Поезія
Нацуме Сосекі (1867-1916)
Нацуме Сосекі (1867-1916), справжнє ім’я якого було Нацуме Кінносуке, увійшов до історії японської літератури насамперед як прозаїк-новатор. У жанрі роману літературознавці Японії відводять йому таке ж почесне місце, як і Сікі в жанрі хайку.
Після закінчення школи Нацуме Сосекі вступив на англійське відділення Токійського університету, потім - до аспірантури. Сосекі, який спочатку працював учителем англійської мови на о. Сікоку (1895-1900), а після стажування в Англії (1900-1902) викладав англійську літературу в Токійському університеті, літературною діяльністю почав займатися досить пізно. 1905 р. він друкує свої перші сатиричні повісті «Я - кіт» і «Хлопчисько Ю», а також роман «Трава в узголів’ї», які принесли йому гучну славу й зробили відомим письменником не лише в Японії, але й за її межами.
У 1907 р. Нацуме Сосекі залишає посаду університетського викладача й починає працювати редактором літературного відділу газети «Асахі». Окрилений успіхом своїх перших книг, не зважаючи на сухоти й виразку шлунку, що дошкуляли йому все життя, він продовжує багато писати. З-під пера Сосекі один за одним виходять експериментальні романи, написані під очевидним впливом екзистенціалізму та фрейдизму: «Шахтар», «Ночі мрій», а також романи- трилогії: «Сансіро», «Потім», «Брама» та «Поки не скінчилося рівнодення», «Подорожній», «Серце».
Водночас він пише також літературні есе, які завжди викликали бурхливий відгук у суспільстві: «Спогади й інше» («Омоїдасу кото надо», 1910-1911), «Суспільство і я» («Сякай то дзібун», 1913), «У вітрині» («Ґарасудо-но уті», 1915).
За своє життя Сосекі написав близько 2500 хайку, що не так уже й багато, якщо порівнювати цю кількість із поетичним спадком інших поетів, які писали в цьому жанрі. Але якби Сосекі, окрім цих хайку, нічого більше не написав, він усе одно увійшов би до історії японської поезії, як талановитий і самобутній поет. Саме ці вірші, що вперше вийшли друком під назвою «Збірка хайку Сосекі» («Сосекі хайку сю») у видавництві «Іванамі сьотен» /Токіо/ 1917 р., тобто вже після смерті Сосекі, дозволяють краще зрозуміти бунтівливу і водночас надзвичайно вразливу душу письменника, яку за життя він майже нікому й ніколи не відкривав.
І. Бондаренко
Почни удруге!
Тільки ти, зозуле,
Не плач, а смійся!
(1889)
Весняний дощ!
На боці лежачи,
Милуюсь сливами.
(1894)
У такт ударам
Сонних комарів
Випльовують вуста старого гонга.
(1895)
Сокирок стукіт
В горах по бамбуку:
Прийшла зима!
(1895)
Поївши добре,
Сонний чоловік
У полі оре.
(1896)
Блаженна прохолода!
Ніби я - у череві самого Будди19
В Нарі.
(1896)
Заразливістю позіхань допікши,
Цей довгий день
Скінчився врешті-решт!
(1896)
19 Будда - у вірші: «Дай-Буцу», досл. з яп.: Великий Будда.
Марнуючи життя на цьому світі,
Неначе бонза,
Спочиваю вдень.
(1896)
У місті,
Нагодована тобою,
Крекоче жаба.
(1896)
Припливи та відпливи
Океану -
Японія!
(1896)
Дивлюсь на самоті,
Як сиротлива хмара
В осіннім небі квапиться кудись.
(1896)
Зимові гори
Навкруги низинки
І Хорюдзі!
(1896)
Аби зігрітися, калачиком згорнулись
І сплять, сховавши лікті,
Батько й син.
(1896)
Людина помирає -
Журавель з’являється на світ,
Такий яскравий і такий холодний!
(1897)
Такою ж крихіткою,
Як ота фіалка,
Хотів би народитись я на світ.
(1897)
Велика живородка
Все буркоче,
Неначе скаржиться.
(1897)
Знов зацвіла айва!
Мабуть, щоб Сосекі
Так і залишився поганцем назавжди.
(1897)
Усі мене неробою вважають
Та ще й негідником
Водночас нарекли!
(1898)
Якби я острова безлюдного
Став принцем,
Якою б утішався прохолодою!
(1903)
Приємний денний сон!
Яким я ледацюгою
Зробився!
(1904)
Вдихаю запах
Рідної землі.
Соснова осінь!
(1909)
І до тих, хто пішов,
І до тих, хто ще тут,
Повертаються з вирію гуси.
(1910)
За цілу ніч
Лише один гусак
Повз місяць в небі пролетів сьогодні.
(1910)
Цвітуть і білі,
Й жовті хризантеми.
Ранкове сонце!
(1910)
І знову до мене крізь штору з бамбука
Метелик осінній.
Провідати хворого?
(1910)
Моє життя на ниточці повисло,
Тонесенькій,
Як сусукі стебло.
(1910)
Усі до одної
Укиньте хризантеми
В мою труну!
(1910)
Уся гора
В осінніх переливах
Бамбукового листя кольорів.
(1910)
Якщо здмухнути пил
З твого кото20,
Чи осінь забринить?
(1910)
Щодня
Пронизливий осінній буревій
Все тіло аж до шлунка пробирає!
(1910)
Весняні води
Молоду траву
Де на вершок, а де й на два покрили.
(1914)
В землі,
Де не шумить осінній вітер,
Поховали.
(1914)
Дівчатко в десять -
Вже як квітка
Сливи!
(1916)
(Переклад І. Бондаренка)
20 Кото - японський тринадцятиструнний музичний інструмент з дерев’яним корпусом довгастої форми (1,88 м).
Посилання на схожі матеріали:
Дата останньої редакції: 20 червня 2026