Класичний період давньогрецької літератури - Давньогрецька література

Зазначений період охоплює VII-IV ст. до н. е. Він характеризувався глибокими соціальними змінами в суспільстві, коли людей почало більше цікавити власне життя, ніж подвиги легендарних героїв. Епос у цей час поступається ліриці, яка відображає внутрішній світ особистості. На класичний період припадає розквіт лірики, яка була невіддільною від музики. Саме слово “музика” походить від “Музи” - служниці бога мистецтва Аполлона, а термін “лірика” пов’язаний із назвою “ліра” - музичним інструментом. Твори, написані гекзаметром, називались епосом, а твори, написані іншими віршовими розмірами, - лірикою. До ліричних жанрів належали послання (дружнє чи любовне), епіграма (іронічний вірш), еклога (вірш про сільське життя), епітафія (вірш із приводу смерті), елегія (скарга, сумний вірш) та інші. Серед видів давньогрецької лірики поширеними були епіталами (весільні пісні), френи (поховальні пісні), скомії (застільні пісні), гімни (урочисті пісні), оди (пісні на честь переможців) тощо.

Серед найвідоміших поетів класичного періоду були Тіртей, Архілох, Сафо, Анакреонт. Про Тіртея відомо, що він був учителем в Афінах, що його пісні належали до декламаційної лірики, були зразком патріотичних текстів і підіймали бойовий дух воїнів.

Поет Архілох був творцем елегій та ямбів. Ямб - жартівлива пісня на честь хліборобської богині Деметри, а також віршовий розмір. Архілох писав переважно сатиричні твори, а також складав байки, гімни, елегії, епіграми. У своїх ямбах він кепкував над людськими вадами, іронізував над військовими подвигами, пропонував філософське ставлення до життя.

Значно відоміше у світі ім’я Сафо (або Сапфо), яка прославила свій рідний острів Лесбос. Філософ Платон називав її десятою Музою. Відомо, що вона створила 9 поетичних книжок, але до нашого часу дійшли лише фрагменти її творів. Основною темою лірики Сафо стало кохання і муки, пов’язані з ним. Вона писала особливим віршованим розміром, який сьогодні називають сапфічною строфою.

Символом грайливого, веселого і витонченого еротизму стала творчість Анакреонта, який, проводячи час в утіхах і бенкетах, вшановуючи лише трьох богів - кохання, вроди і вина, - залишився співцем чуттєвих насолод і безтурботності. У пізній античності існував навіть напрямок, у якому використовувались мотиви любовної і застільної лірики Анакреонта. Такі настрої і теми присутні у творчості багатьох світових поетів подальших часів.

Особливим досягненням класичного періоду давньогрецької літератури стали драма і театр, народження яких було тісно пов’язане з обрядовими іграми на честь Деметри, Діоніса та інших хліборобських богів. З обрядових ігор і пісень на честь бога виноградарства Діоніса утворилися три жанри давньогрецької драми - трагедія, комедія і сатирівська комедія (названа так по хору, що складався із сатирів). У буквальному перекладі слово “трагедія” означає “козлина пісня”, а “комедія” - це пісня підхмеленого натовпу, який глузує і жартує на святі Діоніса. Грецька трагедія здебільшого брала сюжети із міфології, першим афінським трагічним поетом вважається Феспід.

Найвищого розквіту давньогрецький театр досяг у творчості трьох великих трагіків V ст. до н. е. Есхіла, Софокла, Еврипіда і комедіографа Аристофана. Творчість Есхіла, Софокла і Еврипіда стала свідченням найвищого розквіту трагедії в еллінській літературі. Кожний із них відобразив у своїх драматичних творах певний період розвитку афінської рабовласницької демократії і водночас являв собою новий етап в еволюції жанру. І хоч їхні трагедії мали багато спільних рис, що пояснюється вимогами й особливостями трагедійного жанру, але кожен з цих поетів мав своє неповторне творче обличчя.

