Танеда Сантока (1882-1940)
Поезія
Танеда Сантока (Танеда Масаїті) народився 1882 р. у м. Хофу (преф. Ямаґуті). Після закінчення школи вступив на літературний факультет одного з найстаріших і найвідоміших університетів Японії - Васеда-дайґаку, але через деякий час покинув навчання й почав життя поета-мандрівника, пішки обійшовши практично всі куточки країни. «Лише коли ви подорожуєте, - писав Сантока, - ви дійсно пізнаєте людей, поезію й природу».
Активний прихильник дзен-буддизму, Танеда Сантока не вважав суттєвими будь-які матеріальні атрибути людського існування і звик у своєму житті завжди задовольнятися мінімумом, необхідним для фізичного виживання. На жаль, до цього мінімуму з роками все частіше і у все більшій кількості входила й горілка, від якої поет і помер у своїй самітницькій хатинці в горах поблизу м. Мацуяма на о. Сікоку, коли йому ще не виповнилося й 58 років.
У своїх поетичних творах Танеда Сантока був таким же бунтарем, самітником і циніком, як і в житті. До того ж, він був прихильником вільного стилю в поезії, тому більшість його хайку не відповідала формальним ознакам і канонам цього жанру. Що ж стосується їх змісту, то головним мотивом його поезії була самотність, яку Танеда Сантока іноді проклинав, але яку він ніколи не проміняв би на щось інше, оскільки найбільше в житті цінував особисту свободу.
Поет залишив після себе кілька збірок хайку «Дитина чаші для подаяння» («Хаті-но ко», 1932), «Чагарникова пагода» («Сомокуто», 1933), «Подорож у гори й по воді» («Сан-ко суй-ко», 1935), «Бур’яновий пейзаж» («Дзассо фукей», 1936), «Листя хурми» («Какі-но ха», 1938) та ін. Але справжня слава й популярність прийшли до Танеди Сантоки вже після його смерті. Книжки з віршами поета ніколи не залежуються на полицях японських книгарень. А в Америці та Європі, де серед шанувальників сучасної поезії хайку Танеда Сантока взагалі вважається одним із найкращих японських поетів XX ст., його вірші, перекладені англійською, французькою, німецькою та іншими європейськими мовами, розходяться дуже великими для поетичних збірок накладами.
І. Бондаренко
Весняний снігопад!
Удвох
Крокуємо.23
Чи довго ще
По світу мандрувати
Та підстригати нігті на ногах?
Сьогодні
На шляху
Кульбаби розцвіли!
Тремтять, тріпочуть
Білі пелюстки -
Вишневий цвіт на землю опадає.
Імбиру
Паросток
В ранковій прохолоді!
Цвіте камелія!
Мабуть,
Могила поруч.
Не озираючись,
Прямую
Своїм шляхом.
Квітують вишні
Поблизу
В’язниці.
Змагаюсь
З комарами
Наодинці.
23 Танеда Сантока рідко датував свої вірші, тому рік їх написання не вказується.
Скільки завгодно листя,
Щоб наїстись,
Та розпочався дощ!
Тріпоче крильцями
Метелик -
Їсти хоче!
Жукам також
Нема чого поїсти...
А книгу ви догризли до кінця?
Посеред спокою
Гірського -
Білі вишні!
З гірських ущелин
На спині приніс
Кокони гусені.
Пряма дорога
Смуток
Навіває.
Уранці
На землі
Себе знаходжу!
Радіючи,
Що й досі ще живий,
Черпаю воду!
За мною,
Голим,
Сонце підглядає.
Великий міст,
Малесенький місточок.
Повсюди - світляки та світлячки!
І помираючи,
Тріпочеться
Метелик.
Під вухо - камінь:
Хмари
Проводжаю!
Що більше сутеніє,
То темніше
Тінь орача.
Здається, й тут
Колись була садиба.
Квітуча слива!
Як і завжди,
Сьогодні теж - нікого!
Одні лиш світлячки.
Червона бабка Теж
Завжди самотня!
Чи радість,
Чи журба,
А трави зеленіють!
Тут, як завжди,
Лиш я
Й цикад сюрчання!
Чудовий шлях
До гарної будівлі -
До крематорію!
Бамбуком стали
Паростки бамбука
Навколо храму.
В бурхливе море ноги простягну -
Кінець мандрівки
І початок мандрів.
Невпинний плескіт хвиль.
