Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012

Сіґа Наоя (1883-1971)
Проза

Сіґа Наоя народився 20 лютого 1883 року у місті Ісіномакі префектури Міяґі в родині успішного бізнесмена і банкіру. Дитинство, з трьох до семи років, майбутній письменник провів із бабусею та дідом, самураєм високого рангу, та перейняв їх норми поведінки та світогляд.

З 1989 року Сіґа навчався у престижній Школі Перів - Ґакусюін, найбільш привілейованому навчальному закладі тогочасної Японії. Навчався Сіґа посередньо, навіть двічі ставав другорічником, проте восени 1896 р. хлопчик разом із друзями школи Ґакусюін бере участь у створенні літературного гуртка. У 1900 р. Сіґа Наоя знайомиться із відомим у Японії християнським проповідником і культурним діячем Утімура Кандзо (1861-1930) та згодом приймає християнство. У віці тринадцяти років Сіґа втратив матір, батько одружився вдруге. Стосунки хлопця з мачухою склались на диво добрими, вона ставилась до нього, як до рідного сина й намагалася залагодити конфлікти між ним і батьком, які здебільшого виникали через несприйняття батьком захоплення сина літературою, оскільки вважав літературну діяльність марною тратою часу.

Коли Сіґа виповнилося 23 роки, він вступив до Токійського Імператорського університету на факультет англійської філології, через 3 роки перевівся на факультет японської філології, але майже не відвідував лекцій. Увесь свій час він присвятив літературній творчості. Разом з з Мусянокодзі Санеацу (1885-1976), поетом Кіносіта Ріґен (1886-1925), Арісіма Такео (1878-1923) та іншими юними літераторами він створює журнал некомерційний рукописний журнал під назвою «Перспектива» (1908-1910), у першому номері якого і розпочав літературну кар’єру публікацією оповідання «Одного ранку». У 1910 р. журнали «Перспектива», «Пшениця», засновником якого був молодший брат Арісіма Такео, Сатомі Тон, і «Персиковий сад» об’єднуються у суспільство гуманістично-ідеалістичного (дзіндосюґі-рісосюґі) спрямування «Сіракаба», назву якому було вибрано під впливом російської літератури та особливо через захоплення гуманістичними ідеями Льва Толстого, та започатковують одноіменний журнал. Найяскравішими представниками цієї групи були молоді заможні аристократи, випускники Ґакусюін: Арісіма Такео, Мусянокодзі Санеацу, Сіґа Наоя, Сатомі Тон (1888-1983), Арісіма Ікума (1882-1974), Наґайо Йосіро (1888-1961). Літератори групи «Сіракаба» виступали проти методів натуралізму та песимістичної літератури, розквіт яких у Японії припадає на перші десятиліття ХХ століття. Переконання літераторів спілки «Сіракаба» базувалися на ідеях лібералізму, гуманізму та ідеалізму, вони відкидали загальноприйняті норми поведінки, критикували станові привілеї, були проти традиційного погляду на людину як на безособову, неегоїстичну та підпорядковану суспільству, натомість вважали за необхідне розвиток індивідуальності в людині. У першому номері «Сіракаба» виходить оповідання Сіґа «До Абасірі» (1910), у якому він яскраво й лаконічно змальовує життя і глибинні почуття молодої жінки лише описом короткого дорожнього епізоду. Група «Сіракаба» надала Сіґа найкращі можливості як для дружби, так і для друку творів, і саме він приніс журналу популярність та визнання своїми успішними оповіданнями.

Не закінчивши університет, у 1910 році Сіґа покинув навчання. Саме тоді розпочався найбільш продуктивний етап літературної діяльності письменника, напружені пошуки самого себе і вибору свого шляху в житті. Між 1909 і 1913 роками Сіґа плідно працює й публікує найбільш відомі оповідання, зокрема «Злочин Хана» (1910), «Лезо» (1910), «Щоденник Клавдія» (1912), «Справедливість» (1912), «Те, що я згадав» (1912), «Сейбе та його довгасті гарбузи» (1913), «Подія» (1913). Автор у своїх творах чітко підводить читача до відвічних моральних питань, відповідь на які можливо знайти, зазирнувши у підсвідомість.

У 1913 році Нацуме Сосекі, який на той час був редактором газети «Асахі», запропонував Сіґа написати роман для газети. Сіґа дуже поважав Нацуме Сосекі й погодився на його пропозицію, але у нього ніяк не виходив повноцінний роман, і в 1914 році він відмовився. Протягом наступних трьох років він взагалі не міг нічого написати. Того ж року Сіґа переїхав до Кіото і без дозволу батька заручився із двоюрідною сестрою Мусянокодзі Санеацу - Каденокодзі Садако, вдовицею з дитиною. Це спричинило повний розрив із сімейством та стало причиною відмови письменника від спадщини, проте незабаром відбулось примирення батька й сина, одразу після якого у повісті жанру «повісті про внутрішній світ» сінкьо-сьосецу під назвою «Примирення» (1917) Сіґа описав свої почуття на кожному кроці «замирення».

З 1917 року творча позиція письменника поступово схиляється до пошуків традиційної внутрішньої гармонії, притаманній східному світу, та він знов починає плідно працювати. Журнал «Сіракаба» публікує його твір «У Кіносакі». Весь цей час письменник продовжував працювати над своїм єдиним романом «Шлях у мороці ночі». Цей твір у жанрі еґо-белетристики був високо оцінений японською критикою і сьогодні вважається одним з найкращих творів модерної японської літератури. Роман виходив у світ з 1921 по 1937 р. в журналі «Кайдзо». «Шлях у мороці ночі» вважається одним з найбільш глибоких за змістом творів автора, у ньому чітко і виразно відобразилися настрої доби, зображено складний внутрішній світ тогочасної людини. Цей твір відомий не стільки своїм зворушливим сюжетом, скільки специфічним стилем оповіді: у коротких реченнях письменник зумів виразити повноту людських почуттів і глибину переживань.