Есхіл був автором 80 трагедій і сатирівських драм. До нас дійшло лише сім його творів, саме він вважається батьком грецької трагедії. Основною темою його творів є моральна відповідальність людини за свої вчинки. Наприклад, у трагедії “Перси” прославляється перемога греків над персами у морському бою; у трагедії “Прометей закутий” розповідається про подвиг титана Прометея, який викрав у богів вогонь, щоб віддати його людям, і про покарання, яке він прийняв мужньо і без каяття. Відомо, що це була частина трилогії, бо збереглись фрагменти двох інших трагедій - “Прометей-вогненосець” і “Звільнений Прометей”. Образ Прометея, який колись допоміг Зевсові завоювати владу, вражає монументальністю, могутніми пристрастями й думками, на які здатна лише титанічна натура. Він стає уособленням поступальної ходи суспільства. Програма діяльності Прометея, підказана, очевидно, розвитком афінської культури, протистояла дикому варварству минулих епох. Якщо у міфах про Прометея втілені творчі зусилля людини в її боротьбі зі сліпими силами природи, то в трагедії Есхіла Прометей протистоїть тиранові Зевсу, страждає за свою допомогу людям. У своїх трагедіях Есхіл уперше використав прийоми, які стали надбанням драматургії нових часів. Зокрема він першим використав формулу трагічного мовчання, пісні хору в його трагедіях часто створюють атмосферу жаху на сцені, тобто очікування чогось страшного і неминучого. Вважається, що Есхіл уперше запровадив у театрі декорації, мальовані маски з виразом трагічних настроїв людини, а також котурни.

Понад 120 трагедій написав Софокл, але збереглось із них лише сім. Його твори були кроком уперед порівняно із творами Есхіла, бо головними героями у них були вже не боги чи герої, а люди, хоч і дещо відірвані від реального життя. Основну увагу Софокл приділив людині, її переживанням, хоча вона так само, як і в Есхіла, перебуває у повній владі нещадних богів. Найвідоміші трагедії Софокла - “Антигона”, “Аякс”, “Електра”, “Цар Едіп”, “Едіп у Колоні” та ін. В їх основі лежить міф про фіванського царя Едіпа і про нещастя, які переслідували його рід і самого Едіпа. Наприклад, у трагедії “Цар Едіп” Софокл торкається того найдраматичнішого епізоду, коли Едіп, бажаючи врятувати рідні Фіви від чуми, шукає “скверну, що в землі Фіванській виросла”, тобто убивцю царя Лая, і врешті приходить до самовикриття, що робить його образ особливо драматичним: герой, виходячи з найблагородніших почуттів, хоче безкорисливо допомогти своїм співгромадянам, а внаслідок власних дій сам стає найнещаснішою людиною, бо убивцею виявляється він сам. Едіп - вольовий і високоморальний, він хоче змінити свою долю, бореться за це і програє. Автор підводить глядачів до думки про те, що людина все одно залежить від вищих сил і якщо вони того захочуть, не здатна їм протидіяти.

Від Еврипіда дійшло донині 18 трагедій. За визначенням Аристотеля, він показував людей такими, якими вони і були, тобто наблизив своїх героїв до дійсності. Найвідоміші його твори - сатирівська драма “Кіклоп”, трагедії “Медея”, “Геракл”, “Андромаха”, “Благальниці”, “Іфігенія в Тавриді”, “Вакханки” та інші. Поет не брав участі в громадсько-політичному житті Афін, проте бачив і розумів процес занепаду демократії у своєму суспільстві. Основну увагу Еврипід звертав на родинно-побутові конфлікти своїх героїв, майже не торкався проблем соціально- політичного характеру. Живучи в умовах рабовласництва, поет торкався питання становища раба в суспільстві і відстоював думку, що раб - також людина. Неодноразово у своїх творах Еврипід говорив про необхідність надати жінці більше прав. Він створив такі жіночі образи, яких трагедія до нього не знала. У них Еврипід підкреслював шляхетність, ніжність душі, жіночу гідність, його тихі й покірні героїні можуть ставати сильними, вольовими і відданими натурами. Еврипід чи не першим показав внутрішній конфлікт персонажа: боротьба між обов’язком і пристрастю, між двома протилежними почуттями вже стали в його творах тим явищем, яке в нові часи називатиметься психологічним конфліктом. Не випадково Аристотель назвав Еврипіда найтрагічнішим з поетів.

Найталановитішим комедіографом класичного періоду вважається Аристофан, автор 45 комедій, з яких до нас дійшло лише 11. Основною у його творчості була тема засудження воєн, які ставали причиною руйнувань, загибелі людей, знищення полів з урожаєм і виноградниками. Найвідоміші твори Аристофана - “Оси”, “Хмари”, “Птахи”, “Жаби”, “Плутос”, “Лісістрата” та інші. Твори комедіографа були зразком громадянського патріотизму, віри в можливості народу, любові до селянина-хлібороба. Він висміював егоїзм керівників держави, політиканів, які штовхали народи до війни тощо.

