: «зозуля» - один із видів цього птаха) поет обрав не випадково. З юних літ він був хворий на сухоти, від яких і помер у 1902 р., коли йому виповнилося лише 35 років. За давньою японською легендою, у зозулі, коли вона співає, з горла сочиться кров.
Вірші Масаоки Сікі надзвичайно ліричні, наповнені трагічною любов’ю до життя, рідної землі, її чарівної природи, а також до людей, що населяють цю казкову землю.
І. Бондаренко
Ущухнув дощ.
І мурашина стежка
Подекуди жвавішає нараз.
(1888)
На квітку дейції
Зозуля цілить око.
Чи підлетить?
(1889)
Долиною, що поросла хаґі9,
Броджу весь день,
А все одно - цікаво!
(1889)
Сухого хмелю
Стебла поливає
Весняний теплий дощ.
(1890)
На кроків звук
Собака відізвався.
Настала довга ніч.
(1890)
Співає соловей!
А з гір спуститись -
Тандзьодзі10 виринає вдалині.
(1891)
Гортензія!
Старі руїни муру
Дощ поливає.
(1891)
9 Хаґі - довголітня кущовидна рослина родини бобових з квітами рожевого та білого кольору (лат.: Lespedeza).
10 Тандзьодзі - буддійський храм (преф. Окаяма).
Низьким поклоном
Поблизу воріт
Мене лілеї білі зустрічають.
(1891)
Жовто-зелені, блідо-голубі
Довкола гори.
І зозулі голос.
(1891)
Велика вежа замку Мацуяма11
На осінь зверху
Байдуже глядить.
(1891)
Накинутий каптур -
Всі дідом величають.
Осіння мряка.
(1891)
Весняна паморозь
Виблискує на сонці,
Згораючи дотла.
(1892)
Вишневий цвіт
До глечика прилип -
Вино воістину божественним зробилось!
(1892)
Весняний вітер
Вишень пелюстки
На непросохлі стіни відкидає.
(1892)
11 Замок Мацуяма - стародавній замок у м. Мацуяма на о. Сікоку (преф. Ехіме).
Зринає в небо
Замкова гора.
Легенький вітерець куйовдить листя.
(1892)
В згустілих сутінках
Біліє літній місяць,
Немов вітрило.
(1892)
Червоним листям кленів
Глибочінь гірських ущелин
Густо пломеніє.
(1892)
Трав польових
Сочиться аромат
З-під підошов солом’яних сандалів.
(1893)
Мій рідний край!
Куди не подивлюся -
Повсюди гори усміхаються мені!
(1893)
На корені сосни
Ясно-лілова
Росте фіалка.
(1893)
З холодної безодні
Вийшов місяць
Й завмер над морем.
(1893)
У роздуми поринувши,
Самотній,
У сяйві місяця осіннього сиджу.
(1893)
Рубаю дрова.
Знов на самоті
Сестрі молодшій зиму зимувати.
(1893)
Зірки погасли,
Й барвами заграв
Серпанок перший.
(1894)
Вечірній місяць.
Вишень пелюстки на землю падають
В замети сніжно-білі.
(1894)
Весняний дощ.
На глиняному мурі
Сидить ворона.
(1894)
Азалія цвіте.
На скелі в ніші -
Фігурка Будди.
(1894)
Гортензія
Блакить собі обрала.
Осінній дощ.
(1894)
Летить межею низько сарана
В останніх променях
Знесиленого сонця.
(1894)
Яке ж яскраве
Сонце новорічне!
Неначе ближче стали небеса.
(1895)
Весняні гори
Збилися докупи
І округлились.
(1895)
Храм стародавній,
Хмелем оповитий,
А поміж хмелю - сливи білий цвіт.
(1895)
Між сливами
Зі свічкою в руках
Красуня ходить.
(1895)
В широкім полі
Дерево чорніє,
На гілках - де-не-де сливовий цвіт.
(1895)
Яка картина!
Журиться красуня,
Зламавши гілку сливи мимохіть.
(1895)
Співає півень.
Персиковим цвітом
Малої Фудзіями12 вкритий схил.
(1895)
Мій рідний край! Двоюрідних братів,
Сестер двоюрідних - непізнаванна кількість.
І квіти персика!
(1895)
Гірської сакури розкішний білоцвіт!
Біля воріт
Чекає мати сина.