Після землетрусу 1923 року журнал «Сіракаба» перестав існувати, творча активність Сіґа помітно зменшилась і він переїхав до Кіото. У 1929 році Сіґа збудував у Нара будинок і жив у ньому до 1938 року. Літературно-мистецька атмосфера Кіото завжди привертала літераторів, і невдовзі навколо Сіґа з’явилась літературне товариство. В цей період автор повільно пише прості оповідання та есеї, найвідоміші з яких: «Снігова прогулянка» (1929), нотатки «Сакура у Нара» (1931), есе «Молоде листя у Нара» (1931), оповідання «Неділя» (1934), «Ранок, день, ніч» (1934).

На початку 30-х років у творчості більшості японських письменників переважали ідеї марксизму та соціал-демократизму, які дратували Сіґа Наоя настільки, що він знов майже перестав писати. Починаючи з середини 30-х років творчість письменника набула іншого напряму - він займався переважно культурною і критичною діяльністю: писав відгуки і нотатки до творів видатних митців слова і лише інколи - есеї та оповідання. Літературна критика у 1935 році визнала бездоганний, щирий стиль Сіґа Наоя природженим талантом у жанрі ватакусі-сьосецу, а шанувальники назвали його сьосецу-но камісама («Богом сьосецу»).

У воєнний час Сіґа занурився у «Війну і мир» Л. Толстого, творчість якого він дуже шанував та опублікував єдине есе «Падіння Сінгапуру» (1942), де дав коментарі з приводу «духовної та технічної переваги Японської армії» під час падіння Сінгапуру. Після війни Сіґа продовжував займатись критичною діяльністю: написав післямови до своїх творів чи коментарі та критичні статті до творів інших авторів. Письменник опублікував «Відгук до повної збірки творів Сайкаку» (1950), «Відгук до повної збірки творів Мусянокодзі Санеацу» (1950), «Відгук до повної збірки творів Г. Мопасана» (1950), есе «Я та східне мистецтво» (1951), есе «На виставці Матіса» (1951), «Відгук до видання бібліотеки Іванамі для молоді» (1955). У 1949 році письменник отримав від японського уряду Орден Культури.

Рух проти Сіґа, що набрав сили у п’ятдесяті роки, письменник описав у оповіданні «Біла Лінія» (1956). І попри те, що Сіґа став менш активним як письменник, його особа привертала велику увагу літераторів, критиків і художників. Багато людей відвідували його будинок у Атамі, а, згодом, і його токійську резиденцію.

Сіґа у віці 72 роки збудував у районі Токіо Сібуя простий і практичний та водночас дуже вишуканий будинок, до якого переїхав з Атамі у 1955 році. Залишившись з дружиною в новому будинку, він смакував свою старість та час від часу писав короткі нариси. Там, 21 жовтня 1971 року у віці вісімдесяти восьми років він помер від затяжної пневмонії.

Найбільш успішним та продуктивним етапом Сіґа був початок його літературної діяльності, а останні 35 років він мало писав, інколи різноманітні літературні видання запрошували його для інтерв’ю, у яких письменник більшим чином згадував діяльність у «Сіракаба» та колишнє захоплення християнством. Величезний талант і відносна матеріальна свобода дали можливість Сіґа втілити усі його творчі бажання. Увесь час, за винятком періоду молодості, завдяки матеріальній підтримці батька він міг слідувати своїм творчим бажанням і не залежати від гонорарів. Одна з найважливіших цінностей, яку Сіґа Наоя незмінно відстоював у житті і творчості, - вірність собі та вільному вираженню своїх настроїв. Письменник прагнув змальовувати гідним те, що відчував і вважав гідним, і поганим те, що відчував і вважав поганим. Як і властиво для людини настрою, Сіґа цікавився лише тими питаннями, які приваблювали його.

Творчість письменника займає одну з провідних позицій в рейтингу сучасної японської белетристики. Лаконізм його стилю дійсно впливав на багатьох письменників. Сіґа високо цінували Акутаґава Рюноске, Танідзакі Дзюн’ітіро, Кобаясі Такідзі (1903-1933), Аґава Хіроюкі (1920), Нацуме Сосекі, Міямото Юріко (1899-1951), Кавабата Ясунарі та багато інших. Акутаґава Рюноске захоплювався здатністю Сіґа писати, яку він назвав «ханасі-но най ханасі», тобто «оповідання без розповідання». І сьогодні Сіґа поклоняються за його стиль, який замість драматичних інцидентів та героїчних вчинків фокусується навколо думок і вражень особистості. Приділяючи особливу увагу природності індивідуального існування, літератор передає складний психологічний стан героя у підтексті натяком чи алюзією. Основною темою творчості Сіґа Наоя був складний внутрішній світ людини - представника нової модерної Японії, її пошуки, протиріччя між індивідуалістською мораллю і дійсністю, яка змінювалася надто швидко, прагнення до морального самовдосконалення і самоствердження, душевна криза, і пошуки шляхів подолання цієї кризи. Попри те, що більшість його творів побудовані на інтроспекції подій власного життя та власних хвилювань і майже повністю відірвані від подій «великого» світу, він зміг у своїх творах охопити найбільш типові риси світогляду японців. Оповіданням Сіґа притаманна струнка структура, точність деталей і поетична мова, яка згодом викликає спогади.

Т. Вестель