Японська література - Хрестоматія Том III (XIX-ХХст.) - Бондаренко І.П. 2012


Нацуме Сосекі (1867-1916)
Поезія

Нацуме Сосекі (1867-1916), справжнє ім’я якого було Нацуме Кінносуке, увійшов до історії японської літератури насамперед як прозаїк-новатор. У жанрі роману літературознавці Японії відводять йому таке ж почесне місце, як і Сікі в жанрі хайку.

Після закінчення школи Нацуме Сосекі вступив на англійське відділення Токійського університету, потім - до аспірантури. Сосекі, який спочатку працював учителем англійської мови на о. Сікоку (1895-1900), а після стажування в Англії (1900-1902) викладав англійську літературу в Токійському університеті, літературною діяльністю почав займатися досить пізно. 1905 р. він друкує свої перші сатиричні повісті «Я - кіт» і «Хлопчисько Ю», а також роман «Трава в узголів’ї», які принесли йому гучну славу й зробили відомим письменником не лише в Японії, але й за її межами.

У 1907 р. Нацуме Сосекі залишає посаду університетського викладача й починає працювати редактором літературного відділу газети «Асахі». Окрилений успіхом своїх перших книг, не зважаючи на сухоти й виразку шлунку, що дошкуляли йому все життя, він продовжує багато писати. З-під пера Сосекі один за одним виходять експериментальні романи, написані під очевидним впливом екзистенціалізму та фрейдизму: «Шахтар», «Ночі мрій», а також романи- трилогії: «Сансіро», «Потім», «Брама» та «Поки не скінчилося рівнодення», «Подорожній», «Серце».

Водночас він пише також літературні есе, які завжди викликали бурхливий відгук у суспільстві: «Спогади й інше» («Омоїдасу кото надо», 1910-1911), «Суспільство і я» («Сякай то дзібун», 1913), «У вітрині» («Ґарасудо-но уті», 1915).

За своє життя Сосекі написав близько 2500 хайку, що не так уже й багато, якщо порівнювати цю кількість із поетичним спадком інших поетів, які писали в цьому жанрі. Але якби Сосекі, окрім цих хайку, нічого більше не написав, він усе одно увійшов би до історії японської поезії, як талановитий і самобутній поет. Саме ці вірші, що вперше вийшли друком під назвою «Збірка хайку Сосекі» («Сосекі хайку сю») у видавництві «Іванамі сьотен» /Токіо/ 1917 р., тобто вже після смерті Сосекі, дозволяють краще зрозуміти бунтівливу і водночас надзвичайно вразливу душу письменника, яку за життя він майже нікому й ніколи не відкривав.

І. Бондаренко

Почни удруге!

Тільки ти, зозуле,

Не плач, а смійся!

(1889)

Весняний дощ!

На боці лежачи,

Милуюсь сливами.

(1894)

У такт ударам

Сонних комарів

Випльовують вуста старого гонга.

(1895)

Сокирок стукіт

В горах по бамбуку:

Прийшла зима!

(1895)

Поївши добре,

Сонний чоловік

У полі оре.

(1896)

Блаженна прохолода!

Ніби я - у череві самого Будди19

В Нарі.

(1896)

Заразливістю позіхань допікши,

Цей довгий день

Скінчився врешті-решт!

(1896)

19 Будда - у вірші: «Дай-Буцу», досл. з яп.: Великий Будда.

Марнуючи життя на цьому світі,

Неначе бонза,

Спочиваю вдень.

(1896)

У місті,

Нагодована тобою,

Крекоче жаба.

(1896)

Припливи та відпливи

Океану -

Японія!

(1896)

Дивлюсь на самоті,

Як сиротлива хмара

В осіннім небі квапиться кудись.

(1896)

Зимові гори

Навкруги низинки

І Хорюдзі!

(1896)

Аби зігрітися, калачиком згорнулись

І сплять, сховавши лікті,

Батько й син.

(1896)

Людина помирає -

Журавель з’являється на світ,

Такий яскравий і такий холодний!

(1897)

Такою ж крихіткою,

Як ота фіалка,

Хотів би народитись я на світ.

(1897)

Велика живородка

Все буркоче,

Неначе скаржиться.

(1897)

Знов зацвіла айва!

Мабуть, щоб Сосекі

Так і залишився поганцем назавжди.

(1897)

Усі мене неробою вважають

Та ще й негідником

Водночас нарекли!

(1898)

Якби я острова безлюдного

Став принцем,

Якою б утішався прохолодою!

(1903)

Приємний денний сон!

Яким я ледацюгою

Зробився!

(1904)

Вдихаю запах

Рідної землі.

Соснова осінь!

(1909)

І до тих, хто пішов,

І до тих, хто ще тут,

Повертаються з вирію гуси.

(1910)

За цілу ніч

Лише один гусак

Повз місяць в небі пролетів сьогодні.

(1910)

Цвітуть і білі,

Й жовті хризантеми.

Ранкове сонце!

(1910)

І знову до мене крізь штору з бамбука

Метелик осінній.

Провідати хворого?

(1910)

Моє життя на ниточці повисло,

Тонесенькій,

Як сусукі стебло.

(1910)

Усі до одної

Укиньте хризантеми

В мою труну!

(1910)

Уся гора

В осінніх переливах

Бамбукового листя кольорів.

(1910)

Якщо здмухнути пил

З твого кото20,

Чи осінь забринить?

(1910)

Щодня

Пронизливий осінній буревій

Все тіло аж до шлунка пробирає!

(1910)

Весняні води

Молоду траву

Де на вершок, а де й на два покрили.

(1914)

В землі,

Де не шумить осінній вітер,

Поховали.

(1914)

Дівчатко в десять -

Вже як квітка

Сливи!

(1916)

(Переклад І. Бондаренка)

20 Кото - японський тринадцятиструнний музичний інструмент з дерев’яним корпусом довгастої форми (1,88 м).