Сейбе та його довгасті гарбузи
Сіґа Наоя (1883-1971)
Проза
Це історія про хлопця на ім’я Сейбе, якій обожнював свої довгасті гарбузи. На превеликій жаль, після пригод, які сталися з Сейбе, його пристрасть до довгастих гарбузів зникла, але хлопець незабаром знайшов собі нову втіху. Його захопленням стало малювання, у яке він відтоді поринув із тією ж наснагою, із якою він раніше колекціонував свої довгасті гарбузи...
Батьки знали, що всі свої гроші Сейбе витрачає на довгасті гарбузи, - йому вже вдалося зібрати, здається, десяток висушених довгастих гарбузів ціною від трьох-чотирьох до п’ятнадцяти сен78. Він сам старанно вирізував отвір-горлянку і витягував насіння. Корок теж сам робив. Спочатку за допомогою чайної заварки він вбивав неприємний запах гарбуза, а вже після цього старанно полірував його припасеними залишками батьківського саке. Завзятість Сейбе була дивовижною. Одного дня, як завжди міркуючи про гарбузи, він йшов вулицею Хама, що тягнеться понад берегом, та раптом йому на очі потрапила одна незвичайна річ. Йому аж запаморочилось. Це була лиса голова пана Джії, який виринув з однієї із тих крамниць, що вишикувались в ряд понад берегом так, ніби вирішили стримати море. Сейбе здалося, що він бачить довгастий гарбуз. «Прегарний гарбуз», - подумав хлопець та навіть знепритомнів. Згодом, прийшовши до тями, він сильно здивувався: адже то була голова пана Джії, який саме завернув у провулок, похитуючи своєю мальовничою лисиною. Сейбе засміявся так дзвінко, що не міг зупинитись. Безупинно сміючись, він пройшов з півкварталу, але все ще не міг втриматись від сміху.
Він був дійсно захоплений «колекціонер». Ідучи вулицями міста, він завжди зупинявся скрізь, де продавали довгасті гарбузи та пильно вдивлявся: і в антикварній лавці, і в овочевому, і навіть там, де торгують хатнім начинням чи дешевими ласощами.
78 Сен - грошова одиниця, що дорівнює 1/100 ієни.
Сейбе було лише дванадцять років, він навчався у молодшій школі. Однак, коли він повертався зі школи, то не біг бавитися у двір з іншими дітьми, а весь час один ходив містом у неприпинних пошуках довгастих гарбузів. Потім, увечері, схрестивши ноги в куточку їдальні, він подовгу працював над своїми гарбузами. Скінчивши перший етап обробки, він наливав в них саке, обертав рушником і клав до металевого коробу. Тож і лягав він спати лише після того, як усе це ретельно ховав у котацу79. Доволі часто вранці, ледь прокинувшись, він зазирав до котацу: шкуринка гарбуза вкрилась краплинками вологи, - і він міг подовгу цим милуватися. Потім дбайливо підвісивши гарбуз на сонячне місце під дахом, він вирушав до школи.
Містечко, де жив Сейбе, вважалось портовим і торговельним центром, й через це його називали містом, хоча найдовшу частину цього міста можна було перетнути пішки лише за двадцять хвилин. Тому Сейбе, який майже щодня кружляв у пошуках довгастих гарбузів, завжди міг переглянути усю ту безліч крамничок, де їх продавали.
Хлопця майже не цікавили висушені й оброблені довгасті гарбузи, його цікавили лише незаймані. До того ж, більшу частину його колекції складали звичайні довгасті гарбузи, які мали форму овалу.
- Він ще зовсім дитина, то ж йому і подобаються ці звичайнісінькі. Але ж це - довгасті гарбузи, хіба ж може воно, мале, щось у цьому тямити, - сказав гість його батька-тесляра побачивши Сейбе, який самовіддано шліфував свій довгастий гарбуз.
- Авжеж, дитина. Але ж хіба то діло - бавитися весь час довгастими гарбузами. Занадто чудернацький ... - батько відчув огиду та озирнувся у той кут, де сидів Сейбе.
- Годі вже гаяти стільки часу. Сказати правду, вони ж у нього всі такі негарні. Хіба можна такі збирати? От якби він дійсно визнані купував, - сказав гість.
- А вони саме такі найгарніші! - відповів Сейбе.
Батькова розмова з гостем про довгасті гарбузи продовжилась.
- Кажуть, з усіх товарів, що були на ярмарку цією весною, найкращим був довгастий гарбуз Бакіна, - сказав батько хлопця.
- Той величезний гарбуз.
- Величезний та довжелезний.
79 Котацу - кімнатна жаровня-стіл, яка вмонтована у підлогу та накрита ковдрою.
Сейбе, слухаючи ці теревені, посміхався у душі. На той час довгасті гарбузи майстра на ім’я Бакін були у великій пошані. Хоча Сейбе і не був знайом з майстром, хлопцеві довгасті гарбузи Бакіна видавались марними й не вартими уваги.
- Мені той довгастий гарбуз здався геть не цікавим. Дебелий та й годі, - злетіло у нього з язика.