У класичний період активно розвивалися проза, ораторське мистецтво, філософія. У давній Греції художня проза, що постала пізніше, ніж епос, лірика і драма, була спочатку тісно пов’язана з творами істориків, філософів та ораторів. За класичної доби це були три основні напрями розвитку давньогрецької прози, яка не була белетристикою в сучасному значенні цього слова. Прозові твори були складні за формою і містили паростки новітніх жанрів художньої прози.

Авторів-прозаїків давні греки називали логографами (від грецьких слів логос - слово і графо - пишу). У записках логографів містились різні описи чужих країн і народів, героями текстів були історичні особи і прості люди, а не міфічні персонажі. Давньогрецька проза представлена іменами історика Геродота (автора “Історії” в 9 книгах, де йдеться про добу греко-перських воєн), автора незакінченої історії Пелопонеської війни Фукідіда, автора “Історії Греції” в 7 книгах Ксенофонта та інших. Важливу частину грецької прози цього часу становлять записані промови ораторів, зокрема Лісія, Ісократа, Демосфена та ін. Особливо відомим був Демосфен - борець за афінську самостійність проти загрози македонського поневолення (його промови проти македонського царя Філіппа (“філіппіки”) стали зразком викривального красномовства.

Батьком світової літературної байки вважається Езоп - особа напівлегендарна, він був сучасником лідійського царя Креза, тирана Пісістрата, філософа Ксанфа. Існує версія, що Езоп був рабом, чиї знання, досвід і мудрість перевершували інтелектуальний рівень багатьох грецьких аристократів. Постать Езопа оповита історіями про його дотепність, винахідливість, парадоксальність його мислення, про дивовижні випадки із його життя, зокрема про звільнення із рабства за заслуги перед містом Самоса і про його службу радником у царя Кіра, про його загибель.

Вважають, що Езопові належить понад півтисячі байок, у яких фігурують представники тваринного світу, люди, птахи, речі і навіть боги. Вони мають повчальний характер, є надзвичайно простими, стислими і зрозумілими. Твори байкаря - це розмірковування над життєвими ситуаціями, випадками, де задіяні для аналізу спостережливість, розум, дотепність, почуття гумору. Байки Езопа відбивають напружену боротьбу, що точилась у грецьких полісах. Байкар кепкує над діячами, які не знають проблем власного народу, ганьбить зрадників і грабіжників своєї держави, викриває жадібних до влади і багатства політиків. Він вважає особисту свободу людини її найвищою цінністю, шанує працьовитого і чесного бідняка. Його цікавить тема дружби, відповідальності за свої вчинки, тема спадковості вдачі й характеру, вірності і зради тощо. Сюжети байок Езопа використав римський байкар Федр, який написав п’ять книг “Езопових байок”. З того часу мова алегорична, сповнена недомовок, натяків, замаскованих думок, називається “езоповою мовою”. Найвідоміші байки Езопа - “Лисиця і виноград”, “Вівчар і вовченята”, “Осел і лев’яча шкура”, “Сурмач”, “Хлібороб та його діти”, “Гуси і журавлі” тощо.

Під впливом культу художнього слова перебувала й філософія. Зразком літературних діалогів стали твори Платона (“Федон”, “Протагор”, “Держава”, “Критій” та ін.). Для викладення філософських думок Платон використовував різні художні форми діалогу, він винайшов прийом обрамлення, часто змальовував побутові картини, пов’язані із життям міста чи його жителів, давав тонкі характеристики дійовим особам, застосовував іронію тощо. У творах Платона часто згадуються філософські думки Сократа, який, як відомо, творів не писав, бо своє вчення поширював усно.

Енциклопедистом своєї доби був Аристотель, який власні погляди на мистецтво виклав у “Поетиці”. Донині збереглося близько 50 книг Аристотеля, серед них - “Метафізика”, “Політика”, “Фізика”, “Нікомахова етика”, “Риторика”, “Про тварин”, “Про душу” та інші. На відміну від Платона, він розглядав світ як природознавець-матеріаліст, який доводив можливість пізнання дійсності.