(1895)
За потягом услід
Клубоче дим
І юне листя.
(1895)
Переламала буря
За півдня
Всі мальви.
(1895)
Не видно місяця,
І тільки хвиль морських -
Високі стіни!
(1895)
Високу браму
Підпирають верби
Верхівками.
(1895)
12 Мала Фудзіяма («Ко-Фудзі») - мова йде про невелику гору, схожу на Фудзіяму.
Весняний вітер
Сосни нахиляє,
Щоб замок краще бачити я міг. (1895)
Сливовий цвіт
Над чайними кущами
Подекуди біліє, наче сніг. (1895)
Серед гвоздик -
Метелик білокрилий.
Чиясь душа?
(1895)
Ополудні,
На хмарку примостившись,
Співає жайворон.
(1895)
Вже навіть жаби й ті
Навчилися складати
Японських віршів!
(1895)
Посеред поля
На підніжжі гір -
Самотня слива.
(1895)
Гірського замку вежу обіймає
Вечірнє сонце.
Колоситься рис.
(1895)
Кум-кум! Кум-кум! -
Весь день скрекочуть жаби.
Як остогидло!
(1895)
Маленький равлик
Кінчиками ріжків
Принаджує хмаринку дощову. (1895)
Всі негаразди світу і життя
З душі знімає
Сон післяобідній.
(1895)
В смарагдовому морі
Літніх гір
Міст червоніє.
(1895)
Мій рідний край!
Батьків бадьорий вигляд
І смак сусі13.
(1895)
Я бачив,
Як замовкла на льоту
Цикада.
(1895)
«Помилуй, Боже!» -
В храмі Ісіте14.
Рис колоситься.
(1895)
13 Сусі - національна страва; колобки вареного рису, покриті зверху шматочком сирої риби.
14 Ісіте («Ісіте-но дера») - буддійський храм.
Старий ставок.
Цикади оболонка
Самотньо плаває ногами догори.
(1895)
Посеред сосен
На підніжжі гір -
Дівочі квітки!
(1895)
Навіть крізь хмари
Вересневе сонце
Покрило золотом вечірній небосхил. (1895)
Жую хурму,
І раптом - дзвони.
Хорюдзі15!
(1895)
В повітрі прохолода.
На сосну промоклий від дощу
Краб залізає.
(1895)
Питаю долю - Жеребок тягну.
Осінній вітер.
(1895)
Я йду назавжди,
Ви зостаєтеся.
Дві різні осені!
(1895)
15 Хорюдзі - один із найстаріших буддійських храмів Японіі (преф. Нара), побудований принцем Сьотоку Тайсі (574-622) у VII ст.
Ми ще живі з тобою!
Ми зустрілись,
Осінній вітре!
(1895)
Минає осінь.
Простягають руки
Назустріч одна одній дві сосни.
(1895)
Насупившись,
Осінній ураган
На небо тьмяний місяць піднімає. (1895)
Минає осінь -
І в моїй душі
Немає ані Бога, ані Будди!
(1895)
Камелії зимової букет.
Яке підношення
Було б старому Будді!
(1895)
Відразу за ворітьми -
Косогір
І гай зимовий.
(1895)
Зі сливовою гілкою в руках -
Вітання новорічне!
На замовлення.
(1895)
Рух уповільнився
На вулицях міських.
День новорічний!
(1896)
Самотня
Квітка півників біліє.
Весняні сутінки.
(1896)
Весняна ніч.
Спізнілий перехожий
На флейті гра.
(1896)
Пелюстка за пелюсткою,
Мов одяг, махрова сакура16
Скидає білоцвіт.
(1896)
Травнева злива!
Плавають в ставку водою вкриті
Лотоса листочки.
(1896)
Весна відходить!
І за нею сл/дом
Побігти поривається полин.
(1896)
Гортензія,
Біло-блакитна в дощ,
У сяйві місячному синьою здається.
(1896)
16 Махрова сакура («яедзакура») - одна з порід японської вишні.
Над прірвою
У цілковитій тиші
Кружляють світлячки.
(1896)
По пелюстках
Червоної троянди
Повзе жовто-зелений павучок.
(1896)
Щосили мальва
Тягнеться уверх,
Щоб встигнути до дня сонцестояння.
(1896)
Крізь зарості зеленої трави
Сліди стежок бейсбольних
Проступають.
