Література раннього Середньовіччя (церковна література і архаїчний епос) - Література епохи Середньовіччя

Головну ідеологічну роль у середньовічному суспільстві відігравала церква, тому й церковна (клерикальна) література посідала панівне становище. Найпоширенішими її жанрами були житія святих (агіографічні тексти), патерики - повчання отців церкви (згадайте Києво-Печерський патерик), релігійні легенди і притчі, сповіді, проповідницька література, молитви, повчальні поеми тощо. Джерелами церковної літератури були книги Старого і Нового Заповітів, сказання про перших християнських мучеників, переслідуваних і страчених у Римській імперії. Ці історії мали спільну схему, відповідно до якої майбутній мученик-святий походив із шанованої родини, де йому нічого не бракувало, але, добровільно відмовившись від усіх принад, кохання, влади і безжурного товариства, він ступив на тернистий шлях служіння Богові, через що мусив витерпіти переслідування й тортури. Смерть від гонителів мученик приймав як апогей своєї вірності Христу і за таку фанатичну віру по смерті сам міг творити чудеса. Всі житія святих були схожі, а відрізнялись, як правило, лише іменами святих. Збірки житій на цілий рік називались мінеями (в українській історії - “Четьї-мінеї” Данила Туптала - Дмитрія Ростовського), а збірки стислих викладів у календарному порядку - синаксарами. Різновидами розповідей про життя і подвиги святих були патерики (отечники) - повчання отців церкви, в яких описувались епізоди із життя мучеників, де зверталась увага на аскетизм, самозречення ченців, розповідалось про пекельні муки грішників, про дивовижні зцілення, про протистояння святих диявольським спокусам тощо. Були відомі Єгипетський, Ієрусалимський, Римський та інші патерики.

Популярними були легенди, сповіді, проповіді, молитви та інші твори, мета яких полягала у вихованні в людей християнських чеснот, пропагуванні морального способу життя та психологічній підготовці до покаяння, очищення і до зустрічі зі смертю як кроком до вічного життя. Церковна література творилась тільки латиною, вона успішно використовувала філософські вчення античності, пристосовуючи їх до своїх ідей, перейняла, дбаючи про успішний вплив на читача, секрети римського красномовства. Тому вплив еллінської та римської культури на літературу Середньовіччя незаперечний.

Література раннього Середньовіччя створювалася також мовами місцевих народностей, зокрема відомі такі усні героїчні епоси, як кельтський (із культурним центром в Ірландії), германський (германці заселяли тоді території між Рейном і Ельбою), давньоскандинавський епос (території сучасних Швеції, Данії, Норвегії). Маючи власні суто національні риси, давній (архаїчний) героїчний епос мав багато спільних рис, зокрема поєднував історичні події з міфами і казками, показував боротьбу людини із силами природи як битви із чудовиськами, драконами і велетнями, наділяв своїх улюбленців-витязів надлюдськими уміннями тощо. З композиційної та художньої точки зору всі епоси різних народів подавали мальовничі описи і портрети, діалоги й характеристики, мали зачини і кінцівки у вигляді певних формул, населяли тексти міфологічними істотами, натхненно прославляли свого героя, який самим небом був покликаний захищати рідну землю, її людей, мстився ворогові і якщо гинув, то залишав по собі своє безсмертне ім’я.

Західноєвропейський героїчний епос представлений зразками англосаксонського, кельтського, скандинавського епосів. Найбільш ранньою пам’яткою старогерманського епосу є англосаксонська “Поема про Беовульфа”, в основу якої покладено міф про перемогу божества Беове над морським велетнем Гренделем і про загибель його у битві з вогняним драконом. “Поема про Беовульфа” розповідає про одного із нащадків родоначальника данських королів, короля Данії Хротгара, народ якого потерпав від нападів чудовиська-потвори Гренделя, що нападав на королівських воїнів і пожирав їх. Хоробрий воїн Беовульф прийшов на допомогу королеві і подолав Гренделя, проте не вбив, а смертельно поранив. Уночі за свого сина прийшла помститись королю мати Гренделя - ще страшніше чудовисько, але Беовульф, спустившись у болотяну глибінь, розправився з обома потворами і щасливо повернувся на батьківщину. У другій частині твору йдеться про його подвиг уже наприкінці життя, коли він подолав вогняного дракона, але зазнав смертельного поранення, від якого помер. Детально описаний у творі пишний похорон Беовульфа і вшанування його вірними воїнами та дружиною-вдовою. Твір має певні запозичення з Біблії. Науковці вважають, що історичний матеріал поеми пов’язаний зі скандинавськими племенами - данами, шведами, геатами, що джерела твору сягають загальногерманських язичницьких часів, що прототип Беовульфа встановити сьогодні вже неможливо.

Однією із найдавніших етнографічних груп Європи були кельти, які були частково знищені, частково витіснені племенами англів і саксів, що робили набіги на Британські острови. Кельти створили скели (кельтські саги), які поділяють на дві групи - твори уладського циклу і цикл Фінна. Героями кельтських скел уладського циклу (Улад - частина Ірландії) стали король Конхобар, а пізніше - його небіж Кухулін. Скели розповідають про їх родовід, неймовірну фізичну силу, вроду, описують епізоди з особистого життя, неймовірні пригоди і героїчні перемоги (твори “Сватання Емер”, “Хвороба Кухуліна” та інші).

Кельтський епос відрізнявся від англосаксонського тим, що був поділений на цикли, мав своїм героєм не лише чоловіка, а й жінку - мудру, рішучу, непокірну, сильну, яка ні в чому не поступалась чоловікові, що було нетиповим як для звичаїв того часу, так і для літературних творів.

Зразками давньоісландського скандинавського епосу є пісні “Едди”, поезія скальдів та прозові саги. “Еддами” називались збірки пісень героїчно-міфологічного та повчального змісту, які поділялись на “Старшу Едду” і “ Малу Едду”, в яких фігурують постаті батька всіх богів Одіна, його сина Бальдра, бога вогню, злого підступного Локі, бога грому Тора та інших богів і героїв.