Який же ти далекий,
Мій рідний краю!
В таку траву сідаю!
Знову рис,
Лиш рис нікчемний!
Смакую рис
І синє-синє
Небо!
Цикади
Розспівалися!
Цикади!
Під кронами дерев
У холодку
Раює Будда.
Сідаємо в траву і ділимо обенто24:
Ти - що праворуч,
Що ліворуч - я.
24 Обенто - страва (обід, вечеря) у спеціальній коробочці.
Цикади!
Ох, як близько
Ті цикади!
Я зараз тут,
Де моря голубінь
Безкрая!
На цього краба
Я не наступив -
Каліка!
Опало листя -
Жодного листка!
Повсюди сонце!
Вечірня вулиця!
Усі, хто має дім,
Додому повертаються з роботи.
Камакура!
З-проміж казкових сосен
Виходить місяць.
Посеред спокою гірського
Вечорами
Вечірні дзвони!
Так зосереджено
Розжовую свій рис,
Оскільки окрім рису - анічого!
Спустився з місяця
Проворний
Лист хурми.
З поклажею важкою на спині
Сліпий
Плететься.
Залишивши в Китаї
Руки й ноги,
В Японію вертаються сини.
Цвірчи, цвіркунчику!
Цвірчи,
Поки живий!
Посеред спокою гірського -
Лиш моє
Смердюче дихання!
Раптово
Помирають
Білі хмари.
Ще й досі
Не помер!
Осіння мряка.
Нахвалюючи
Дивний смак води,
Скрекочуть жаби!
Осінній дощ.
Ніяк не розберу затерті літери
На стовпчику дорожнім.
Ці звуки!
Дощ осінній?
До кроків прислуховуючись власних,
Тиняюсь білим світом
Цілий день.
Невже мій бриль солом’яний
Також
Вже протікає?
Для мене,
Схимника,
Холодний дощ іде.
Тінь вітру Раптом
Тьмяно промайнула.
Осінній дощ!
В осінній дощ у горах
І я заходжу.
Осінній дощ
Чи сльози на очах
Від несподіваного співчуття людського?
Сідаю на траву,
Що осінню
Вже стала!
Трави напівзасохлої красу
Сідницею своєю
Приминаю.
Звук крапель
Дощових
Також постерів.
Плететься спереду
Мій вигляд зі спини.
Осіння мряка!
Підняв загублений
Осіннім вітром
Камінь.
Праворуч,
Ліворуч -
Холодні-холодні вітання!
Тютюн закінчився
В крамниці тютюновій.
Холодний дощ.
Ну що!
Куди тепер?
Повсюди вітер!
Лише вода
Сьогодні
На сніданок!
Пронизує все тіло
Смак води.
Що ж! Дійсно осінь!
Що далі
Цим шляхом,
То листопад густіше!
Ворона каркає!
Але ж і я
Самотній.
Ворона каркає,
Та впораюсь
І сам!
То сплю,
То прокидаюсь,
А навколо бушує листопад!
Кружляє листопад.
Удалині
Видніється самотня постать Будди.
Здалося, хтось прийшов!
Ні! Лиш осіннє листя
Спадає з мушмули.
Спадаючи з дерев,
Осіннє листя
Звичайним гноєм врешті-решт стає.
Волосся
Довге,
Ще і сивина!
Ізнов зима!
І знову випадають
Прокляті зуби!
На самоті стрічаю рік Новий,
Проте і випити,
І закусити є чим!
З сьогоднішнього дня обводжу колом
В календарі новому
Дні нові.
Розкаркався:
Кар! Кар!
Січневий ворон.
Той ворон,
Що на дереві сухому,
Теж січень пережив!
Сніг падає
На сніг
Посеред тиші.
Байдужий, байдужий,
Холодний, холодний
Сніг, сніг!
Один-однісінький
Світ за очі плетусь
Під снігопадом.
Кружляє сніг.
Безмовність
Навкруги.
Замерзло дзеркало,
Чи й справді то було
Моє обличчя?
Розжившись їжею,
Додому повертаюсь
Під снігопадом.
Що таке смерть!
В холоднім небі хмара,
Що обрієм далеким проплива!
Поміж життям і смертю -
Тільки сніг,
Що падає і падає на землю!
Пориви вітру з гір
Погойдують дзвіночок.
Як жити хочеться!
(Переклад І. Бондаренка)