(1896)
Над малахітом рисового поля
Відразу дві веселки
Піднялись.
(1896)
Погойдує
Вечірній вітерець
Троянди білі.
(1896)
Я чищу грушу,
І солодкі краплі
Звисають з леза.
(1896)
З поверхні столу
Скатерть паперову
Зірвав нещадно літній буревій.
(1896)
Звисає плющ.
В ущелині на скелі -
Маленький храм.
(1896)
Колючі будяки!
Вас люблять ті,
Кому вже все на світі остогидло! (1896)
Ранковий холод.
Пурпурові хмари
Проносяться й згасають вдалині.
(1896)
Розшматував
І розігнав всі хмари
Осінній вітер.
(1896)
Посеред сосен
Щулиться від холоду
Ранкове сонце.
(1896)
Жую стебло гречане в самоті
І почуття
Приборкую у серці.
(1896)
Листи читаю
В ураганну ніч
І заспокоїти себе ніяк не можу! (1896)
Гарячою водою з джерела
Десятилітній піт
Змиваю з себе.
(1896)
Цикад осінніх спів -
Такий дзвінкий
Напередодні смерті!
(1896)
Немов пісок крізь пальці
Плинуть хмари.
Ранкова осінь.
(1896)
Несуться хмари,
Мчать навперегони:
Двісті десятий день11!
(1896)
Посеред паморозі саду
Самотній Червоніє плід.
(1896)
Котрий вже раз
Запитую себе
Про товщу снігу.
(1896)
17 За місячним календарем період з 210-го по 220-й день року вважається періодом природних катаклізмів: тайфунів, штормів, ураганів тощо.
Вечірнє сонце
За зимовим гаєм
Полум’яніє.
(1896)
Хоча й студено,
Але ж є саке
І джерело з гарячою водою!
(1896)
Розтанув лід -
У водоростях враз
Заворушились крихітки-креветки.
(1897)
Гармат шалений гуркіт!
А дерева
Бруньками вкрились.
(1897)
Тебе провівши,
Спогадів сльозами
Сітчаний полог ліжка окропив.
(1897)
І знов самотність!
Падають зірки
На зміну зорепаду феєрверка.
(1897)
Дитинства край!
Закінчились свята.
Хурму смакую.
(1897)
Переглянув
Три тисячі хайку,
Дві хурми...
(1897)
Скільки ж залишилось
Мені на цьому світі?
Коротка ніч. Одна коротка ніч!
(1897)
Як завжди січень
Рік новий почне,
А жити як завжди у сьогоденні!
(1897)
У сяйві місяця осіннього
Куди, в які краї
Несуться ці хмаринки?
(1898)
Крізь панцир крижаний
Лист клена
Пломеніє.
(1898)
Єдина ложечка морозива -
І я, майже покійний,
Знову воскресаю!
(1899)
Після п’яти дівчаток -
Перший хлопчик.
І перший прапор у його житті!
(1899)
Під крик гусей
Нічні шумують хвилі,
Б’ючись об скелі.
(1899)
Нічна задуха!
Перепела в клітці
Безсоння зводить.
(1899)
В засохле поле
Дві-три каменюки
З гори скотились.
(1899)
Здіймається
Над замком Мацуяма
Зимовий холод.
(1899)
Далеких дзвонів гул
Пливе кругами.
Ніч нескінченна!
(1900)
Лаванду під подушку -
І мені, недужому,
Весна замайоріє!
(1900)
На гребені у півня -
Чотирнадцять,
А то й зубців п’ятнадцять, мабуть, є.
(1900)
Перепеля
Готується схопити
Бездушна кішка.
(1900)
Звук ножиць -
Десь троянди підрізають.
Травневий ясний день!
(1902)
Густо-ліловий
Аж до чорноти
Дозрілий виноград.
(1902)
Три останні хайку:
Цвіте гарбуз!
Та мокротиння повний,
Я вже покійник.18 (1902)
Мокрота - відрами.
І гарбузовий сік
Нічим уже зарадити не може!
(1902)
Позавчорашній
Гарбузовий сік
Залишився невипитим і досі. (1902)
(Переклад І. Бондаренка)
18 Довгі роки поет хворів на сухоти, від яких і помер у молодому віці. Свіжий гарбузовий сік японські лікарі вважали ефективним засобом лікування цієї хвороби.