Батько, почувши це, розсердився і вирячивши очі гримнув:
- Що? Та що ти там можеш уторопати. Затули пельку!
Сейбе замовк.
Якось Сейбе кружляв провулками і несподівано помітив, що біля занедбаної крамниці бабця, яка продавала сушену хурму та мандарини, розвісила на огорожі десь з два десятки довгастих гарбузів.
- Дозволите подивитись? - запитав Сейбе і пильно роздивлявся кожен по черзі. Один з тих довгастих гарбузів, п’ять сун80 завбільшки, який на перший погляд здавався зовсім звичайним, хлопцю чомусь видався дивовижно гарним.
У нього аж перехопило подих. Він спитав:
- Оцей скільки коштує?
- Хлопчик, ти ж зовсім ще малий. Ну, то добре, тобі за десять сен віддам, - відповіла бабуся.
- Будь ласка, не продавайте нікому. Я лише збігаю за грошима й одразу повернусь, - ледь стримуючись, благав хлопчик.
Розчервонівшись і захекавшись, він за мить повернувся, вхопив свій довгастий гарбуз і зник.
З того часу він не розлучався з цим довгастим гарбузом. Навіть у школі неспинно продовжував його полірувати під партою. Аж раптом це помітив вчитель. Кропітка робота хлопця дуже роздратувала вчителя.
Пан вчитель, який приїхав з інших земель, навіть і гадки не мав про те, що людей можуть цікавити довгасті гарбузи. Він був людиною, яка поважає Бусідо. Коли до міста приїздили на гастролі актори з чотириденною театральною виставою, три дні він обов’язково проводив у театральному балагані. Навіть учні, які прогулювали уроки і співали пісні на шкільному стадіоні, не дратували його так, як розлютив довгастий гарбуз Сейбе. У нього навіть голос від злості задрижав:
80 Сун - міра довжини, яка дорівнює 3, 03 сантиметри.
- Ось подивіться, це той, хто взагалі про майбутнє не думає!
Вчитель відібрав найдорогоцінніше - довгастий гарбуз, у який хлопчик уклав усю свою душу. Сейбе навіть не сплакнув.
Увесь блідий, хлопець повернувся додому, сів біля котацу та мовчки сидів.
Прийшов вчитель, і, тримаючи в руках пакунок з книжками, спитав батька, але той був на роботі.
- Я до вас. Справа у тому, що сім’я повинна нести відповідальність за все, що в ній відбувається, - сказав вчитель, повернувшись до матері.
Мати зніяковіла.
Сейбе налякала одержима настирливість вчителя, він почував себе геть нікчемним, знітився та сидів у кутку кімнати з тремтячими губами. З балки, що була за спиною вчителя, звисали хлопцеві довгасті гарбузи. Сейбе розхвилювався: хоч би він їх не помітив, невже помітить?
Вчитель виказав усі свої жорстокі докори та нарешті пішов, не звернувши увагу на ті довгасті гарбузи. Сейбе зітхнув із полегшенням. Мати заридала, з її губ зірвалось невпинне безглузде голосіння.
Батько повернувся з роботи та вислухав усе, після чого схопив хлопця і сильно вдарив.
- Я той, хто не думає про майбутнє, - сказав Сейбе.
- Тож і забирайся геть звідси!
Аж раптом батько помітив підвішені під балкою довгасті гарбузи, взяв довбешку й усі по черзі розтрощив. Сейбе зблід і замовк.
А вчитель, який відібрав у Сейбе гарбуза, неначе якусь брудну річ чи сміття, віддав його шкільному сторожеві. Той забрав його до своєї малесенької покритої кіптявою кімнати та почепив під балкою.
Місяці через два, коли у кишенях старого сторожа стало зовсім пусто, він вирішив хоча б за декілька монет продати довгастий гарбуз та відніс його в сусідню лавку старизни.
У цій лавці приймали геть усе. Крамар пильно оглянув довгастий гарбуз із усіх боків, поставив його перед шкільним сторожем та байдуже сказав:
- Ну гаразд, за п’ять ієн - заберу.
Старий здивувався та потішився. Він був досить кмітливим і спокійно відповів:
- Ні в якому разі. За п’ять ієн я його не віддам.
Крамар підняв ціну на десять ієн. Але сторож на це теж не погодився.
Врешті-решт, ця річ дісталась крамарю за п’ятдесят ієн. Сторож страшенно зрадів: йому поталанило отримати суму, що дорівнює його зарплатні в школі за чотири місяця. Це назавжди залишилось його таїною, ані вчитель, ані Сейбе нічого не дізнались. Взагалі не було жодної людини, яка б знала подальшу історію того довгастого гарбуза.
Однак розумник шкільний сторож навіть не міг собі уявити, що крамар продав цю річ у будинок місцевого вельможі за шістсот ієн.
... Зараз Сейбе захоплено віддається малюванню. І вже в його серці немає злоби ані на вчителя, ані на батька, який розчавив довбешкою дорогоцінні й улюблені довгасті гарбузи.
А батько вже потроху почав буркотіти й щодо його занять малюванням.
(Переклад Т. Вестель)